Міжнародні конфлікти

1. Дипломатичні, що виражаються  у ворожих демаршах, як наприклад  обмін нотами протесту, оголошення  персонами нон-грата окремих дипломатичних  працівників, розірвання дипломатичних  стосунків між конфліктуючими  сторонами.

2. Економічні, що проявляють себе  перед усім у так званих "торгових  війнах", які здійснюються за  допомогою конфронтативно спрямованої  митної політики, щодо імпорту  товарів, капіталів, послуг та інформації з протистоячих у ситуації конфлікту країн. Засобами таких конфліктів є також повна або часткова заборона (ембарго) на торгівлю з ворогуючою стороною, яка шляхом політичного тиску може бути поширена також і на треті країни, як це на початку XIX століття практикувала наполеонівська Франція щодо Великобританії, а в 60-70х роках США – щодо Куби.

3. Інформаційно-пропагандистські  пов'язані з активним втручанням  в інформаційне "поле" конфліктуючої  сторони з метою порушення  внутрішньої стабільності, розпалювання  національної, соціальної чи релігійної  ворожнечі, закликів до різних  форм непокори владі. Приблизно  таким чином, в часи "холодної  війни" працювали радіостанції "Голос Америки", "Вільна  Європа" чи закордонна редакція  Московського радіо, найрізноманітніші  періодичні друковані видання  та телевізійні компанії США  і СРСР. Сучасний постбіполярний  світ, що характеризується вільною циркуляцією інформації, як в рамках інформаційних мереж СNN, ВВС, NВС, СВС та АВС, так і глобальної комп'ютерної мережі Інтернет є тим більше вразливим на використання інформації у так званих інформаційних та ідеологічних війнах, проти яких сучасні держави практично беззахисні. Кожна із сторін у такому конфлікті намагається захистити свій внутрішній інформаційний простір від проникнення в нього небажаної інформації, разом з тим усіма засобами намагаючись втручатись за допомогою інформаційних мереж у внутрішні справи противної сторони.

4. Культурні конфлікти визначаються  конфронтативними заходами держав  світу пов'язаними з повною  або частковоюзабороною поширення  у тій чи іншій країні літератури, музичної, кіно чи відеопродукції що походить зі сторони ворогуючої країни. Прикладом такого можуть бути заходи Франції спрямовані на обмеження поширення в країні так званої американської "масової" культури або повна її заборона в цілому ряді арабських країн.

За географічними  масштабами міжнародні конфлікти можна поділити в порядку їх розширення на три типи: локальні, регіональні та глобальні.

Локальними є конфліктами для яких характерне поширення:

- в прикордонних районах суміжних  держав (як наприклад Індо-Пакистанський конфлікт чи Іраксько-Іранська війна);

- в окремих невеликих географічних  пунктах відносно їх приналежності  (конфлікт між Великобританією  та Аргентиною за Фолклендські (Мальвінські) острови);

- на невеликих територіях конфліктуючих  сторін (арабо-ізраїльські війни  50-70х років).

Локальні конфлікти найбільш поширені в біполярних міжнародних системах, що випливає з охарактеризованого вище опосередкованого протиборства ініційованого  глобальними наддержавами. Характерним  прикладом такої прихованої боротьби за перерозподіл сфер впливу між США та СРСР була ціла низка локальних конфліктів в часи "холодної" війни. Локальні конфлікти переважно відзначаються незначним обсягом ресурсів, що залучаються до боротьби та спорадичністю. Якщо такі конфлікти відбуваються в прикордонних районах держав то, як показує досвід, вони мають затяжний характер, але у всіх інших випадках проходять блискавично. Локальні конфлікти, за певних умов, мають тенденцію до розширення масштабів та перетворення в більш небезпечні регіональні та глобальні.

Регіональні конфлікти отримують поширення в більшій частині країн регіону або охоплюють його повністю. Такого типу конфлікти характеризуються, на відміну від попередніх, великими обсягами залучених до боротьби ресурсів, та як правило, середньою тривалістю. Існує два найбільш поширених варіанти їх виникнення:

- вибух локального конфлікту  призводить до поступового втягнення третіх держав до нього, тим самим розширюючи не тільки склад учасників, але й його географічні межі та ресурсні масштаби. Прикладом такого конфлікту є Центральноамериканський 1970- 1980х років у який в той чи інший спосіб втягнулись всі держави регіону, а також опосередковано США, СРСР та Куба;

- держави регіону задовго до  виникнення конфлікту групуються в протистоячі одна одній коаліції, які в момент вибуху кофлікту одразу вступають в боротьбу згідно наперед розроблених планів, як власне вибухнули обидві світові війни.

Глобальні конфлікти або  світові війни охоплюють практично весь світ, оскільки якщо не прямо то прйнаймі опосередковано зачіпають всі регіони, всі країни світу, навіть в тому випадку коли вони не приймають безпосередньої участі у воєнних діях.Такі конфлікти характеризуються величезними територіальними та ресурсними масштабами боротьби між протистоячими коаліціями. Вони, як правило, також є середньотривалими про що свідчить те, що І світова війна тривала 4 роки, ІІ – 6 років, що пояснюється міжрегіоніальним характером ТВД, які включали в себе сухопутні, морські та океанічні ділянки сумарною площею декілька мільйонів кілометрів квадратних. Світові війни, як правило, виникають в мультиполярній міжнародній системі і пов'язані, як було показано вище з дисбалансом могутності провідних держав світу та коаліцій котрі вони очолюють.

