Економічні, політичні та духовні передумови виникнення держави і права

      Оскільки  родова громада була заснована на особистісному кровно-родовому зв'язку, проживати на території роду могли тільки його члени. "Чужинці" користалися лише "звичаєм гостинності" чи приймалися в родове, кровне братерство. Із суспільним поділом праці, з поширенням ремесел і обміну родові селища втрачають свою стару єдність, вони стають місцем поселення стороннього населення - іноплемінників, у тому числі іноземців, рабів, різного роду сторонніх старому роду людей узагалі. Аттичний закон VI сторіччя до н.е. вже не тільки дозволяє, але ставить за обов'язок фратрії приймати як повноправних членів не тільки кровних, але і всіх тих сторонніх людей, що оселилися на її території. Вселення сторонньої людини узаконює (на визначених умовах) Салічна правда. Англосаксонським правдам приналежність людини до роду взагалі байдужна, головне щоб він осів і "знайшов собі пана".

      Ідуть і не повертаються корінні жителі родових селищ. Одні - через відчуження земельної власності, що належала їм, інші - тому що заняття ремеслом чи торгівлею  зажадало зміни місця проживання (переселення в місто), третіх вигнали  які-небудь інші причини, у тому числі  війна, кровна помста, утиски.

      Інтереси  ремісників не збігаються з інтересами купців, і обидві ці нові суспільні  групи багато в чому ворожі селу. Ні про які родові зв'язки не може бути і мови: і купці і ремісники належать до різних родів, фратрій, племен, а їхні інтереси, їх цілі, як і їхня єдність, обумовлені вже не стільки походженням від загального предка, скільки професією.

      До  всього цього самі родичі виявилися  розділеними на бідних і багатих. Функціонування родових органів повинно було мимовільно припинитися. Відносини між різноплемінними групами населення, що жили тепер на одній території, не могли регулюватися звичаями родового ладу, що знав тільки родинні зв'язки. Нові умови вимагали і нової, територіальної організації, що охоплює права й обов'язки всього населення і навіть тимчасових "гостей".

      Важливим  фактором, що прискорив перехід від  родового ладу до держави, було зростання значення воєн і військової організації племен. Як відзначав Ф.Енгельс, "війни між племенами стали вестися з метою грабежу і зробилися засобом постійного збагачення за рахунок захоплення черід і рабів"¹. Спочатку військова організація мала на меті захист інтересів племен, що поступово поєднуються і перетворюються в народи. У розглянутий період активно йшов процес переселення народів. Племена шукали і завойовували кращі території. Військова організація племен поступово перетворювалася в систему "військової демократії". Це вело до зміцнення влади військових вождів, базилевса, рекса і скіфських "царів". Вони одержали значні привілеї: право не тільки на кращу частку видобутку, але і на верховну владу, претендували на передачу ЇЇ в спадщину. Влада військового вождя домінує над владою зборів племені, що вже перетворилося в збори дружини, війська. У руках вождя зосереджуються поступово функції верховного жерця (у єгиптян, вавілонян, шумерів, скіфів) і верховного судді. Військовий побут сприяв об'єднанню родинних племен у єдиний народ. Це, у свою чергу, сприяло узурпації вождем (царем) найбільш сильного племені влади вождів інших племен. Так відбувся процес становлення держави в Стародавноьму Єгипті, Аккаді, у скіфів, у племен майя й інків у Месоамериці.

      Велику  роль у процесі державотворення  необхідно відвести релігії. Вона вплинула на об'єднання окремих родів і племен у єдині народи. У первісному суспільстві кожен рід поклонявся своїм язичеським богам, мав свій тотем. У період об'єднання племен династія нових володарів прагнула затвердити і загальні релігійні канони. Таке значення мали Артхашастра в Стародавній Індії, культ сонця і бога Озиріса в Стародавньому Єгипті і т.п. Поступово до нових умов пристосовуються релігійні вірування племен майя, інків, скіфів. Релігія утверджувала, що вожді одержують владу від богів, виправдуючи передачу її в спадщину.

