Міжнародні комерційні контракти

План

1. Роль міжнародних комерційних контраків в розвитку бізнесу…………2ст.
2. Регулювання контрактної діяльності національними законодавства…..5ст.
3. Особливості регулювання контрактної діяльності нормами міжнародного права………………………………………………………….……………10ст.
4. Специфіка менеджменту контрактної діяльності в сучасних міжнародних фірмах……………………………………………………………………14 ст.
5. Бібліографія сучасної літератури з проблемами реалізації зовнішньоекономічної діяльності операцій контрактів……………….19ст.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.  Роль міжнародних комерційних контрактів в розвитку бізнесу.

Міжнародні комерційні контракти  за своїм характером так або інакше пов’язані з правом більш ніж  однієї держави. З урахуванням суттєвих розбіжностей між національними  законодавствами окремих країн  у принципі було б оптимальним, якби такі контракти регламентувалися переважно  міжнародними договорами, що укладають  держави. Але внаслідок відносно недостатньої їх кількості не втрачають  свого значення в регулюванні  відповідних контрактних відносин норми національного права та міжнародні комерційні звичаї, які, між  іншим, не є єдиними формами регулювання  відносин між учасниками міжнародної  комерційної діяльності. До переліку таких форм слід додати також контрактні умови, ділову практику сторін (так  званий діловий порядок), типові правила  і положення, що розробляються в  процесі міжнародного комерційного обігу на недержавному рівні, а також  положення, що розроблені судами та арбітражами.

Важливе значення в регулюванні  міжнародної комерційної діяльності мають договірні (контрактні) умови. Необхідно мати на увазі, що міжнародний комерційний контракт виступає не тільки як предмет нормативної регламентації, а також як регулятор прав і обов’язків сторін. Тобто мова йде про те, що норми міжнародних конвенцій, національного законодавства за всього їх значення не є єдиним регулятором міжнародних комерційних операцій. Значна роль тут умов контракту, що опосередковує такі операції. Зазначимо, що контрактні умови надають сторонам можливість самим врегулювати свої відносини в межах, визначених законодавством. Отже, комерційний контракт є узгодженим волевиявленням двох або більше осіб щодо умов, які регулюватимуть їхні ділові відносини.

Головним змістом міжнародного комерційного контракту є перелік якісних та кількісних параметрів, які характеризують товарні поставки, а також визначення фінансових зобов’язань покупця перед продавцем, які він повинен виконати. Але виконання взаємних зобов’язань передбачає дотримання багатьох технічних умов, існуючих писаних та неписаних, обов’язкових та факультативних (додаткових) параметрів та правил поведінки контрагентів, які також відображаються в контракті (після чого вони вже не можуть не бути «обов’язковими» та «писаними»).

 До обов’язкових контрактних  положень входять умови, без  яких відповідний договірний  документ не має сенсу та  змісту, необхідних для того, щоб  сторони мали юридичні підстави  для обумовлених господарських  та технічних дій (визначення  сторін, кількості, якості поставленого  товару, його ціни, яку необхідно  сплатити, тощо). Додаткові умови  потрібні для забезпечення виконання  контракту, вони визначають процедуру  здавання—приймання товару, його  пакування, порядок припинення  виконання контракту внаслідок  обставин нездоланної сили, характер  розв’язання спорів тощо. Ці додаткові  умови за певних обставин є  обов’язковими, але в будь-якому  випадку чим докладнішим та  чіткішим є опис умов контракту,  взаємних зобов’язань контрагентів, характеру та часу їх дій,  тим більше підстав розраховувати  на те, що контракт буде виконано, а інтереси його учасників задоволеними.

 Отже, сам контракт  повинен мати жорстку структуру,  бути продуманим як цілісний  документ та чітко формулювати  права й обов’язки сторін. При  цьому, укладаючи його, слід враховувати,  що склалися традиції щодо  послідовності й характеру наповнення  окремих структурних підрозділів  контракту.

