Процедура віднесення інформації до державної таємниці

 

 

 

 

 

 

 

 

Процедура віднесення інформації до державної таємниці

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Віднесення інформації до державної таємниці є ключовим моментом реалізації практичних аспектів охорони  державної таємниці. Визначення поняття  “віднесення інформації до державної  таємниці” відповідно до ст. 1 Закону України “Про державну таємницю” виокремлює три основні складові процесу віднесення: 1) прийняття державним експертом з питань таємниць рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до державної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом обґрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей; 2) включення цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю; 3) опублікування змін до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ).

Процедура віднесення інформації до державної таємниці – це складне  багатоаспектне явище, яке не можна  зводити лише до трьох перерахованих  вище формалізованих дій. Відносячи  інформацію до державної таємниці суб’єкти системи охорони державної таємниці (СОДТ) виконують певні послідовні дії. Звідси, віднесенню характерна тривалість у часі та алгоритмічність, при якій після певної виконаної дії повинна  наступати чітко визначена наступна. А, отже, віднесення інформації до державної  таємниці – це процес, а не одномоментна дія. Будь-який процес із метою кращої ясності та чіткішого його дотримання варто розбивати на послідовні ланки  – етапи (стадії). Нормативна визначеність віднесення як процесу із виокремленням  конкретних послідовних етапів поряд  із вимогою обов’язкового їх дотримання дасть змогу забезпечити належне  проходження інформації через нього, тобто унеможливить будь-які затягування чи інші зловживання на шляху розгляду інформації на предмет її належності до державної таємниці, а також убезпечить суспільство від незаконного здійснення віднесення інформації до державної таємниці, оскільки забезпечить прозорість у прийнятті рішень та можливість громадського контролю за ними. Проте у чинному законодавстві та підзаконних актах немає чітко виділеної етапної структури віднесення, що, на мою думку, є явним недоліком, подолання якого дозволить зрозуміти, зокрема, хто і в яких межах є відповідальний за кожну із ланок віднесення.

 

 

 

 

1. Поняття і загальні положення про державну таємницю

В Україні суспільні відносини, які пов´язані з віднесенням  інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною з  метою захисту національної безпеки  регулює Закон України "Про  державну таємницю" від 21.09.99р. № 1079-XIV.

Державна таємниця - це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані державною таємницею і підлягають охороні державою.

Віднесення інформації до державної таємниці — це процедура  прийняття (державним експертом  з питань таємниць) рішення про  віднесення категорії відомостей або  окремих відомостей до державної  таємниці з установленням ступеня  їх секретності шляхом обґрунтування  та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей, включенням цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю.

Гриф секретності —  реквізит матеріального носія секретної  інформації, що засвідчує ступінь  секретності даної інформації.

Державний експерт із питань таємниць — посадова особа, уповноважена здійснювати віднесення інформації до державної таємниці у сфері  оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки  та охорони правопорядку, зміни ступеня  секретності цієї інформації та її розсекречування.

Допуск до державної таємниці — оформлення права громадянина  на доступ до секретної інформації.

Доступ до державної таємниці — надання повноважною посадовою  особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією  та проведення діяльності, пов´язаної з державною таємницею, або ознайомлення (з конкретною секретною інформацією  та провадження діяльності, пов´язаної з державною таємницею) цією посадовою  особою відповідно до її службових  повноважень.

Засекречування матеріальних носіїв інформації — введення обмежень на поширення та доступ до конкретної секретної інформації шляхом надання відповідного грифу секретності документам, виробам або іншим матеріальним носіям цієї інформації.

Звід відомостей, що становлять державну таємницю, — акт, в якому  зведено переліки відомостей, що згідно з рішеннями державних експертів  із питань таємниць становлять державну таємницю.

Категорія режиму секретності  — категорія, яка характеризує важливість та обсяги відомостей, що становлять державну таємницю, які зосереджені в органах  державної влади, органах місцевого  самоврядування, на підприємствах, в  установах і організаціях.

Криптографічний захист секретної  інформації — вид захисту, що реалізується шляхом перетворення інформації з використанням  спеціальних даних (ключових даних) з метою приховування (або відновлення) змісту інформації, підтвердження її справжності, цілісності, авторства  тощо.