      Таким чином, для розкладання первіснообщинного  ладу і перетворення

родоплемінної влади в державу мали першорядне значення розвиток продуктивних cwij майнова і соціальна (у тому числі класова) диференціація. Однак цими факторами не вичерпуються причини й умови виникнення держави. До них також варто віднести розпад родової громади на окремі родини і її перетворення в сусідську, перехід до територіальної організації населення, частішання воєн, посилення військової організації племен, вплив релігії.

      Узагальнюючи  викладене можна згрупувати всі  вище перелічені чинники в окремі групи:

      Економічні  причини — це умови розвитку економічної системи, що спричинили необхідність державно-правової регламентації економічних відносин. Серед них: три поділи праці, поява надлишкового продукту, внутрішньо-родова нерівність і поява приватної власності,

      Політичні причини, що визначили необхідність вдосконалення владних повноважень. Серед них: неможливість існування родоплемінної організації суспільства за нових історичних умов, поява соціальних груп з різноманітними інтересами та потреба у новому способі влади з удосконаленим апаратом і можливістю здійснювати примус.

      Соціальні причини — це умови, що спричинились ускладненням відносин між людьми. Серед них: ліквідація общинного колективізму; поява соціальних суперечностей; упорядкування відносин між людьми.

      Психологічні  причини визначили особливості розвитку психіки та свідомості людини. Серед них: усвідомлення таких понять, як права та обов'язки, а також поява відчуття провини.

      Культурні причини — це умови, що визначилися рівнем духовного розвитку суспільства. Серед них: необхідність управління суспільством більш цивілізованими методами, поява релігії та письма.

      Таким чином, виникнення держави І права є наслідком внутрішнього розвитку суспільства, його економіки, що привело до виникнення соціальних груп і різноманітних інтересів, необхідності впорядкування суспільних відносин та функціонування суспільства як цілісної системи.

      2. Шляхи формування  держави та права  різних народів

      В попередньому розділі роботи вже  зазначалося на особливості функціонування первіснообщинного ладу в різних народів і процесів його стратифікації та формування додержавних і перших державних інститутів. Розглянемо більш детально ці особливості.

      Розвиток  первісного суспільства у всіх регіонах світу спочатку проходив приблизно однаково. Однак на стадії переходу до держави шляхи різних первісних суспільств розійшлися.

      Розрізняють два основних шляхи виникнення держави:

      - європейський (Афіни, Рим, стародавньо-германські  держави);

      - східний, азіатський (Єгипет, Вавилон,  Китай, Індія й ін.).

      На  Стародавньому Сході, в Азії й  Африці (східний, азіатський шлях виникнення держави) перші держави виникли в зонах поливного землеробства ще в епоху бронзи. Проведення великих суспільних робіт з будівництва каналів і інших іригаційних споруджень зажадало збереження сільськогосподарської громади і суспільної форми власності на землю. Поступово суспільна власність перетворилася в державну. Приватна власність не набувала істотного значення.

      Потреба в спорудженні й експлуатації іригаційних систем, необхідність у  надійному захисті створювали природну основу для самостійної публічної влади. Основою її стала родоплемінна знать — «чиновництво», що виступає організатором виробництва і виконує адміністративні функцій. Ця особлива група посадових осіб склала апарат державної влади, що формувалася.

      Східні  держави — деспотичні монархії —  не мали чітко вираженої класової диференціації. Тут держава стала  й організатором виробництва, і  правителем над членами громади, їх визискувачем. Родоплемінна знать привласнювала не самі засоби виробництва, а управління ними. Маючи у власному розпорядженні якісь матеріальні блага, вона втрачала їх разом із втратою посади. Значення приватної власності, що займала визначене місце в країнах Стародавнього Сходу, було невеликим. Раби, як правило, були власністю держави чи церкви, але не приватних осіб.

      Особлива  роль відведена божественному освяченню  влади. Родова знать прагнула зберегти своє положення і владу як дану Богом. Правитель виявлявся носієм божої волі, посередником між богом і людьми. Так йшов процес сакралізації влади — оголошення її священною, непорушною, недоторканою¹.

