Соціально-психологічні аспекти життєдіяльності людини у період геронтогенезу

Міністерство  освіти, науки, молоді та спорту України

Житомирський  державний університет імені  Івана Франка 
 
 
 
 

Соціально-психологічні аспекти життєдіяльності  людини у період геронтогенезу  
 
 
 
 
 
 
 

                                                   Повідомлення

                                                   студентки 22 групи

                                                                соціально-психологічного факультету

                                                                Богданець Анастасії Іванівни  
 
 

Житомир – 2011

План

Вступ

1. Період геронтогенезу: психологія людей похилого та старечого віку.
2. Психологічні проблеми людей літнього віку, пов’язані з віковими психофізіологічними функціями та станом здоров'я.
3. Особливості змін у афективно-мотиваційній, когнітивній та психосоціальній сферах людей похилого віку.
4. Особливості трудової діяльності особистості на пізніх етапах життєвого шляху.
5. Проблема смерті та вмирання.

Вступ  

 Період  старості часто називають геронтогенезом (грец. geron — стара людина і genesis — походження). Більшість дослідників вважає, що починається вона з 60 років і триває до смерті. Міжнародна класифікація виокремлює такі періоди геронтогенезу: 
— похилий вік (для чоловіків 60—74 роки, для жінок 55—74 роки); 
— старечий вік (75—90 років); 
— вік довгожительства (90 років і старші). 
   На цьому етапі життя людина помітно втрачає фізичну силу, енергійність, погіршуються її здоров'я та психофізіологічні показники. Знижується функціонування судинної та імунної систем, еластичність тканин організму. Шкіра стає твердішою, чутливішою до подразнень. Стара людина адаптує свою поведінку до фізіологічних обмежень. 
   Про початок старіння людини свідчать припинення трудової діяльності, обмеження системи соціальних відносин. У більшості дорослих вихід на пенсію мало змінює задоволеність життям. У деяких сім'ях набуває вищої значущості сімейне життя, особливо якщо чоловік працює, а дружина вже на пенсії. Припинення роботи теж сприймається позитивно. Однак частина старих людей опиняється перед проблемою залежності від інших людей. 
    Кожна людина по-своєму долає період старості, що зумовлене генетичними та особистісними чинниками, статевою належністю, способом життя на попередніх етапах, атмосферою в родині, соціально-економічною ситуацією в країні. 
    Старіння людей є одним з основних показників демографічної ситуації в країні. Так, кількість старших за 60— 65 років осіб у розвинутих країнах (США, Великобританія, Німеччина) становить 11,8—21,9% від загальної чисельності населення. При цьому спостерігається тенденція до зростання їх кількості, що спричинене скороченням народжуваності та продовженням загальної тривалості життя. Для України також характерна тенденція до зменшення народжуваності, однак з'явилася тенденція до скорочення тривалості життя. 
    Отже, старість є віковим етапом (у деяких людей досить тривалим), який завершує життя. Для нього характерні фізіологічні обмеження, зміни в усіх сферах особистості. 
 

