Доктрина Трумена як основа нового зовнішньополітичного курсу США

    Київський національний університет  імені Тараса Шевченка

    Інститут  міжнародних відносин

    Кафедра міжнародної інформації 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Реферат

    з дисципліни «Міжнародні  відносини та зовнішня політика»

    на  тему:

    «Доктрина Трумена як основа нового зовнішньополітичного курсу США» 
 
 
 
 

    Виконала

    студентка 3 курсу, 1 групи

    Покровська  А. В. 
 

    Перевірила

    проф. Пархомчук О. С. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ  – 2011

План

1. Вступ.
2. Прихід до влади Гарі Трумена та проголошення нової зовнішньополітичної доктрини США.
3. План Маршалла як економічна сторона реалізації нового курсу.
4. Висновок.
5. Джерела інформації.

Вступ

     Друга світова війна та її наслідки призвели до кардинальних змін у світі. Ця війна повністю зруйнувала багатополярну міжнародну систему з її відносним балансом військових, економічних, політичних та ідеологічних потенціалів декількох країн. Більше того, зникли основи для її відновлення. На геополітичній арені постало дві наддержави – США та СРСР, які вийшли з війни відносно могутніми, боєздатними та такими, що можуть собі дозволити встановлювати правила гри на міжнародній арені [1].

     За  таких умов перед керівництвом США  постало завдання пошуку найбільш ефективних методів забезпечення свого домінування  на світовій арені. Звичайно, прагнення до такого домінування не могло не перерости у серйозне протистояння між двома полюсами системи міжнародних відносин, оскільки їхні прагнення та погляди на встановлення нового світового устрою багато в чому були несумісними. США заперечували колоніалізм та тоталітарне управління, притримуючись принципів самовизначення націй, вільного світового ринку, демократизму та лібералізму. СРСР відкидали ліберально-демократичні принципи Заходу, а свої інтереси вбачали у стримуванні капіталізму біля своїх кордонів та кордонів союзних країн [2].

     Проблема  врегулювання повоєнної ситуації та реалізацію національних інтересів  США на світовій арені випала на долю 33-го американського президента Гарі Трумена. Його діяльність та досягнення важко трактувати однозначно. Будучи одним з найменш популярних президентів  США за весь час, він разом з  тим здійснив неабиякий вплив на подальший розвиток міжнародних відносин в контексті Холодної війни. Проголошена ним доктрина є предметом значного інтересу, що потребує більш детального розгляду. 
 

     Прихід  до влади Гарі Трумена  та проголошення нової  зовнішньополітичної  доктрини США

     Гарі  Ес Трумен став президентом 12 квітня 1945 року після смерті Франкліна Делано Рузвельта. Одразу ж після приходу до влади він зіткнувся з досить складною ситуацією Війна в Європі завершувалась. Радянсько-американські відносини на той час значно погіршилися. Почали спостерігатися конфлікти у зв’язку з розвитком Центральної та Східної Європи у зв’язку зі створенням прорадянського уряду в Польщі.

     Разом з тим, Трумен продовжував найважливіші політичні та економічні проекти адміністрації Рузвельта: створення ООН, Світового банку та Міжнародного валютного фонду. Трумен був зацікавлений у нормальних відносинах зі Сталіним і одночасно, як і Рузвельт, мав проблеми з політикою Черчілля.  Після обрання британським прем'єр-міністром Клемента Еттлі, якого він вважав слабкою людиною, Гарі Трумен почав цінувати його попередника, в той час як його позитивне ставлення до Сталіна швидко зменшилося. Це було спричинено радянсько-польською домовленістю щодо лінії Одер – Нейсе. Комуністичну систему він вважав поліцейською державою, не кращою, ніж Німеччину Гітлера чи Італію Муссоліні. 

     Коли  Трумен перебував на борту крейсера «Августа» то 6 серпня отримав повідомлення про вибух першої атомної бомби в Хіросімі. Трумен інформував Сталіна ще 24 липня про нову зброю, не кажучи чітко, що мова йде про атомну бомбу. Він розумів, що завдяки цьому війна проти Японії закінчиться раніше, ніж СРСР оголосить про об’яву війни Японії. У своєму Потсдамському щоденнику Трумен писав: «Ми розробили найстрашнішу зброю в історії людства ... Ця зброя буде застосована проти Японії ... так, щоб військові об'єкти, солдати і моряки були цілями, а не жінки і діти. Навіть якщо японці дикі – нещадні, жорстокі і фанатичні, то ми як керівники світу для загального блага не можемо скинути цю жахливу бомбу ні на стару, ні на нову столицю» [3]. Трумен бачив в атомній бомбі, насамперед, політичну зброю, яку у майбутньому можна буде застосовувати тільки в прямій військовій конфронтації з Радянським Союзом, якщо мова піде про існування Сполучених Штатів.

