Міграція робочої сили

       В багатьох випадках міграція робочої  сили сприяє розв’язанню проблеми зайнятості, коли безробітні люди з  однієї країни переїздять до іншої, де вони можуть знайти роботу.

       Певний  тиск здійснює міграція робочої сили в напрямку вирівнювання цін на цей  фактор виробництва.

       Міграція  впливає на обсяг ВВП.

       Для країни в’їзду вона, як правило, означає  можливість збільшення сукупного продукту. Навіть якщо іммігранти стають безробітними, вони відіграють певну роль відносно загальної зайнятості, здійснюючи понижувальний  тиск на заробітну плату. Іммігранти виконують суспільно корисну  роботу, сплачують податки до державного бюджету країни перебування. Симетрично негативний результат на обсяг ВВП  еміграція відіграє для країни виїзду працівників.

       Більшість науковців, які досліджують проблему міграції робочої сили на Україні, зосереджуються на масштабі виїздів, на їх причинах, на напрямках міграції, на соціально-демографічних  наслідках і т.д. Це означає, що інтересуються  тим, що відбувається перед міграцією  і під час міграції. Проте на багато менше уваги звертається  на те, що відбувається з емігрантами  після повернення на Батьківщину. 

       Рисунок 1. Головні напрямки трудової міграції на Україні (за регіонами)

       Загальновідомо, що позиція потенційних мігрантів під час вибору місця працевлаштування за кордоном формується залежно від таких чинників:

       • рівня можливої заробітної плати  в країні-реципієнті;

       • стану ринку праці (рівня зайнятості, масштабів безробіття);

       • життєвого рівня місцевого населення;

       • мовної залежності;

       • етнічної толерантності населення  країни-реципієнта.

       З урахуванням цих чинників в Україні  сформувалося два основних вектори трудової міграції - західний та східний.

       За  сукупністю більшості чинників найбільш прийнятним для висококваліфікованих працівників переважно молодого віку є західний вектор трудової міграції - в Західну Європу, США, Канаду та інші розвинуті країни світу. Така міграція передбачає не тільки покращення власного матеріального стану, але й значною мірою натуралізацію в країні перебування. У цьому контексті виток кваліфікованих трудових ресурсів до західних країн у більшості випадків можна вважати безповоротними втратами «людського капіталу» України.

       Табл 3. Попит та пропозиція на ринку робочої  сили.

       Світова фінансова криза може у короткостроковій перспективі призвести до зниження попиту на трудових мігрантів у розвинених країнах, проте, через старіння населення та зростання дефіциту трудового потенціалу, європейські країни можуть розвивати економіку та забезпечувати належний соціальний розвиток тільки за рахунок активного використання праці мігрантів. У даному контексті очікується подальше зростання зацікавленості країн Європи у залученні кваліфікованих мігрантів з України.

       Водночас, жорсткий міграційний контроль, суворий  професійний відбір та конкуренція  з мігрантами з інших країн є факторами, котрі значною мірою обмежують міграційні процеси з України у розвинені країни світу. Внаслідок впливу цих чинників, а також активну роботу з договірно-правового забезпечення процесів трудової міграції з західноєвропейськими країнами, західний вектор міграції можна вважати відносно контрольованим та таким, що поступово наближатиметься до цивілізованих норм.

       Східний вектор міграції - до країн СНД - був  і є привабливим для тих  громадян, котрі через недостатню кваліфікацію, низький рівень володіння іноземними мовами чи нездатність до адаптації в незвичному економічному та культурологічному середовищі, виявилися незатребуваними у країнах Західної Європи та Америки.

       У кількісному вимірі показники трудової міграції у східному та західному напрямах наведені в табл. 1 [2,3].

       Низка дослідників вважають наведені вище експертні дані щодо кількості громадян України, які працюють у Російській Федерації, суттєво заниженими. Реальна ж кількість мігрантів може становити від 3 до 4,5 млн осіб [4].

