Трансакція

Вступ

    Одна  з найважливіших заслуг Коуза  полягає в тім, що він визначив і запровадив у науковий обіг таку категорію, як трансакційні витрати (витрати на пошук інформації про ціни, попит, пошук партнерів, укладання контрактів тощо). Це знаменувало появу в інституціоналізмі так званого контрактного підходу до теорії інститутів, що зумовило виникнення нової міждисциплінарної науки: поєднання права, економічної теорії та організації.

    Трансакція (від лат. transactio — звершення) операція, угода (політична, наукова, економічна), що супроводжується взаємними поступками.

    Трансакція - це не обмін товарами, а відчуження і присвоєння праввласності і  свобод, створених суспільством. Таке визначення має сенс (Коммонс) в силу того, що інститути забезпечують поширення  волі окремої людини за межі області, в рамках якої він може впливати нанавколишнє середовище безпосередньо своїми діями, тобто за рамки фізичного контролю, і отже, виявляються трансакціями на відмінувід індивідуального поведінки як такого або обміну товарами.

    Коммонс розрізняв три основних види трансакцій:

1) Трансакція  угоди - служить для здійснення  фактичного відчуження та присвоєння  прав власності і свобод, і  при її здійсненні необхідно  обопільна згода сторін, засноване  на економічний інтерес кожної  з них. 

У трансакції операції дотримується умова семетричності відносин між контрагентами. Відмінності-них ознакою трансакції угоди, на думку Коммонс, є не виробництво, а передача товару з рук в руки.

2) Трансакція  управління - в ній ключовим є  ставлення управління підпорядкування,  яке припускає таку взаємодію  між людьми, коли право приймати  рішення належить тільки одній  стороні. У трансакції управління  поведінка явно асиметрично, що  є наслідком асеметричності стану сторін і відповідно асиметричності правових відносин.

3) Трансакція  раціонування - при ній зберігається  асиметричність правового положення  сторін, але місце керуючої сторони  займає колективний орган, який  виконує функцію специфікації  прав. До трансакціям раціонування  можна віднести: складання бюджету  компанії радою директорів, федерального  бюджету урядом і затверджений органом представницької влади, рішення арбітражного суду з приводу спору, що виникає між діючими суб'єктами, за допомогою якого розподіляється багатство. У трансакції раціонування відсутній управління. 

Теорія  трансакційних витрат

    Економічна  теорія прав власності. Рональд Коуз (1910 р. нар.) — американський економіст  англійського походження. 1991 р. він  одержав Нобелівську премію за праці  з проблем трансакційних витрат — «Природа фірми» (1937), «Проблеми  соціальних витрат» (1960). Тоді ці публікації мало кому були відомі. А згодом про  них заговорили як про епохальні  праці, зокрема статтю «Проблеми  соціальних витрат» визнано чи не найбільшим досягненням економічної  думки після другої світової війни.

    Одна  з найважливіших заслуг Коуза  полягає в тім, що він визначив і запровадив у науковий обіг таку категорію, як трансакційні витрати (витрати на пошук інформації про ціни, попит, пошук партнерів, укладання контрактів тощо). Це знаменувало появу в інституціоналізмі так званого контрактного підходу до теорії інститутів, що зумовило виникнення нової міждисциплінарної науки: поєднання права, економічної теорії та організації.

    Трансакція (від лат. transactio — звершення) операція, угода (політична, наукова, економічна), що супроводжується взаємними поступками

    Господарська  система — це своєрідно впорядкована система зв’язку між виробниками  матеріальних і нематеріальних благ і послуг та споживачами. Координація  цього зв’язку, тобто вирішення  що виготовляти, як виготовляти, для  кого виготовляти, може здійснюватися  двома способами: спонтанним, або  стихійним порядком і ієрархією.

    Спонтанний  порядок — це ринок, який виник  природним шляхом, у процесі розвитку людської цивілізації. За умов ринкової системи інформацію щодо наявності  товарів, цін на них, щодо смаків споживачів розпорошено. За цих умов інформація, необхідна суб’єктам господарювання, може передаватися лише через механізм коливання цін. Пошук інформації (щодо цін, попиту, пошуку партнерів  тощо) потребує великих витрат, які  Коуз назвав трансакційними

    Іншим способом одержання інформації про  те, що, як і для кого виготовляти, є ієрархія, тобто система, коли з  одного центру йде низка наказів  і доручень до виконавця (виробника). Прикладом ієрархічного порядку  був соціалізм, де панувала командно-адміністративна  система, і всі накази щодо виробництва  й розподілу ресурсів віддавала  держава через систему державних  органів і партійних інституцій.

