Карибська криза 1962 року

Тепер Хрущов не намагається заперечувати наявності на Кубі радянських ракет. Уся зброя вже переправлена на Кубі тому необхідність у блокаді відпадає. До того ж ракети були під контролем радянських офіцерів. Хрущов обіцяв, що вони не будуть застосовуватися проти США. Керівник Радянського Союзу розумів усю небезпеку ядерного нападу на Америку й тому переконував американського президента зняти блокаду та не вторгатися на Кубу. У відповідь Хрущов обіцяв забрати й знищити ракети і ядерну зброю, доставлену на Кубу Радянським Союзом. У листі Хрущова Кеннеді були такі рядки: «Ми з вами не повинні тягнути за кінці каната, на якому ви зав'язали вузол війни, тому що чим міцніше ми обоє тягнутимемо, тим сильніше стягнеться вузол, і прийде час, коли вузол буде так туго стягнутий, що навіть той, хто зав'язав його, не в силах буде розв'язати, і доведеться розрубати. Давайте не тільки припинимо тягнути за кінці каната, а й вживемо заходів до того, щоб вузол розв'язати. Ми до цього готові».

Наступного ранку, ще не дочекавшись відповіді Кеннеді, Хрущов відправляє новий лист президентові Америки. У ньому він вимагає від американців забрати з території Туреччини свої ракети. І взагалі глава Радянського Союзу пропонував зустрітися з американським президентом, щоб протягом 2—3 тижнів провести переговори й усунути всі недомовленості. Така пропозиція Кеннеді не влаштовує, і він відповідає тільки на перший лист Хрущова. У своєму посланні Кеннеді заявляє про свою готовність зняти кубинську блокаду й не нападати на Кубу за умови, що СРСР забере з Куби ядерну зброю. Але конфіденційно президент США посилає Хрущову повідомлення, що, можливо, Америка й забере ракети з Туреччини, але тільки після врегулювання Карибської кризи. Кеннеді наполягає на тому; щоб Радянський Союз негайно припинив усі роботи з установки ракет на Кубі й забрав їх з острова. Президент давав зрозуміти главі СРСР, що навіть його влад» не в змозі стримати негативну реакцію американців на дії Радянського Союзу Це послання радянська преса опублікувала. По суті, це підтвердило, що на Кубі дійсно знаходяться радянські ракети. Хрущову нічого не залишалося робити, як прийняти пропозицію американського президента.

У листі від 28 жовтня глава Радянського Союзу запевняв Кеннеді, що віддав наказ про демонтаж ракет і ядерної зброї на Кубі

Про переписку між Хрущовим і Кеннеді Кастро знав дуже мало. Мікоян познайомив його з останніми новинами. Кастро не вірив американцям і вимагав припинення польотів розвідувальних літаків США, торговельного ембарго й ліквідації на території Куби військово-морської бази США. Мікоян ужив багато зусиль, щоб урезонити Фіделя Кастро. Хрущов, щоб не залишати жодних сумнівів у своєму миролюбстві, дав можливість американським експертам оглянути радянські кораблі й перерахувати вивезені в трюмах ракети.

Неправильним було б стверджувати, що Радянський Союз програв Америці. Навіть американський президент прекрасно це розумів. Криза виникла через непорозуміння між американськими і радянськими керівниками. Ознак вони у вирішальну хвилину змогли зберегти контроль за ходом подій, не давши їм розростися до стану війни. Можна припускати, що в керівництві як радянської, так і американської сторони було багато супротивників припинення війни. Що дивно, престиж і Кеннеді, і Хрущова після врегулювання Карибської кризи помітно зріс.

                              Висновки 
          Можна без перебільшення називати Карибську кризу подією світового значення. У 1962 році впритул зіткнулися інтереси двох наддержав – представників двох частин світу, і ніхто не міг напевно знати, чим могло закінчитися це зіткнення. Адже у разі відмови обох сторін від розв'язання конфлікту мирним шляхом, мала б місце ядерна війна, наслідки якої були б жахливі. 
          Про масштаб можливої катастрофи свідчать наступні дані: 
– У 1980 році група експертів ООН зробила спробу вивчення наслідків ядерної війни. Експерти прийшли до висновку, що внаслідок такого зіткнення негайно загине 5-6 млн. цивільного населення, 400 тисяч військового персоналу і, принаймні, 1,1 млн. цивільних осіб будуть уражені радіацією. 
– Наслідки Чорнобильської аварії: від 50 до 100 тис. жителів прилеглих районів зіткнулися з довготривалими проблемами зі здоров'ям. Величезні території в Брянської, Орловської, Тульської, Ліпецкої областях зазнали радіоактивного зараження. Значна частина населення Швеції попала під радіоактивні опади, і (по прогнозах) на подальші сорок п'ять років, очікується збільшення смертності від ракових захворювань.
          Отже, війна в плани сторін не входила, але можливість атаки, як останнього аргументу, не можна було відкидати. Факт, що у разі ескалації подій на Кубі і подальшого обміну ядерними ударами переможців і переможених просто б не залишилося.  Більше того, у разі виживання деякої частини населення і командного складу, країнам-учасницям конфлікту довелося б в корені переглянути свою зовнішню політику.

Але війни не сталося, СРСР і США пішли на взаємні поступки, і, по суті, після Карибської кризи наступила перша відлига у відносинах між ними. Неважливо, що вона була недовгою, і потім пішли роки безглуздого протистояння, головне, що це був перший крок до закінчення холодної війни. 

Список використаної літератури

1. Владімиров В.Х. Куба в міжнародних відносинах, М. Міжн. Відн.. 1984

2. Диалог в Гаване. Карибский кризис. Документы // Международная жизнь. 1992. № 10; 1993. № 1.

3. Добрынин А. Карибский кризис. Свидетельства участника // Международ­ная жизнь. 1999. № 7.

4. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945–70-ті роки): Підручник / В.А. Манжола, М.М. Білоусов, Л.Ф. Гайдуков та ін.– К.: Либідь, 1999.– 558 с.

5. Радянська зовнішня політика в роки "холодної війни" (1945-1985). – М.: Міжнародні відносини, 2005. – 510 с.

6. Эдельман Дж. Прелюдия "холодной войны": к истории советско-американских отношений // Вопросы истории. 1991. №6.

7. Яровий В.І. Новітня історія країн Східної Європи 40-90 рр. ХХ ст. Курс лекцій: Навч. посіб. – К.: Либідь, 1997. – 269 с.