Психологія потреб людини

       3.2.Регіональні відмінності політичної  культури в Україні.          

   Регіональність  політичної культури України  є важливим чинником її су-часного  стану. Вчені-політологи здійснили ряд спроб дати аналіз політичної культури України після здобуття незалежності.

   В окремих регіонах  України спостерігаються різні  прояви особливостей політичної  культури. Щодо більшості проблем,  опитування громадської думки  дають істотну різницю у політичних поглядах громадян з таких корін-них питань, як участь у СНД, унітарна чи фееративна держава, взаємосто-сунки з Росією, царина розповсюдження української мови, подвійне грома-дянство, приватизація тощо. По-різному тут репрезентований ідеологічний спектр партій, громадських організацій та рухів, неоднакова залученність населення в політичне життя.

   Так, для   Ц е н т р а л ь н  о ї   У к р а ї н  и  характерним є відносно  помір-ний характер політичних  процесів. Політична свідомість  більшості населен-ня цього регіону відома центристськими орієнтаціями стосовно Росії. Дані соціологічних опитувань показують, що виборці цього регіону у переважній більшості підтримують необхідність більш тісних економічних зв‘язків з Ро-сією, виявляючи сумнів щодо більш тісної політичної та військової інтегра-ції. Серед населення переважає думка, що Україна і Росія повинні існувати як дві дружні, тісно пов‘язані,але окремі держави. Більш ніж у будь-якому з інших місць, українці і росіяни, що мешкають у цьому регіоні, традиційно схильні до консенсусу з основних політичних і соціальних проблем.

   У   З а  х і д н і й   У к  р а ї н і  , що була приєднана  до колишнього СРСР у 1939, 1940 та 1945 рр., процес утворення громадянського  суспільства йде швидше, особливо  у Галичині, завдяки традиціям неурядових організацій та колишній активності його населення у дорадянський період. Сьогодні тут найвища концентрація в Україні добровільних, громадських, молодіжних, релігійних та іншиш організацій. Рух, якого було засновано у Києві, мав найбільш активних прихильників саме у цьому регіоні. Саме українці з Га-личини здійснювали довгі мандри до Києва для того, щоби вийти на демон-страцію біля будинку Верховної Ради і надихнути уряд на рішучі дії, спря-мовані на здобуття незалежності. Їх політичні уявлення засновуються на аб-солютному приматі ідеї незалежності української держави. Крайні націона-лісти у парламенті, які перебувають у опозиції до більш помірних націонал-демократів, – майже усі вихідці з Галичини. Більшість членів УНА-УНСО, що мають воєнізовані формування, також родом із Західної України.

   Але варто зауважити,  що хоча галичанські українці  – найбільш політично активні  та найбільш націоналістично  налаштовані,вони мають свої проблеми  при сприйнятті їх українцями  інших регіонів. На Сході можна часто чути, що вони – “не справжні” українці. Їх історичний досвід дуже відрізняється від досвіду інших регіонів, їх акцент польський, а їх гоеко-католицька церк-ва дуже близька до римської. Незважаючи на велике число політичних акти-вістів, вихідці з цього регіону мають мало міністерських посад у Києві.

   Найбільш населеним  урбанізованим та індустріальним  регіоном України є С х і  д, який включає Харківську, Донецьку, Запорізьку, Луганську і Дніпропетровську  області.

   Економічна киза найбільш гостро відчувається на Сході. У період здобуття Україною незалежності шахтарі Донецька та Луганська утворювали най-більш активний політичний компонент українського суспільства. Однак їх поведінський аспект участі у політичних подіях в основному мотивувався завданнями поліпшення свого матеріального становища. Значна частина на-селення цього регіону вважає, що головна причина економічної катастрофи полягає у розриві економічних зв‘язків з Росією, а єдиний вихід – їх понов-лення. Для цього регіону також важливим є факт впровадження української мови як державної, зо викликало невдоволення в основному російськомов-ного населення.

   Ідеологічний  спектр політичних організацій  громадян тут достатньо стро-катий.  Досить сильними є організації  комуністичної та соціалістичної пар-тій, діють групи лівих екстремістів. З цим блоком тісно пов‘язані вете-ранські організації. Тут відносно небагато громадських молодіжних, куль-турних клубів, академічних товариств. Організації українців, росіян, поля-ків, греків, євреїв, що виникли та сформувалися за етнічним принципом, ставлять за свою мету збереження культурної спадщини.

