Видатні люди Кіровоградщини

 

ЗМІСТ

ВСТУП           3-4

РОЗДІЛ 1. Огляд подій життя І.Г.Ткаченка

1.1 І.Г.Ткаченко: людина, педагог, науковець     5-9

РОЗДІЛ 2. Моральне й фізичне виховання у педагогічній спадщині І.Г.Ткаченка

2.1 Співпраця дошкільного закладу, школи, сім’ї та громадськості 10-12

2.2 Формування творчої особистості      12-15

2.3 І.Г.Ткаченко як наставник       15-19

РОЗДІЛ 3. Архівні документи та видання

3.1 Огляд архівних документів в яких зафіксовані події життя та діяльності І.Г.Ткаченка          20-21

3.2 Анотації          22-36

ВИСНОВКИ          37-38

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА       39-41

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП.

 Актуальність теми полягає в ознайомлені з діяльністю нашого земляка, педагогічна система якого вибудовувалася на турботі про здоров’я вихованців (фізичне та духовне), основу її складали  розумове, моральне, трудове та естетичне виховання, виховання здорового способу життя в підростаючого покоління, припинення процесу  виродження нації.

На сьогодні перед нами постає завдання не тільки рухатись вперед, а і

зберегти для майбутнього ті предковічні надбання народу, які лежать у підвалинах його існування. Серед численних інститутів, що виникли, як засіб збереження, пропаганди історичної минувшини, залучення молоді до її вивчення, особливе місце посідають музеї навчальних закладів.

Історично так  склалося, що виникнення музеїв пов'язано  з так званою "суспільною музейною потребою", яка з'являється вже в ранні періоди розвитку суспільства. Якщо дослідити, що являло собою "музейне" ставлення до об'єктів навколишнього світу на самих ранніх етапах, то з’ясується, що його не можна пов'язувати тільки з накопиченням матеріальних цінностей. Зберігали, скоріш за все, ті предмети, які були пам'яттю, своєрідними доказами (документами), що підтверджували соціальний або професійний стан людини у суспільстві.

Видання та архівні  документи, що знаходяться в музеї  школи №1 с.Богданівка, Знам’янського району знайомлять нас з діяльністю видатної особистості Кіровоградщини, Героєм Соціалістичної Праці, заслуженим вчителем України, кандидатом  педагогічних наук,  колишнім директором школи І.Г.Ткаченком.

Об’єктом курсової роботи є видання та архівні документи в яких задокументована освітня діяльність  та педагогічна спадщина Івана Гуровича, спогади про нього колег, учнів, односельців.

Предметом - описання архівних документів та з’ясування особливостей видань, присвячених І.Г.Ткаченку: людині, педагогу, науковцю.

Метою курсової роботи є вибрати найбільш репрезентативні архівні документи та видання, описати та анотувати їх.

Провівши інформаційно-аналітичне дослідження маємо завдання з’ясувати зміст його здобутків з питань навчання,  виховання,  управління школою,  актуальність його гуманістичних педагогічних ідей в умовах оновлення освіти і утвердження сучасної української держави. Описати найбільш репрезентативні архівні документи,  зробити  огляд та анотування видань.

Структура курсової роботи: вступ; основна частина, яка включає огляд зафіксованих подій життя та діяльності І.Г.Ткаченка; висновки; джерела та література (27 позицій); додатки (таблиці до праці І.Г.Ткаченка щодо введення виробничого навчання при вивчені курсу шкільних наук. Праця містить наслідки експериментально - педагогічних дослідів щодо зміни якості знань учнів, їх умінь, ставлення до праці в процесі створення матеріальних цінностей, суспільного добра, відносин в колективі).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Огляд подій життя І.Г.Ткаченка

1. І.Г.Ткаченко: людина, педагог, науковець.

Люди, як зорі…  Одні - промайнуть на небосхилі, немовби метеорит, інші – трохи поблискають і згаснуть, а є люди – як зорі першої величини – яскраві, помітні, по них орієнтуються у просторі, бо щодня сходять вони на одному й тому ж місці, ясним і рівним промінням освітлюють дорогу, стають дороговказом, за яким звіряють життєві шляхи… Таких людей пам’ятають вічно. [10. С.7].

І.Г.Ткаченко народився в  селянській родині 6 лютого 1919 року в  селі Цибулеве Знам’янського району. В 1933 році на "відмінно" закінчив  Цибулівську семирічну школу. Під впливом класного керівника А.С.Конюха  він обирає професію педагога. "Мені дуже тоді хотілося в усьому  наслідувати свого вчителя Андрія Степановича, - згадував Іван Гурович. – Того пам’ятного вечора остаточно вирішилася моя доля"…[11. С.7]. Протягом 1934 року І.Г.Ткаченко навчається на робітфаці педагогічного інституту в Зінов’євську (нині Кіровоград). Того ж року вступив на перший курс фізико-математичного факультету  Кіровоградського педагогічного інституту. Педагогічну діяльність розпочав у 1935 році. За рекомендацією кафедри фізики поєднував навчання з викладацькою роботою на підготовчих курсах та четвертому курсі вечірнього робітфаку. За свідченнями його друга і соратника І.А.Шевченка, ще навчаючись у передвоєнні роки в педагогічному інституті, І.Г.Ткаченко викладав методику математики на молодших курсах, а своїм вчителем вважав Боднарова Йосипа Павловича, духовним батьком – ректора Королюка Сидора Карповича.

