Філософія доби європейського просвітництва та її особливості

Важливим досягненням  Дідро було вчення про універсальну внутрішню активність матерії. Рух  не зводиться ним лише до механічного  переміщення у просторі, а розуміється  як будь-яка зміна, як активність взагалі. Рух, на його думку, є як в тілі, що переміщується, так і в тілі, яке  перебуває в спокої.

Як і всі філософи-просвітники, Дідро велику увагу приділяє критиці  релігії. Аналізуючи особливості релігійної віри, він робить висновок, що вона не веде людину до справжніх істин, а  підкоряє її свідомість дикунським забобонам. Релігійну віру Дідро порівнює з  тугою пов'язкою на очах, яка робить людей сліпими, не здатними правильно  визначити життєвий шлях до щастя, і  тоді вони потрапляють до рук священиків, які спрямовують їх на тернисту стежку страждань. Лише розум, підкреслює Дідро, є єдиним дороговказом людині в пошуках  благодатної істини, яка має вище вираження в філософському знанні. Дідро висунув широку антиклерикальну  програму: усунення впливу церкви на уряд, секуляризація більшої частини  церковного майна, знищення інституту  чернецтва та контролю духівництва  над системою освіти, що, на його думку, призведе до того, що релігія через  два-три століття зникне сама собою. Дідро був прибічником повної ліквідації релігії і перетворення суспільства на атеїстичне. Проте  атеїзм, на його думку, має базуватись на високих духовних цінностях, філософській аргументованості та морально-соціальній відповідальності. Дідро вважав, що соціальна справедливість, яка забезпечується законами "просвітницького правління", є найважливішою об’єктивною  передумовою для втілення моральних  начал у житті народів. Дідро  переконаний, що законодавчо-юридичні заходи, спрямовані на забезпечення моральності  громадян, необхідно органічно поєднувати з системою морального виховання  та просвіти, інтелектуального розвитку.