     СРСР  прагнув використати систему  колективної безпеки для розширення своєї могутності. Це було відмічено  країнами Заходу і викликало тривогу. У Франції та Італії компартії стали найбільшими політичними партіями в своїх країнах. Тут і ще в ряді країн Західної Європи комуністи були в складі урядів. Крім того, після виведення з Європи основної частини американських військ, СРСР перетворився в домінуючу військову силу в континентальній Європі. Все сприяло планам радянського керівництва.

     Пошук відповіді на радянський виклик йшов і в державному департаменті США. Важливу роль в цьому зіграв американський дипломат, фахівець з Росії Джордж Кеннан. У лютому 1946 року, працюючи у посольстві США в Москві, він у телеграмі до Вашингтона виклав основні принципи політики «стримування». На його думку, уряду США належало жорстко і послідовно реагувати на кожну спробу СРСР розширити сферу свого впливу. Далі, для того щоб успішно протистояти проникненню комунізму, країнами Заходу слід прагнути до створення здорового, благополучного, впевненого в собі суспільства. Політика «стримування» розглядалася ним як засіб запобігання війни і не була націлена на нанесення СРСР військової поразки [4, 5].

     На  боротьбу зі зростанням комунізму у  світі, зокрема в Туреччині та Греції була направлена доктрина Трумена. Так, 21 лютого 1947 року Великобританія сповістила американську адміністрацію про те, що через фінансові труднощі вона не зможе продовжити надання допомоги Греції і Туреччини. У Вашингтоні були впевнені, що політичний вакуум у разі відходу Британії зі Східного Середземномор'я забере Радянський Союз. Ситуація здавалася тривожною через положення в Греції, де королівський уряд не міг побороти комуністів. Можлива перемога грецьких лівих здавалася початком революційної хвилі, здатної захлеснути Італію і Францію, в яких компартії зберігали великий вплив. Не радували США і територіальні претензії СРСР до Туреччини, вимога зміни статусу чорноморських проток та окупація радянськими військами Ірану під час війни та невизначеність з їх подальшим розміщенням. Для виключення небажаного для США обороту подій було вирішено вжити радикальні заходи.

     12 березня 1947 президент Гарі Трумен  на об’єднаному засіданні обох палат Конгресу США виступив зі своєю промовою. Він поросив у Конгресу 400 млн. доларів економічної та військової допомого (300 для Греції, 100 для Туреччини, однак фактична допомога надалі виявилась значно більшою). Але мова йшла не лише про ще одну традиційну програму іноземної допомоги і не про якесь спільне підприємство на Балканах. Президент просив засоби для створення абсолютно нової зовнішньої політики, яка передбачає зміну обличчя світу [1]. Трумен посилався на необхідність стримати натиск «світового комунізму». Президент зазначав, що «…Насіння тоталітарних режимів поширюються і ростуть у злому ґрунті бідності і боротьби. Вони досягають свого повного зростання, коли надія людей на краще життя помирає. Ми повинні підтримати цю надію. Вільні народи світу звертаються до нас з проханням у підтримці їх волі.  Якщо ми вагаємося в нашому лідерстві, ми можемо піддати небезпеці мир у всьому світі. І, звичайно, ми піддаємо небезпеці добробут нашої нації. І я впевнений, що Конгрес не відмовиться від цієї відповідальності…» [6]. Трумен дав зрозуміти, що США погодяться лише з такими змінами в світі, які вони вважають правильними. Якщо США відмовляться «від надання допомоги Греції і Туреччини в цей фатальний час, то це матиме далекосяжні наслідки для Заходу, так само як і для Сходу». Трумен зазначив, що США витратили на другу світову війну 341 млрд. дол, і що асигнування у 400 мнл., які він зараз пропонує, це дрібниці : лише 0,1% витрат США на цю війну [6].

     Не  зважаючи на початкове несхвалення  доктрини Конгресом, вона вступила у  силу 22 травня 1947 року. Угоди з Грецією та Туреччиною були підписані відповідно 20 червня та 12 липня 1947 року.

     Після цього американська політика щодо СРСР офіційно прийняла новий напрямок; був узятий жорсткий курс на обмеження поширення комуністичної ідеології в країнах західної Європи та підтримки Радянським союзом комуністичних рухів, що виражалося в економічній, фінансовій і військовій допомозі некомуністичним, у тому числі антидемократичним, режимам. Розпочався новий етап зовнішньої політики США. Спираючись на економічну могутність, США розгорнули боротьбу за зміну співвідношення сил у світі на свою користь, уникаючи прямого зіткнення з Радянським Союзом. Це ознаменувало початок масштабного розгортання Холодної війни [1].