Матеріальні носії секретної  інформації — матеріальні об´єкти, в тому числі фізичні поля, в  яких відомості, що становлять державну таємницю, відображені у вигляді  текстів, знаків, символів, образів, сигналів, технічних рішень, процесів тощо.

Охорона державної таємниці — комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних  та оперативно-розшукових заходів, спрямованих  на запобігання розголошенню секретної  інформації та втратам її матеріальних носіїв.

Режим секретності — встановлений єдиний порядок забезпечення охорони  державної таємниці.

Розсекречування матеріальних носіїв секретної інформації — зняття в установленому законодавством порядку обмежень на поширення та доступ до конкретної секретної інформації шляхом скасування раніше наданого грифу  секретності документам, виробам  або іншим матеріальним носіям цієї інформації.

Спеціальна експертиза щодо наявності умов для провадження  діяльності, пов´язаної з державною  таємницею, — експертиза, що проводиться  з метою визначення в органах  державної влади, органах місцевого  самоврядування, на підприємствах, в  установах і організаціях наявності  умов, для провадження діяльності, пов´язаної з державною таємницею.      Ступінь секретності ("особливої важливості", "цілком таємно", "таємно") — категорія, яка характеризує важливість секретної інформації, ступінь обмеження доступу до неї та рівень її охорони державою.     Технічний захист секретної інформації — вид захисту, спрямований на забезпечення інженерно-технічними заходами кон­фіденційності, цілісності та унеможливлення блокування інформації.

Законодавство про державну таємницю поширюється на органи законодавчої, виконавчої та судової влади, органи прокуратури України, інші органи державної  влади, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації  усіх форм власності, об´єднання громадян, що провадять діяльність, пов´язану  з державною таємницею, громадян України, іноземців та осіб без громадянства, яким у встановленому порядку  наданий доступ до державної таємниці.

Державну політику щодо державної  таємниці як складову засад внутрішньої  та зовнішньої політики визначає Верховна Рада України.

Компетенцією органів  державної влади, органів місцевого  самоврядування та їх посадових осіб у сфері охорони державної  таємниці є:

1. Президент України, забезпечуючи  національну безпеку, видає укази  та розпорядження з питань охорони державної таємниці.

2. Рада національної безпеки  і оборони України координує  та контролює діяльність органів  виконавчої влади у сфері охорони  державної таємниці.

3. Кабінет Міністрів України  спрямовує та координує роботу  міністерств, інших органів виконавчої  влади щодо забезпечення здійснення  державної політики у сфері охорони державної таємниці.

4. Центральні та місцеві  органи виконавчої влади, Рада  міністрів Автономної Республіки  Крим та органи місцевого самоврядування  здійснюють державну політику  в сфері охорони державної  таємниці в межах своїх повноважень.

Спеціально уповноваженим  органом державної влади у  сфері забезпечення охорони державної  таємниці є Служба безпеки України.

Забезпечення охорони  державної таємниці відповідно до вимог  режиму секретності в органах  державної влади, органах місцевого  самоврядування, на підприємствах, в  установах і організаціях, діяльність яких пов´язана з державною таємницею, покладається на керівників цих органів, підприємств, установ і організацій.

 

 

 

