Види здібностей людини

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему: «Види здібностей людини»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Людські здібності поділяють  на види за змістом і характером діяльності, в якій вони виявляються. Тому ведуть мову про літературні, музичні, художні, математичні, організаційні, наукові, конструктивні здібності, здібності до навчання, танцю, скульптури тощо. їх стільки, скільки існує різних сфер діяльності. Всі вони мають  багато спільного між собою і  ставлять однакові вимоги до людини. Водночас кожна сфера діяльності має свою специфіку. У зв'язку з цим здібності  поділяють на загальні і спеціальні.

Здібності - індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють однієї людини, пов'язані з успішністю виконання будь-якої діяльності, але не зводяться до знань, умінь і навичок. 
Теорії здібностей 
Платон - здатності біологічно обумовлені і їх поява цілком залежить від спадкових характеристик. Навчання та виховання можуть лише змінювати швидкість їх появи. Галль - ступінь розвитку здібностей знаходиться в прямій залежності від величини відповідної частини мозку. Гальтон - здібності залежать від психофізіологічних параметрів, основний - фактор спадковості. Удосконалення людської природи можливо лише шляхом виведення особливо обдарованих, розумово і фізично розвинених людей. Гальперін, Гельвецкій, Овчинникова, Гіппенрейтер - вважали, що з будь-якого можна зробити генія, головне навколишнє соціальне середовище. Середньої точки зору дотримувалися Теплов, Голубєв, Штерн, Небиліцин, Леонтьєв - здібності людини за своєю природою біосоціальних.

Загальними називають  здібності людини, які певною мірою  виявляються у всіх сферах діяльності. До них належать здібності до навчання, праці, загальні розумові здібності  та ін. їх основою є загальні вміння, необхідні в кожній сфері діяльності — планувати, організовувати виконання  завдань тощо. Завдяки їм людина може переходити від однієї діяльності до іншої й успішно нею оволодівати.

Спеціальними вважають такі здібності, які виявляються лише в певних видах діяльності. Це вокальні, спортивні, музичні, художні, математичні  та ін. Такий поділ є дуже умовним, бо між загальними і спеціальними здібностями існує тісний зв'язок. Загальні здібності виявляються  в спеціальних, тобто у здібностях до певного виду діяльності. З розвитком  спеціальних здібностей розвиваються і їх загальні аспекти. Високий рівень спеціальних здібностей ґрунтується  на високо-розвинутих загальних здібностях. Однак за однакового рівня розвитку загальних здібностей люди часто  різняться своїми спеціальними здібностями. Так, серед видатних людей минулого є немало діячів із високими загальними і спеціальними здібностями: італійський  художник, скульптор, учений Леонардо да Вінчі (1452— 1519), російський учений, поет, художник Михайло Ломоносов (1711—1765), український поет і художник Тарас  Шевченко (1811 —1861), російський хімік  і композитор Олександр Бородін, А. Ейнштейн та ін.

Беручи за основу особливості  реалізації знань і вмінь, розрізняють  два ступені розвитку здібностей: репродуктивний і творчий.

Репродуктивний (відтворюваний) рівень здібностей характеризується високою  здатністю людини використовувати  на практиці знання і вміння, оволодівати  різними видами діяльності. Він властивий  усім психічно здоровим людям, виявляється  у різних видах діяльності.

Творчий рівень здібностей дає змогу на основі наявних знань  і вмінь створювати нові, оригінальні  продукти діяльності. Наприклад, конструктор  придумує нову машину, скульптор ліпить оригінальну скульптуру тощо. Творчий  рівень формується на основі репродуктивного. Але такий поділ є умовним. Обидва рівні взаємопов'язані: репродуктивна  діяльність має елементи творчості, а творча діяльність неможлива без  репродуктивної. Так, повар, готуючи  страви, часто використовує елементи творчості (зміна компонентів страви, тривалості приготування тощо), а конструктор  не може створити нову машину без використання наявних знань і вмінь, відомих  конструктивних елементів, механізмів тощо.

Будь-яка діяльність вимагає  від людини різних якостей. У такий  спосіб утворюється єдність різних психічних властивостей, які сукупно  забезпечують її успішне виконання. Структура психічних якостей, яка  виступає як здібність, визначається вимогами конкретної діяльності і єнеоднаковою для різних видів діяльності. Різні  якості здібності відіграють неоднакову роль, а тому розрізняють провідні й допоміжні якості.

Так, у структурі художніх здібностей провідними якостями є:

— творча уява і образне  мислення, які забезпечують узагальнення і конкретизацію художнього образу;

— властивості зорової  пам'яті, які сприяють формуванню і  збереженню яскравих образів;

— розвинуті естетичні  почуття, які виявляються в естетичному  ставленні до дійсності;

— вольові якості, які  дають змогу долати труднощі при  втіленні задуму в життя.

Допоміжними якостями художніх здібностей є сенсомоторні якості «руки  художника» та ін. Провідні й допоміжні  якості в структурі здібностей перебувають  у нерозривній єдності.

Серед загальних властивостей особистості, які можуть розглядатися як здібності, — належність особи  до одного з трьох людських типів: художнього, мисленнєвого і середнього (за термінологією І. Павлова). Такий поділ ґрунтується на вченні, за яким вища нервова діяльність характеризується наявністю в ній двох сигнальних систем: першої — образної, емоційної, і другої — мовної. Відносне переважання першої сигнальної системи характеризує художній тип, другої — мислєннєвий, а однакове їх представлення — середній тип.