14 червня 1939 року І.Г.Ткаченку  було видане свідоцтво за №17 Кіровоградського педагогічного  інституту народного Комісаріату  освіти УРСР про те, що він  з 1934 до 1937 року навчався на фізико-математичному факультеті і на підстав  наказу Наркома освіти УРСР від 4 червня 1935 року № 601 гр. Ткаченку Івану Гуровичу надається кваліфікація викладача фізики та математики в 5-7 класах неповної середньої школи. Йому також надавалося право "скласти іспити (заочно або екстерном) з дисциплін ІV курсу відповідного факультету педагогічного інституту… та скласти державні іспити з встановлених дисциплін на даному факультеті нарівні з студентами стаціонарного педагогічного інституту. Після складання державних іспитів свідоцтво це обмінюється на диплом".

Після закінчення навчання І.Г.Ткаченко був направлений  Знам’янським районним відділом освіти директором Богданівської вечірньої школи, яку необхідно було організувати. Заняття вечірньої школи за відсутності власного приміщення проводились у тісних класах денної школи. Молодому педагогу через перевантаженість колег доводилося, крім математики,  викладати російську та німецьку мови.

Через деякий час І.Г.Ткаченко з вечірньої школи переходить викладати математику в денній школі, директором якої був Сидір Йосипович Кушнір.

У зв’язку з тяжкою хворобою (туберкульоз і емфізема легень) він не служив у Червоній Армії, в жовтні 1939 року був знятий з військового обліку.

З початком війни в армію  пішло багато вчителів. Влітку 1941 року І.Г.Ткаченко вступив до місцевого  винищувального батальйону, який вів  боротьбу з ворожими лазутчиками, з порушниками військового порядку. Йому доручили керувати евакуацією майна, худоби, устаткування, машин на схід. Під час одного з таких рейсів він потрапив під  бомбардування, був контужений, опинився під німецькою окупацією. Зв’язавшись з партизанським підпіллям, І.Г.Ткаченко виконував чимало важливих доручень. З вересня 1941 по 9 грудня 1943 року він був членом штабу підпільно-диверсійної групи ім. Б.Хмельницького, що діяла в с. Богданівці. За участь у партизанському русі Іван Гурович був нагороджений орденом "Червона Зірка" (1945р.) і медаллю "Партизан Вітчизняної війни" ІІ ступеня (1946р.).

8 березня 1943 року І.Г.Ткаченко був заарештований місцевою поліцією і разом з іншими односельчанами-заложниками відправлений до тюрми СД (служби безпеки) в Кіровоград, де перебував до 6 квітня того ж року. Потім був відправлений до концентраційного табору в село Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області. В першій декаді липня 1943 року в’язня повернули до тюрми служби безпеки для відправки до Німеччини, але медичною комісією біржі праці він був визнаний дистрофіком і в серпні 1943 року  випущений з тюрми. Після повернення в Богданівку, вживши усіх заходів конспірації, знову включився в підпільну роботу, виконуючи відповідні завдання штабу групи до 9 грудня 1943 року – дня визволення села від гітлерівських окупантів.

З перших днів звільнення Знам’янського району (1944р.), від фашистських окупантів І.Г.Ткаченко був призначений директором Богданівської середньої школи, якою керував протягом 35 років.

В 1945 році Іван Гурович став науковим кореспондентом науководослідного інституту педагогіки УРСР, а в 1947 році заочно з відзнакою закінчив фізико-математичний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту ім. О.С.Пушкіна.

З середини 50-х років у  республіканських та всесоюзних періодичних  виданнях, у збірках статей, що виходили у видавництві "Радянська школа", з’являються перші публікації І.Г.Ткаченка з досвіду роботи педагогічного колективу Богданівської школи.

У 1960 році творча діяльність богданівського директора була відзначена орденом Леніна. У березні 1962 року йому було присвоєно звання Заслужений вчитель Української РСР.

