Автор: Пользователь скрыл имя, 25 Февраля 2013 в 10:55, реферат
Отже, перед країнами, що розвиваються, і країнами з перехідною економікою стоїть дилема1: з одного боку, неможливо відгородитись протекціоністськими бар'єрами, бо це обмежує можливість оволодіти досягненнями технологічної та управлінської революції, стимулюючий вплив міжнародної конкуренції на параметри виробництва; з іншого - дотримання принципів свободи торгівлі приводить до виникнення об'єктивної ситуації "економічного колоніалізму". У такій ситуації для цих країн особливо важливою є пересторога про неприпустимість маніхейства2 в галузі торговельної політики.
Для вивчення особливостей торговельної політики принциповим є не тільки належність тієї чи іншої країни до категорії розвинутих або розвиваються. Для виявлення суттєвих елементів та пріоритетності торговельної політики, легше відбити зовнішньоторговельну політику кількох розвинених країн.
Торгівельна політика США. Як відомо, торгова політика будь-якої країни знаходиться в нерозривному зв'язку з зовнішньоекономічною політикою. Змістовність цього взаємозв'язку визначена значним впливом зовнішньої торгівлі на американську економіку і обумовленістю експорту-імпорту від стану самої економіки.
Відповідно в числі компонентів, що визначають зовнішньоторговельну політику, варто назвати відновлення не інфляційного економічного зростання, що має загальногосподарський характер, а не суто зовнішньоторговельний. Тим не менш автономність торгової політики США обумовлюється тим, що вона доповнює політику посилення стимулів до інвестування, збільшення продуктивності праці й ослаблення інфляції.
У торгово-політичної стратегії США особливе місце займає організація переговорів у рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Американський уряд проводить реалізацію програм укладення добровільних двосторонніх угод про обмеження експорту відносно до багатьох країн світу. Тільки по сталі такі угоди укладено з 29 країнами світу.
При цьому спостерігається така картина: обмеження, введені Японією на імпорт сталі у свою країну, змушують Південну Корею збільшувати її поставки в США. Відчуваючи юридичну вразливість їх торговельної політики, американський уряд схиляє до введення обмежень експорту, порушуючи принципи ГАТТ. У такій ситуації США переходить від тактики зміни зовнішніх перешкод між партнерами до посилення бар'єрів, створених усередині національних кордонів. Це викликає взаємну перебудову економік і не виключається той факт, що такий шлях вирішення торговельних проблем відкриває нову сторінку в теорії та практиці міжнародних торгових відносин. Завдяки цьому в поєднанні зі стратегією внутрішньої політики до сьогоднішнього дня США перебувають у стані стабільного економічного підйому.
Торгівельна політика ЄС.
Особливості торгової політики країн Європейського Союзу (ЄС) полягають у специфічних факторах, властивих даному регіону, таких як:
вузькість власних ринків товарів, капіталів і робочої сили;
Європа на зовнішній ринок вивозить більш 60% своєї продукції, що значно більше США і Японії, і її частка в експорті-імпорті світу складає 40%. Крім того, Європа торгує в умовах відсутності бар'єрів між державами, де скасовані кількісні обмеження товарів, митні збори, по відношенню до третіх країн уведений єдиний митний тариф, відсутній митний контроль. До того ж усі вимоги до оформлення вантажопотоків єдині. Аналогічна практика торкнулася і системи регулювання імпорту. Зокрема, діє єдина система контролю, заборони та обмеження на ввезення товарів. Відповідно, вимоги контролю якості і безпеки товарів чітко уніфіковані. Безумовно, право на регулювання торгівлі тією чи іншою країною залишається в розпорядженні національної влади.
Торгівельна політика Китаю.
Нещодавно у СОТ було проведено огляд торгової політики Китаю. Незважаючи на вражаючий економічний ріст після 2006 р., ця країна стикається з проблемами поглиблення нерівності доходів, що посилюється розривом між заощадженнями та інвестиціями, а також з іншими проявами дисбалансу в економіці.
Зараз економіка Китаю є третьою за величиною економікою світу , Китай вийшов на третє місце в світі за обсягом торгівлі. Незважаючи на таке підвищення статусу країни і збільшення середнього рівня доходів на душу населення, зберігається ряд проблем, включаючи нерівність доходів, збільшується розрив між заощадженнями та інвестиціями, а також незбалансований ріст, який більшою мірою визначається інвестиціями та експортом, а не споживанням.
Митні тарифи, як і раніше, залишаються основним інструментом Китаю в галузі торговельної політики, хоча частка імпортних мит складала 3,3% від податкових надходжень в 2008р. Спостерігається деяке скорочення китайських нетарифних бар'єрів, зокрема, число тарифних позицій, на які автоматично поширюються вимоги до ліцензування імпорту. У 2006 р. були скасовані тарифні квоти для соєвої олії, пальмової олії і деяких сортів рапсової олії.