     Доктрина  Трумена мала величезний вплив на подальший розвиток міжнародних  відносин, зокрема на створення військово-політичних блоків. Мова йде про військового  блоку НАТО. Трумен був прибічником  створення такого блоку, оскільки у  такий спосіб він вбачав можливість зупинення експансії Радянського  Союзу у Європі. 4 квітня 1949 року США, Канада, ряд європейських країн та Туреччина підписали договір  прос створення нового військового  альянсу [3].

План  Маршалла як економічна сторона реалізації нового курсу США 

     Неабияке  значення у реалізації нового зовнішньополітичного курсу США мав план Маршалла, як його економічне втілення. Зважаючи на те, що повоєнна економічна ситуація у Європі була надзвичайно складною, європейські країни, зокрема Франція, Італія, Великобританія, зверталися за допомогою до США. Для Америки це виявилось вдалим моментом для оголошення своїх умов, на яких вона була згодна допомагати європейським країнам.

     Представники  американської адміністрації роз'яснили, що при наданні допомоги США будуть віддавати перевагу тільки тим державам, які виявляють стійкість у  відстоюванні демократичних принципів  та інститутів, а також вживають рішучих заходів для захисту  своєї незалежності. При цьому пояснювалося, що зазіхання на демократичні ідеали і незалежність європейських країн виходять з боку комуністів і Радянського Союзу, який їх підтримує. Позиція Вашингтона передбачала необхідність посилення антикомуністичної складової у політичному житті Європи. Урядам країн фактично пропонувалося відмовитися від коаліційної співпраці з комуністами заради отримання американської допомоги. Оскільки така допомога була на той час для Європи життєво необхідною для її відновлення, то вона прийняла американські умови, і ряд країн, зокрема Франція, Італія, Бельгія та ін. вивели комуністів зі складу урядів [1].  

     У червні 1947 р. державний секретар Джордж Маршалл виступив у Гарвардському  університеті з промовою про напрямки подолання господарського кризи  Європи. Він заявив, що адміністрація Г. Трумена готова профінансувати програму економічного відновлення Європи, якщо така буде представлена ​​європейцями. Міністри закордонних справ Великобританії і Франції Е. Бевін та Ж. Бідо зайнялися складанням відповідного проекту.

     Теоретично  «план Маршалла» був розрахований не тільки на країни Західної Європи. До участі в ньому запросили східноєвропейські держави і Радянський Союз. Західні держави не сподівалися на конструктивну відповідь Москви, але їм було важливо залучити до плану хоча б помірні, ще не цілком комуністичні, уряду Чехословаччини та Угорщини. Але план не був прийнятний для СРСР, тому що його головна ідея полягала не у відновленні, а в реорганізації європейського економічного простору, включення до нього Німеччини та формуванні міжнародних інститутів, які б направляли розвиток Європи. Йшлося про створення регіонального механізму економічного регулювання на американській основі і при неформальному американському лідерстві. Радянський Союз не міг погодитися на такий план, оскільки він би обмежував самостійність СРСР і відбив би від нього нових союзників у Східній Європі. 

     План  Маршалла був схвалений конференції в Парижі (12.7-22.9.1947). До нього приєдналося 17 країн. Здійснюватися він почав з квітня 1948 р., коли конгрес США прийняв Закон про економічне співробітництво, що передбачав 4-річну програму економічної допомоги Європі. Загальна сума асигнувань за планом Маршалла (з квітня. 1948 по дек. 1951) склала близько 12,4 млрд. дол, причому основна частка припала на Англію (2,8 млрд.), Францію (2,5 млрд.), Іспанію (1,3 млрд.), Західну Німеччину (1,3 млрд.), Голландію (1 млрд.) Пізніше план був застосований також до Японії та до деяких інших країн Східної Азії. Загалом, План Маршалла  виявився однією з найуспішніших економічних програм в історії, оскільки завдяки йому вдалося відновити європейську промисловість, Європа розрахувалася із зовнішніми боргами, було відновлено та укріплено європейський середній клас, вплив комуністів та СРСР був значно ослаблений. [3, 4].

     При цьому, головну мету плану Маршалла, поряд із забезпеченням економічного домінування США та закріплення їх впливу у Європі, також слід розглядати в контексті політики безпеки.  змінив невдалу двосторонню допомогу європейським державам і повинен був створити рівновагу сил в Європі [7].