Період  геронтогенезу: психологія людей похилого та старечого віку

             Старість - заключний період людського  життя, умовне початок якого  пов'язано з відходом людини  від безпосередньої участі у  продуктивній життя суспільства.  Старість - один з найбільш парадоксальних  і суперечливих періодів життя,  пов'язаний з тим, що «останні  питання буття» постають перед  людиною на весь зріст, вимагаючи  дозволу нерозв'язного - поєднати  можливості старої людини в  розумінні світу і його життєвий  досвід з фізичної неміччю  і неможливістю активно втілити  в життя всі розуміється.  
Чим старшою стає людина, тим більше в силу об'єктивних причин звужуються його соціальні зв'язки і знижується соціальна активність. Це зумовлено, по-перше, припиненням обов'язкової професійної діяльності, природним чином тягне за собою встановлення та оновлення системи соціальних зв'язків і зобов'язань. По-друге, поступово «вимивається» його вікова когорта, і багато близькі йому люди і друзі вмирають або виникають труднощі у підтримці відносин. По-третє, стара людина швидше втомлюється від напружених соціальних контактів, багато з яких йому не здаються актуально значимими, і сам обмежує їх.  
Залучення в спілкування неминуче зменшується з віком, що загострює проблему самотності. Емоційні прояви самотності виражаються в тривожності і нудьгу, у страху і спустошеності, у депресивному стані.  
Після шістдесяти років людина поступово приходить до усвідомлення соціального відчуження від наступних поколінь, яке переживається болісно.  
У людей похилого віку поступово змінюється мотиваційна сфера, і важливим чинником тут є відсутність необхідності щодня трудитися, виконувати взяті на себе зобов'язання. Згідно з А. Маслоу, провідними потребами в літньому і старечому віці стають тілесні потреби, потреба в безпеці і надійності. Як правило, люди похилого віку не будують довгострокових планів - це пов'язано із загальною зміною тимчасової життєвої перспективи. Психологічний час змінюється в старості, і більше значення тепер мають життя в сьогоденні і спогади про минуле, ніж майбутнє, хоча певні «нитки» в недалеке, доступне для огляду майбутнє все ж протягнуті.  
У старості важливі не тільки зміни, що відбуваються з людиною, а й відносини людини до цих змін. У типології Ф. Гізі виділяють три типи людей похилого віку і старості:  
1) старий-негативістів, який заперечує у себе які-небудь ознаки старості і дряхлості;  
2) старий-екстравертірованний, який визнає настання старості, але до цього визнання приходить через зовнішні впливи і шляхом спостереження навколишньої дійсності, особливо у зв'язку з виходом на пенсію;  
3) старий-інтровертірованний, гостро переживає процес постаріння; з'являються тупість по відношенню до нових інтересам, пожвавлення спогадів про минуле, малорухливість, ослаблення емоцій, прагнення до спокою.  
            Розглянемо типи пристосування до старості, виділені Д. Бромлей:  
1) конструктивне ставлення - стара людина адекватно сприймає нову соціальну ситуацію; оптимістично ставиться до життя; має високу самооцінку завдяки успіху, досягнутому в житті;  
2) відношення залежності - у такої людини сформована психологічна залежність від інших; немає високих життєвих домагань; він досить легко виходить на пенсію, сім'я забезпечує йому відчуття безпеки, внутрішньої гармонії;  
3) оборонне ставлення - прагнення до самозабезпеченості, відмова від допомоги; прямолінійність у судженнях і вчинках; з великим небажанням літні люди цього типу залишають роботу, їм властива перебільшена емоційна стриманість, депресивність;  
4) вороже ставлення - припускає агресивність, підозрілість, вибуховість людей похилого віку, приписування своїх невдач інших людей і громадським організаціям, тому їх погляд на життя малореалістічний;  
5) ставлення самоворожості - означає неактивність, почуття самотності та непотрібності, вони чекають смерть як позбавлення від страждань. 

Психологічні  проблеми людей літнього віку, пов’язані  з віковими психофізіологічними  функціями та станом здоров'я

   У зрілому дорослому віці перед людиною постає багато проблем, від вирішення яких залежить її розвиток. Основними з них є перехід до генеративності, захопленості собою, стагнація.

Генеративність (лат. generativus — породжую) полягає в інтересі до наступного покоління, різноманітних аспектів його виховання. На цій стадії люди діють у проекреативній (породжують і задовольняють потреби наступного покоління), продуктивній (поєднують роботу із сімейним життям і вихованням нового покоління) і креативній (збільшують культурний потенціал) сферах. У жінок генеративність здебільшого виражається в просоціальних властивостях особистості (здатності допомагати іншим людям, дбати про інтереси групи, суспільства), у заглибленні в процес виховання дітей, турботі про близьких людей, відповідних настановах у своїй роботі.

Захопленість  собою виявляється в тому, що людина так перебудовує своє життя, внаслідок  чого в його центрі опиняється її Я. Вона не турбується про інших, а дбає про своє здоров'я, має хобі, подорожує, відпочиває на курортах, відвідує розважальні  заходи, ходить у гості.

Стагнація полягає  у відсутності життєвих перспектив, недостатньому орієнтуванні людини в часі, втраті сенсу життя. Своїм  настроєм, поведінкою вона виражає  втому від життя, пасивне очікування смерті.

Найвідчутнішими в житті дорослої людини є такі проблеми:

а) зниження життєвих сил, послаблення здоров'я, що змушує переключити енергію з фізичної на розумову діяльність. У свідомості людини визнання цінності фізичних сил  змінюється визнанням цінності мудрості;

б) фізіологічні зміни, що спонукає людину до врівноваження  соціального й сексуального аспектів у стосунках. її спілкування з  представником протилежної статі  розгортається на товариських засадах, а не на сексуальній близькості чи конкуренції;

в) емоційне збіднення  життєвих буднів, що потребує від особистості  неабиякої емоційної гнучкості. Причиною цього можуть бути руйнування сім'ї, віддаленість від друзів, охолодження  до того, що захоплювало на попередніх етапах життя;

г) розумова ригідність (негнучкість), тобто схильність надто  вперто дотримуватися своїх життєвих правил, з недовірою ставитись  до нових ідей. Зумовлюють її попередній досвід, звички, усталений стиль  розмірковувань. Усе це актуалізує проблему розумової гнучкості особистості.

