Етапи переходу до економічного і валютного союзу. Введення євро

Тема 7. На шляху  до соціальної інтеграції

1. Гармонізація соціальних умов в рамках Римського Договору.
2. Соціальна складова Єдиного Європейського ринку.
3. Соціальна політика Євросоюзу.
4. Соціальна Хартія.

Європейська інтеграція має  не тільки економічне і політичне, але  і соціальне вимірювання. Будь-які  економічні і політичні перетворення зачіпають, перш за все, життя звичайних  людей, матеріальні інтереси і соціальні  права громадян країн, що інтегруються.

 

7.1. Гармонізація  соціальних умов в рамках Римського  Договору.

Основи соціального регулювання  в рамках Спільного ринку були закладені Римським Договором про  створення Європейського економічного співтовариства (1957 р.). У документі, зокрема, указувалося, що «держави-члени  домовилися про необхідність покращувати  умови життя і праці трудящих, щоб зробити можливим їх вирівнювання разом з прогресом».

У Договорі були передбачені  обов'язкові і рекомендаційні положення. Так, директивно вводилися:

• свобода пересування працівників (ст.48-49);
• свобода підприємництва (ст.52-58);
• рівна оплата праці чоловіків і жінок (ст.119);
• права на соціальне забезпечення робочих-мігрантів (ст.51).

Необов'язкові до виконання  положення включали:

• надання сплачених відпусток (ст.120);
• поліпшення умов життя і праці робочих (ст.117,118);
• загальні принципи  проведення єдиної політики професійного навчання (ст.128).

З вище перерахованого видно, що соціальна самореалізація тісно  ув'язується договором з економічними правами і свободами громадян.

Для реалізації соціальної політики Договором був установлений Європейський Соціальний фонд (ст.123-128) – ЄСФ.

Крім ЄСФ, питаннями соціальної політики покликані були займатися  Комісія ЄЕС (КЄС), в якій були представлені також профспілки, і Економічний  і соціальний комітет (ЕЭСК), сформований  на паритетних початках.

Власне Римський Договір  не дуже детально розписує питання  соціального розвитку і регулювання. Соціальні питання вважалися  другорядними в порівнянні з проблемами економічної інтеграції.

У 1972 р. глави держав і  урядів на нараді в Парижі заявили, що енергійні дії в соціальній політиці так само важливі, як створення  економічного і валютного союзу. Було визнано доцільним підтримувати необхідні контакти з організаціями  підприємців і профспілками. У  січні 1974 р. Рада міністрів Співтовариства прийняла нову програму соціальних дій.

У 1970-і рр. продовжувала розвиватися  система наднаціональних органів  для проведення соціальної політики. У 1974 р. був установлений Консультативний  комітет з гігієни, безпеки праці  і охорони здоров'я. У 1975 р. був  установлений Європейський Центр розвитку виробничого навчання і Європейський фонд поліпшення умов життя і праці. Ці організації формувалися на паритетних початках і включали представників  КЄС, працедавців, працівників і  урядів країн-членів. Їх завдання зводилися  до вироблення пропозицій для КЄС, експертної оцінки проектів документів, підготовлених  КЄС для Ради міністрів Співтовариства.

Основними результатами діяльності КЄС, ЄСФ і взаємодіючих з ними комітетів в 1970-і рр. стали директиви, регулюючі:

• колективні (масові) скорочення штатів (1975г.);
• права працівників у разі поглинання фірми (1977) або її банкрутства (1980);
• рівну оплату праці (1975);
• рівні можливості працевлаштування, професійного навчання (1976) і соціального забезпечення (1986).

Велика робота була виконана КЄС по вивченню соціальних наслідків  НТП. На початку 1980-х рр. соціальна  політика Співтовариства розвивалася  слабо і неефективно. Причиною цьому  послужили загальне погіршення економічної  ситуації, збільшення міждержавних відмінностей унаслідок другого розширення Співтовариства, зміни в урядах низки країн (особливо в Сполученому Королівстві). Одночасно  спостерігалася організаційна консолідація західноєвропейських профспілок і  їх прагнення активізувати діалог Європейської конфедерації профспілок (ЄКП) з Об'єднанням підприємців ЄС (ОПЄС). У 1985 р. ЄКП звернула увагу Співтовариства, що в опублікованій КЄС «Білій книзі» не було соціального розділу, і призвала до вживання заходів по забезпеченню соціально обґрунтованого розвитку єдиного ринку і запобіганню зростанню соціального демпінгу.

