Функціонування системи міжнародних розрахунків України

Київський національний лінгвістичний  університет

Економіко-правовий факультет

Кафедра менеджменту 
 
 
 
 
 
 

Реферат

«Функціонування системи міжнародних розрахунків України» 
 
 

 

ВСТУП

Створення механізму  розрахунків між суб'єктами ринкових відносин, забезпечення безперебійності  і безперервності платежів – найважливіше умови функціонування ринкової економіки.

Актуальність  цієї теми полягає в тому, що в сучасних умовах активна участь України в міжнародній торгівлі пов'язана із значними перевагами: воно дозволяє ефективніше використовувати наявні в країні ресурси, залучитися до світових досягнень науки і техніки, а також повно і різноманітно задовольняти потреби населення. В зв'язку з цим значний інтерес представляє вивчення форм міжнародних розрахунків вживаних при експорті і імпорті товарів, як їх достоїнств, так і недоліків. Особливу значущість ці питання мають для України і інших країн, орієнтованих на активну участь в міжнародній торгівлі товарами. Появи і подальші зміни в міжнародних розрахунках пов'язані з розвитком і інтернаціоналізацією товарного виробництва і звернення. У них відбивається відносна відособленість руху грошей в міжнародному обороті через неспівпадання періодів виробництва і реалізації товарів, віддаленість ринків збуту. Міжнародні розрахунки охоплюють розрахунки по зовнішній торгівлі товарами і послугами, а також некомерційними операціями, кредитами і руху капіталів між країнами.

Відповідно  до поставленої мети необхідно вирішити ряд взаємозв'язаних завдань:

• дати поняття міжнародних розрахунків і визначити їх суть;
• розглянути державне регулювання міжнародних розрахунків;
• визначити валютно-фінансові умови зовнішньоторговельного контракту;
• проаналізувати форми міжнародних розрахунків, порядок їх застосування, достоїнства і недоліки;
• розглянути документообіг по операціях з використанням фінансових інструментів визначити порядок віддзеркалення міжнародних розрахунків по рахунках бухгалтерського обліку;
• виявити ризики при роботі на зовнішньому ринку;
• розглянути фінансову глобалізацію і ризики при міжнародних розрахунках;
• визначити перспективи розвитку діяльності банків при міжнародному ринку.

Об'єктом міжнародних  відносин, що виникають при експорті і імпорті товарів. До предмету даної  роботи відносяться форми міжнародних  розрахунків, вживаних при експорті і імпорті товарів. 
 
 
 
 
 

1. СУТЬ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ

1.1 Поняття міжнародних  розрахунків і  їх суть. Державне  регулювання міжнародних розрахунків.

Значна частина  операцій в іноземній валюті, здійснюваних уповноваженими банками, пов'язана  з обслуговування міжнародного товарного  обороту, тобто з розрахунками за товари і послуги.

Міжнародні розрахунки – регулювання платежів по грошових вимогах і зобов'язаннях, що виникають  у зв'язку з економічними, політичними, культурними відносинами між  юридичними і фізичними особами  різних країн. Порядок проведення розрахунків за товари, що імпортуються і експортуються, регламентуються законодавством країни, а також підкоряється міжнародним правилам документарного оформлення і оплати платіжних документів.

Міжнародні  розрахунки регулюються  міжнародним законодавством:

• Міжнародні правила по тлумаченню торгових термінів (ІНКОТЕРМС 90), метою яких є розробка зведення міжнародних правил тлумачення найбільш торгових термінів, що часто зустрічаються в зовнішній торгівлі;
• Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів (UCP N 500) застосовуються до всіх документарних акредитивів (включаючи резервні акредитиви). Вони є обов'язковими для всіх зацікавлених сторін за відсутності прямо вираженої угоди про інше.