    Ієрархія  має місце в будь-якій фірмі, де керівник віддає накази своїм підлеглим. У фірмі робітники не займаються пошуком інформації, вони одержують  наказ. Це забезпечує скорочення трансакційних  витрат. Таку саму роль виконує й  держава. Відтак може скластись враження, що саме ієрархія, тобто централізоване керівництво, ефективніша, бо потребує менших трансакційних витрат. Насправді  це залишається справедливом тільки щодо фірми. Що ж до держави, то вона взагалі не може здійснювати ефективного  регулювання всіх економічних процесів. В одному центрі неможливо сконцентрувати всю необхідну інформацію про  наявність ресурсів, їх використання, попит, смаки споживачів тощо. Отже, ставити питання, що краще — спонтанне  регулювання (ринок) чи ієрархія (фірма, держава), або, як ми часто говоримо, «ринок чи план» — неправомірно. Вирішувати це питання слід з позицій  економії трансакційних витрат. Щоправда, це не єдиний критерій, але з економічного погляду надзвичайно важливий.

    Скорочення  трансакційних витрат, отже, підвищення ефективності функціонування економіки  забезпечується існуванням правових норм і їх дотриманням. Зв’язок між  юридичними нормами (правами власності) і трансакційними витратами було сформульовано Коузом у його знаменитій теоремі. Коуз зазначав, що визначення прав власності є важливою попередньою  умовою ринкових угод. Якби спонтанний, ціновий механізм не передбачав витрат часу й коштів на пошук інформації та укладання контрактів, то не було б і необхід-ності в опрацюванні  прав власності (юридичних норм). Але  функ-ціонування економіки без трансакційних  витрат неможливе. І не випадково  американський економіст Дж. Стіглер  писав, що світ з нульовими трансакційними витратами такий же страшний, як природний світ без тертя.

    У чому ж суть економічної теорії прав власності? Скажемо, пе-редовсім, що, крім Коуза, її опрацьовували А. Алчіан, а  згодом Й. Барцель, Д. Норт та інші. Своєрідність цієї теорії полягала в трактуванні  власності та її використанні як методологічної й теоретичної основи економічного аналізу. Поняття «власність» прихильники  теорії замінили терміном «право власності». Власність є не ресурс сам по собі, а низка прав або принаймні  частка права використання ресурсу.

    Ця  частка включає 11 елементів: право володіння, право користування, право управління, право на дохід і под. Права  власності є не що інше, як певні  «правила гри», санкціоновані суспільством. Друга особливість теорії права  власності полягає в тім, що категорія  власності виводиться з проблеми обмеженості ресурсів. Ті ресурси, кількість  яких не обмежена, не стають об’єктом власності. З приводу їх використання між людьми не виникає ринкових відносин.

    Права власності мають бути чітко визначені, і саме вони стають об’єктом купівлі  і продажу. «Якщо права на здійснення певних дій можуть бути куплені, або  продані, — пише Коуз, — їх зрештою  придбають ті, хто вище цінує даровані ними можливості виробництва або  розваг»*. Отже, чітке визначення прав власності, усунення інших осіб від  вільного доступу до ресурсів змінюють і поведінку суб’єктів господарювання. Ці обставини сприяють створенню  умов для придбання прав власності  тими, хто їх цінує вище і здатний  одержувати від них більшу користь. Для ринку не має значення, хто  персонально володіє ресурсом. Важливо, щоб був такий власник.

    На  думку Коуза, для успішного функціонування ринку важливе значення мають  як трансакційні витрати, так і права  власності. Якщо трансакційні витрати  невеликі, а права власності чітко  визначені і виконуються суб’єктами господарювання — ринок здатний  до саморегулювання настільки, що може усувати навіть соціально значущі  зовнішні ефекти (екстерналії). Зовнішні ефекти — це витрати, або вигоди, зв’язані з економічною діяльністю, що стосуються осіб, які не є учасниками даної ринкової угоди. Наприклад, забруднення  навколишнього середовища якимось  підприємством, шум аеропор-ту тощо. Той, хто спричиняє ці «ефекти», часто  змушує населення збільшувати витрати  на охоронні заходи, але далеко не завжди компенсує їх.

    Досліджувати  цю проблему почав іще англійський  економіст А. Пігу. Він доводив, що ринкова система нездатна її розв’язати, оскільки зовнішні ефекти не можна  оцінити. Тому він обгрунтував необхідність державного втручання і запровадження  спеціального податку на винних. Р. Коуз довів помилковість теоретичних  висновків А. Пігу і показав можливість трансформації зовнішніх ефектів  у внутрішні витрати учасників  ринкової угоди без будь-якого  втручання держави. Цей висновок має назву теореми Коуза. Державне втручання не завжди бажане. Воно буде ефективним тоді, коли витрати державного втручання будуть меншими за витрати, зв’язані з нестабільністю ринку.