У зрілому дорослому  віці людина опиняється перед неминучістю  вирішення таких завдань:

а) необхідність диференціації Я (Я-професіонал, Я-потенційний  пенсіонер, Я-сім'янин, Я-керівник, Я-зріла  особистість та ін.), уникнення надмірної  захопленості своїми соціальними ролями. Якщо люди утверджують себе тільки в межах своєї роботи чи сім'ї, то вихід на пенсію, зміна роботи чи покидання дітьми батьківського  дому зумовлюють такий наплив негативних емоцій, з якими дорослий може не впоратися;

б) уникнення  надмірного зосередження на хворобах, болях, якими супроводжується старість;

в) трансцендентація Я (вихід за межі Я до вічного, космічного, божественного), яка приходить на зміну захопленості Я. Особливе значення вона має у старості, але і в ранньому дорослому віці багатьох людей навідують думки про старість і смерть. Важливо, щоб вони зустрічали старість без відчаю, долали страх від усвідомлення неминучості смерті зацікавленою участю в долі молодого покоління.

Ці проблеми набувають особливого значення наприкінці зрілого дорослого віку. Як свідчать дослідження, період від 50 до 60 років  є сприятливим для корекцій стилю  життя, головних цілей та інтересів.

     У зрілому дорослому віці людина переглядає свої цілі, задумується, наскільки реалізовані  поставлені перед собою завдання, часто по-новому починає бачити свою роботу, усвідомлюючи, що професійний  вибір уже зроблено. Окремі з них, розчарувавшись у своїй роботі, втративши її чи не досягнувши бажаного професійного статусу, відчувають гостре невдоволення собою і своїм життям. Інші, збагнувши, що надто багато часу було віддано професійним справам, зосереджуються на сім'ї, міжособистісних стосунках, духовному, моральному вдосконаленні.

Нерідко на цьому  віковому етапі людину переслідують не тільки традиційні, а й специфічні проблеми (алкоголізм, самотність, безпритульність, хронічні захворювання, інвалідність тощо), для подолання яких необхідні  додаткові психологічні, емоційні сили, специфічні способи соціальної поведінки. 

Особливості змін у афективно-мотиваційній, когнітивній та психосоціальній  сферах людей похилого віку

     З настанням старості в організмі  людини відбуваються зміни, які спричинюють  порушення певних видів її діяльності. 
     У більшості людей на старості погіршується зір. Це зумовлене впливом старіння, різними захворюваннями, особливо послабленням функціонування структурних елементів ока (кришталика, зіниці, сітківки, очного яблука). Погіршення зору викликають катаракта — помутніння кришталика, старечий міоз — зниження здатності зіниці ока адекватно реагувати на зміни освітлення. Внаслідок змін у сітківці послаблюється сприймання кольорів, загострюється чутливість до яскравого світла.Глаукома (підвищення внутріочного тиску) зумовлює зменшення поля зору, втрату периферійного зору або його гостроти, сліпоту. Хворі на діабетичну ретинопатію(ламкість кровоносних судин сітківки, крововиливи) бачать зображення розмитим і викривленим, їм важко читати, розрізняти дрібні предмети. Зниження гостроти зору зумовлює сонячна ретинопатія (опік центральної ямки ока). Загалом, майже 23% літніх людей нездатні набраний звичайним шрифтом текст читати. 
    У період старості в багатьох людей погіршується слух. Залежно від причин розрізняють кондуктивне і сенсоневралгічне послаблення слуху. Кондуктивне послаблення слуху є наслідком зниження чутливості структур слухової системи, які індукують звук (зовнішнього слухового каналу, барабанної перетинки чи слухових кісточок). Сенсо-невралгічне послаблення слуху може бути зумовлене дисфункцією або травмою слухового нерва, інших нейронних структур завитка вуха. Зниження слуху негативно впливає на соціальні контакти людини, стан її психіки, може спричинити стрес, депресію та інші емоційні розлади. 
    Інволюційні зміни у сенсорній системі впливають на ефективність оброблення інформації. Літні люди зі значним погіршенням слуху (35—50 дб) з великими зусиллями сприймають і запам'ятовують слова на слух. Кодування і подальше зберігання слів їм даються ще важче. 
    У старих людей змінюється і голос, що проявляється у зростанні його висоти, послабленні мимовільного його регулювання, сповільненні артикуляції при звичайному мовленні, читанні тексту, в підвищенні темпу мовлення. Ці зміни спричинені зношеністю м'язів, зменшенням об'єму легень, погано вставленими зубними протезами, палінням. Зниження темпу мовлення пов'язане і зі зменшенням обсягу пам'яті й уповільненням когнітивних процесів. 
    У людей похилого віку порушується координація рухів пальців і кисті, що впливає на почерк і швидкість письма. Це може бути наслідком певних захворювань, збільшення часу на ознайомлення із завданнями. 
    Виникнення фізіологічних обмежень на віковому етапі старості змінює поведінку старих людей. Фізичний світ, з яким вони безпосередньо взаємодіють, все більше звужується. Особливо необхідними для них стають речі, що виконують допоміжну функцію: окуляри, зубні протези, візочок для перевезення вантажів, ціпок. У зв'язку з фізіологічними обмеженнями все більше небезпек підстерігає їх на вулиці, в парку, власному помешканні. Тому літні люди поводять себе дуже обережно. 
    Особливо знижується їх соціальна активність, яка здебільшого обмежується сімейним спілкуванням, взаєминами з близьким оточенням. Немало з них відчувають себе самотніми. Подоланню самотності і підтриманню матеріального добробуту сприяють продовження професійної діяльності чи будь-яка інша робота. 
    Іноді літні люди проявляють агресивність, вдаючись до дій, здатних нанести фізичну чи психічну шкоду іншим. їх агресивність може виконувати адаптивну функцію, якщо вони залежать від родини, медичних і соціальних служб. Високий рівень агресивності підвищує ризик серцевих захворювань та інших хвороб. 
    Однак не всі люди болісно переживають старість. Багато з них спокійно і терпляче ставляться до свого віку, того, що відбувається з ними і навколо них.

