Вплив фізіології на становлення психології, як науки. За роботами Г.Гемгольца, Е.Вебера, Г.Фехнера, В. Вундта

НАЦІОНАЛЬНИЙ  АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра авіаційної психології 
 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Історія психології» 
 

Вплив фізіології на становлення  психології, як науки.

За  роботами Г.Гемгольца, Е.Вебера, Г.Фехнера, В. Вундта 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                    Виконала:

 студентка  208 групи

факультету  психології та соціології

Калуга  А.В.  

Перевірив:

Старший викладач Шатирко Л.О. 

 

М.Київ-2010

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Історія психології»

студентки Калуги Альони Володимирывної

Тема  курсової роботи :

Вплив фізіології на становлення  психології, як науки.

За  роботами Г.Гемгольца, Е.Вебера, Г.Фехнера, В. Вундта

   1.Термін виконання курсової роботи : з 15.09.2010р. до 13.12.2010р.

   2.Вихідна  дані роботи:

   - вплив  фізіології на становлення психології як науки;

  3.Етапи роботи:

   - вивчення теоретичної літератури з обраної теми;

   -теоретичне  обґрунтування та узагальнення  основних положень;

   - оформлення  курсової роботи. 

Завдання видав   15.09.2010                    Шатирко Л.О. 

Завдання прийняв  13.12.2010                 Калуга А.В. 
 

Курсова робота захищена з оцінкою 
 
 
 

Голова комісії

Члени комісії 

Реферат

 Пояснювальна  записка до курсової роботи: тема «Вплив фізіології на становлення психології, як науки. За роботами Г.Гемгольца, Е.Вебера, Г.Фехнера В. Вундта», 26 сторінки,5 джерел літератури.

 Об'єктом  даної курсової роботи є становлення  психології, як науки за впливом фізіології

 Предметом даної курсової роботи виступає вплив фізіології на психологію.

 Мета  курсової роботи порівняти роботи Г.Гемгольца, Е.Вебера, Г.Фехнера В. Вундта та як їх роботи вплили на становлення психології як науки.

   Мета даної курсової роботи  конкретизується в наступних  задачах: 

 Вивчити наукову літературу по обраній темі;  

 Проаналізувати обрану літературу;

 Розкриття теоретичних положень;

  Роль  психологічних понять в різних  психологічних напрямках і окремих  теоріях; 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 Зміст

 Вступ………………………………………………………………………5

 Історія впливу фізіології на становлення психології як науки………..6

 Роботи Вільгельма Вундта……..……………………………………….11

 Роботи Герман фон Гельмгольца ………………………………...…….15

 Роботи Ернст  Вебера…………………………………………………….18

 Роботи Густав Теодор Фехнер………………………………………….21

 Висновок………………………………………………………..………..24

 Список літератури………….…………………………………………...26 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

 І для фізіології, і для психології величезне значення мав сформульований Мюллером принцип  «специфічної енергії органів почуттів». Мюллер припустив, що порушення певного  нерва завжди викликає характерне відчуття, тому що в кожному рецепторному відділі нервової системи закладена власна «специфічна енергія». Ця ідея надихнула безліч дослідників, які намагалися у своїх роботах розмежувати функції нервової системи й точно визначити механізм дії всіх периферійних сенсорних рецепторів.

 На ранньому етапі розвитку фізіології був зроблений  істотний внесок у вивчення функцій  мозку. Для психології значимість їхніх  робіт визначається відкриттям специфічних  відділів головного мозку й розробкою  методів дослідження, які пізніше  стали широко застосовуватися у фізіологічній психології. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 Історія впливу фізіології на становлення психології як науки.

 Цікава картина вимальовуватися, коли фізіологи, проводячи експерименти над ефектами роботи органів почуттів, стали обробляти результати експерименту даних. Вони мали справу не з уявними елементами безтілесної душі, а з її реальними реакціями на фізичні стимули. Тепер предметом математичних узагальнень служили факти, доступні дослідної перевірки.  
Перший фундаментальний коло цих фактів був об'єднаний під ім'ям психофізики. Її основоположником став німецький вчений Густав Теодор Фехнер . Він звернув увагу на відкриття іншого дослідника органів чуття - фізіолога Ернста Вебера.

 Вебер задався  питанням, наскільки слід змінювати  силу роздратування, щоб суб'єкт вловив ледь помітне у відчутті.

 Таким чином, акцент змістився: попередників Вебера займала залежність відчуттів від  нервового субстрату, його самого - залежність між континуумом відчуттів  і континуумом тих, хто благає їх фізичних стимулів. Виявилося, що між початковим подразником і наступними існує цілком певний (різне для різних органів почуттів) відношення, при якому суб'єкт починає помічати, що відчуття стало вже іншим. Для слухової чутливості, наприклад, це відношення становить 1/160, для відчуттів ваги - 1/30 і т.д.

 Розвиток  психофізики починалося з уявлень  про, здавалося б, локальних психічних  феномени. Але вона мала величезний методологічний і методичний резонанс у всьому корпусі психологічного знання. У психологію впроваджувалися  експеримент, число, міра. Таблиця логарифмів виявилася можливість застосувати до явищ духовного життя, до поведінки суб'єкта, коли йому доводиться визначати ледь помітні розходження між явищами.

