Кономічні засоби реалізації торговельної політики: світовий досвід і практика України

 

ВСТУП

 

Міжнародна торгівля є  засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати  продуктивність своїх ресурсів і  в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва.

Виникнення міжнародної  торгівлі обумовлено двома обставинами. Перша: економічні ресурси (природні, людські, інвестиційні товари) розподіляються між країнами світу вкрай нерівномірно; країни істотно розрізняються за своєю забезпеченістю економічними ресурсами. Друге: ефективне виробництво різних товарів вимагає різних технологій чи комбінацій ресурсів.

У загальному вигляді торгівля є засобом, за допомогою якого  країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх  ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Єдина життєздатна торговельна політика – це зовнішньо-орієнтована стратегія, спрямована на якомога ширшу інтеграцію економіки держави з міжнародною торговельною спільнотою. В ідеалі така стратегія має включати скасування усіх ввізних та імпортних мит і податків, а також усунення всіх нетарифних бар'єрів.

Метою реферату є визначення способів втручання держави в  зовнішню торгівлю, а також характеристика тенденцій торгівельної політики на прикладі найбільш розвинутих країн  світу: США, Китаю, Росії, та країн Європейського Союзу.

 

 

 

 

 

 

 

1. Торговельна політика: сутність, моделі та основні інструменти її здійснення.

 

Торговельні відносини супроводжують розвиток цивілізації з самих ранніх її етапів. Спочатку все було досить просто, все було обмежено лише натуральним обміном товару на інший товар. Але розвиток йшов вперед, і на етапі міжнародної торгівлі стало питання про проведення торговельної політики. Треба більш детально розібратися з тим, яка ж її сутність.

Говорячи про торгову політику взагалі, найчастіше мають на увазі саме політику, яка регулює питання зовнішньої торгівлі. Зовнішньоторговельна політика має на увазі під собою сукупність методів, принципів і важелів впливу держави на зовнішньоекономічні торговельні зв'язки. Найбільш часто вживаними важелями зовнішньоторговельної політики є податки, субсидії, митні збори і правила торгівлі резидентів і нерезидентів тієї чи іншої країни.

Торговельна політика – це є державна політика, яка впливає на торгівлю через податки, субсидії і прямі обмеження на експорт чи імпорт.

На практиці торговельна політика найчастіше впливає на експорт та імпорт товарів. Якщо дивитися на неї  з такої точки зору, то можна  виділити кілька моделей зовнішньоторговельної  політики.

Перша модель - протекціонізм. Під ним мається на увазі введення таких правил імпорту товарів, який би не дозволив ввозять їх підприємцям мати економічні вигоди від його реалізації на зазначеній території. Встановлюються або завищені мита, або прямі заборони на ввезення. Дана політика застосовується вкрай рідко, так як вона може спричинити не тільки економічну напругу в країні, але і зовнішньополітичну. Протекціонізм може мати свої різновиди. Перший різновид - селективний протекціонізм, спрямований на певну групу товарів чи конкретну країну. Друга - галузевий, головною метою якого є захист певної галузі виробництва чи економіки. Третій - це колективний протекціонізм, який передбачає застосування протекційної заходів кількома країнами одночасно. Четверта різновид - прихований протекціонізм, який відрізняється від всіх інших відсутністю використання митних методів.

Друга модель зовнішньоторговельної  політики - політика вільної торгівлі. Назва говорить сама за себе. Держава повністю знімає всі торговельні обмеження як усередині країни, так і на своїх митних кордонах, дозволяючи вільно курсувати потоку товарів. Застосування такої політики можливе лише за наявності розвиненої національної економіки, яка дозволила б підприємцям на рівних конкурувати з імпортними товарами і послугами.

Особливе положення займає модель монетаризму, згідно з якою головним для економіки країни є не наявність розвиненої національної економіки або сильних торгових зв'язків, а велика кількість грошової маси в економіці. З точки зору торгових відносин велика кількість грошових коштів можна досягти не тільки реалізацією вироблених у країні товарів, а й за рахунок виконання посередницьких функцій між країнами, що формують попит і пропозиція на товари та послуги. Також наявності великої кількості грошей в економіці можна домогтися за рахунок кредитно-грошової політики та розвитку міжнародного кредитування та інвестування. Але не можна забувати, що надлишок коштів неминуче веде до інфляційних процесів.