Набули чинності дві підписані Китаєм угоди про вільну торгівлю (УВТ): УВТ між Китаєм і Чилі (у жовтні 2006 р.) та УВТ між Китаєм і Пакистаном (у липні 2007 р.).
Китай продовжує застосовувати різні торгові інструменти, щоб стимулювати інвестиції у високі технології, заохочувати інновації і охорону навколишнього середовища (наприклад, за рахунок скорочення споживання енергії). До таких інструментів відносяться податкові пільги, неподаткові субсидії, заходи контролю цін і різні форми «керівних вказівок», включаючи галузеві стратегії для окремих секторів.
Одним із цікавих аспектів торговельної політики Китаю є застосування експортних мит, скорочення податкових пільг з ПДВ, вимог ліцензування та інших торговельних заходів для того, щоб якщо не припинити, то хоча б обмежити експорт числа товарів, які призводять до споживання значних обсягів природних ресурсів та енергії.
Показовим прикладом є нещодавнє підвищення Китаєм тимчасових тарифів для 142 тарифних позицій з метою скорочення експорту високоенергоємних і забруднюючих навколишнє середовище товарів, а також продуктів, які споживають значну кількість сировинних матеріалів.
Торгівельна політика Росії.
Стратегічним напрямом торговельної політики РФ є подальша інтеграція Росії у світове економічне співтовариство з метою максимального використання зовнішньоекономічних зв'язків для реалізації довгострокової структурної розбудови російської економіки. Однак у сучасній системі світогосподарських зв'язків Росія бере участь поки в основному за рахунок розширення торгівлі товарами, переважно сировиною і матеріалами. Росія слабко залучена в міжнародну кооперацію виробництва, торгівлю послугами, міжнародну міграцію капіталу у формі прямих інвестицій, а також у науково-технічний та інформаційний обмін. Економіка Росії виявилася залежною від експорту вузького кола товарів, насамперед паливно-сировинної групи, а також від імпорту багатьох споживчих товарів. Ступінь її відкритості на певному етапі перестала відповідати внутрішнім можливостям країни, масштабам і глибині проблем, що стоять перед нею.
Приєднання Росії до Світової організації торгівлі (СОТ) дозволить більш ефективно сприяти розвитку експортних можливостей російських виробників, створить умови для просування на зарубіжні ринки вітчизняних товарів з більш високим ступенем переробки. Це дозволить розширити структуру російського експорту, забезпечить поліпшення доступу російських товарів та послуг на зарубіжні ринки та збільшить ступінь захищеності вітчизняних виробників на російському і зарубіжному ринках. Зараз Росія поки знаходиться поза рамками дії узгодженого «кодексу поведінки» учасників світового зовнішньоекономічного обміну і не може використовувати механізм вирішення спорів у рамках СОТ у випадках дискримінації торгових інтересів російських виробників. Сьогодні це найбільш яскраво проявляється стосовно російської сталеливарної і хімічної продукції.
Встановлений у Росії зовнішньоторговельний режим лібералізований до рівня промислово розвинених країн з усталеними ринковими відносинами. Це дозволяє створювати на внутрішньому, ринку конкурентне середовище, забезпечувати його наповнення товарами і послугами, обсяг яких здатен задовольнити потреби, як виробничого сектора, так і населення.
В даний час обмежувальні заходи (головним чином антидемпінгові мита і погрози застосування таких) по відношенню до російських товарах використовують ЄС і ще 11 країн (США, Канада, Туреччина, Індія та ін.) У зв'язку з цим ведеться постійна робота щодо усунення штучних бар'єрів, що стримують експорт російських товарів, шляхом врегулювання торгових суперечок.
Торгівельна політика Нової Зеландії.
За даними останнього огляду торговельної політики, проведеного СОТ, Нова Зеландія увійшла до числа найбільш відкритих економік світу, завдяки своїй «обачній макроекономічній політиці». Разом з тим країні слід попрацювати над підвищенням продуктивності праці та скоротити залежність від закордонних запозичень. У результаті тривалої лібералізації і реструктуризації, що проводиться протягом останніх шести років, Нова Зеландія домоглася середньорічного зростання ВВП в 3,2%.
Нова Зеландія скоротила чи скасувала багато зі своїх і без того низьких тарифів, особливо на сільськогосподарську продукцію. Крім того, ця країна також обмежила застосування нетарифних торговельних бар'єрів у торгівлі продуктами рослинного і тваринного походження.
СОТ прогнозує, що в цьому фінансовому році зростання ВВП Нової Зеландії сповільниться через економічний спад. Нова Зеландія має статус країни з «високий рівнем розвитку людини» за індексом ООН, зайнявши в 2009 р. 20-е місце з 179 можливих. Уряд цієї країни вважає підвищення продуктивності праці одним із своїх пріоритетів.
