Гармонізація та уніфікація податкової політики в межах Європейського Союзу

Отже, податкова гармонізація в ЄС ставить перед собою такі основні цілі:

— усунення податкових кордонів з метою забезпечення рівних конкурентних умов для суб'єктів господарювання;

— об'єднання й уніфікація внутрішнього ринку ЄС як основної рушійної сили інтеграційних процесів у регіоні;

— приведення у відповідність  структури податкових систем, порядку  стягнення основних видів податків у всіх країнах — членах ЄС.

З огляду на зазначене вище, доводиться констатувати, що фактично в ЄС донині не створено єдиного  податкового простору, що безумовно  ускладнює функціонування єдиного  внутрішнього ринку. Разом з тим  важливо підкреслити, що за півстолітню  історію практики гармонізації національних систем оподаткування країн-учасниць у контексті розвитку ЄС встановлено  такі загальні принципи податкової гармонізації:

— узгодження правового регулювання;

— синхронність прийняття  гармонізованих законодавчих актів;

— послідовність етапів гармонізації;

— пріоритетність міжнародних  угод над національним законодавством. Ці принципи, у свою чергу, зумовлюють необхідність системного підходу до

гармонізації національних податкових систем, основними напрямами  якої в ЄС стали:

— гармонізація стягнення  непрямих податків (ПДВ і акцизів);

— уніфікація оподаткування компаній.

Гармонізація стягнення  непрямих податків. Серед непрямих податків особливо поширеним у країнах  ЄС є ПДВ, який було вперше запроваджено у Франції в 1954 р. Він вважався просто ще одним податком з обігу  або податком на споживання і не привернув уваги інших країн. Лише у 1967 р. ПДВ замінив цілу низку  інших непрямих податків. 11 квітня 1967 р. Рада прийняла дві Директиви з  гармонізації законодавства країн-членів стосовно податку з обігу, які  заклали основу для єдиної системи  податку на додану вартість. Проте  ці Директиви не вирішили проблеми ПДВ, оскільки залишилися значні відмінності  у розмірі податку, невизначеність стосовно платника податку, операцій, які підлягають оподаткуванню тощо.

Шоста Директива ЄС, прийнята у 1977 р., анулювала дію попередніх і встановила пакет єдиних правил та детальних процедур щодо об'єкта оподаткування, бази оподаткування, ставок, схем звільнення від податку та спеціальних  схем. На мові Співтовариства всі ці правила відомі як "єдина основа оподаткування ПДВ". З метою  покращення функціонування внутрішнього ринку та спрощення оподаткування  багатьох операцій ця Директива доповнювалася  та виправлялася у 1991—1997 рр.

З метою зближення ставок ПДВ з 1 січня 1993 р. у ЄС введено  в дію мінімальну стандартну ставку в розмірі 15 %. Крім того, можна встановлювати  одну або дві зменшені ставки для  окремих видів товарів та послуг на рівні 5 %. Фактично стандартний тариф  ПДВ коливається в діапазоні 15—25 % у країнах членах.

Сучасна система стягнення  ПДВ ґрунтується на принципі оподаткування  товарів у країні призначення (за товарами, які експортуються, вхідний  ПДВ повертається). Тобто ПДВ сплачує  кінцевий споживач, і кінцеву суму ПДВ стягує країна член, у якій відбувається кінцева поставка. ПДВ є нейтральним  з погляду міжнародної конкуренції. Імпорт оподатковується в країні споживання так само, як і подібна  вітчизняна продукція, а експорт  вилучається з оподаткування  шляхом податкових кредитів або повернення податку експортерам, який сплачувався  з урахуванням всіх елементів  ціни експортованої продукції. Отже, експорт з ЄС у треті країни та експорт із однієї країни — члена  ЄС в іншу звільняється від оподаткування ПДВ.

Уніфікація акцизів усередині  ЄС тісно пов'язана з уніфікацією  ПДВ. Першим поштовхом до об'єктивної необхідності гармонізації акцизів  слугували вражаючі розміри бюджетних  втрат окремих країн — членів ЄС, у яких був досить високий  рівень акцизного оподаткування. Втрати надходжень до бюджету від сплати акцизів були спричинені шопінгом громадян тих країн, де ставки акцизного збору були високими, у країнах з досить низькими ставками акцизів і відповідно цінами на підакцизні товари.

У рамках ЄС було зроблено декілька спроб гармонізувати акцизи, проте  жодна з них не була повністю успішною. Тому уніфікація акцизів і надалі залишається актуальною в усьому співтоваристві, оскільки цілковито  усунути фіскальні межі й уніфікувати  податкові ставки акцизного збору  на практиці досить складно. Проте стабілізації щодо адміністрування акцизів можна  досягти, утримавшись від запровадження  нових і підвищення ставок діючих акцизів (зокрема, не варто змінювати  ставки акцизів на бензин, алкогольні напої та тютюнові вироби, оскільки в ЄС спеціальними Директивами узгоджено  структуру акцизних зборів з виробництва  тютюну, на спирт та алкогольні напої, на нафтопродукти, а також регламентовано мінімальні акцизні ставки на окремі види перелічених груп підакцизних товарів).

