Миротворча діяльність ООН та боротьба проти міжнародного тероризму

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Індивідуально науково-дослідне завдання з навчального  курсу 

«Міжнародні організації»

на тему:

Миротворча діяльність ООН та боротьба проти міжнародного тероризму

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                  

 

                                            

 

           ПЛАН

1. Вступ
2. Миротворча діяльність ООН
3. Боротьба ООН проти міжнародного тероризму
4. Висновок
5. Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Складна й небезпечна проблема виникла у світі з появою суперечності в реалізації двох принципів: принципу суверенітету й територіальної цілісності держав і принципу самовизначення народів. ООН незмінно підтримує обидва принципи, але життя вимагає вдумливого, зваженого ставлення щодо їх здійснення.

Організація Об’єднаних Націй (ООН) була створена з метою позбавити

наступні покоління від негативних наслідків війни. Події останніх десяти років показують, що ООН не завжди в змозі вирішити це завдання і на сьогодні її можливості в цьому напрямі не зростають. Усвідомлюючи необхідність змін у миротворчій діяльності, ООН переглядає свій підхід до механізму та принципів проведення миротворчих операцій.

Підтримка миру – це дії, якими ООН займається вже понад 66 років і які в останнє десятиріччя трансформувалися з традиційної військової моделі забезпечення припинення вогню та роз’єднання сил після міждержавних воєн і внутрішніх конфліктів, увібравши в себе комплексну модель, що складається з військових та цивільних компонентів, які взаємодіють між собою з метою встановлення миру в небезпечних умовах після громадянських воєн.

Тероризм , на жаль, став невід’ємною  частиною політичних і економічних  процесів в світі, і представляє  все більш значну загрозу громадській  і національній безпеці. Із одиничних  проявів він перетворився в масове явище. Будучи різновидом організованої  злочинності які занурюються  корінням в потужну тіньову економіку, тероризм може поставити під сумнів весь процес подальшого розвитку людства.

Крім того, причиною конфліктів і напруженості між державами  стають проблеми національних меншин депортованих народів, біженців тероризму, для якого не існує кордонів, організованої  злочинності, контрабандної торгівлі наркотиками та “відмиванням грошей”.

Для окремих індивідів  терористична діяльність стає професією. Терористи добре підготовлені і оснащені, завжди мають фору за часом, в них відсутня бюрократія і вони завжди точно знають, чого хочуть.

 

2. Миротворча діяльність ООН

Міжнародні миротворчі операції як форма діяльності Організації  Об’єднаних Націй щодо залагодження конфліктів почали застосовуватися  ще 1945 року. Відтоді їх зміст, правила  проведення і навіть самі підходи  до врегулювання воєнно-політичних конфліктів шляхом застосування таких операцій постійно зазнавали (і зазнають) змін. Але й донині, на тлі проведення численних миротворчих операцій окремих держав, коаліцій, блоків, регіональних організацій, політологи, військові фахівці та фахівці з безпеки дискутують, до якого типу дій відносити такі операції, як їх класифікувати.

Група ООН з підтримки  миру наголошує, що положення щодо застосування сили лише в порядку самооборони повинно залишатися основним принципом при підтримці миру. Але практика показує, що сторони конфлікту можуть давати згоду на присутність ООН у ролі миротворця лише для того, щоб виграти час та переозброїти свої підрозділи, а у випадку, якщо це не регулярні ЗС, то вони практично не можуть бути контрольовані традиційними методами ООН. Для усунення можливості використання ООН у вищезазначених цілях військові підрозділи повинні бути в змозі виконати мандат, що означає здатність захистити себе, інші компоненти місії та мандат шляхом інших дій, ніж просте спостереження. Правила застосування сили не повинні обмежувати контингенти тільки такими заходами реагування, як нанесення удару у відповідь на удар, але й дозволяти наносити досить сильні удари у відповідь на загрози. В особливо небезпечних ситуаціях вони не повинні примушувати контингенти ООН поступатися ініціативою тим, хто на них нападає. Підрозділи, надані державами, повинні не лише спостерігати за припиненням вогню, а й активно вести розвідку, співпрацювати з місцевими органами влади, політичними, військовими лідерами на території конфлікту. Ця вимога потребує більш якісної підготовки керівного складу миротворчого підрозділу, а також перегляду правового поля, в якому діють миротворці. Сили ООН повинні мати в своєму розпорядженні розвідувальні та інші можливості, необхідні для протидії прибічникам насилля.

