Міжнародні організації

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА» 

Інститут  економіки і менеджменту

Кафедра менеджменту  і 

       міжнародного підприємництва 
 

Реферат

з дисципліни:

«Міжнародні організації»

На тему: «ЮНЕСКО» 
 
 
 

Виконала:

студентка групи МЗД - 41

Кабан Христина 

Прийняла:

Вербицька Г. Л. 
 

Львів – 2011

     ЮНЕСКО

     Організа́ція  Об'є́днаних На́цій з пита́нь осві́ти, нау́ки і культу́ри, скорочено ЮНЕСКО (англ. United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization, UNESCO) — міжнародна організація, спеціалізована установа Організації Об'єднаних  Націй, яка при співпраці своїх  членів-держав у галузі освіти, науки, культури сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвиткові національної культури, охороні пам'яток культури тощо.

     Історія

     На 2011 рік вона охоплює 193 держави; консультативний статус при ній мають неурядові організації (приблизно 250). Головний осередок ЮНЕСКО знаходиться в Парижі. ЮНЕСКО має видавництво Office des Presses de l'Unesco (різними мовами), в якому з́являються 26 періодичних видань, серед них «Кур'єр ЮНЕСКО» (35 мовами), «Культури», «Музеум», «Перспективи освіти» та ін. Україна є членом ЮНЕСКО з 1954.

     У 1942 в Великобританії за ініціативою  президента Ради з освіти Англії А. Батлера і президента Британської  ради М. Робертсона була скликана конференція  міністрів освіти країн-союзників (англ. Conference of Allied Ministers of Education). Зустріч, на якій були присутні представники 8 урядів, які  перебувають в еміграції, відбулася  в Лондоні з 16 листопада по 5 грудня. Замість одноразового заходу до грудня 1945 року відбулось близько 60 зустрічей. Ідеї ​​конференції знайшли підтримку у світовому співтоваристві.

     Після закінчення Другої світової війни в  Лондоні пройшла конференція  Організації Об'єднаних Націй  по створенню організації з питань освіти та культури (ЕКО / Конф) (англ. United Nations Conference for the establishment of an educational and cultural organization (ECO / CONF)). Конференція була скликана за рекомендацією зустрічі 1942 року і конференції ООН з міжнародної  організації (англ. United Nations Conference on International Organization), яка відбулася у квітні-червні 1945 року в Сан-Франциско. Основними  завданнями організації були встановлення справжньої культури миру та перешкоджання розв'язування нової світової війни, що реалізуються за допомогою сприяння забезпеченню «інтелектуальної та моральної солідарності людства».

     16 листопада 1945 був підписаний Статут  ЮНЕСКО і створена підготовча  комісія. Статут був підписаний  представниками 37 держав з 44, присутніх  на зустрічі. Статут набув чинності  після того, як був ратифікований  20 державами. Це сталося 4 листопада  1946. Перша сесія генеральної конференції  ЮНЕСКО, в якій взяли участь  представники 30 держав, пройшла в  Парижі з 19 листопада по 10 грудня 1946.

     Структура

     Крім  штаб-квартири організації в Парижі, існує цілий ряд регіональних, кластерних і національних офісів ЮНЕСКО, створених в рамках стратегії  децентралізації і забезпечують її ефективну присутність у всіх регіонах та областях, а також зв'язок з агентствами ООН та іншими організаціями-партнерами. Адміністративну підтримку мережі забезпечує координаційне бюро ЮНЕСКО (англ. Bureau of Field Coordination). Зв'язок з ООН підтримується в офісах організації в Женеві і Нью-Йорку.

     Регіональні, кластерні та національні  офіси

     Всі діючі та асоційовані члени ЮНЕСКО організовані в п'ять регіональних груп: Африка, Ліга арабських держав, Азія і Тихий океан, Європа і Північна Америка, Латинська Америка і  країни Карибського басейну. Основу розподілу складають географічні  чинники, але не тільки вони. Багато програм і тематичні напрямки роботи організації формують регіональні  мережі, спрямовані на вирішення проблем, специфічних для регіону. Діяльність регіональних мереж узгоджується з  національними представництвами ЮНЕСКО, регіональними бюро та штаб-квартирою  організації.