МКК виконує такі функції:

 – юридично закріплює  відносини між партнерами, надаючи їм характер обов'язків, виконання яких захищене законом;

 – визначає порядок,  способи і послідовність здійснення  дій партнерами;

 – передбачає способи  забезпечення обов'язків.

Отже основна роль міжнародних  комерційних котрактів в бізнесі  – це регулювання, та координація  міжнародної торгівлі щляхом укладання  двостороннього чи багатостороннього  документу. МКК спрощує процес торгівлі, адже в ньому зазначаються основні  правові положення котрих мають  дотримуватись сторони та законодаство країни, що буде викорстовуватись в  разі не виконання стороною положень договору. В такому разі зменшується  вплив розбіжностей, що виникають  при взаємодії двох чи більше національних економік. МКК – найсильніший інструмент натиску. Створюючи чи підписуючи МКК  потрібно продумати все до найменших  потробець, адже ваш партнер по контракту, в силу своєї вигоди може перетворитись  на ворога по бізнесу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Регулювання  контрактної діяльності законодавствами.

Комерційна діяльність, як і будь-яка інша форма підприємницької  діяльності, в немалій мірі регулюється  державою, для чого використовуються різноманітні методи державного впливу на комерційні структури і товаровиробників. Насамперед держава затверджує правові норми створення і функціонування комерційних організацій.

Необхідно мати на увазі, що міжнародний комерційний контракт виступає не тільки як предмет нормативної  регламентації, а також як регулятор  прав і обов’язків сторін. Тобто  мова йде про те, що норми міжнародних  конвенцій, національного законодавства  за всього їх значення не є єдиним регулятором  міжнародних комерційних операцій. Значна роль тут умов контракту, що опосередковує такі операції.

Методами державного регулювання  комерційної діяльності є:

• Методи прямого впливу на економіку, які здійснюються через державне підприємництво та за допомогою розроблення комплексних програм державного рівня. Так, у Японії існує кілька рівнів національних планів: національний план розвитку на 10—20 років, національний економічний план на 5 років, прогнозні національні плани. Застосовуються також щорічні економічні огляди та галузеві інвестиційні плани на 5 років.
• Методи непрямого впливу (механізми бюджетно-фінансового і грошово-кредитного регулювання). Тут мають на увазі нормативний, фінансовий та адміністративний методи. На практиці ці методи здебільшого мають змішаний характер: нормативно-фінансовий, нормативно-адміністративний.

Одним з найважливіших  видів регулювання комерційної  діяльності є антимонопольна діяльність держави. Регулювання антимонопольної  діяльності держава здійснює нормативно-адміністративними методами.

З точки зору засобів підходу  до правового регулювання процесу  демонополізації економіки виділяють  дві основні системи: американську (до неї приєдналася також Японія) та європейську (цієї системи дотримується також Ізраїль, ПАР та інші країни).

На думку фахівців, американське законодавство є досконалішим. Так, за порушення антимонопольного законодавства  передбачаються значні штрафи і навіть така санкція, як тюремне ув’язнення до одного року.

Європейська система, на відміну  від американської, передбачає обов’язкову  реєстрацію картельних та інших угод у спеціальних органах (наприклад, у Федеральному управлінні картелей ФНР).

У країнах СНД антимонопольна діяльність держави є базовою  складовою процесу соціально-економічних  реформ. Сама демонополізація разом  з роздержавленням і приватизацією  складають ядро реформ, спрямованих  на створення за допомогою правових механізмів рівних конкурентних можливостей  для суб’єктів підприємницької (комерційної) діяльності

Серед країн СНД перші  антимонопольні закони прийнято в Російській Федерації (Закон «Про конкуренцію  і обмеження монопольної діяльності на товарних ринках») та Україні (Закон  «Про обмеження монополізму та недопущення  недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р.).

У праві континентальної  Європи контракт трактується як угода, спрямована на встановлення, припинення та зміну прав і обов’язків. Наприклад, ст. 1101 Французького ЦК; § 305 Німецького ЦУ, цивільне законодавство Росії, України  тощо.

