Гомерівська греція

ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ

Історія Стародавньої Греції розвивалася майже одночасно  і у взає¬мозв'язках з історією країн стародавнього Сходу. Більше того, як за¬свідчують розкопки останніх десятиліть, південь Балканського півос¬трова  є одним з найдавніших місць  людського поселення — тут  жили люди ще в добу палеоліту. УIII тис. до н.е. на Балканському півострові, особливо на півдні та на островах, існувало вже  відносно розвинене суспільство, зокрема, висока крітомікенська культура і писемність. Жили тут племена пеласгів та ін. Водночас у цей період, як розповіда¬ють  стародавні джерела, відбуваються постійні великі переміщення народів. Так, наприкінці III тис. до н.е. у центральну та південну части¬ну Балканського півострова з  півночі переселяються племена  ахейців та іонійців, а в XII ст. до н.е. — грецькі племена дорійців. У І тис. до н.е. давньогрецькі  племена остаточно переселились і сформувались. Отже, на півночі  Греції і частково в середній частині  проживали еолійці. Східну частину  середньої Греції, Аттіку та деякі  острови заселяли іонійці. Ахейці оселились  на півночі та в центрі Пелопонесу, а на півдні — дорійці. Впродовж тривалого часу греки розмовляли на різних діалек¬тах, а єдина мова сформувалася лише в період еллінізму.

Дорійське завоювання Балкан прискорило розклад первіснооб-щинного  ладу як у завойовників, так і  у завойованих. Ще одним на-слідком  цього завоювання було масове переселення  переможених (ахейців, іонійців) зі своїх  земель на острови та узбережжя Малої  Азії. Тут виникають їхні численні колонії (у тому числі Троя, Ефес, Галікар-нас). Грецькі колонії виникають  і у Північній Африці, Італії, навіть Франції (Массалія — нині Марсель) та Іспанії (Сагунт), Криму і Кав¬казі. Колонізації сприяли й такі фактори, як нестача придатних для заселення  й обробітку земель. З тогочасних джерел дізнаємось, що в Греції навіть виникала необхідність обмежувати дітонародження, зо-

крема синів, щоб  не дробити господарство. Адже Балкани  — країна гориста, і землеробство було можливим тільки на рівнинах, тому хліб довозили. На схилах гір вирощували виноград, оливки, фрукти, але у зв'язку з бідністю грунтів на це витрачали  багато праці. Розвивалося скотарство, проте через нестачу прісної  води це була переважно дрібна худоба — кози, вівці та ін. Водночас Греція була достатньо багата на корисні  копалини: залізо, мідь, срібло, золото, глину, будівельні мате¬ріали (камінь, мармур, граніт). Отже, інтенсивно почало розвиватися ремесло. Географічне  положення Греції (тепле море, берегова лінія з численними затоками, безліч островів та ін.) сприяло розвитку мо¬реплавства, рибальства, морської торгівлі. Економічному розвиткові Греції сприяла і близькість до країн стародавнього Сходу, які  вступи¬ли на історичну арену  швидше й економічно та культурно  були роз-виненішими.

Отже, як зазначалось, дорійське завоювання і переміщення  племен прискорили розклад родоплемінних  відносин. Розвивається приватна власність, поглиблюється майнова нерівність, відбувається класоутво-рення. Особливо інтенсивно ці явища спостерігаються  у ХІ-ІХ ст. до н.е. В історії цей  період називають "гомерівським" за іменем легендарно¬го сліпого  співця Гомера, якого стародавні греки  та в пізніші часи вва¬жали автором  знаменитих епічних поем "Іліада" й "Одіссея" (нині це беруть під  сумнів). Тривалий час майже всі  знання про цей період чер¬пали саме з цих творів. Потім їх доповнювали  численними археологіч¬ними знахідками.

Отже, в ХІ-ІХ ст. до н.е. греки жили ще на стадії первіснообщин-ного ладу. Населення поділялося на роди, декілька родів об'єднували¬ся у  фратрію, а декілька фратрій —  у плем'я, так звану філу. Членів філ пов'язували спільність походження, ведення господарства, спільність релігійного  культу (власне опікунське божество та осередок його куль¬ту). Племена вже об'єднувалися в невеликі народи, родові відносини ще були міцними. Людина, котра не належала до якогось _р_оду_, була поза суспільством, вона ніким і нічим не захищалась. Зберігається зви¬чай кривавої помсти. Залишити вбивство родича без помсти вважали безчесним, це викликало б гнів богів і накликало б біду на весь рід. Проте вбивця за згодою роду міг відкупитися — заплатити штраф родичам вбитого або піти у вигнання. Земля перебувала ще у колек¬тивній власності общини (роду), але була розбита на ділянки, якими володіли окремі сім'ї. Спочатку ділянки розподіляли щороку за жере-бом (клерос), потім вони закріплювалися за сім'ями назавжди, а врешті перетворювалися у приватну власність і були одним з основних мірил багатства.