       Одним з методів оцінки реальних кількісних показників трудової міграції є аналіз обсягів грошових переказів, що надсилають мігранти до батьківщини з країн реципієнтів. 

       Табл 2.Чисельність іноземної робочої  сили в окремих странах спивдружності  на 2006р.

       У загальносвітовому масштабі міжнародна міграція робочої сили зумовлює оптимізацію  розміщення продуктивних сил.

       В багатьох випадках міграція робочої  сили сприяє розв’язанню проблеми зайнятості, коли безробітні люди з  однієї країни переїздять до іншої, де вони можуть знайти роботу.

       Певний  тиск здійснює міграція робочої сили в напрямку вирівнювання цін на цей  фактор виробництва.

       Міграція  впливає на обсяг ВВП.

       Для країни в’їзду вона, як правило, означає  можливість збільшення сукупного продукту. Навіть якщо іммігранти стають безробітними, вони відіграють певну роль відносно загальної зайнятості, здійснюючи понижувальний  тиск на заробітну плату. Іммігранти виконують суспільно корисну  роботу, сплачують податки до державного бюджету країни перебування. Симетрично негативний результат на обсяг ВВП  еміграція відіграє для країни виїзду працівників.  

4. Державне  регулювання міжнародних міграційних  процесів

     Як  вже зазначалося, міжнародна міграція робочої сили викликає не тільки позитивні, а й негативні соціально-економічні наслідки. Тому здебільшого під тиском громадської думки і профспілок країни, вимушені здійснювати регулювання  міграційних процесів. Несистематичні спроби окремих країн обмежити в'їзд  небажаних осіб або перешкодити  виїзду окремих категорій працівників, а також заключення двосторонніх угод щодо регулювання міграції спостерігалися в Європі ще у ХVІІІ столітті. Наприклад, в Англії в кінці ХVІІІ століття були прийняті закони, які обмежували в'їзд небажаних осіб. Тоді ж країни почали заключати двосторонні угоди  щодо регулювання міграції, окремі з яких діють і в наш час.

     Кінець  широкомасштабній вільній міграції населення було покладено в 20-х  роках ХХ століття, коли в більшості  країн утвердилось імміграційне законодавство і появилися міжнародні угоди, регулюючи переміщення населення. Відтоді правові акти, що регулюють  міграцію населення, розвивалися в  напрямі запровадження більш  жорстких обмежень для міжнародного пересування робочої сили.

     Передусім імміграційне законодавство більшості  країн чітко розмежовує в’їжджаючи в країну на іммігрантів – людей, які в'їжджають в країну на постійне місце проживання, і неіммігрантів  – які приїжджають в країну тимчасово і не претендують на постійне місце проживання. До неіммігрантів  відносяться ті особи, які прибули  в країну на більш-менш тривалий строк, але не претендують на постійне місце  проживання.

     Скажімо, законодавством США в'їзд неіммігрантів  регулюється за допомогою віз, класи  яких чітко визначають перелік осіб, які є неіммігрантами. До неіммігрантів  з відповідним класом віз відносяться: посли та консули і члени їх сімей; інші іноземні державні службовці  та члени їх сімей; тимчасові відвідувачі  з метою бізнесу чи відпочинку; іноземці, проїжджаючі транзитом; члени  екіпажів морських та повітряних суден  і члени їх сімей; студенти, співробітники  міжнародних організацій і члени  їх сімей; іноземний спеціаліст; тимчасовий працівник, що виконує роботи, які  відсутні в США; представник зарубіжних засобів масової інформації і  члени їх сімей; наречена або наречений  громадянина США; відвідувачі за обміном і т.ін.

     Як  правило, державне регулювання міграційних  процесів здійснюється шляхом прийняття  відповідних програм, спрямованих  на обмеження імміграції робочої  сили або на стимулювання мігрантів  до повернення на батьківщину (рееміграції ).

     Розрізняють кілька рівнів регулювання міжнародної міграції робочої сили, зокрема: національний, міжнародний, інтеграційний.