Художньому типу властива яскравість образів сприймання, живих  вражень, емоцій, а мисленнєвому —  переважання абстракцій, логічних міркувань. Належність до художнього типу зовсім не означає слабкості розуму чи дефіциту мисленнєвих здібностей. Просто в  таких людей образні компоненти мислення переважають і відіграють суттєву роль.

Якості мисленнєвого типу створюють умови для найсприятливішого  розвитку діяльності, пов'язаної з оперуванням  абстрактним матеріалом: поняттями, схемами, математичними формулами  тощо.

Середній тип поєднує  в собі можливості обох типів.

Дитина народжується на світ без психічних властивостей, а лише з можливістю їх набування. У процесі взаємодії з навколишнім природним і суспільним середовищем, яка відбувається в різних видах діяльності, виявляються індивідуально-психологічні якості та особливості розумової діяльності.

Однак учені не виявляють одностайності  в поглядах щодо прижиттєвого формування здібностей. Одні з них вважають, що у цьому процесі провідну роль відіграє соціальний фактор, а саме, певний спосіб організації діяльності. Інші дотримуються думки, що воно ґрунтується  на психологічних закономірностях, які виявляються в діяльності, але залежать від спадковості. Обидві точки зору сходяться на тому, що здібності формуються у діяльності людини. Але якщо перша підкреслює роль соціального фактора, то друга  визнає велике значення біологічного.

Наукова психологія виступає проти  наголошування на абсолютній залежності здібностей людини від вроджених  біологічних особливостей. Водночас учені зовсім не заперечують вродженість  задатків.

Задатки — природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, що є  природною основою для розвитку здібностей людини.

Як природні успадковані особливості  людини вони мають важливе значення для розвитку здібностей, але не визначають їх. Якщо людина навіть із найвидатнішими задатками не буде займатися певною діяльністю, здібності у неї не розвинуться. Задатки багатозначні, тобто на основі одних і тих самих задатків можуть формуватися різні здібності залежно від інтересів індивіда і сфери його діяльності.

Поділяють задатки на два види. Задатки першого виду впливають  на змістовий аспект здібностей, другого  — лише полегшують чи ускладнюють  їх розвиток. До задатків другого виду належать типологічні властивості  нервової системи.

Роль задатків у формуванні здібностей ще далеко не з'ясована. Проте вже  теперішній рівень знань про будову і функції мозку дав змогу  відкинути деякі необґрунтовані припущення. Так, не підтвердилася гіпотеза Ф. Галля про чітку локалізацію  здібностей у різних ділянках мозку. Не витримали перевірки практикою  і припущення про залежність задатків від розмірів мозку, його маси чи кількості  звивин у ньому. Так, за середньої  маси мозку дорослої люди 1400 грамів мозок російського письменника  Івана Тургенева (1818—1883) мав масу 2012, англійського поета Джорджа-Ноела-Гордона  Байрона (1788— 1824) — 1800, французького письменника  АнатоляФранса (1844—1924) — всього 1017 грамів. А найважчий мозок виявили  в однієї розумово відсталої людини.

Найпродуктивнішими нині є гіпотези, які пов'язують задатки з диференціальними особливостями нервових процесів (силою, врівноваженістю, рухливістю) та з парціальними (частковими) особливостями нервової системи, тобто зі своєрідністю типологічних властивостей, які проявляються в  одних індивідів у зоровій, других — у слуховій, третіх — у руховій  сферах. Тому логічно припустити, що задатки як специфічні морфологічні й функціональні структури підпорядковані загальним біологічним законам  і успадковуються. Однак це зовсім не означає, що успадковуються здібності.

Проблему успадкування здібностей намагався вирішити Ф. Гальтон. У 1869 р. у книзі «Спадковість таланту» він опублікував результати своїх  багаторічних досліджень багатьох поколінь (трьохсот сімей) відомих суддів, державних  діячів, полководців, письменників та музикантів. Учений дійшов висновку, що таланти передаються у спадок. Проте його висновки не містять переконливої аргументації про успадкування здібностей суддями, державними діячами, полководцями і письменниками. Разом із тим  було встановлено, що в сім'ї відомого німецького композитора Йоганна-Себастьяна Баха (1685—1750) протягом 250 років (1550—1800) було 57 музикантів, із яких 20 — видатних, в роду австрійського композитора  Вольфганга-Амадея Моцарта (1756—1791) — 5 музикантів і т. ін. Мабуть, це було зумовлено  успадкуванням певних задатків і  суспільними умовами, що сприяли  розвитку музичних здібностей.

Аналіз співвідношення задатків і  здібностей показує, що хоча розвиток здібностей залежить від природних  передумов, які є різними, однак  здібності — це не дар природи, а продукт національної і світової історії. Опановуючи досягнення національної і світової культури, особистість  формує свої здібності. їх прояв безпосередньо  зумовлюють методи і способи формування знань і вмінь, що історично склалися в суспільстві.

Індивідуальні особливості  в здібностях виявляються в тому, до чого особливо здібна людина і як реалізуються в неї здібності.