Міжнародні економічні стратегії як категорія міжнародної економіки

  Міжнародні економічні стратегії як категорія міжнародної економіки.

Міжнародна  економічна стратегія - це цілісна система  дій суб’єкта, спрямованих на реалізацію мети, завдань та пріоритетів його економічного відтворення з урахуванням  комплексу впливів ендогенних та екзогенних чинників, розрахована на тривалий час.

Практика  засвідчує, що визначення самих лише стратегічних цілей та орієнтирів замало для того, щоб сформувати стратегію  прийнятну, зрозумілу, а головне  – яку реально реалізувати. Стратегія  виявляється складною системою цілей, напрямів, завдань, інструментів та заходів, які лише в цілісному поєднанні спроможні перетворити амбіційні бажання на керівництво до практичної дії.

Як провідна складова економічної політики економічна стратегія підпорядковується внутрішнім закономірностям, ресурсному потенціалу та обмеженням суспільної системи, в якій вона знаходить свою реалізацію. Цілком очевидно, що тільки стратегія, яка враховує ці закономірності та потенціал, має підстави досягти цілі. Отже, для того, щоб набути належної ефективності у досягненні поставлених стратегічних цілей, економічна стратегія має стати предметом детального наукового дослідження, а її розробка – здійснюватися на науково обґрунтованих засадах.

  Види, рівні, суб'єкти та об'єкти формування міжнародних економічних стратегій.

Суб'єктом  економічної стратегії може виступати будь-який суб'єкт, що здатен впливати на процеси власного відтворення завдяки своєму місцю в інституційній системі, розробляє і здійснює власну стратегію. Таким суб’єктом можуть бути особа, фірма, корпорація, ділове об'єднання, держава, міждержавне економічне об’єднання тощо.

Об'єкт  економічної стратегії визначається сферою дії суб'єкта і може бути уособленим іншим суб’єктом, суспільним інститутом (системою відносин між суб’єктами) або суспільною системою в цілому.

Стратегічна мета – це орієнтир діяльності суб'єкта, сенс його розвитку. В узагальненому вигляді вона полягає у забезпеченні тривкого збалансованого економічного відтворення суб'єкта стратегії та конкретизується залежно від системних характеристик суб’єкта. Стратегічна мета є надсистемною характеристикою і може передбачати значну структурну модифікацію суб’єкта.

Стратегічні напрями деталізують мету, визначають шляхи її досягнення, виходячи із системних характеристик суб'єкта.

Стратегічні завдання являють собою конкретні цілі на довготерміновий період, що реалізують стратегічні напрями та виходять з характеристик об'єкта стратегії. Стратегічні завдання можуть становити основу стратегічного плану.

Стратегічні пріоритети визначають вагу окремих стратегічних завдань у формуванні економічної стратегії суб'єкта.

  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Передумови  й фактори формування і  диверсифікованості міжнародних економічних  стратегій

При цьому  аналіз економічних стратегій як цілісної системи передбачає:

• розуміння, на яких принципах будується робота господарських та регулюючих механізмів – теоретичне пояснення господарської системи;
• врахування системи інститутів, на яких базується господарська система;
• врахування обумовленості та взаємозалежності напрямків економічної політики;
• визначення політики підтримання господарського порядку як домінуючої функції держави.

Найціннішим у концепції „господарського  порядку є те, що вона виходить із принципу єдності форм регулювання  економіки та форм господарювання. Відтак ринок і держава сприймаються не як дві відокремлені системи, а як дві частини однієї системи, що дозволяє розглядати економічну стратегію безпосередньо як суспільний феномен, включений в органічну суспільну систему.

Стадії  розвитку світового ринку:

- внутрішній  ринок

-національний  ринок

-міжнародний  ринок

-світовий  ринок

Фактори виробництва об`єднаються у такі групи:

-природні  умови та ресурси

-трудові  ресурси

-капітал

-технології

За походженням  фактори виробництва іноді поділяються  на такі дві групи6

-основні

-розвинуті

Обидві  групи факторів виробництва є  важливими для економічного розвитку держави. Залежно від забезпеченості тими або іншими факторами виробництва  уряд країни розробляє свою економічну стратегію.

Факторна  обумовленість стратегій розвинутих країн виявляється переважно в двох напрямках: у перебудові народного господарства на базі найновітніших технологій з метою збереження й посилення технологічно лідерства і в завоюванні нових товарних і фінансових ринків.

Іншим проявом закономірності у світовому розподілі факторів виробництва є спирання на природні ресурси та дешеву й некваліфіковану робочу силу в найменш розвинутих країнах.

На вибір  економічних стратегій розвитку великий вплив справляє динаміка процесів у світовій економіці. Серед них найважливіші: еволюція цивілізаційних стадій економічного розвитку; інтернаціоналізація господарського життя; науково-технічний процес; світова економічна інтеграція; глобалізація економічного розвитку 

У сучасній економічній науці поширюється  уявлення про три стадії розвитку суспільства ,яким відповідають три типи економічного розвитку: аграрний, індустріальний,постіндустріальний.

На  аграрній стадії зараз перебуває небагато країн. Варіацій при розробленні стратегій у таких країнах обмаль ,оскільки поле для їх опробувань дуже вузьке. Вони є постачальниками на світові ринки сільськогосподарської продукції, тому залежність їх від коливань ринкової кон`юктури надто висока, а це нерідко порушує стратегічні наміри уряду. 