Отже, гармонізація непрямих податків у ЄС здійснюється за такими напрямами:

— уникнення подвійного оподаткування  у результаті переходу на стягнення  податків за принципом "країна призначення";

— вирівнювання ставок акцизного податку на імпортну продукцію;

— удосконалення податкового  і митного адміністрування;

— уніфікація методики розрахунку і переліку підакцизних товарів. Уніфікація оподаткування компаній (гармонізація прямих податків).

Уніфікація оподаткування  компаній передбачає створення рівних умов для всіх платників, що функціонують у ЄС, полегшення їм доступу на внутрішній інтегрований ринок, а також активніше  залучення в ЄС іноземних інвестицій у формі створення дочірніх компаній і філіалів ТНК. Основними векторами  гармонізації прямих податків є:

— уникнення подвійного оподаткування  і мінімізація умов ухилення від  сплати податків на дохід, майно і капітал;

— формування раціональних систем оподаткування, спрямованих  на стимулювання ефективного розвитку економіки, зниження податкового тягаря для товаровиробників, заохочення інвестицій у виробничий сектор, формування узгодженої системи податкового адміністрування, скорочення податкових пільг, спрощення  оподаткування малого підприємництва.

Уніфікація оподаткування  прибутку та доходів (за винятком укладених  угод про уникнення їх подвійного оподаткування) у світовій практиці не набула масштабного поширення, оскільки надзвичайно складно створити однакові умови для всіх платників податків, полегшити їм доступ на внутрішній інтегрований ринок. Положення про  прямі податки в ЄС досить тривалий час не узгоджувалися й особливо не координувалися. Заходи у цій  сфері обмежувалися окремими рішеннями  для певних випадків подвійного оподаткування  і порушення транскордонної діяльності. Римський договір не передбачав узгодження прямого оподаткування. Отже, якщо у  сфері непрямого оподаткування  процес гармонізації набув уже значного розвитку, то у сфері прямого оподаткування гармонізація лише починається.

Найпослідовнішими лобістами  цього процесу є найбільш розвинуті  держави — Франція та Німеччина. Підвищений інтерес до зазначеного  питання з їхнього боку цілком виправданий, оскільки ці держави є  свого роду "локомотивами" економічного розвитку ЄС і водночас мають один з найвищих рівнів податкового навантаження на підприємства і громадян у Європі. Так, за даними дослідження, проведеного  аудиторською компанією "Ernst& Young" навесні 2004 p., ефективна ставка прямих податків, що стягуються з доходів підприємств у цих країнах, становила 35,4 % у Франції та 38,7 % у Німеччині (тоді як середня по країнах ЄС до його розширення — 29,4 %). Отже, з боку урядовців Франції та Німеччини найчастіше звучать заклики про уніфікацію норм прямого оподаткування з метою уникнення такого явища, як згубна податкова конкуренція, наслідком якої, перш за все, є відплив капіталу з країн з високим рівнем оподаткування.

Передусім слід згадати про  дві директиви, які діють з 1990 р. і впливають на пряме оподаткування  в Європейському Союзі: директива  щодо об'єднання підприємств (Merger Directive) та директива про уникнення подвійного оподаткування доходів, що отримуються материнською компанією в ЄС від дочірніх компаній в інших країнах ЄС (Parent-subsidiary directive). Останньою передбачено звільнення від оподаткування доходів, отриманих у вигляді дивідендів материнською компанією в країні ЄС від дочірньої компанії, у статутному капіталі якої частка материнської компанії становить не менше 25 %, або надання податкового кредиту на суму сплаченого за кордоном податку на дивіденди.

З метою врегулювання взаємовідносин між державами ЄС у сфері обмеження  податкової конкуренції та узгодження законодавства з прямого оподаткування  Європейська Комісія в 1997 р. ухвалила Кодекс поведінки з прямого оподаткування  бізнесу (Code of Conduct on Direct Business Taxation). У Кодексі було систематизовано такі основні ознаки згубних податкових режимів: нульова або незначна (порівняно з іншими) ефективна ставка корпоративного оподаткування; податкові пільги для галузей, що не є властивими для внутрішньої економіки, а тому не роблять жодного внеску до національної бази оподаткування; надання податкових пільг навіть у тому випадку, коли відсутні зовнішні ознаки провадження підприємницької діяльності підприємством тощо. Кодекс забороняє країнам — учасницям ЄС впроваджувати у майбутньому будь-які заходи, що можуть сприяти розвитку згубної податкової конкуренції.

