Типологія характерів

Міністерство освіти і науки,молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний

університет 
 
 
 
 
 

               Доповідь на тему: «Типологія характерів» 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                               Виконала студентка

                                                                       1курсу 7 групи

                                                                     ФРГТБ

                                                                            Горелова Валерія 

                                            Київ 2011 
 

Типологія характерів

В історії психології є чимало спроб класифікувати  різноманітність індивідуальних характерів, звести їх до певної кількості типів. Однак розмаїття рис, що у своїй  єдності утворюють характер, щоразу ставало на заваді прагненню виробити універсальну класифікацію. Усі підходидо  вирішення цієї проблеми поділяють  на чотири групи: конституційні (біологізаторські), соціальні, функціональні, акцентуальні.

Найбільшою кількістю  робіт представлені біологізаторські та функціональні теорії.

Конституційні (біологізаторські) теорії. У біологізаторських теоріях критерієм класифікації характерів є біотипи, тобто зумовленість характеру біологічними факторами (типом тіла чи фізичною конституцією людини).

Так, Е. Кречмер залежно  від особливостей тулуба і кінцівок, обличчя, шкіри і стану залоз  внутрішньої секреції людини виділив  чотири типи фізичної конституції: астенічний, атлетичний, пікнічний і диспластичний. Спостерігаючи деякі випадки  відповідності між фізичною конституцією і психічними хворобами, він вважав це закономірним для всіх людей, стверджуючи, що з астенічним і атлетичним типами пов'язаний так званий шизотимічний характер, а люди пікнічного типу мають  циклотимічний характер. У зв'язку з тим що до диспластичного типу було віднесено людей, які не мали ознак перших трьох, тип їх характеру  Е. Кречмер не визначив. Ця теорія не одержала належного експериментального підтвердження.

Близькою до кречмерівської є типологія В. Шелдона, в основу якої було покладено типи фізичної конституції: ендоморфний, мезоморфний  і ектоморфний. Відповідно Шелдон виділив  три типи темпераментів, по суті —  характерів.

Люди ендоморфного (гр. endon — усередені і morphe — форма) типу, на його думку, мають вісцеротонічний (лат. viscera — нутрощі і гр. tonos —  тон, напруга) темперамент: вони люблять  поїсти, багато відпочивати, є товариськими, добродушними, милосердними.

Представники мезоморфного (гр. mesos — середній і morphe — форма) типу мають соматичний (гр. soma — тіло) темперамент. Вони завжди активні, енергійні, сміливі, полюбляють командувати, схильні  до любовних захоплень тощо.

Індивід ектоморфної (гр. ektos — поза, зовні і morphe — форма) конституції наділений церебротонічним (гр. cerebrum — мозок і tonos — тон, напруга) темпераментом. Він несміливий, загальмований, тривожний, образливий, замкнутий.

Отже, за Кречмером  і Шелдоном, характер людини фатально зумовлений будовою її тіла.

Соціальні теорії.

Не більш достовірними за біологізаторські були соціальні  теорії В. Дільтея, Е. Шпрангера та ін., які вважали, ніби існують вічні  й незмінні, незалежні від суспільних умов типи ідеологічної спрямованості  людей. При цьому під ідеологічною спрямованістю малися на увазі не ідеології різних класів, а ставлення  до науки, мистецтва, суспільства, економіки, до всього того, що становить «вічні цінності» життя, незалежні від  економічного і суспільного устрою. Е. Шпрангер у своїй книзі «Життєві форми» намагався все багатство  характерів звести до шести «ідеальних типів»: теоретичного, економічного, естетичного, релігійного, соціального і політичного. Кожен із них розглядав дуже суб'єктивно. Така типологія є надуманою, штучною. Вона відриває духовне життя людини від суспільних відносин, на яких воно ґрунтується. Світогляд як стрижень спрямованості відіграє суттєву  роль у характері людини, але не можна всупереч законам суспільного  розвитку розглядати типи характерів як надбудову над світоглядом.

Функціональні теорії.

У функціональних типологіях типи характерів зведено до переважання  певної психічної функції чи комбінації декількох функцій у людини. Так, Т. Рібо в основу типології поклав почуття і активність. Невід'ємними рисами характеру він вважав внутрішню  єдність і стійкість, а тому зі своєї класифікації виключив аморфних і нестійких за характером людей  як невизначених. Т. Рібо виділив три  основних типи характеру (чуттєвий, активний та апатичний) і три додаткових (апатично-активний, апатично-чуттєвий і помірний), а  також виокремив часткові характери (всупереч повним), які відрізняються  переважанням тільки однієї часткової  риси, наприклад скупості. Така типологія  є анти інтелектуальною, бо не враховує інтелект як одну з найважливіших  якостей особистості. Однак її перевагою  є наголошування на ролі емоційно-вольових компонентів.

Акцентуальні  теорії.

Мінливість характерологічних  рис людини виявляється не тільки в їх якісній різноманітності, а  й у кількісному вираженні. Та сама риса у різних людей розвинута  неоднаково. Є люди щедріші і менш щедрі, впертіші і поступливіші тощо. Коли кількісний вимір риси характеру  наближається до граничних величин  і досягає межі норми, виникає  акцентуація характеру.

Акцентуація характеру — граничний  варіант норми, наслідок посилення окремих  його рис.

При цьому в людини з'являється підвищена вразливість  до одних стресогенних впливів за відносної стійкості до інших. Ця особливість часто виявляється  лише в тих складних ситуаціях, які  потребують активної роботи саме слабкої  ланки. У звичайних умовах наявність  акцентуацій не заважає людині в  її діяльності, але за несприятливих  умов може призвести до серйозних змін у її поведінці, виникнення неврозів чи гострих емоційних реакцій.

