Вплив ЗМІ на формування стереотипу про патріотизм

   Вплив ЗМІ на формування стереотипу про патріотизм

   У наш час (епоху глобалізації) здійснився перехід людства до суспільства інформації.. Збільшуються обсяги та ускладнюється структура і зміст потоків інформації й усього інформаційного простору.

   На  психіку людини звалюється великий потік інформаційної стимуляції, яку людина невзмозі ні охопити, ні сприйняти. Проте з народження ми є лише тим, що ми сприймаємо, скільки ми знаємо, та, обробивши певну кількість інформації, ми робимо з себе те, що транслюємо іншим, формуючи в них певний «я»-образ самих себе. І якщо ми конгруентні собі та досить успішні, то «рекламуємо» ми себе, а не свій образ, а люди сприймають нас такими, якими ми є насправді.

   Проте, якщо оточуюча нас інформація має  на нас великий вплив постає проблема використання її з тією чи іншою метою. Таки чином ми отримуємо соціально прийнятний тип особистості, формуємо громадську думку, впливаємо на свідомість малолітнього злочинця, інтегруємо інвалідів до соціуму (та адаптуємо соціум для інвалідів). Проте у кожного явища в світі є й інший, менш прийнятний для нас, з точки зору суспільної моралі бік. Напрямок нашого впливу зумовлений лише цілями впливу, які в свою чергу залежатимуть від усвідомлення нами власних цілей та їх співвідношенням з цілями як окремої іншої людини, так й усього суспільства в цілому.

   Засоби  масової інформації роблять можливим процес масової комунікації: «процес  передачі та розповсюдження інформації за допомогою технічних засобів  – преси, радіо, телебачення» [8, 215]. На нашу думку, до засобів масової інформації можна також віднести й мережу Інтернет, адже вона також виконує основні функції масової комунікації, до яких відносять «інформування про події, що відбуваються, їх інтерпретація, освіта та соціалізація» [8, 215].

   За  словником А.Петровського: «Масова комунікація (від лат communikatio) – систематичне розповсюдження (за допомогою технічних засобів тиражування) спеціально підготовлених повідомлень, що мають соціальну значимість серед чисельно більших, анонімних, розосереджених аудиторій, з метою здійснення впливу на установки, оцінки, думки та поведінку людей» [6, 202]. У широкому сенсі функцією масової комунікації є «ідеологічний та політичний вплив, підтримка соціальної спільності інформування, просвіти, розваги». Конкретний зміст функцій залежатиме від особливостей суспільного ладу[6, 202].

   Таким чином, вже на рівні аналізу поняття масової комунікації ми можемо побачити протиріччя: з одного боку це інформування населення про актуальні події, що відбуваються у суспільстві, з іншого – як форма повідомлень («спеціально підготовлені»), так і мета (отримування очікуваної реакції населення в залежності від тієї або іншої форми повідомлення) пропонують елемент маніпулювання аудиторією. Водночас в ЗМІ немає методів для визначення рівня актуальності тієї або іншої події, тому журналісту доводиться або покладатися на власну інтуїцію або проголошувати думку, що за його сприйняттям є найбільш поширеною, що в разі помилки призводить до актуалізації неважливої події та формування хибної суспільної думки, яка не відповідає дійсності. У цьому випадку можна вже казати не про вплив на реципієнта, а про навмисну маніпуляцією його свідомістю.

   Звісно, багато залежить від типу особистості, що приймає повідомлення: «Точка зору індивіда при сприйнятті повідомлення є тісно пов’язаною з нормами групи в якій він живе, й не враховувати цього не можна. Проте смаки групи визначаються й формуються засобами масової комунікації» [5]. Отже ми знову виходимо на значимість того, що те, як промовляють до мас ЗМІ, адже саме вони формують в нас наші стереотипи сприйняття.

   Поняття «стереотип» вперше введено в  обіг відомим американським журналістом  Уолтером Ліппманом у 1922 р. в книзі «Громадська думка», де він визначає стереотип «як спрощене, заздалегідь прийняте уявлення, що не випливає з власного досвіду людини» [3]. Психологічна передумова формування стереотипів полягає в необхідності узагальнення інформації про оточуючих нас людей. Дотримуючись стереотипів, ми спрощуємо картину світу, робимо її більш зрозумілою. Тому використання стереотипів - доцільна стратегія соціального пізнання.