    У мінімізації трансакційних витрат державі теж надається певна  роль: прийняття відповідних законів  і забезпечення їх дотримання, виробництво  суспільних благ, оборона, державний  апарат, інфраструктура, соціальні  потреби тощо.

    У минулому економічна теорія страждала  від того, що не могла чіткосформулювати  свої перед-посилки. Розвиваючи теорію, економісти частоухилялися від дослідження  основ, на яких вона споруджувалися. Але  такедослідження істотно не тільки для запобігання помилкових тлумачень  інепотрібних суперечок, що виникають  при недостатньому знанні вихідних установоктеорії, але також в  силу крайньої значущості для економічної  теоріїрозумного судження при виборі між змагаються наборами теоретичнихперед-посилок.

    Чи  не центральним розділом мікроекономі-чеський  теорії єтеорія фірми, яка збагатила  економічну науку концепцієютрансакційних  витрат. Використання саме цієї концепції  для дослідженняекономічних процесів в даний час представ-ся вельмиплідним. Саме можливість зниження трансакційних  витрат робитьефективної заміну ринкового  обміну внутрішньою організацією, ніж  тапояснюється існування фірм.

    Теорія  трансакційних витрат є складовою  частиною новогонапрямки в сучасній еконо-чеський науці - неоінстітуціоналізма. Їїрозробка в першу чергу пов'язана  з іменами двох економістів - Р. Коуза  і О. Уїльямсона.

    Базовою одиницею аналізу в теорії трансакційних  витрат зізнається акт економічної взаємодії, операція, трансакція. Категорія трансакції розуміється гранично широко і використовується для позначення обміну як товарами, так і юридичними зобов'язаннями, угод як короткострокового,так і довгострокового характеру, що вимагають як детального документального оформлення, так і передбачають просте взаєморозуміння сторін. Витрати івтрати, якими може супроводжуватися така взаємодія, отрималиназва трансакційних витрат.

    Трансакційні  витрати - центральна пояснює категорія  всього неоінстітуціонального аналізу. Ортодоксальна неокласична теорія розглядала ринок як досконалий механізм, де немає необ-хідностівраховувати витрати по обслуговуванню угод. Ключове значення для роботиекономічної системи трансакційних витрат було усвідомлено завдякистатті Р. Коуза "Природа фірми" (1937 р.). Він показав, що при кожній угодінеобхідно проводити переговори, здійснювати нагляд, встановлювати взаємозв'язку, усувати розбіжності.

    Спочатку  трансакційні витрати були визначені  Р. Коузом як "витрати користування ринкові-ним механізмом". Пізніше  це поняття набулобільш широкий  зміст. Воно стало позначати будь-які  види витрат,супроводжуючих взаємодія  економі-чеських агентів незалежно  від того,де воно протікає - на ринку  або всередині організацій, оскільки діловеспівробітництво в рамках ієрархічних структур (таких як фірми) також невільно від тертя і  втрат. За завоював найбільше визнаннявизначенням  К. Далмау, трансакційні витрати включають  витрати збору іпереробки інформації, проведення пере-говорів і прийняття  рішень,контролю за дотриманням контрактів і примушення до їх виконання. Введенняв  науковий обіг ідеї позитивних трансакційних  витрат стало великимтеоретичним досягненням. Це підвело до постановки принципово новихзапитань: які основні різновиди  трансакцій? чим пояснюється їхрізноманітність? наскільки великі трансакційні витрати? як вони співвідносятьсяз виробничими  витратами?  

Поняття і види трансакцій

    Поняття трансакції було вперше введено в  науковий обіг Дж. Коммонс.

    Трансакція - це не обмін товарами, а відчуження і присвоєння праввласності і  свобод, створених суспільством. Таке визначення має сенс (Коммонс) в силу того, що інститути забезпечують поширення  воліокремої людини за межі області, в рамках якої він може впливати нанавколишнє середовище безпосередньо  своїми діями, тобто за рамкифізичного контролю, і отже, виявляються трансакціями на відмінувід індивідуального поведінки  як такого або обміну товарами.

    Коммонс розрізняв три основних види трансакцій:

1) Трансакція  угоди - служить для здійснення  фактичного відчуження та присвоєння  прав власності і свобод, і  при її здійсненні необхідно  обопільна згода сторін, засноване  на економічний інтерес кожної  з них.