Визнано, що ефективність місій  багато в чому залежить від наявності своєчасної та якісної інформації. Але в зв’язку з тим, що ведення розвідки на території інших держав є порушенням суверенітету, існує проблема правового характеру, яку фахівці намагаються вирішити на міжнародному рівні. ООН немає підрозділу, який займається здобуттям інформації та інформаційно-стратегічним аналізом, що призводить до проблеми недостатньої інформованості.

Міжнародні миротворчі операції  — це міжнародні дії та інші заходи, які здійснюються за рішеннями Ради Безпеки ООН відповідно до Статуту ООН, ОБСЄ, інших регіональних організацій, які несуть відповідальність у сфері підтримання міжнародного миру і безпеки згідно з положеннями глави восьмої Статуту ООН, а так само дії і заходи багатонаціональних сил, що створюються за рішенням Ради Безпеки ООН.

Міжнародні миротворчі операції поділяються на:

• операції зі встановлення (сприяння) миру;
• операції з підтримання миру;
• операції з примушення до миру;
• операції з відбудови миру.

Крім того, у рамках миротворчої  діяльності можуть проводитись пошуково-рятувальні, гуманітарні та електоральні операції.

Операції зі встановлення (сприяння) миру проводяться за обов’язкової згоди сторін конфлікту з метою  вирішення конфліктів, мирного урегулювання або превентивного розгортання  військ, встановлення контролю за умовами  перемир’я та виконання угоди  про припинення вогню, забезпечення дотримання прав людини, надання гуманітарної допомоги населенню.

Операції з підтримання  миру проводяться зазвичай, після  досягнення домовленостей між сторонами  конфлікту з метою недопущення  відновлення конфлікту та надання  допомоги у розвитку процесу мирного  врегулювання, роз’єднання збройних формувань, задіяних у конфлікті, припинення та запобігання ескалації воєнних  дій, відновлення законності та правопорядку, забезпечення нормального функціонування державних і громадських установ та організацій.

Операції з примушення до миру проводяться за відсутності  згоди сторін конфлікту введенням  міжнародних санкцій та застосуванням  військової сили з метою припинення збройного конфлікту і примушення ворогуючих сторін до встановлення перемир’я.

Операції з відбудови  миру проводяться у постконфліктний  період з метою відновлення життєдіяльності  важливих елементів інфраструктури та цивільних інститутів країни, демілітаризації  району конфлікту встановленням  контролю над озброєнням та військовою технікою сторін, що перебували у конфлікті, забезпеченням проведення інституційних реформ.

Пошуково-рятувальні операції проводяться з метою пошуку і  порятунку населення, що потерпає від  стихійного лиха та природних катаклізмів  використанням літальних апаратів, надводних кораблів і підводних  човнів, наземних транспортних засобів, спеціальних команд та обладнання на суші й на морі.

Гуманітарні операції проводяться  з метою надання допомоги та захисту  жертв конфлікту або стихійного лиха, полегшення тягот населення, особливо в умовах, коли місцева влада не бажає або неспроможна налагодити нормальну життєдіяльність населення.

Електоральні операції проводяться з метою створення  умов та надання допомоги в проведенні демократичних виборів до органів  влади. Вони можуть бути як самостійними операціями, так і складовою більш  масштабних операцій з постконфліктного врегулювання.

3. Боротьба ООН проти міжнародного тероризму

Тероризм , на жаль, став невід’ємною  частиною політичних і економічних  процесів в світі, і представляє  все більш значну загрозу громадській  і національній безпеці. Із одиничних  проявів він перетворився в масове явище. Будучи різновидом організованої  злочинності які занурюються  корінням в потужну тіньову економіку, тероризм може поставити під сумнів весь процес подальшого розвитку людства.

Тероризм (від лат. terror — жах) — суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не повинних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.