     Регіональні бюро ЮНЕСКО надають спеціалізовану підтримку кластерним і національним офісам організації. Усього налічується 10 регіональних бюро організації, що працюють в галузях освіти, науки і культури. Найбільші підрозділи розташовано в Турції, Росії (Чечня), та Арабських Еміратах.

     Основу  структури ЮНЕСКО становить кластерна  система. 27 кластерних офісів організації  працюють зі 148 країнами-членами і  здійснюють взаємодію між країнами в кластері з питань, що знаходяться  в компетенції ЮНЕСКО, взаємодія  з різними структурами ООН  щодо здійснення спільних проектів, а  також здійснюють взаємодію з  іншими офісами організації з  різних напрямків діяльності. Виключення з кластерної системи складають 27 національних офісів, покликаних обслуговувати 9 найбільш густонаселених країн світу, а також пост-конфліктні зони. Україна  також входить до їх числа.

     Держави-члени, асоційовані члени  та постійні представництва при штаб-квартирі ЮНЕСКО

     Будь-яка  держава, що є членом ООН може стати  членом ЮНЕСКО, при припиненні членства в ООН автоматично відбувається вихід з ЮНЕСКО. Держави і території, що не входять в ООН, можуть стати  членами організації за умови  отримання двох третин голосів генеральної  конференції. Для територій, не керуючих своєю зовнішньою політикою, додатковою умовою є клопотання відповідального  за зовнішні відносини держави. Вихід зі складу організації, здійснюється після повідомлення Генерального директора, який набирає чинності 31 грудня року, наступного за тим, в якому було зроблено це повідомлення.

     Кожна держава-член має право призначити постійного представника при ЮНЕСКО. Правом скористалося 182 держави, крім того при ЮНЕСКО діє 4 постійних спостерігача і 9 спостережних міжурядових організацій.

     Офіційні  мови

     В даний час офіційними мовами організації  є англійська, арабська, іспанська, китайська, російська і французька мови. З моменту заснування в 1946 році офіційними мовами секретаріату, генеральної  конференції та виконавчої ради ЮНЕСКО були англійська та французька

     Діяльність

     Практична діяльність ЮНЕСКО будується на засадах  середньострокового плану, розрахованого  на 6 років. У свою чергу, на підставі такого плану складаються три  дворічні програми. Конкретна робота Організації, що проводиться в рамках затверджених програми i здійснюється за такими головними напрямами:

     Велика  програма I — Освіта.

     Велика  програма II — Природничі науки.

     Велика  програма III — Соціальні та гуманітарні  науки

     Велика  програма IV — Культура.

     Велика  програма V — Комунікація та інформація.

     Організацією  реалізується цілий ряд довгострокових широкомасштабних міжнародних програм  і проектів у таких галузях, як океанографія, екологія, гідрологія, відновлювані джерела енергії, геологічна кореляція, науково-технічна інформація, інформатика, комунікація, біоетика, управління соціальними  перетвореннями, повернення культурних цінностей, збереження всесвітньої  культурної і природної спадщини, професійно-технічна освіта, освіта для  ХХІ століття тощо.

     Для координації міжнародної співпраці  з реалізації цих програм створені та функціонують відповідні міжурядові комітети та ради, до складу яких входить  встановлена кількість представників  тих країн-членів, які обираються Генеральною конференцією на певний період. В країнах-членах діють національні  органи із зазначених програм.

     Освіта

     У галузі освіти основні зусилля ЮНЕСКО спрямовані на:

     сприяння  розширенню доступу до базової освіти та ліквідації неписьменності;

     розвиток  екологічної та превентивної, безперервної, професійно-технічної та вищої освіти;

     сприяння  проведенню аналізу та оцінки національних освітніх систем, розробці політики та здійсненню реформ у галузі освіти з метою покращання її якості та адаптації до потреб суспільства;

     підготовку  освітянських кадрів;

     сприяння  визнанню еквівалентності навчальних курсів, свідоцтв і дипломів у сфері  освіти.

     Наука

     У галузі науки, окрім згаданих вище довгострокових міжнародних наукових програм, ЮНЕСКО сприяє міжнародній співпраці з  розвитку фундаментальних та інженерних наук, вузівської науки та її адаптації  до потреб суспільства, розвитку та застосуванню в різних галузях нових інформаційних  і телекомунікаційних технологій. У  галузі гуманітарних наук реалізуються проекти, що стосуються людських аспектів глобальних соціальних змін і розвитку, зміцнення демократичних процесів, забезпечення прав людини, усунення різного  роду дискримінації, участі молоді у  розвитку суспільства, питань багатоетнічного  співіснування, запобігання національним та етнічним конфліктам, створення  клімату соціальної гармонії.