Нова Зеландія зберегла свою прихильність багатостороннім торговельним переговорам раунду Доха. Крім цих переговорів, країна уклала двосторонні і багатосторонні торговельні угоди з більшістю своїх основних торговельних партнерів. Торговельна угода між Австралією і Новою Зеландією містить найбільш ліберальні умови в світі, і обидві країни мають намір створити єдиний економічний ринок. Австралія є найбільшим торговим партнером Нової Зеландії. Крім того, Нова Зеландія має угоди про вільну торгівлю з Китаєм і з Асоціацією країн Південно-східної Азії (АСЕАН), а також бере участь у переговорах щодо розширення Угоди про Транс-Тихоокеанське стратегічне економічне партнерство для включення до нього США, Австралії, Перу та В'єтнаму.
Висновок
Міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва.
Список використаної літератури
Торговельна політика країн, що розвиваються, мас три головні риси:
§ стимулювання
індустріалізації (промисловості) на противагу
традиційним для їхнього
§ зм'якшування нерівномірності розвитку національної економіки, коли досить сучасний капіталомісткий промисловий сектор, який відзначається високими доходами персоналу, перебуває поряд із бідним сільськогосподарським сектором, для якого характерний низький рівень оплати праці. Наслідком такої диференціації в заробітній платі є введення митного захисту промислового сектору. Це є різновидом протекціонізму, пов'язаного із відмінностями в заробітній платі. Але використання таких заходів протекціонізму призводить до зростання міграції сільського населення в міста, шо загострює проблему зайнятості (веде до безробіття);
§ прагнення протистояти тому, що вони вважають несправедливими відносинами або експлуатацією з боку розвинутих країн. Такі несправедливі міжнародні торговельні відносини країни намагаються подолати за допомогою міжнародних переговорів [27, с. 285-308].
Отже, для країн, що розвиваються, за всіх відмінностей між ними, вибір торговельної політики має особливі труднощі, пов'язані з рядом обставин: а) залежністю їх становища від промислово розвинутих країн ; б) перехідним станом економіки, незважаючи на загальну орієнтацію на формування розвинутих ринкових відносин; в) в цілому нижчим рівнем розвитку продуктивних сил; г) такою структурою економіки, котра вимагає експортно-імпортної орієнтації.
З одного боку, країни, що розвиваються, зацікавлені в лібералізації торговельних відносин, оскільки їхня інвестиційна політика залежить від імпорту з розвинутих країн. Частка імпорту інвестиційного товару (засоби виробництва) у внутрішніх інвестиціях країн, що розвиваються, приблизно вдвічі перевищує аналогічну частку в розвинутих країнах. А головне - цей імпорт є наслідком недостатньо ефективної спеціалізації (як у розвинутих країнах) і, найчастіше, наслідком структурних диспропорцій. З іншого боку, з ряду причин , головною з яких є дискримінаційний характер торговельних політик промислово розвинутих країн по відношенню до країн, що розвиваються, рівень протекціонізму в країнах, що розвиваються, набагато виший, ніж у промислово розвинутих країнах, де середня ставка тарифів становить 5%. У країнах, що розвиваються, пересічна ставка тарифів становить 24%, досягаючи в деяких країнах (наприклад, у Південній Америці) 34%. Справа в тому, що для покриття своїх імпортних потреб країни, що розвиваються, повинні нарощувати свій експорт, і тут вони зіштовхуються з політикою протекціонізму з боку промислово розвинутих країн, котрі прагнуть захистити свої рийки під товарів країн, що розвиваться. Внаслідок цьош частка останніх у міжнародній торгівлі скорочує і ься. Прагнучи захистити свої інтереси, країни, що розвиваються (незважаючи на те, шо протекціонізм як форма захисту національного підприємництва і місцевого ринку - складне явище, яке часто призводить до протилежних від очікуваних наслідків), дедалі частіше застосовують протекціонізм як реакцію у відповідь. Так, деякі найменш розвинуті країни та невеликі острівні країни в Америці, Карибському, Тихоокеанському басейнах проявляють певну стриманість у переході до вільної торгівлі, оскільки бояться втратити преференції, якими вони користуються при здійсненні постачання на ринки розвинутих країн. Крім того, значну кількість країн, що розвиваються, турбує перспектива втрати доходів від зниження та відміни ввізного мита, за рахунок якого значною мірою поповнюється державна казна. За оцінкою МВФ, половина країн з низькими доходами, які скоротили ввізні мита за останні 20 років та постраждали від зменшення доходів, змогли відшкодувати лише 70% втрат, а деякі найменше розвинуті країни і зовсім не змогли встановити попереднього рівня надходжень у казну.