Уніфіковані правила  по інкасо (публікація Міжнародної  торгової палати N 522, в редакції 1995 р.) застосовуються до всі інкасо, коли посилання на ці Правила включене в текст "інкасових інструкцій", і будуть обов'язковими для всіх згадуваних там сторін, якщо інше не обумовлене спеціально або якщо інше не міститься в положеннях національного, державного або місцевого законодавства  і/або регулювання, від яких не можна  відступити

Уніфіковані правила  для гарантій на першу вимогу (редакція 1992 р., публікація МТП N 458) застосовуються до будь-якої банківської гарантії або доповнення до неї, яку гарант зобов'язався видати і в якій вказано, що вона складена відповідно до справжніх  правил (публікація МТП N 458) і обов'язкова для всіх сторін в гарантійному зобов'язанні, якщо інше прямо не вказане в гарантії або доповненні до неї:

• Женевський Одноманітний закон про чеки
• Женевська Конвенція про Одноманітний закон про простий і перекладний вексель а також внутрішнім законодавством і нормативними актами України:
• Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р
• Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р.

 
 
 
 
 

1.2 Валютно-фінансові  умови зовнішньоторговельного  контракту. Базисні  умови постачання

Найбільш складними  і такими, що вимагають високої  кваліфікації банківських працівників  є розрахунки по контрактах у сфері  міжнародної торгівлі і будівельно-монтажних  робіт. Від вибору форм і умов розрахунків  залежать швидкість і гарантія доручення  платежу, сума витрат, пов'язаних з проведенням  операцій через банки. Тому зовнішньоторговельні партнери в процесі переговорів  погоджують умови платежу і потім  закріплюють їх в контракті. Міжурядові угоди встановлюють загальні принципи розрахунків, а в зовнішньоторговельних  контрактах чітко формулюються докладні умови. Ці умови включають наступні основні елементи [6,с.65]:

Валюта  ціни і валюта платежу. Від вибору валюти ціни і валюти платежу залежить певною мірою валютна ефективність операції. Можна виділити наступні основні способи визначення цін товарів.

Тверда фіксація цін при укладенні контракту, при якої ціни не міняються в період його виконання. Цей спосіб застосовується при тенденції до зниження цін  на світових ринках.

При підписанні контракту фіксується принцип визначення ціни (на основі котирувань того або  іншого товарного ринку на день постачання), а сама ціна встановлюється в процесі  виконання операції. Цей спосіб зазвичай практикується при тенденції  до підвищення ринкових цін.

Ціна твердо фіксується при укладенні контракту, але міняється, якщо ринкова ціна зміниться в порівнянні з контрактною, скажемо в розмірі, що перевищує 5%.

Ковзаюча ціна залежно від зміни елементів витрат, наприклад при замовленні устаткування. В умовах високої кон'юнктури на користь замовника вводяться обмеження.

Змішана форма: частина ціни твердо фіксується, частина  встановлюється в ковзаючій формі.

Валюта  ціни - валюта, в якій визначається ціна на товар. При виборі валюти, в якій фіксується ціна товару, велике значення мають вид товару, умови міжурядових угод, міжнародні звичаї. Іноді ціна контракту указується в декількох валютах (два і більш) або валютній корзині в цілях страхування валютного ризику[7,с.22].

Валюта  платежу - валюта, в якій повинне бути погашене зобов'язання імпортера (або позичальника). При нестабільності валютних курсів ціни фіксуються в найбільш стійкій валюті, а платіж – зазвичай у валюті країни-імпортера. Якщо валюта ціни і валюта платежу співпадають, то в контракті обмовляється курс перерахунку першою в другу. У контракті встановлюються умови перерахунку:

1) уточнюється  час коректування курсу (наприклад,  напередодні або на день платежу)  на певному валютному ринку  (продавця, покупця або третьої  країни); 

2) обмовляється  курс, по якому здійснюється перерахунок:  зазвичай середній курс, іноді  курс продавця або покупця  на відкриття, закриття валютного  ринку або середній курс дня.

Умови платежу - важливий елемент зовнішньоекономічних операцій. Серед них розрізняються: аванс, наявні платежі, розрахунки з наданням комерційного кредиту, кредит з опціоном (правом вибору) наявного платежу[8,с.5].