Розвиток економічної політики визначається перетинанням об'єктивних закономірностей з економічними інтересами і цінностями на національному  рівні. В останні десятиліття в цю орбіту усе більше утягують колективні інтереси економічних блоків. Слід зазначити, що тут може мати місце визначена протидія з боку окремих держав чи їхнього блоку, оскільки та чи інша національна, політика може ущемляти конкретні економічні інтереси. У такій ситуації необхідно орієнтуватися на баланс інтересів держав, що досягається шляхом компромісу чи взаємних поступок. Це визначає наявність альтернативних варіантів зовнішньоекономічної політики, серед яких центральне місце займають важелі тиску чи опору, а у випадку відсутності таких погроз - вибір інструментів, що дозволяють враховувати національні інтереси держав при проведенні зовнішньоторговельної політики.

В основу торгової політики, здійснюваної країнами світового співтовариства, покладені три основних напрямки: „Північ-Північ”, „Північ-Південь”, „Південь-Південь”. Торгова політика системи „Північ-Південь” являє собою вертикальну модель міжнародного поділу праці, де країна що розвивається здійснює вивіз усіх видів ресурсів, а ввозить техніку, продовольство і товари тривалого користування. Така модель взаємин відрізняється відсутністю взаємодоповнюваності економіки, що не властиво взаєминам країн системи „Північ-Північ”.

У будь-якому випадку, якщо мова йде  про торгову політику Півночі чи Півдня, то варто мати на увазі, що вона проводиться в руслі зовнішньоторговельної чи міжнародний політики. При цьому перша з них являє собою цілеспрямований вплив держави на торгові відносини з іншими країнами. В другому ж випадку одержують відображень колективні інтереси груп країн, монополій, фінансово-торгових і інших угруповань. Світовий досвід здійснення такої політики заснований на принципах вільної торгівлі і протекціонізму.

Дослідження при цьому показують, що по тимчасовому параметрі підключення мір протекціонізму чи лібералізації торгівлі всі держави відрізняються одна від одної. Так, наприклад, ряд держав свої реформи починають із твердого курсу на керування політикою імпорту інші ж - з повної її лібералізації. Так, наприклад Південна Корея, Бразилія й інші країни спочатку створювали умови і надали ряд пільг для ввозу тих товарів, що використовувалися винятково для виробництва експортної продукції, а непричетний до експортного виробництва імпорт тих чи інших товарів або обмежувався, або заборонявся.

Тим часом для ефективності торгової політики принципово важливий вибір шляху здійснення імпортозаміщення. Так, багато країн не рахували потрібним збільшити ступінь обробки експорту і вибрали екстенсивний шлях розвитку. Інші країни пішли по шляху збільшення ступеня глибокої обробки власних товарів. В умовах мінливої кон'юнктури світового ринку перший варіант став гальмом розвитку економіки, тоді як другий - локомотивом росту, оскільки із самого початку був націлений на застосування інтенсивного, а не екстенсивного способу розвитку народного господарства. Це означає, що результатом торгової політики, що проводиться з використанням першого чи другого методу, будуть різні наслідки в економіці в залежності від виборі цілей другого і третього порядку, точного визначена "точок росту" і вибору витратного або економічного варіанта реалізації реформи. Однак слід зазначити що в порівнянні з початковим етапом реформування економіки, сучасний період характеризується тим, що відкрито шлюзи для розвитку економіки, створені передумови для вступу в міжнародні економічні організації, підсилилися принципи регіоналізму. Вибір інструментів державного регулювання різними країнами може бути різний, часом обмежений.