Населення, крім землеробства, активно займалося скотарством, ре¬меслами, торгівлею. У гомерівських поемах згадуються лікарі, ворож¬бити, гончарі, ковалі, зброярі, кушніри, столяри, каменярі та ін. Здійснюється перехід  до використання заліза, золотих і  срібних виробів. Виникають численні укріплені міста, які стають осередками господарсь¬кого, культурного, політичного  життя. Розвивається торгівля. Платежі  здійснюють спочатку зерном, худобою  та іншим, потім з'являються гроші. Однак загалом господарство мало ще натуральний характер, продукція  виготовлялася головно для власного вжитку і споживання. Численні ремісники  працюють не у власних майстернях, а вдома у за¬мовника, користуючись його матеріалом і знаряддям.

У цю епоху з'являється  вже рабство, яке має домашній характер. Рабів ще небагато, здебільшого  — це домашні, дворові люди, які  до-помагають вести господарство, у польових роботах чи ремеслі, пасуть худобу, їхня праця не є основною в господарстві. Іноді господарі  да¬ють їм невеликі земельні ділянки, хату, дозволяють мати сім'ї.

Серед вільних поглиблюється  майнова і соціальна диференціація. Верхівка общини поступово виділяється  в родову знать — це вожді, старійшини, герої. Вони володіють кращими і  більшими наділами землі, мають багато рабів, худоби, золото, срібло. До них  потрапляють в економічну залежність щораз більше збіднілих общинників, котрі позичають у багатіїв зерно, інвентар, насіння, гроші. Чим людина ба¬гатша, тим вона впливовіша, авторитетніша, краща. Вже у поемах Го-мера біднота  характеризується як елемент ненадійний, хиткий, непев¬ний, словом — жалюгідний. Але багатії і знать ще не зовсім відокре¬мились у суспільстві. Вони особисто працюють у своєму господарстві, виконують різні, у тому числі  важкі роботи.

Організація суспільства  гомерівської доби

Держави у греків у той час ще не існувало, проте  певні органи уп¬равління суспільством, безумовно, існували. Найважливішими з них були такі постійнодіючі органи:

\)Рада старійшин — буле. До її складу входили всі старійшини роду, а якщо їх було надто багато, то обирали осіб з їхнього середовища. Своя рада старійшин була не тільки у кожному роді, а й у фратрії та пле¬мені. Старійшини виступають представниками даного роду, фратрії, філи, у переговорах з чужинцями чи іншими грецькими племенами дають клятви від імені общини, беруть участь у родоплемінному суді. Вони ж разом з вождем розв'язують усі питання стосовно життя і діяль-

ності роду, фратрії, філи. В епоху Гомера рада старійшин — це вже не зібрання мудрих, досвідчених літніх людей, а орган найважливіших представників родової знаті, заможної верхівки суспільства.

2)Вождь — базилевс. Його обирали всім чоловічим населенням роду, фратрії, філи. Це — військовий керівник, воєначальник, який команду¬вав військом і мав завдання захищати народ і землю. Базилевс — це не король, не правитель з необмеженою владою чи щось подібне до того. По-перше, його обирав народ, він відповідав перед народом і був його лідером. Він був рівним серед своїх воїнів, спав і харчувався разом з ними, у битвах з ворогами виступав у перших рядах війська. Однак на¬кази його були обов'язкові до виконання. На війні він мав необмежене право життя і смерті над своїми воїнами. Він повністю відповідав та¬кож за результати битви. Зате у випадку перемоги він діставав кращі трофеї, більше, ніж інші воїни, рабів та почесті. У мирний час влада базилевса мала швидше "батьківський" характер: він розглядав і ви-рішував різні поточні справи, спори і конфлікти, управляв життям колективу, приносив разом з жерцями жертви богам, керував релігій¬ними обрядами тощо. Разом із_ старійшинами базилевс розв'язував різні важливі справи, судив з ними порушників традицій і звичаїв.

На користь базилевса  були встановлені серед населення  певні по¬жертви, якими покривали  його витрати, наприклад, на прийняття  чу¬жоземців, бенкети і подарунки  для них та інших почесних гостей. Ба-зилевсу виділяли найкращу ділянку землі — теменос. На випадок його одруження чи одруження його дітей населення робило внески, зате всіх запрошували до нього на святкування. Ні корон, ні мантій бази-левси не носили. Єдиною відзнакою їхньої влади був скіпетр — багато прикрашений жезл або посох.