Міжнародні конфлікти, такого типу, практично завжди виникають шляхом ескалації від локального до глобального  рівнів. Так І світова війна  розвивалась від локального конфлікту між Австро-Угорщиною та Сербією, а - її від такого ж конфлікту між Німеччиною та Польщею.

За складом  конфліктуючих сторін міжнародні конфлікти досить таки чітко діляться на: двосторонні, багатосторонні та коаліційні.

Двосторонні конфліктні, як правило випливають 3 територіальних, етнічних та релігійних протиріч, що виникають між суміжними державами, власне тому такі вони переважно мають локальний, затяжний характер. В окремих випадках двосторонні конфлікти також можуть відбуватися на міжрегіональному рівні, як наприклад японо-американська "торгова війна" 70-80х років, або війна між Іспанією та США на початку XX століття.

Багатосторонні конфлікти характеризуються хаотичним або поступовим втягненням держав у боротьбу між тими чи іншими їх угрупованнями, спричиненими переважно протиріччями політичного, економічного та військового характеру. Такого типу конфлікти мають здебільшого регіональний масштаб та є середньотривалими, а в окремих випадках вони також можуть бути затяжними, як наприклад - Центральноамериканський, що пояснюється різним співвідношенням залучених ресурсів та масштабів території на якій відбувається конфлікт. Тут мається на увазі закономірність щодо того, що при великих географічних масштабах використання ресурсів в конфлікті не може бути швидким.

Коаліційні конфлікти, на відміну від попереднього типу, є наперед організованим, одномоментним втягненням держав в протиборство. Тобто створена заздалегідь коаліція держав розпочинає дії згідно так званого casus foederis, на основі попередньо укладених союзницьких угод про воєнні та політичні гарантії взаємної безпеки. Такі угоди мають конфронтативний характер, оскільки завжди спрямовані проти тої чи іншої держави, або протистоячої коаліції. Так задовго до І світової війни були створені ворогуючі коаліції: Троїстий союз та на основі франко-російського договору - Антанта. Втягненню держав Європи у II світову війну передувало укладення Німеччиною та Італією, так званого, "Сталевого пакту" та надання англо-французьких гарантій Польщі і Румунії. Коаліційні конфлікти в XX столітті, як правило, мали глобальний характер, відзначалися середньою (4-6 років) тривалістю та величезними ресурсами, що залучалися до протиборства.

За тривалістю міжнародні конфлікти, як видно з попередніх класифікацій, діляться на: короткотривалі (блискавичні), середньотривалі та довготривалі (затяжні).

Короткотривалі або  блискавичні конфлікти загалом є локальними та характеризуються незначними обсягами ресурсів, що залучаються до конфронтації, їх тривалість може коливатися у проміжку від кількох днів до кількох місяців. Вони відбуваються переважно на двосторонній основі, а значно рідше-багатосторонній, як наприклад Суецький, де конфліктуючими сторонами були Великобританія, Франція та Ізраїль з одного боку і Арабська Республіка Єгипет – з іншого.

Середньотривалі конфлікти відбуваються на протязі близько 4-6 років і характеризуються переважно регіональним та глобальним геопросторовим масштабом. Вони, як правило, відбуваються на коалщшній основі та відзначаються величезними ресурсами, що застосовуються в протиборстві. У XX столітті такими міжнародними конфліктами стали обидві світові війни, які,суттєво змінили міжнародні відносини, ставши "каталізаторами" процесу трансформації міжнародної системи.

Довготривалі або затяжні  конфлікти тривають на протязі від 6-7 до 10 і більше років. Для них характерні як регіональні так і локальні географічні рамки та невеликі масштаби ресурсів, що при цьому використовуються. Такого типу конфліктом є наприклад ірано-іракський, який тривав загалом близько 10 років. Однак, як виняток, можна назвати японо-американську торгову війну, яка маючи міжрегіональний характер, тривала майже двадцять років.

 

 

5. Врегулювання міжнародних конфліктів

Основною метою аналізу та вирішення  конфлікту якраз і є бажання  зменшити негативний вплив конфліктної  ситуації або подолати його наслідки. Тип політичного конфлікту, як правило, зумовлює шлях його розвитку. Оскільки розглядаються внутрішньодержавний  та міжнародний політичні конфлікти, то слід виокремити шляхи їх подолання.

Так, внутрішньодержавний конфлікт може бути вирішений шляхом:

- революції;

- державного перевороту;

- переговорів конфліктуючих сторін;

- іноземної інтервенції;

- політичної згоди конфліктуючих  сторін перед зовнішньою загрозою;

- компромісу;

- консенсусу.

Шляхами вирішення міжнародного політичного  конфлікту можуть бути:

- дипломатичне врегулювання шляхом  переговорів;

- зміна політичних лідерів або  режимів;

- досягнення тимчасового компромісу;

- війна.

Досвід  показує, що останнім часом для нормалізації обстановки в зонах регіональних і локальних конфліктів ефективно  використовується політика національного  примирення.