Інструменти торгової політики:

- митні тарифи - систематизований перелік митних ставок, що нараховуються при експорті або імпорті товару;

- імпортні квоти - кількісне обмеження обсягів імпорту на певний період;

- ліцензування - регулювання зовнішньої торгівлі за рахунок надання державними установами дозволу на експорт або імпорт товару у певному обсязі;

- "добровільне" обмеження експорту - кількісне обмеження експорту, визначене обов'язками одного з партнерів в обмеженні експорту, встановленого міжурядовими угодами про впровадження квот на експорт товару;

- дискримінація імпорту в межах митного союзу - диференціація торговельних обмежень для країн-учасниць митного союзу та інших країн;

- експортні субсидії - державні виплати, спрямовані на підтримку національних експортерів;

- антидемпінгове регулювання - заборона необгрунтованого зменшення цін нижче від рівня світових.

 

 

2. Економічні аспекти торгової політики: тарифні та нетарифні засоби реалізації та регулювання торговельної політики

 

Регулювання торговельної політики здійснюється за допомогою широкого кола засобів, кількість яких постійно зростає.

Класичним засобом регулювання  торговельної торгівлі являються митні тарифи, які по характеру впливу відносяться до економічних регуляторів.

Митний тариф являє собою  систематизований перелік (зведення) митних ставок , які визначають розмір оплати по експортних та імпортних товарах, тобто мита.

Митно-тарифне регулювання виконує  дві функції:

1 .Протекціоністську (захист вітчизняних  товарів від іноземної конкуренції).

2.Фіксальну (поповнення державного  бюджету).

Крім того, може впливати на приплив  валюти, розвиток регіонів країни, особливо, якщо мова йде про вільні економічні зони та ін.

Митні тарифи можуть бути:

- простими (одноколонними), тобто мати  єдину ставку для одного товару  чи товарної групи незалежно  від країни походження;

- складними (багатоколонними), коли  встановлюються дві і більше  ставок по кожному товару в  залежності від країни походження.

Ставки підрозділяються на:

- максимальні - діють для країн, з якими відсутні торгові угоди;

- мінімальні - встановлюються по  відношенню до країн, яким надається режим найбільшого сприяння;

- префенціальні - встановлюються  по відношенню ввозу окремих  товарів з окремих країн, в тому числі тих, що розвиваються.

Основним елементом митного  тарифу являється мито. По своєму змісту і характеру впливу вони теж відносяться до економічних регуляторів.

Мито являє собою грошовий збір чи податок, який бере держава з товарів, власності та інших цінностей при перетині кордону. В свою чергу вони поділяються:

1 .По методу нарахування на:

- адвалорні (нараховуються у  відсотках до митної вартості);

- специфічні - (нараховуються в  твердій сумі до одиниці виміру ваги, площі, об'єму і т.д.);

- змішані - об'єднують і адвалорні,  і специфічні.

2.По характеру походження на:

- автономні - вводяться тією  чи іншою державою в односторонньому  порядку, без згоди з іншою  країною;

- конвенційні - встановлюються  в процесі угоди чи домовленості  з іншою стороною і фіксуються  в одному із цих документів.

3. Особливі види мита. До них  відносяться:

- спеціальне. Використовується для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів; для попередження недобросовісної конкуренції; у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав. Ставка соціального мита встановлюється в кожному окремому випадку;

- антидемпінгова. Демпінг полягає  в проникненні товарів на зовнішній  ринок за рахунок зниження  експортних цін нижче середнього  рівня в даних країнах. – компенсаційне.

 В світовій практиці і в Україні використовується також сезонне мито, яке встановлюється в основному на окремі товари на певний період (в Україні не більше чотирьох місяців).

У галузі імпорту до тарифних методів  належать не лише митні тарифи, а й податки і збори з товарів, які ввозять, імпортні депозити та ін. У галузі експорту - це податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків, надання фінансової допомоги тощо.

Найважливішим засобом економічного регулювання торговельної політики є митний тариф - систематизований перелік ставок митних тарифів, якими обкладають товари у разі імпорту або експорту з країни.

Ставки митного тарифу - це податки, які збирають у випадку перетину товарами митного кордону. Це зумовлює підвищення ціни імпортованих (або експортованих) товарів, а отже дає змогу впливати на обсяг і структуру зовнішньої торгівлі країни.

Головні функції митного тарифу такі:

• захист національних виробників від іноземної конкуренції;
• забезпечення надходження коштів у державний бюджет;
• поліпшення умов доступу національних товарів на зовнішні ринки;
• поліпшення стану платіжного балансу.