3)Народні збори — агора. Це збори всього дорослого чоловічого населення роду, фратрії чи філи. їх скликали базилевс чи рада старій¬шин в міру потреби, здебільшого для розв'язання найважливіших про¬блем війни і миру, про хід військових подій, з приводу епідемій, сти¬хійних лих та ін. Кожен громадянин міг виступити на зборах, беручи в руки спеціальний жезл, — знак того, що він виконуватиме публічну фун¬кцію. Голосування не було, а волю свою народ висловлював криком. Отже, базилевс чи рада старійшин або вмілі оратори могли легко пове¬сти за собою маси. Збори повинні були закінчуватися до заходу сонця.

Дальший розвиток продуктивних сил, удосконалення знарядь і  за¬собів виробництва, поглиблення  соціальної та майнової диференці¬ації, збільшення кількості рабів і  посилення їх експлуатації, щораз  ширше використання рабської праці  в усіх галузях господарства —  усе це призводить до остаточного  розкладу родоплемінних відносин,

первіснообщинного ладу загалом. У VIII—VII ст. до н.е. в Греції зміцнюється влада і зростають привілеї родової знаті. З'являється бор-гове рабство неоплатних боржників. Дедалі більше майнове розшару-вання породжує гострі соціальні та політичні суперечності між родо-вою аристократією, яка тепер уже перетворилася на правлячу групу багатих землевласників, та простим міським і сільським населенням — демосом — нащадками рядових общинників гомерівської доби. По¬ступово виникає і посилюється торгово-реміснича верства міського населення, не пов'язана безпосередньо з сільським господарством. Де-"~мос, зокрема міський, зі зміцненням своєї економічної сили почав ак¬тивніше домагатися своєї участі в управлінні суспільством і водночас обмеження влади родової аристократії. Це був період зародження у Греції державності.

НаІгерТШУрігВалкаи  виникло багато невеликих так  званих держав-полісів (поліс-місто). Форми правління у них були різними. Спочатку здебільшого виникали тиранії. Тирани — одноособові правителі — вихідці з аристократії, що примкнули до демосу, або з верхніх про-шарків самого демосу. Вони проводили енергійну політику обмежен-ня прав старої родової знаті, конфісковували частину її земель, вбива-ли або виганяли найактивніших прибічників старих порядків. Попри всю недосконалість тиранії це була прогресивна на той час форма вла¬ди. Щоправда, тирани часто проводили непослідовну політику і тим самим налаштовували проти себе демос, що їх обрав. Ранні тиранії були недовгочасними. Поваливши владу аристократії і відкривши простір для діяльності демосу, тирани втрачали свою владу і виявлялися не¬потрібними. Під час тиранії зростали і набували політичного досвіду і  політики, які послідовніше відстоювали інтереси демосу, в результаті ;  народ знову повставав — тепер уже проти тиранії.

Після повалення  тиранії в найбільш економічно розвинених по-лісах звичайно встановлювали  нові форми правління демосу. Зокре-ма, у тих полісах, де майнове розшарування громадян було порівняно невеликим, виникала стародавня демократія ("демос" — народ, "кра-тос" — правління, влада), тобто правління вільних корінних жителів, усього поліса. А в тих полісах, де майнове розшарування виявилося різким і вплив багатіїв великим, виникала олігархія (тобто влада неба¬гатьох). Слід чітко розуміти відмінність між аристократією (теж вла¬дою небагатьох) і олігархією. Аристократія була владою в ранньора-бовласницькому суспільстві, яке щойно виникло після розкладу родо¬вого ладу. Це влада родової знаті. Олігархія виникає на вищому еко¬номічному і соціальному рівні. Олігархами були не обов'язково родові аристократи. Влада олігархів ґрунтувалася на їхньому багатстві та

пов'язаній з ним  економічній і політичній могутності. В складі олі¬гархів були і найбагатші представники демосу, і нащадки родової арис¬тократії.

Рабовласницька демократія й олігархія, які виникли в VI ст. до н.е., повністю розвинулися в V ст. до н.е., тобто вже в наступному, класич¬ному періоді.

Отже, на території  Греції з розкладом первіснообщинного  ладу утворилося багато відносно невеликих  держав. Що зумовило їх появу? Причини слід шукати насамперед у природних та економічних умовах розвитку Греції. Природні умови — високі дикі гори, порослі густими лісами, урвища, ущелини, які покривають Балканський півострів, не сприяли об'єднанню племен, єдиному господарському розвитку, фор¬муванню єдиного внутрішнього ринку, встановленню тісних контактів та взаєморозумінню між людьми. Навпаки, природні умови їх роз'єд¬нували. Крім того, Греція була заселена різними народами, які прийш¬ли туди в різні часи, були на різному ступені соціального розвитку, являли собою різні племена, кожне зі своїми мовними, етнічними, ре¬лігійними та іншими особливостями.