      Отже, східний (азіатський) варіант виникнення державності відрізняється від інших варіантів головним чином тим, що тут родоплемінна знать, що виконувала суспільні посади, плавно трансформувалася в державні органи (державно-чиновницький апарат), а суспільна (колективна) власність теж поступово перетворювалася в державну. Приватна власність тут не мала істотного значення.

      Східні  держави помітно відрізнялися одна від одної, хоча мали багато загального. Усі вони були абсолютними, деспотичними монархіями, володіли могутнім чиновницьким апаратом, економічну основу їх складала державна власність. Тут, по суті справи, не спостерігалося чітко вираженої класової диференціації. Держава одночасно й експлуатувала сільських общинників, і керувала ними, тобто сама держава виступала організатором виробництва.Ѕ

      На   території   Європи   (європейський   шлях   виникнення   держави) головним фактором утворення держави було класове розшарування суспільства в зв'язку з формуванням приватної власності на землю, худобу, рабів. У південній Європі держави виникли в епоху заліза. Там не було потрібно таких суспільних робіт, як при східному (азіатському) шляху виникнення держав. У результаті розпаду громад виникла або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування при збереженні державної власності (Спарта).

      В Афінах появу держави нерідко  називають класичною формою походження держави. Вона виникла безпосередньо з внутрішніх, класових протиріч, що розвилися в надрах родоплемінного суспільства.

      У Стародавньому Римі процес формування класів і держави в силу цілого ряду причин гальмувався, і перехідний до держави період розтягся на сторіччя. В основному процес утворення держави в Стародавньому Римі був таким же, як і в Афінах, тільки супроводжувався боротьбою плебеїв (стороннього населення) проти патриціїв (римської родової знаті).

      Плебеї  — особисто вільні, не зв'язані з римським родом, мали торгове і * промислове багатство. Боротьбою проти патриціїв за владу вони стимулювали розкладання родоплемінного ладу будучи й творцями держави.

      У Стародавній Спарті поява держави  обумовлена не тільки внутрішньо-економічними причинами, але і завойовницькими  походами, у результаті яких завойоване населення ставало не особистими рабами завойовника, а общинними рабами (Ілотами). Перевищення кількості ілотів над спартанцями й страх загрози повстання з їх боку визначили формування держави на базі специфічної форми землекористування. Тут приватна власність на землю і рабів не допускалася, земля розподілялася нарівно серед общинників на правах володіння.

      У древніх германців утворення  держави було прискорено завоюванням  значних територій Римською імперії. Родова організація не була пристосована для панування над завойованими територіями. Це привело до розвитку прафеодального (чи ранньофеодального) ладу. Шляхом виникнення прафеодальної держави з первісного ладу йшов розвиток і держав на території Європи (Ірландія), у Стародавній (Київській) Русі, в Азії в арабів і т.д. У Київській Русі формування ранньофеодальної державності супроводжувалося запрошенням на князювання варягів.

      В утворенні кожної держави має  значення цілий комплекс причин —  економічних, політичних, внутрішніх, зовнішніх, тому що виникнення держави в кожного народу має свої особливості, характеризується визначеними рисами.

      Мається чимало народів і націй, що створили свої держави тільки в XX столітті. У  силу конкретних історичних причин вони або ніколи не мали власної держави, або втратили ранню державність  і довгий час входили до складу інших багатонаціональних держав, випробували  національні утиски з боку пануючої влади основної нації (наприклад, Україна в складі

      дореволюційної  Росії). Багато хто з них зуміли домогтися власної державності  в XX ст. у результаті реалізації права націй на політичне самовизначення. Ця причина була вирішальною, їй супроводжували характерні для виникнення ранніх держав соціальна неоднорідність суспільства, його суперечливість. Такі держави утворилися в процесі ліквідації імперій, колоній, суверені зації державно-подібних утворень.

      Так, на руїнах колишніх колоніальних імперій  в Азії, Африці, Латинській Америці, Океанії із середини 50-х років XX ст. виникло більш 90 нових держав. їхня кількість у наші дні виросла. Поповнив ряди нових держав розпад СРСР. До держав, що утворилися у результаті розвалу СРСР, відноситься Україна й інші країни СНД.

  Теорії виникнення держави та права