Єдиної класифікації типів акцентуацій поки не існує. Кожен із дослідників (К. Леонгард, російський психіатр Андрій Личко (1926—1996) та ін.) називає  різну кількість акцентуйованих типів і дає їм назви. Проте  за різною термінологією часто виявляються  однакові описи акцентуйованих рис, що дає змогу виокремити найважливіші типи акцентуацій.

Представникам екстравертного типу властиві постійна спрямованість  на діяльність і спілкування, велика балакучість, хвалькуватість, непостійність  у захопленнях та інтересах, висока емоційна збудливість, яка виникає  внаслідок зовнішніх впливів, конформність у поведінці.

Інтровертний тип  зосереджений на своєму внутрішньому світі. Зовнішній світ для його представників  має другорядне значення. Вони замкнуті, повільно і важко адаптуються  до нових обставин, високо-тривожні, невпевнені в собі, малокомунікабельні.

Індивіди, що належать до некерованого типу, дуже імпульсивні  в діях і вчинках. У спілкуванні  завжди намагаються нав'язати свою думку. Нетерплячі до заперечень і схильні  до конфліктної поведінки.

Неврастенічний тип  найчастіше зустрічається серед  дітей підліткового віку. їм властиві підвищена дратівливість і легка  втомлюваність, висока недовірливість і погане самопочуття. Вони емоційно нестійкі, схильні до афективних реакцій.

Сенситивний тип  теж в основному зустрічається  серед підлітків. Таким дітям  властиві велика сором'язливість, лякливість, емоційна нестійкість, невпевненість, висока самокритичність. Вони важко  пристосовуються до нового середовища і нових людей. Замкнуті, уникають великих компаній, не беруть участі в ризикованих розвагах ровесників.

Людям демонстративного типу властиве прагнення за будь-яку  ціну виділитися серед інших, викликати  захоплення чи співчуття, бути в центрі уваги. У них спостерігаються  високий егоцентризм, позерство, видавання  бажаного за дійсне.

У представників  нестійкого типу слабко розвинуті вольові  якості, а тому вони часто потрапляють  під вплив інших. Мають підвищений потяг до розваг, різних компаній, ліниві, схильні до бездіяльності. У житті  не ставлять віддалених цілей. Намагаються  уникати труднощів. Інколи у них  є потяг до пияцтва і вживання наркотиків.

Знаючи тип акцентуації, потрібно так вибудовувати власну діяльність і стосунки з іншими людьми, щоб  уникати критичних ситуацій, які  можуть провокувати небажану поведінку.

Останнім часом  набуває все більшої популярності типологія, запропонована швейцарським психологом К.-Г. Юнгом у праці  «Психологічні типи». Її основи заклали  ще А. Біне, В. Джеме і австрійський юрист, один із основоположників судової  медицини Ганс Гросс (1847—1915). Юнг виокремив  два основних психологічних типи. Перший, екстравертний тип, характеризується своєю спрямованістю на об'єкт, а другий, інтровертний, — на суб'єкта, на внутрішній світ. Кожен із них, у свою чергу, залежно від домінування певної пізнавальної функції поділяють на мислєннєвий, емоційний, сенсорний та інтуїтивний.

У екстравертів мисленнєвого типу сукупність життєвих проявів залежить від їх інтелектуальних висновків, але будь-яке судження вони організовують  за зовнішніми критеріями (освіта, традиції). Мислителі — екстраверти часто  стають державними діячами, адвокатами, академіками тощо.

У екстравертів емоційного типу почуття узгоджуються із загальноприйнятими критеріями, переживаннями і перебувають  під впливом традиційних цінностей. Людина такого типу завжди буде оцінювати  щось не за власними критеріями, а тому що «так вважають інші».

Екстраверта сенсорного типу завжди притягують об'єкти, які  викликають сильні відчуття. Вони спрямовані на конкретне насолодження реальним життям. Серед них можна зустріти бізнесменів, атлетів.

Екстравертам інтуїтивного типу властиво сприймати в зовнішньому  світі те, що відбувається «за кулісами подій». У них недостатньо здібностей для міркування, і вони рідко самі доводять справу до завершення.

Інтровертний мислєннєвий  тип схильний до теоретизування. Однак  його розумова діяльність мало залежить від загальноприйнятих ідей і  традицій, а має власні критерії. Впертий, неподатливий до зовнішніх  впливів, але дуже довірливий і нерідко  безпорадний у особистих проблемах. Інтровертний емоційний тип керується  всюди своїми переживаннями, не враховуючи наявних фактів. За будь-яких умов намагається  бути малопомітним. Люди такого типу ухиляються від різних розваг, шумних компаній, вечірок, зборів, завжди мовчазні й  малодоступні.

Інтровертний сенсорний  тип свої дії та вчинки вибудовує  залежно від того, що бачить і  чує, а не від логічних міркувань. У людей такого типу виникають  глибокі внутрішні враження, але  зовнішня реакція на них є запізнілою.

Інтровертний інтуїтивний  тип має інтуїтивну здатність  проникати в майбутнє, але його інтуїція звернена на суб'єктивний психічний  світ. Часто перебуває у сфері  безплідних фантазій.

Усе розмаїття людських характерів важко охопити навіть детальною типологією. І все-таки ознайомлення з типологією характерів дає змогу глибше пізнати себе, оцінити свої сильні й слабкі риси, у процесі цілеспрямованої роботи над собою долати помічені недоліки. Адже характер — це продукт тривалого  і наполегливого самовиховання.

Отже, на відміну  від вродженого темпераменту, характер є життєвим утворенням. Його властивості  зумовлені суспільним середовищем, в якому проживає людина, і формуються під впливом виховання і самовиховання.