Особливу роль в глобалізації міжнародних зусиль у сфері протидії відмиванню доходів та фінансуванню тероризму відіграє міжнародна організація  ООН, яка об’єднує 192 країни світу. Статут ООН був підписаний 26 червня 1945 р. на конференції в Сан-Франциско (США) і вступив у силу 24 жовтня 1945 р.

Відповідно до статті 1 Статуту  ООН її основним завданням є підтримка  міжнародного миру і безпеки та прийняття  ефективних колективних заходів  для запобігання і усунення загрози  миру, стримання / пригнічення актів агресії або інших порушень миру.

Головними органами ООН  є Генеральна Асамблея (ГА), Рада Безпеки (РБ), Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР), Рада Опіки, Міжнародний Суд та  Секретаріат.

Згідно Статуту ООН  Генеральна Асамблея складається із усіх членів Організації та вповноважена обговорювати будь-які питання або  справи в межах даного Статуту (за виключенням окремих питань компетенції  РБ) та давати рекомендації членам ООН або РБ.

Рада Безпеки складається  з 15 членів ООН, 5 із яких є постійними членами РБ (Китай, Франція, Росія, Великобританія та США), а 10 непостійних членів РБ обирає ГА, яка приділяє особливу увагу  ступеню участі членів ООН у підтримці  міжнародного миру і безпеки та в  досягненні інших цілей організації, а також справедливому географічному розподілу.

Згідно статті 25 Статуту  ООН члени Організації дають  згоду відповідно до даного Статуту  підпорядковуватися рішенням Ради Безпеки  і виконувати їх. Обов’язкові для  всіх держав рішення приймаються  Радою Безпеки з посиланням на розділ VII Статуту ООН, який передбачає дії стосовно загрози миру, порушень миру та актів агресії.

З кінця 1980-х років питання  протидії відмиванню доходів та фінансуванню тероризму займають все більш  значне місце в зусиллях ООН по забезпеченню міжнародної безпеки  та запобігання злочинності. Головні  органи ООН, включаючи ГА, РБ та ЕКОСОР, а також її спеціалізовані установи  (МВФ та СБ) приділяють приорітетну увагу розробці та впровадженню загальних стандартів у сфері протидії відмиванню доходів та фінансуванню тероризму.

Як правило, відповідні положення спочатку формулюються у  вигляді рекомендацій у політичних деклараціях, програмах та планах дій, які приймаються конгресами, конференціями  та сесіями ГА ООН, а потім закріплюються  у вигляді правових норм в універсальних  конвенціях ООН. Такі конвенції відкриті для підписання усіма державами  та після приєднання до них (ратифікації) встановленої кількості держав набувають для них силу закону.

Міжнародні програми у  сфері боротьби протидії відмиванню доходів первісно були тісно пов’язані  із зусиллями ООН по боротьбі з незаконним обігом наркотиків.

Як відмічалося вище, вперше визначення злочину відмивання коштів було юридично закріплено у  Конвенції ООН про боротьбу з  незаконним обігом наркотичних засобів  та психотропних речовин, яка була прийнята у 1988 р. у Відні.

У 1991 р. була заснована Програма ООН з контролю над наркотиками (ПКН  ООН або  UNDCP), яка була направлена на боротьбу з незаконним виробництвом та обігом наркотиків, а  також пов’язаних з ними злочинами. У 1997 р. на основі вказаної Програми було створено Управління з контролю над  наркотиками та попередженню злочинності  (УКНПЗ або ODCCP), перейменоване у  жовтні 2002 р. в Управління з питань наркотиків та злочинності (УНЗ або ODC). УНЗ має штаб-квартиру у Відні, а також 21 відділ у різних країнах світу.

 З 1997 р. УНЗ реалізує  прийняту ООН Глобальну програму  по боротьбі з відмиванням  доходів (ГПБВД або GPML), головною  метою якої є розвиток міжнародного  співробітництва у сфері ПОД  та надання технічного допомоги  державам у розробці та впровадженні  відповідних правових механізмів, включаючи консультаційну допомогу  у створенні ПФР. Програма передбачає  також здійснення моніторингу  і аналізу існуючих у державах проблем у цій області.