 Стара психофізіологія  з її "анатомічним початком" розхитувалася самими фізіологами ще з одного боку. Голландський фізіолог Ф. Дондерс (1818-1889) зайнявся експериментами по вивченню швидкості протікання психічних процесів. Трохи раніше Г. Гельмгольц відкрив швидкість проходження імпульсу по нерву. Це відкриття відносилося до процесу в організмі. Дондерс ж звернувся до вимірювання швидкості реакції суб'єкта на сприймаються їм об'єкти. Випробуваний виконував завдання, які вимагали від нього можливо більш швидкої реакції на один з декількох подразників, вибору відповідей на різні подразники і т.п. Ці досліди доводили, що психічний процес, подібно до фізіологічного, можна виміряти. При цьому вважалося само собою зрозумілим, що психічні процеси відбуваються саме в нервовій системі.

 Пізніше І.М. Сєченов, посилаючись на вивчення часу реакції як процесу, що вимагає цілісності головного мозку, підкреслював: "Психічна діяльність, як всяке земне явище відбувається в часі і просторі ".

 Герман Людвіг Гельмгольц: основоположник психофізіології.

 Центральної фігурою в створенні основ  психології як науки, що має власний предмет, був Г. Гельмгольц (1821-1894). Його різносторонній геній перетворив багато наук про природі, в тому числі науку про природу психічного. Гельмгольц відкрив закон збереження енергії. Ми всі діти Сонця, говорив він, бо живий організм, з позицій фізики, - це система, в якій немає нічого крім перетворень енергії. Тим самим з науки виганяли уявлення про особливі вітальних силах, відрізняють поведінку органічних тіл від неорганічних.

 Займаючись  вивченням почуттів, Гельмгольц прийняв за пояснювальний принцип не енергетичне (молекулярне), а анатомічне початок. Саме на останнє він спирався у своїй концепції кольорового зору. Гельмгольц виходив з гіпотези про те, що є три нервових волокна, збудження яких хвилями різної довжини створює відчуття основних кольорів: червоного, зеленого та фіолетового.

 Такий спосіб пояснення виявився непридатним, коли Гельмгольц від відчуттів перейшов до аналізу сприйняття цілісних об'єктів  в навколишньому просторі. Це спонукало  його ввести два нові фактори: а) руху очних м'язів; б) підпорядкованість цих рухів особливими правилами, подібних до тих, за якими будуються логічні умовиводи. Оскільки ці правила діють незалежно від свідомості, Гельмгольц назвав їх "несвідомими висновками". Таким чином, експериментальна робота зіштовхнула Гельмгольца з необхідністю ввести нові причинні фактори. До того він відносив до них або перетворення фізичної енергії, або залежність відчуття від пристрою органу.

 Тепер до цих  двом причинним "сіток", якими  наука вловлює життєві процеси, приєднувалася третій. Джерелом психічного (зорового) способу виступав зовнішній об'єкт, в якомога більш виразно видно якого полягала розв'язувана оком завдання. Виходило, що причина психічного ефекту прихована не в пристрої організму, а поза ним.

 У дослідах Гельмгольца  між оком і об'єктом ставилися  призми, що спотворювали сприйняття об'єкта. Проте організм за допомогою різних пристосувальних рухів м'язів прагнув  відновити адекватний образ цього  об'єкту. Виходило, що рухи м'язів виконують не чисто механічну, а пізнавальну (навіть логічну) роботу.

 У зоні наукового  аналізу з'явилися феномени, що свідчили про особливу форму причинності: не фізичної, не фізіолога-анатомічної, а психічної. Досліди, які показали, що образ у свідомості породжується незалежним від свідомості механізмом, повинні були призвести до розділення психіки і свідомості.

 Дарвін піддав аналізу інстинкти як спонукальні  сили поведінки, критикуючи з фактами  в руках версію про їх розумності. Разом з тим без цих сліпих спонукань, коріння яких відходять в історію виду, організм не може вижити.

 Вважаючи, що інстинкти пов'язані з емоціями, Дарвін підійшов до дослідження останніх не з точки зору їх усвідомлення суб'єктом, а спираючись на об'єктивні  спостереження за виразними рухами (про що вже говорилося вище). Традиційна психологія вважала почуття елементами свідомості. Тепер же емоції індивіда виступили в як таких феноменів, які, хоча і є психічними, первинні по відношенню до свідомості.

 Слід розрізняти реальне життя науки та її відображення у теоретичних програмах. До сімдесятих років XIX століття з'явилася потреба в тому, щоб об'єднати розрізнені знання про психіку в окрему, відмінну від інших, дисципліну.

 Коли час  дозріло, говорив Гете, яблука падають  одночасно в різних садах. Тепер "дозріло час" для визначення статусу психології як самостійної науки - відразу майже одночасно склалося кілька програм її розробки. Вони по-різному визначали предмет, методи і задачі психології, напрямки її розвитку.

 Уперше експериментальні методи вивчення мислення, що, властиво, і є предметом дослідження в психології, застосували четверо вчених: Герман фон Гельмгольц, Ернст Вебер, Густав Теодор Фехнер і Вільгельм Вундт. Всі вони були німцями, усі одержали утворення в області фізіології й всі були в курсі останніх досягнень науки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 Роботи Вільгельма Вундта(1832-1920)

 Вільгельм Вундт: "батько" експериментальної психології.

 Німецька  психолог, фізіолог, філософ В. Вундт  після закінчення медичного факультету в Тюбінгені працював в Берліні у І. Мюллера, захистив дисертацію в Гейдельберзі, де зайняв посаду викладача фізіології як асистента Гельмгольца. Ставши професором філософії в Лейпцигу, Вундт створив тут перший у світі лабораторії експериментальної психології (1879), перетворену потім в інститут.