     Культура

     Діяльність  ЮНЕСКО в галузі культури охоплює  такі сфери:

     збереження  та відродження матеріальної і нематеріальної культурної спадщини;

     розвиток  мистецтв;

     сприяння  розвитку сучасних культур;

     сприяння  поверненню втрачених культурних цінностей  країнам їхнього походження;

     поширення книг і читання шляхом сприяння розвитку книговидавничої справи;

     аналіз  взаємозв'язку між культурою та розвитком, врахування культурного фактора  у розвитку суспільства;

     розвиток  культурного плюралізму та міжкультурного діалогу.

     Україна в ЮНЕСКО

     За  період членства в ЮНЕСКО Україна  виступала ініціатором започаткування багатьох міжнародних програм і  проектів цієї Організації. Зокрема, в  ході 26-ї сесії Генеральної конференції  ЮНЕСКО вона ініціювала розгортання  масової міжнародної кампанії по викоріненню неписьменності. Ця кампанія набула широкого міжнародного визнання і лягла в основу 20-річної програмної діяльності ЮНЕСКО в цій галузі.

     Україна обиралася до цілого ряду керівних та програмних органів ЮНЕСКО, насамперед до Виконавчої Ради. У 1981 — 1985 рр. представником  УРСР у Виконраді було призначено Г. М. Цвєткова, 1995 — 1999 рр. представниками України були В. Д. Хандогій та А. М. Зленко.

     Нині  Україна є членом Виконавчої ради Міжурядової океанографічної комісії, Міжурядового комітету Міжурядової  програми з інформатики, Міжурядової  ради Міжнародної гідрологічної  програми та Міжурядового комітету з  авторського права.

     Для реалізації деяких з довгострокових програм ЮНЕСКО в Україні створено i діють національні комітети, комісії  та міжнародні центри.

     Координацію діяльності національних інституцій в  рамках Організації, покладено на міжвідомчу Комісію у справах ЮНЕСКО, яку  було створено в 1956 р. У листопаді 1995 року Указом Президента України колишню  Комісію було перетворено на Національну  комісію України у справах  ЮНЕСКО.

     З грудня 1962 року в Парижі функціонує Постійне представництво України при  ЮНЕСКО.

     З моменту виборення незалежності України Постійними представниками України при ЮНЕСКО були: Слiпченко Олександр Сергійович, Кочубей Юрій Миколайович, Зленко Анатолій Максимович.

     У вузах та наукових закладах України  створено i діють 11 кафедр ЮНЕСКО в галузях  лінгвістики, філософії людського  спілкування, застосування інформаційних  та комунікаційних технологій в освіті, превентивної освіти та соціальної політики, екології техногенних регіонів, крiобiологiї, клітинної i молекулярної нейробiологiї, прав людини i демократії.

     Важливе значення як в плані поширення  інформації про Україну, так i поглиблення  міжнародного співробітництва та її інтеграції в світову спільноту  є внесення iсторико-архiтектурних  об'єктів України до Списку всесвітньої  спадщини (архітектурний ансамбль «Софія Київська», Києво-Печерська Лавра  та історичний центр м. Львів), а також  включення українських біосферних заповідників до Міжнародної мережі біосферних заповідників ЮНЕСКО («Чорноморський» (1982 р.); «Асканія-Нова» (1982 р.); «Карпатський» (1992 р.); «Дунайський» (1998 р.); «Шацький» (2002 р.). Участь України в програмній діяльності ЮНЕСКО, крім використання інтелектуального потенціалу Організації  та запозичення корисного міжнародного досвіду, дає змогу отримувати певні  кошти для проведення в Україні  міжнародних заходів по лінії  ЮНЕСКО та виконання українськими фахівцями  різного роду проектів в сфері  її компетенції, а також у формі  отримання стипендій, грантів, обладнання, науково-технічної інформації, консультативної  допомоги та забезпечення за рахунок  Організації участі українських  фахівців у міжнародних заходах.