   Джерелом формування соціальних стереотипів є як особистий досвід людини, так і вироблені суспільством норми. Різні соціальні групи, реальні (нація) або ідеальні (професійна група) виробляють стереотипи, стійкі пояснення певних фактів, звичні інтерпретації речей. Це цілком логічно, адже стереотипізація - необхідний і корисний інструмент соціального пізнання світу. Він дозволяє швидко і на певному рівні досить надійно категорізувати, спрощувати соціальне оточення людини, зробити його зрозумілим, і, отже, прогнозованим.

   Проблеми виникають тоді, коли стереотипи виявляються надмірно узагальненими або невірними, тобто такими, що не відповідають дійсності. Тоді вони починають виступати у якості бар’єра адекватного сприйняття оточуючого світу та іншої людини, її дій та намірів. В книзі «Анатомія спілкування» Б.Паригін посилається на вираз А.Бодалева про стереотипи: «Поки манера спілкування з іншими, рід занять, якість праці, зовнішній вигляд, характер проведення вільного часу, відгук на події, що відбуваються, цілі, що переслідуються, весь устрій життя, властивий іншій людині, відповідають зразкам, яким звик слідувати суб’єкт, що спілкується з ним, останній звичайно проявляє "байдужість" до психології іншого <…> І лише тоді, коли інший <…> відходить від зразків, які в очах того, хто спілкується з ним є вираженням "норми", останній від реєстрації зовнішньої сторони поведінки переходить до психологічної класифікації його вчинків, намагається дати їм ту чи іншу оцінку і зрозуміти цю людину як особистість» [5,194].

   Водночас  ми бачимо, що саме невідповідність  стереотипів реальності є «критичним моментом» - коли в людини з’являється  можливість вибору:

• зламати існуючий стереотип, позбувшись його назавжди;
• замінити існуючий стереотип іншим, що більш відповідає реальності;
• проігнорувати реальність та продовжити впровадження в життя існуючого стереотипу.

   Саме  в цей кризовий момент втручання  мас-медіа може бути найбільш або шкідливим, або корисним (як чаші ваг, що нахиляються на той чи інший бік, в залежності від об’єктів, що взважуються).

   Уявлення  про патріотизм, як і будь-яке  інше уявлення, також може бути стереотипізованим. Під «патріотизмом» розуміється  «почуття любові до  власної Батьківщини, готовність підпорядкувати власні особистісні та групові інтереси спільним інтересам країни, вірно служити їй та захищати її» [ 8,294].

   Проте дуже часто з телевізійних екранів  та з газетних шпальт ми чуємо вигуки про те, що неготовність віддати  власне життя чи життя власної дитини за Батьківщину є виявом відсутності патріотизму в народу, часто поняття «патріотизм» підміняють поняттям націоналізм (ідея національної виключності, переваги соціокультурних цінностей власного народу та приниження їх в інших народів) [8,252] та поняттям шовінізм (крайня, агресивна форма націоналізму, що виражається у непомірному, ірраціональному звеличенню власної нації, проголошеню її виключності, у політиці та практиці протиставленню її іншим…аж до агресивних війн та поневолення інших етносів) [8,448], що певно пов’язано з незнанням або плутаниною як індуктором, так і реципієнтом змісту понять «патріотизм», «націоналізм» та «шовінізм», що не робить честі жодному з них, адже перш ніж вести дискусію, необхідно оволодіти хоча б загальними поняттями з цієї теми, як це передбачає елементарна культура спілкування – поняття, що передбачає такі характеристики, як:

1. нормативний акт первісного обмеження тієї нерегулюємої, імпульсівної комунікативної поведінки, що була характерною для практики інстінктивного "беспредела" епохи варварства, на відміну від цивілізації;
2. як історичний тип людських відносин і взаємин, тієї чи іншої епохи;
3. як рівнева характеристика якості людського спілкування;
4. видова характеристика тих чи інших структурних елементів чи областей прояву спілкування;
5. як засіб контролю людських відносин, відмінний від мистецтва чи науки [5,228].

   Варто також згадати про рівень адекватності сприйняття та розуміння партнерів по спілкуванню, їх ставлення та поводження один з одним, способів реагування та впливу. Під адекватністю розуміється «міра обґрунтованості, розумності та співмірності тих чи інших актів комунікативної поведінки суб’єктів спілкування» [5,230].

   В залежності від ступеню сформованості цих характеристик ми можемо умовно казати про три рівні культури спілкування – високий, середній та низький.