Принципово новий етап в розвитку соціальної інтеграції наступив з ухваленням в 1987 р. Єдиного Європейського  Акту (ЄЄА), що поставив перед країнами-членами  завдання переходу до єдиного ринку.

 

7.2. Соціальна  складова Єдиного Європейського  ринку.

З ухваленням Єдиного Європейського  Акту під увагою опинився ширший спектр соціальних питань. Було прийняте зобов'язання гармонізувати національні нормативи  відносно здоров'я, безпеки, захисту  навколишнього середовища і захисту  прав споживачів (ст.100а і 118а). Була узята  орієнтація на прискорення економічного і соціального єднання в рамках Співтовариства (ст.130а-130е).

У зв'язку з ухваленням ЄЄА  і рішенням завершити перехід  до єдиного європейського ринку  до 1992 р. знов виник інтерес до соціальних наслідків Євросоюзу.

Було визнано, що рух до єдиного ринку надасть дію  на зайнятість у всьому Співтоваристві. Цьому сприятимуть такі чинники, як зміни витрат виробництва і  відносних цін, заохочення нової  технології, а також загальний  рівень економічного зростання. Проведені  економічні дослідження дозволяють сподіватися, що єдиний ринок поліпшить  всі макроекономічні показники  за виключенням, можливо, зайнятості.

При розгляді наслідків об'єднання  ринку необхідно також враховувати  регіональний аспект. Очікуване прискорення  економічного зростання не в рівній мірі піде на користь всім регіонам. Ще навіть до початку серйозних структурних  змін регіональні диспропорції в  Європі вже посилилися. Це з'явилося  результатом як загального погіршення з середини 1970-х рр. умов на ринку  праці, так і другого етапу  розширення складу ЄС. На конкурентоспроможність регіонів впливатимуть декілька чинників:

1) кваліфікаційний склад робочої сили. Не виключена можливість його зниження в результаті еміграції.

2) недостатньо розвинена інфраструктура. У ряді регіонів її розвиток знаходиться на рівні 40-60% від середнього по ЄС.

3) витрати на оплату праці. Різниця в продуктивності праці по регіонах часто вищий за відмінності в заробітній платні. Очікується, що вирівнювання в умовах інтеграції рівнів заробітної платні підірве конкурентні позиції деяких регіонів.

Фахівці вважають, що особливо уразливі для майбутніх структурних  змін два типу регіонів: слаборозвинені, переважно сільські, райони та райони, що знаходиться в занепаді, де сконцентрована важка промисловість.

Після закінчення будівництва  єдиного ринку можуть з'явитися  і особливі соціальні проблеми, такі як соціальний демпінг і «сірий» (неофіційний) ринок праці.

Соціальний демпінг. Проблема соціального демпінгу полягає в  тому, що країни з хорошими соціальними  умовами, а також з високим  середнім рівнем трудових витрат, можуть втратити в зайнятості, оскільки працедавці перенесуть виробництво туди, де витрати  не так високі.

Неофіційна зайнятість, або  функціонування «сірого» ринку праці - це робота поза офіційно діючою на ринку  праці державною системою податків і соціального забезпечення. Часто  така форма зайнятості виступає як друга для тих, хто вже працює на офіційному ринку праці. «Сіра» зайнятість найбільш типова у сфері послуг з  домашнього господарства, в сільському господарстві, авторемонті, будівництві.

 

7.3. Соціальна  політика Євросоюзу

У соціальній сфері політика Союзу повинна виконувати три  важливі завдання:

1) гармонізація національних  політик;

2) заохочення конвергенції  і міждержавної співпраці;

3) розповсюдження новаторського  досвіду в рамках Союзу.

Хоча Римський договір  зафіксував свободу пересування  робочої сили (ст.48-51) і свободу  підприємництва і вибору економічної  діяльності в межах всього співтовариства, було потрібно ще серія законодавчих актів, щоб конкретизувати ці принципи. Тепер громадяни Євросоюзу можуть проживати спільно з сім'єю в  будь-якій країні-члені Союзу з  тим, щоб там працювати або  шукати роботу (директива 68/360/ЄС), фундирувати  фірми або надавати послуги (73/148) і залишатися на території цієї країни після найму на роботу (70/1251 і 72/194). Крім того, працівники і їх сім'ї, що змінили країну проживання і працевлаштування в рамках Союзу, повинні мати ті ж  права відносно соціального забезпечення, житла, доступу до освіти і виробничого  навчання і т. д., що і корінні жителі. Координація законодавства по соціальному  забезпеченню була здійснена в рамках Regulations 71/1408 і 72/574.