З другої половини ХХ століття більшість країн Західної Європи,а також США опанують індустріальну стадію розвитку. Індустріалізація була головною метою стратегій соціалістичних країн. Ця стадія розвитку характеризується тим,що промисловість виробляє більше 50% ВВП країни.

З останньої  чверті ХХ століття починається перехід до постіндустріальної стадії розвитку. На цій стадії більше 50% ВВП створює сфера послуг. 
 

Внутрішнє та зовнішнє середовище формування і реалізації міжнародних і  національних економічних стратегій: мотивації та чинники.

Внутрішнє економічне середовище - це внутрішня  будова системи МЕВ разом з  її внутрішніми законами існування, функціонування і розвитку (ЗЕД, управління, суб’єкти, форми і види, внутрішні  закони).

Зовнішнє  економічне середовище - це зовнішні по відношенню до суб’єктів МЕВ умови реалізації форм і видів різних видів МЕВ:

1. За сферами впливу: природно-географічне, політико-правове, економічне, соціально-культурне середовище.

2. За безпосередністю впливу дії:

а) умови і фактори прямої (безпосередньої) дії – міжнародні організації, міжнародні правові норми, торговельні представництва, комунікаційні мережі— це все становить інфаструктуру МЕВ.

б) умови і фактори непрямої(посередньої) дії.

Класифікація економічних стратегій країн (за рівнем розвитку, цивілізаційною приналежністю, інституціональною та галузевою структурою економіки, рівнем конкурентоспроможності, параметрами середовища розвитку).

За рівнем розвитку: 1) промислово розвинуті країни (Японія, США); 2) країни, що розвиваються (Бразилія, Аргентина); 3) країни з перехідною економікою (Польща, Україна).

Цивілізаційною  приналежністю: західноєвропейська, східноєвропейська, північноамериканська, латиноамериканська, африканська, південноазійська, східноазійська.

Параметрами середовища розвитку: стратегія відкритості, автаркії, наступальні стратегії, стратегії 

„наздоганяючого розвитку ”, стратегія глобалізації тощо. 
 
 

Стратегія відкритості: недоліки і переваги.

Наслідки  й ефективність стратегії відкритості  для економічного розвитку країн-учасниць. Переваги виходу на зовнішньоекономічні ринки:

• Збільшення розмірів ринку - ефект від масштабів виробництва (для країн з малою ємністю національного ринку), на цій основі необхідність визначення оптимального розміру підприємства.
• Зростає конкуренція між країнами.
• Забезпечення кращих умов торгівлі.
• Розширення торгівлі паралельно з поліпшенням інфраструктури.
• Поширення передової технології.

Негативні наслідки:

• Для більш відсталих країн це приводить до відтоку ресурсів (факторів виробництва), йде перерозподіл на користь більш сильних партнерів.
• Олігопольна змова між ТНК країн-учасниць, що приводить до підвищення цін.
• Ефект утрат від збільшення масштабів виробництва при дуже сильної концентрації.

Процеси економічної інтеграції неоднозначні. Спостерігається підвищення ефективності виробництва за рахунок поглиблення спеціалізації. Завдяки зростанню торгівлі посилюється економічна активність у багатьох країнах. 

Варіанти  стратегії автаркії: недоліки і переваги.

Автаркія (від грец. autarkeia - самозабезпечення). Політика господарського відокремлення країни, добровільна чи вимушена ізоляція від світового ринку. Приклад прямування до автаркії – економічна політика фашистських режимів у Німеччині та Італії, де в процесі підготовки до війни ставилося завдання досягти самозабезпечення  стратегічними ресурсами. Політика автаркії проводилась і в СРСР сталінським керівництвом.

Перевагами  є максимально можливе самозабезпечення й самоізоляції від небезпечних  впливів процесів глобалізму, сподівання на власні сили й засоби.

Недоліками  є можливе невиправдане сподівання на надмірну самостійність, порушення  стійких зв’язків. 
 

Мобілізаційні моделі як форма реалізації наступальних стратегій  розвитку.

Успіхи  застосування мобілізаційних моделей  у різних країнах, зокрема: у Німеччині  в ХVIII ст. – індустріально-мобілізаційна модель Ліста, в ХІХ ст. - мобілізаційна модель Бісмарка; у ХХ ст. – американський „Новий курс” Рузвельта; мобілізаційна модель економічної модернізації Де Голля у Франції; німецька повоєнна мобілізаційна модель експортної експансії Ерхарда; японська повоєнна інноваційна модель; з більш сучасних – китайська мобілізаційна модель індустріального прориву, тощо.  
 

Стратегії «наздоганяючого розвитку» та їхня результативність.

Стратегії «наздоганяючого розвитку» об’єднує прагнення зробити національну  державу (а не увесь світ) могутньою  і конкурентоспроможною у глобальному економічному (відтак, і політичному) просторі. Аналіз їх показує, що спільними суттєвими рисами для них було:

- „інституціональність”,  опір на неекономічні інституції, що виводить цю модель за  межі “самовирішення” економічних  проблем. Такі моделі є виразом суспільно-політичної волі (для різних національних суспільств вона є різною);

-  це моделі  розвитку суспільства в світовому  просторі: мобілізаційні моделі  базувалися на тезі про необхідність  використання внутрішнього та  зовнішнього економічних та політичних потенціалів для формування основ самодостатнього динамічного і випереджувального розвитку країни у глобальному середовищі. Вони завідомо є конфронтаційними, частково автарктичними (заперечують повну відкритість)  та  „національно-егоїстичними”;