Особливості трудової діяльності особистості на пізніх етапах життєвого  шляху

           Трудова діяльність людини протягом життя визначає місце у суспільстві, яке вона займає, задоволеність чи незадоволеність своєю діяльністю. Важливим моментом є і звичка до постійної зайнятості. Багато літніх людей, приймаючи рішення про вихід на пенсію, не залишають думки про продовження попередньої професійної діяльності. Велике значення при цьому має так звана вікова самопрезентація – вік, з яким ідентифікує себе літня людина. Загальноприйнята думка про те, що людина стає старою у 60-65 років, зазвичай не сприймається особою, яка досягає даного віку. 
Є 6 факторів, які впливають на суб’єктивний вік: 
■ проблеми здоров’я, наявність хронічної чи смертельної хвороби: 
■ примусове звільнення з роботи; 
■ фізична або розумова деградація; 
■ обмежена фізична активність; 
■ обмеженість соціальних контактів; 
■ хвороба або смерть одного з подружжя. 
          Дослідження показують, що гарне здоров’я і високий рівень соціальної активності знижують календарний вік. Дослідження, які визначають мотивацію продовження трудової діяльності у пенсійному віці, проводяться у різних країнах як один із аспектів вивчення способу життя літніх і старих людей. 
           Спосіб життя – це усталена система форм та видів життєдіяльності, повсякденної поведінки людей, пов’язана з їхнім здоров’ям і яка залежить від світогляду, установок, виробничих та побутових факторів. 
Праця є одним із найважливіших компонентів цієї системи. Виділяють 3 основних типи орієнтації на працю у літньому віці: 
● внутрішня орієнтація (соціальна) як інтерес до змісту праці – характерна для осіб, які мають досить високий рівень освіти і займають відповідальні посади; 
● зовнішня орієнтація (матеріальна) – виражається в інтересі до праці за платню і заради матеріальної забезпеченості; вона характерна для осіб із низькою освітою та кваліфікацією; 
● орієнтація на умови праці. 
                У групі працівників розумової праці в осіб, які зайняті працею більш напруженою, соціально обумовлені мотиви продовження професійної діяльності зустрічаються частіше, ніж в осіб, котрі зайняті працею помірної напруженості. На тривалість трудової діяльності після вступу у пенсійний вік впливають рівень освіти: найтриваліший термін відмічений у пенсіонерів з найвищим рівнем освіти і майже без освіти. 
Спонукальні соціальні мотиви до трудової діяльності найбільш поширені серед літніх людей, які не мають істотних скарг на стан здоров’я і оцінюють його високо. У загальній масі бажаючих продовжувати професійну діяльність виявляється поєднання мотивів до праці матеріального та соціального характеру, ізольовано ці мотиви зустрічаються рідко. 
               Пенсіонери, які продовжують свою професійну діяльність у середньому працюють не більше 5 років після виходу на пенсію.