Деякі проблеми все-таки залишилися невирішеними. Робочі – фронтал’єри стикаються з проблемами оподаткування. Є труднощі і при наймі на роботу в держсекторі іншої країни Євросоюзу. Тому КЄС вирішила вжити заходи для усунення обмежень при наймі до державних установ, до установ систем охорони здоров'я і освіти і у сфері цивільних НДДКР.

Розширення соціальних і  економічних прав в рамках Євросоюзу  спочатку зачіпало тих, що тільки працюють по найму і членів їх сімей. Ті ж, хто не відносився до категорії економічно активного населення, наприклад, студенти, пенсіонери, все ще зустрічали перешкоди  при зміні країни проживання. Для  передбачуваних мігрантів існував  тест на достатність коштів для існування. Ця проблема була вирішена завдяки  Маастрихтському договору, який ввів громадянство Євросоюзу з відповідними рівними для всіх правами вільного пересування і вибору місця проживання.

Введення громадянства Євросоюзу  – сама по собі безпрецедентна акція, яка матиме наслідки, що далеко йдуть. Громадянство не тільки надає свободу  переміщення і вибору місця проживання в межах Євросоюзу. Воно також  дає право голосу на виборах органів  влади, право обиратися в муніципальні органи країни перебування.

Ще більший прогрес  був досягнутий при розробці механізму  взаємного визнання документів. Директивно введено взаємне визнання дипломів лікарів (1975), медсестер (1977), дантистів (1978), хірургів-ветеринарів (1978), фармацевтів (1986), архітекторів (1985). Далі, КЄС розробила  загальну систему визнання дипломів за умови мінімального 3-річного  професійного навчання після середньої  школи. У 1985 р. була прийнята резолюція  про створення системи взаємного  визнання дипломів про вищу освіту. Дві програми - ERASMUS (1987) і YES (1988) - заохочують мобільність молоді і обмін студентами. Програма LINGUA (1989) переслідує мету підвищити  знання молоддю мов країн-членів Союзу. Одна за одною приймаються  програми по професійному навчанню самих  різних категорій працівників: молоді, жінок, що служать, дорослих робочих.

Була також установлена  Європейська система обміну інформацією  у сфері зайнятості – Sedoc (Regulation 68/1612). КЄС також запропонувала ввести трансфертність (переводимість) виплат по безробіттю на період пошуку роботи в іншій країні Євросоюзу.

 

7.4. Соціальна  Хартія

Важливим кроком на шляху  соціальної інтеграції стало ухвалення  Соціальної Хартії про основні соціальні  права. Рішення про підготовку такого документа було ухвалено тільки в  лютому 1989 р.

Хартія про основні  соціальні права – короткий, але  досить змістовний документ. Хартія служить  для визначення першочергових прав, пов'язаних з соціальними параметрами  єдиного ринку, гарантування в попередньому порядку справедливих умов, в яких повинне завершитися створення  цього ринку і які повинні  забезпечити соціальну підтримку  політичного курсу на створення  єдиного ринку.

Соціальна Хартія містить  наступні принципи:

1) Поліпшення умов життя і праці (як результат розвитку єдиного європейського ринку праці). Повинні бути розглянуті форми трудових договорів (тимчасових, сезонних, ін.), організація робочого часу, встановлена максимальна тривалість робочого тижня, обумовлені процедури банкрутств і колективних звільнень.

2) Право на вільне переміщення. До всіх жителів Євросоюзу повинне бути однакове відношення в питаннях здійснення ними тієї або іншої професійної діяльності, доступу до професійної підготовки, права на житло і соціальне забезпечення.

3) Зайнятість і винагорода. Всяка зайнятість повинна бути справедливо винагороджена у відповідності або із законом, або з колективним договором. Особлива увага повинна бути приділена тим робочим, які не підпадають під «нормальні» безстрокові контракти. Заробітна платня не може бути утримана, окрім як по законних нормах національного регулювання. Працівник «ні в якому випадку не може бути позбавлений засобів існування».