Протягом 1964-1965 років богданівський директор напружено  працював над дисертаційним дослідженням на тему "Шляхи і методи вдосконалення  політичного навчання і трудового  виховання старшокласників сільської  школи" (науковий керівник кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник УНДІП І.А.Винниченко). І.Г. Ткаченко неодноразово звертався до В.О.Сухомлинського з проханням стати науковим керівником його дисертаційного дослідження, радився з ним щодо змісту дисертації, обсягу автореферату, тощо. Про що свідчить лист В.О.Сухомлинского до Ткаченка І.Г. від 28 липня 1970р. "Автореферат Ваш я прочитав з великою увагою. Це і є справжня наука. Ніяких зауважень на полях автореферату я не робив, тому що суттєвих зауважень немає. ". [2]

Особисте знайомство І.Г.Ткаченка з В.О.Сухомлинським, відноситься  до другої половини 40-х років. У своїх  спогадах про В.О.Сухомлинського І.Г.Ткаченко зазначає: "Мені, як і моєму поколінню  вчителів, випало велике щастя понад  чверть століття духовного спілкування з Василем Олександровичем, збагачуватися його ідеями, осмислювати практику багатогранну, своєрідну, неповторну". [12. С.109].

З 1970 року І.Г.Ткаченко керував роботою школи передового досвіду директорів шкіл області. У квітні того ж року був відзначений медаллю Н.К.Крупської.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 липня 1971 року "Дорогого, всім рідного Івана Гуровича – Зірку ниви народної освіти" [3] "за великі заслуги в навчанні і комуністичному вихованні" було "так справедливо оцінено Радянською державою" [4] представлено до звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і Золотої медалі "Серп і молот". [13]

У 1971 році видавництвом "Радянська школа" була видана його монографія "Трудове виховання старшокласників", яка була логічним результатом десятирічних експериментальних досліджень. Дана книга була відзначена республіканською премією Педагогічного товариства УРСР на честь 50-річчя СРСР.

У 1973 році І.Г.Ткаченко захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук в Українському науково-дослідницькому інституті педагогіки. 70-ті роки були надзвичайно плідними в педагогічній діяльності богданівського директора. Одна за одною з’являються друком його книги. Про високий авторитет директора, визнання його наукових заслуг засвідчує запрошення від Президента  АПН СРСР академіка В.Столєтова виступити з доповіддю на Загальному зібранні Академії 13-16 лютого 1973 року, присвяченому обговоренню широкого кола питань життя школи. Аналогічне запрошення він отримав на 11-12 грудня  1974 року. У складі делегації Кіровоградської області, у березні 1977 року, брав активну участь у роботі четвертого з’їзду учителів Української РСР, а в 1978 році обирався делегатом Всесоюзного з’їзду учителів.

У 1979 році, коли директору Богданівської школи виповнилося 60 років, на бюро райкому партії було прийняте рішення відправити його на пенсію. І.Г.Ткаченко стає пенсіонером союзного значення.

В період з липня 1979 року по липень 1982 року І.Г.Ткаченко працював старшим науковим співробітником, завідуючим лабораторією з проблем трудового виховання і профорієнтації учнів сільських шкіл НДІ педагогіки УРСР, а після її ліквідації – учителем історії і суспільствознавства.

Помітним протягом 80-х  – початку 90-х років був внесок І.Г.Ткаченка до педагогічної науки в Україні. Керуючи лабораторією на базі Богданівської школи, пізніше працюючи доцентом Кіровоградського педінституту, він публікує книги, наукові публікації присвячені педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського, багато розмірковує над актуальними проблемами і перспективами розвитку школи.

Життєвий шлях І.Г.Ткаченка закінчився 26 липня 1994 року. Похований  він на кладовищі с.Богданівка. Щорічно  на його могилу лягають квіти від  його колишніх учнів та нинішніх вихованців Богданівської середньої школи.

За традицією, яка склалася, більшість учнів І.Г.Ткаченка вибрали місце роботи в рідному селі – голова колективного сільськогосподарського підприємства, інженери, агрономи, зоотехніки, хлібороби, робітники меблевої фабрики, залізниці, сфери обслуговування, педагоги місцевих шкіл. Немало його учнів стали докторами, кандидатами наук – Ковальов І.З, Волков Л.О., Босий В.В.. Ніколаєнко С.Н. – народний депутат України, голова комітету з питань науки і освіти Верховної ради України ІVскликання; міністра освіти і науки України (2005-2007 роки).[14].

 

РОЗДІЛ 2. Моральне й фізичне виховання у педагогічній спадщині І.Г.Ткаченка

2.1 Співпраця дошкільного закладу, школи, сім’ї та громадськості

У національній доктрині розвитку освіти України одним із пріоритетних завдань виховання підростаючого покоління визначено потребу  виховання "свідомого ставлення до свого здоров’я та здоров’я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу  життя, збереження й зміцнення фізичного та психологічного здоров’я учнів". [15 С.2].

Аналіз педагогічної системи  видатного українського педагога, Івана Гуровича Ткаченка засвідчує, що турбота про здоров’я вихованців (фізичне та духовне) була важливою складовою його педагогічної системи, основу якої складали розумове, моральне, трудове та естетичне виховання. У складних умовах сьогодення виховання здорового способу життя в дітей та підлітків можна досягти тільки спільними зусиллями батьків, вихователів дошкільних закладів, вчителів шкіл, викладачів закладів позашкільної освіти, засобів масової інформації, політичних діячів… [16. С.87.].