Отже, у сфері оподаткування  прибутку корпорацій європейська податкова гармонізація передбачає:

— вирівнювання податкових ставок;

— уніфікацію податкової бази;

— усунення подвійного оподаткування;

— застосування спеціального статусу європейської компанії;

— взаємодопомогу країн —  членів ЄС щодо оподаткування прибутку корпорацій.

Як показує практика ЄС, створення єдиного податкового  простору державами чіткіше простежується  у непрямому оподаткуванні (податках на споживання), тобто спочатку гармонізуються податки, які безпосередньо впливають  на ціноутворення товарних потоків. Щодо фінансових потоків (капіталів), то тут механізм уніфікації прямих податків перебуває тільки на первинній стадії. Процес їх гармонізації проходить значно важче, оскільки прямі податки, особливо податок на прибуток, є одним із головних регулюючих податків, за допомогою  якого формується конкурентоспроможність національної податкової системи.

Однак запровадження норм "податкового пакета" та інших  директив з прямого оподаткування  дають можливість вирішити декілька важливих завдань загальноєвропейської економічної політики, зокрема таких:

— дотримання державами —  членами Кодексу поведінки у  сфері боротьби проти згубної  податкової конкуренції сприяють ліквідації вузьких місць у чинних податкових системах країн ЄС, які уможливлювали  у 90-х роках XX ст. значні уникнення  податків європейськими компаніями;

— впровадження гнучких схем оподаткування трансакцій між загальноєвропейськими  холдингами активізує заохочення інвестицій у підприємства в країнах —  членах ЄС, що є особливо актуальним з огляду на розширення Союзу (йдеться  про капіталовкладення у нові країни-члени, інвестиційні можливості яких ще повною мірою не використані).

Як наслідок, у сфері  прямого оподаткування спостерігається  чітко окреслена тенденція на посилення економічних зв'язків  між країнами-членами, заохочення регіонального  розвитку на противагу інвестуванню за межами Союзу. Разом з тим, створюються  все більші перепони для уникнення  оподаткування європейськими компаніями і громадянами. Все це сприяє господарській  і політичній консолідації країн  у межах ЄС, досягненню єдиного  рівня соціального розвитку держав.

Отже, еволюція оподаткування  в Європі, яка, починаючи з 90-х  років XX ст., супроводжувалась хвилею податкових реформ (цей процес почався в Іспанії, де реформи набирали обертів вже  у 1995 р., і поширився на більшість  інших держав-членів, у тому числі  Німеччину, що започаткувала блок реформ влітку 2000 р.), лише частково привела  до узгодження реформаторських курсів нинішніх країн — учасниць Євросоюзу, що, зокрема, простежується:

1) у зростанні (причому  в більшій мірі, ніж у США  та Японії) частки перерозподілу  їх ВВП. Так, частина податків  у ВВП коливається від 30,5 % в  Іспанії до 46,5 у Люксембурзі й  51,4 % у Данії. У різних країнах  цей процес відбувається під  впливом різних чинників. Проте  загальним правилом серед країн  ЄС стало те, що ринкова економіка  потребує втручання держави у  процеси перерозподілу створеного  валового внутрішнього продукту  для прискорення темпів економічного  розвитку і соціального захисту різних верств населення;

2) гармонізації непрямого  оподаткування загалом та ПДВ  зокрема. Країни — учасниці  Євросоюзу домовилися про введення  обмежень на ставки цього податку  в межах своїх територій, впорядкували  та узгодили механізми його  збору і контролю. Проте актуальними  залишаються питання про пошук  оптимального балансу між специфічними  та універсальними податками,  зокрема податком на додану  вартість, акцизним збором, з погяду їхнього фіскального та ринково-коригуючого значення. Загалом процес гармонізації ПДВ і акцизів чітко прослідковується у зменшенні середнього відхилення за непрямими податками у ЄС. Найменші відхилення в зоні євро практично за всіма видами непрямих податків, з одного боку, є певним відображенням високого ступеня інтеграції економік цих країн, а з іншого, дають змогу зробити висновок про те, що процес бюджетної конвергенції не має безпосередньо на меті вирівнювання податкових структур, проте робить на них вплив не менший, ніж цілеспрямована гармонізація;

3) існуванні більш помітних  відмінностей у структурі прямих  податків. Частка прямих податків  у загальній сумі доходів становить  від 15,5 % у Греції до 38,6 % у Великій  Британії. Більше, порівняно з іншими  групами країн, середнє відхилення  за податком на прибуток корпорацій  у зоні євро свідчить про  необхідність подальшої податкової  гармонізації з метою зниження  конкуренції між країнами за  залучення інвестицій і забезпечення  ефективності податкової і бюджетної політики.