   Високий рівень спілкування передбачає максимальну  зверненість суб’єктів спілкування  до несилових засобів досягнення згоди та взаєморозуміння.

   Повертаючись  до масової комунікації та ролі ЗМІ, важливо зробити акцент на тому, щоб ЗМІ здійснювало позитивний та цивілізований вплив на свідомість людини.

   Психологічний вплив – вплив на стан, думки, почуття та дії іншої людини за допомогою психологічних засобів, з наданням їй права та часу для  відповіді на вплив [7,12].

   До  психологічних засобів впливу відносять  вербальні та невербальні.

   Все спілкування людини, будь-яку інформацію, що нею передається закодовано за допомогою знаків.

   Будь-які  знаки, у тому числі й словесні, замінюють собою предмети та явища реальної дійсності, розширюють сферу взаємодії, виходячи за межі сучасного простору й часу,  забезпечуючи найбільшу економічність та комфортність для користувачів.

   Серед знаків особливе місце займають вербальні, мовні знаки. Їх можна вважати знаками знаків, адже з їх допомогою можна пояснити чи утворити будь-яку систему знаків, їх можна перевести у будь-яку сенсорну модальність (пишу, читаю, слухаю, мовлю, відчуваю пальцями за сліпим методом), за необхідністю можна змінити одні знаки на інші без суттєвих втрат у розумінні (наприклад, при недостатньому знанні мови).

   Процес використання вербальних знаків з метою спілкування, формулювання думок, оцінювання різноманітних проявів життя й можна назвати мовою.

   За  В.Лабунською «невербальне спілкування  – це такий вид спілкування, для якого є характерним використання невербальної поведінки й невербальної комунікації в якості головного засобу передачі інформації, організації взаємодії, формування поняття про партнера, здійснення впливу на іншу людину. Невербальна комунікація – це система символів, знаків, що використовуються для передачі повідомлення й призначених для більш повного його розуміння, система, що до певної міри є незалежною від психологічних й соціально-психологічних якостей особистості, що має досить чітке коло значень і може бути описана, як специфічна знакова система» [1].

   Дослідження показують, що під час презентації  перед групою людей 55% дій визначаються мовою ваших рухів тіла: пози, жести і контакт очима, 38% визначаються тоном вашого голосу і лише 7% - змістом того, про що ви говорите (М.Арджайл та ін., у Британському журналі соціальної і клінічної – психології.-Т.9.-1970, С.222-231). [2, 15].

   Тому, відповідно, слід акцентувати увагу на ролі телебачення, як потенційно найбільш впливового агента ЗМІ. Саме телебаченню належатиме провідна роль у формуванні такої складової свідомості як патріотизм. Від того, яким чином буде подано інформацію про патріотизм й залежатиме його сприйняття нацією.

   Тому  перед журналістами стоїть складне  завдання: застосувати всі можливі засоби цивілізованого впливу на маси, з метою формування в них патріотичного сприйняття власної країни, проте уникаючи застосування маніпулятивних технологій впливу на свідомість. Для ефективного виконання цього завдання їм необхідна співпраця з психологами – для дослідження окремої особистості та її особливостей сприйняття та трактування поняття «патріотизм», соціологами – для вивчення динаміки змін громадської думки, та політологами – для вивчення впливу змін у свідомості окремої людини й в соціумі на політичну систему країни.

   Лише  за допомогою поєднання зусиль фахівців з різних галузей, поєднаних вивченням  різних аспектів існування людини ми зможемо сформувати у суспільстві  адекватне, відповідаюче дійсності сприймання поняття патріотизм.

   Література

1. Андреева Г.М. Социальная психология. – М., 2003.
2. Ерастов Н.П. Психология общения. – Ярославль, 1979. - 95с.
3. Мельник Г.С. Маss-Media: Психологические процессы и эффекты, - СПб, 1996
4. Обухова Л.Ф. Детская (возрастная) психология - М.: Российское педагогическое агентство, 1996, - 374 с.
5. Парыгин Б.Д. Анатомия общения: Учебное пособие.- СПб.: Изд-во Михайлова В.А., - 1999. - 301 с.
6. Психологический словарь / Под. общ.ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. - М.: Политиздат, 1990 – 494 с.
7. Сидоренко Е.В. Тренинг влияния и противостояния влиянию. - СПб.: Речь, 2003. - 256с.
8. Учебный социологический словарь с английскими и испанскими эквивалентами / Под. ред. С.А.Кравченко. - М.: «Экзамен», 2001.- 512 с.