Ув'язка протилежних  інтересів контрагентів в міжнародних  економічних відносинах і організація  їх платіжних відносин реалізуються шляхом застосування різних форм розрахунків.

2. ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ  РОЗРАХУНКІВ І  ЇХ РЕГУЛЮВАННЯ

2.1. Банківський переказ

Банківський переказ  – це основна форма міжнародних розрахунків у сучасній практиці. Крім того, банківський переказ є елементом всіх інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі). Банківський переказ належить до платних комісійних операцій банку. Усі банки, які беруть участь у здійсненні банківського переказу, беруть комісію за проведення операції. Оплата переказом можлива на будь-якій стадії виконання контракту: до відвантаження товару, після відвантаження товару, через певний період. Оплата до відвантаження означає аванс. Порядок виконання банківського переказу такий[11]:

• переказ відбувається відповідно до умов укладення контракту проти повідомлення продавця про відвантаження;
• експортер відвантажує товар і отримує товарні документи від перевізника;
• експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комерційні документи імпортеру;
• імпортер подає заявку на переказ;
• імпортер отримує товари;
• банк імпортера, отримавши заявку на переказ, здійснює списання грошей з валютного рахунку клієнта і зараховує їх на рахунок банка-кореспондента;

банк експортера:

• перевіряє одержані документи;
• списує гроші з рахунку банку імпортера, зараховує їх на рахунок постачальника;
• передає документи про отримання ним грошей і виписує з рахунку клієнта.

Для здійснення переказів, які надходять регулярно, призначені тому самому одержувачу й  сума яких щоразу однакова, можна скористатися так званим дорученням банку на проведення операцій за зобов'язаннями клієнта  за його рахунок. У такому випадку  банк платника щоразу автоматично переказує  у відповідний час заздалегідь  визначену суму. Для боржника це не тільки заощадження часу, але  й гарантія того, що він не пропустить термін сплати.

З огляду на необхідність розвитку міжнародної торгівлі в  Україні, та як попередня умова започаткування цього процесу, вихід на світовий ринок резидентів, застосування загальноприйнятих  в міжнародній практиці форм безготівкових  розрахунків набувають як ніколи великої важливості та значущості. При розгляді міжнародних розрахунків за допомогою банківських переказів необхідно звернути увагу на рахунки типу “ЛОРО”, тобто гривневі рахунки іноземних банків (а, отже, і їх клієнтів), відкриті в банках України.

Історично фінансовий механізм ЛОРО-рахунків – це ноу-хау  країн СНД, економічні зв’язки котрих потребували збереження деякої єдиної платіжної системи. Функціонування цих рахунків на стику валютних систем зумовлює декілька особливостей, що відрізняють  “правила гри” при роботі через ці рахунки від тих умов, у яких працює валютний ринок України:

• резидентам дозволено проводити через ЛОРО-рахунки лише розрахунки з нерезидентами,
• операції за ЛОРО-рахунками проводяться тільки у межах залишку на початок дня (що обмежує можливості для проведення операцій вдень),
• національна валюта повинна бути визначена в контракті як валюта платежу,
• проводиться контроль 90-денного строку надходження виручки для резидентів-експортерів чи надходження товару для резидентів-імпортерів та обов’язковий контроль банками відповідних контрактів і документів про надходження товарів та надання послуг,
• з ЛОРО-рахунку дозволена купівля іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України у випадку надання документів, безспірно підтверджуючих одержання нерезидентом на ЛОРО-рахунок коштів у валюті України внаслідок експорту в Україну товарів (послуг),
• можлива купівля валюти на кошти, отримані як відсотки по депозиту чи по залишку на цьому рахунку,
• органам валютного контролю та комерційним банкам дозволено вимагати від резидентів, власників рахунків у гривнях будь-які документи та інформацію, що підтверджують законність здійснення платежів через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, а також їх відповідність до діючого законодавства України і нормативних актів НБУ[1,2].