У праві Великобританії всі  інститути договірного права  розвивалися судовою практикою, тому легальне визначення контракту  в законодавстві відсутнє. Фактичним  договором (контрактом) уважається обіцянка або ряд обіцянок (promise), за порушення  яких право встановлює санкцію. Таким  чином, в основі контракту лежить добровільно дана обіцянка прийняти на себе юридичний обов’язок.

У кожній країні існує своя податкова система, яка забезпечує дохід держави. У загальних рисах  спільним тут є встановлення таких видів податків:

• прямі з фізичних і юридичних осіб;
• на майно фізичних і юридичних осіб;
• на землю;
• непрямі (побічні), визначені державою збори та обов’язкові платежі.

У Великобританії — країні загального права — чітко визначеної системи податків немає. Вони майже  повністю поглинені прибутковим  податком, деталізація об’єктів якого  дає змогу виділити основні п’ять  видів доходів, які підлягають оподаткуванню: доходи від оренди (землі, промислу, доків тощо); доходи власників земель і сільськогосподарський промисел; довічні рента, відсотки, дивіденди; доходи промислові; заробітна плата; пенсія; доходи, що одержуються в  суспільному житті.

Банківські установи, страхові компанії, фондові біржі та інші інститути кредитно-фінансової системи відіграють важливу роль як інструменти регулювання міжнародної комерційної діяльності. Здійснюється це регулювання економічни миметодами.  З одного боку, діяльність згаданих інститутів спрямована на отримання власного прибутку, з іншого — на перерозподіл вільних фінансових коштів між суб’єктами підприємництва.

Усі держави  світу різними засобами регулюють  свою зовнішньоекономічну діяльність. У сучасних умовах існує достатня  
кількість засобів зовнішньоекономічного регулювання, що пояснюється розширенням кола країн — учасниць міжнародної торгівлі та необхідністю для кожної країни мати інструменти оптимізації її участі в міжнародній торгівлі.

Ці засоби зовнішньоекономічної політики підрозділяються  на такі головні групи:

Тарифні (митні тарифи) — це перелік митних платежів під час ввезення товарів на митну територію держави (імпорт) або вивезенні за її межі (експорт). Митні платежі надходять до державного бюджету. Фактично вони збільшують вартість товару, бо продавець (експортер або імпортер) таким чином компенсує свої витрати за рахунок збільшення фактичної ціни товару. 

Нетарифні (кількісні обмеження, торгово-політичні методи стимулювання експорту, торгові угоди, валютні обмеження, різні адміністративні збори, бюрократичні перешкоди в митних процедурах, невиправдані стандарти якості продукції тощо).

Регулювання контрактної діяльності в Україні. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямота у виключній форми заборонені законами України. Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником в простій письмовій формі, якщо інше не передбачене міжнародним договором України чи законом. Слід враховувати, шо, відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладення, з додержанням законодавства України. Детально форма зовнішньоекономічного контракту регламентована в «Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)»1, що затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 6 вересня 2001 року.

Особливу  увагу слід звернути на те, що в «Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» містяться  як імперативні вимоги (загального і спеціального характеру), що пред'являються  до умов контракту, так і диспозитивні.

Виокремлюють такі імперативні  вимоги.

До умов, які повинні бути передбачені  в договорі (контракті), якщо сторони  такого договору (контракту) не погодилися про інше і така домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта, цілі та інших суттєвих умов, без  узгодження яких сторонами договір  не може вважатися укладеним, належать:

• найменування, номер договору (контракту), дата і місце його укладення;
• преамбула;
• предмет договору (контракту);
• кількість та якість товару (об'єму виконання робіт, надання послуг);
• базисні умови поставки товарів (прийняття-здачі виконаних робіт чи послуг).

В останньому розділі вказується вид транспорту і такі умови поставки (відповідно до міжнародних правил інтерпретації  комерційних термінів в чинній редакції), які визначають обов'язки контрагентів по поставці товарів і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк поставки товару (окремих його партій).