2. Процедура віднесення інформації до державної таємниці

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України “Про державну таємницю”  саме “державний експерт з питань таємниць здійснює віднесення інформації до державної таємниці, зміни ступеня  секретності цієї інформації та її розсекречування”, проте розгляд  ним інформації на предмет її належності до державної таємниці є хоча й  основним, але не єдиним етапом віднесення. До того, як певна інформація потрапляє  до державного експерта, вона, як правило, повинна пройти, умовно кажучи, доекспертний відбір. Вважаємо, що передусім об’єктивно виникає потреба у віднесенні або, інакше кажучи, відбувається актуалізація певної інформації у процесі здійснення захисту національної безпеки як об’єктивний наслідок безперервного  розвитку суспільства та держави. Конкретна  потреба у віднесенні – це певна  визначена інформація чи категорія  інформації, яка потребує захисту  у статусі державної таємниці. Поряд із потребою завжди виникає  потенційна загроза завдання шкоди  національній безпеці у разі витоку такої інформації. Але до того часу поки зазначена потреба не буде ідентифікована та стосовно неї не почнуться конкретні  дії неможемо говорити про початок  процесу віднесення, оскільки сама по собі потреба (проблема) може існувати невизначено довго в часі і не завжди її наявність породжує початок процесу віднесення. Наявність потреби у віднесенні є обов’язковою передумовою процесу віднесення, проте його початок – необов’язковий наслідок її виникнення. Потреба у віднесенні повинна відповідати таким ознакам: перебувати в належній сфері; бути актуальною на момент її виявлення; відповідати належному рівню потенційного завдання шкоди. Вимога належної сфери полягає у тому, що потреба у віднесенні повинна локалізуватися у сфері оборони; економіки; науки і техніки; зовнішніх відносин; державної безпеки та охорони правопорядку. Актуальність на момент виявлення – така потреба повинна відповідати реаліям, які панують у цей час у сфері забезпечення охорони державної таємниці і у разі її ігнорування може спричинити шкоду національній безпеці України. Відповідність належному рівню – це здатність унаслідок свого витоку завдати національній безпеці такого рівня шкоди, який свідчить про недостатність вжиття стосовно неї заходів охорони нижчого порядку (як службова таємниця, конфіденційна інформація тощо).

З моменту виявлення потреби  у віднесенні можемо говорити про  початок першого етапу віднесення, який назвемо етапом ініціювання віднесення. Далеко не завжди потреба виявляється експертами. Суб’єктами виявлення можуть бути і режимно-секретні органи підприємств, установ чи організацій, і міністерства, і державні агентства, і комітети Верховної Ради України, і окремі громадяни тощо. Виявлення потреби може відбуватися по-різному: шляхом постійного моніторингу певної галузі, унаслідок планового перегляду актуальності та важливості інформаційних масивів галузі, під час виробничої, наукової чи управлінської діяльності тощо. Виявлення потреби у віднесенні є єдиним поштовхом та відповідно обов’язковим елементом процесу віднесення інформації до державної таємниці. На цьому етапі з метою виявлення чи підтвердження наявності потреби відбувається попередня оцінка інформації, яка, проте, не має юридичної сили. Попередня оцінка майже тотожня оцінці розгляду інформації державним експертом та експертною комісією, є її ніби стислим та не остаточним варіантом, що передує їй. Виявлення потреби може відбуватися лише через попередню оцінку, а, отже, завжди є її обов’язковим елементом. Потреби у віднесенні інформації до державної таємниці виникають постійно і часто непрогнозовано, що є наслідком динамічності системи охорони державної таємниці. У разі, якщо виникає об’єктивна потреба у віднесенні інформації, але її вчасно не буде помічено, може завдатися уже реальна шкода національній безпеці. Отже, дуже важливим є вчасне виявлення потреб у віднесенні інформації до державної таємниці.

Проте зазначений етап не буде повним, коли поряд із самою ідентифікацією потреби не буде вжито заходів для захисту такої інформації та передачі питання про її розгляд на предмет її належності до державної таємниці державним експертам з питань таємниць або іншим компетентним органам (СБ України, вищі інстанції підприємства тощо). Вони можуть полягати, наприклад, у написанні офіційного звернення, зборі відомостей, що підтверджують важливість цієї інформації чи готуванні відповідних документів, в яких би надавалася попередня оцінка інформації. Тобто для початку першого етапу недостатньо лише виявити потребу у віднесенні, а потрібно також здійснити усі належні заходи реагування на неї, зовнішнім виразником яких повинні бути документальні акти (інформування належних відомств, звернення до державних експертів з питань таємниць тощо).

Чи можемо говорити про  зняття зазначеної потреби у випадку  відмови експертом у подальшому розгляді інформації на предмет її віднесення до державної таємниці? Вважаємо, що ні. По-перше, у рішеннях державних експертів з питань таємниць присутня суб’єктивність, що не виключає можливості помилки, а, по-друге, не кожен розгляд потреби у віднесенні повинен закінчуватися власне віднесенням до державної таємниці, оскільки вона має характер необхідності в розгляді питання саме про можливість чи неможливість її віднесення і може існувати якщо її хоча б розділяє один суб’єкт СОДТ.