   На  П і в  д н і, який включає Одеську,  Херсонську, Миколаївську області  та автономну республіку Крим, населення переважно українське, за винят-ком Криму, де росіяни складають 65%, а українці – 25%. Тут також мешкає багато греків, болгар, татар, євреїв, молдаван.

   У політичному  плані цей регіон можна віднести  до пасивних, за винятком Криму.  Слабкість українських національних  традицій, з одного боку, а з ін-шого – згасання Новоросійського руху, що народився в Одесі і виступив з тезою про те, що етнічно строкате населення регіону утворює яскраво вира-жену новоросійську національність, не сприяла зростанню ані українських, ані російських націоналістичних організацій. Представництва політичних партій, які діють у цьому регіоні, здебільше малоактивні. Для політичних установок мешканців Одеси характерними є проросійські симпатії, незва-жаючи на відсутність організаційної бази. Емоціонально-комунікативний елемент функціонування політичної культури дав поштовх створенню бага-тьох дрібних клубів: яхтсменів, любителів домашніх тварин тощо. На півдні діє велика кількість російських, українських, єврейських, болгарських, мол-даванських культурних груп.

   Важливе місце у політичному житті України посідає Крим. Серед впливо-вих організацій півострова – Російський рух Криму, Комуністична партія Криму, Російський  блок. Усі вони виступають за возз‘єднання Криму з Росією. Їх підтримують в основному пенсіонери, частина військовослужбов-ців та колишні активісти КПРС. Певний вплив мають Союз економічного відродження, Організація бізнесменів, група українських козаків з воєнізова-ною охороною. Діяльність представницьких органів Українського Громадсь-кого Конгресу, невеликих груп Руху, Української республіканської партії обмежена і більш помітна у неполітичній сфері. Впливовою є Спілка офі-церів України, яка рекрутує своїх членів з військовослужбовців півострова. У Криму мешкають близько 200-300 тисяч татар, які мають свій орган само-врядування –Меджиліс. Він претендує на законодавчу владу на територіях проживання татарського населення у галузі освіти, прав власності, стосунків усередині громади.

   Економічні труднощі, загальне розчарування діями  законодавчої та вико-навчої гілок влади, внутрішня боротьба між окремими політиками, розгул організованої злочинності – все це спричиняється до політичної апатії знач-ної частини населення Криму.

   Деяка різниця  у прояві окремих елементів  політичної культури населення  України у регіонах, що складають її, не випадкова. Вона обумовлена об‘єк-тивними факторами: соціально-економічними, історичними, духовними, психологічними, мовними особливостями цих регіонів. І з цим слід рахува-тися. Але у свідомості людей прокладає собі шлях розуміння необхідності згуртування в ім‘я подолання кризових явищ у суспільстві та здійснення докорінних інтересів українського народу.

   Неможливо переоцінити  значення політико-культурних ідей, орієнтацій, політичних мотивів  для розуміння феномену політичної культури українсь-кого суспільства. Підсумки перших років існування незалежної української держави приводять до усвідомлення необхідності створення базових еле-ментів політичної культури на грунті спільного способу життя, мови, навичок, традицій. Це дозволить трансформувати сучасну цивілізовану дер-жаву в політичну націю. Такі компоненти ненасильницької політичної куль-тури будуть сприяти єднанню окремих регіонів України на грунті єдиної консолідуючої політичної ідеї.

   Таким чином, система  цінностей, норм та стереотипів, що утворювала підгрунтя політичної культури в колишньому СРСР, потребує заміни на де-мократичні норми та цінності. Інтегративним показником структурних змін у базових елементах політичної культури є зміна статусу особи у суспільст-ві, яка набуває автономію та права, що належать їй. При цьому у перехідні періоди посилюється власна активність усього населення, що дозволяє народу України обирати із запропонованого спектру політичних партій та орієнтирів, вирізняти те, що відповідає його внутрішнім нахилам та переко-нанням. Специфіка політичного життя України диктує необхідність культи-вувати найважливіші елементи нової політичної культури у свідомості насе-лення країни. До них можна віднести: національно-класову толерантність як гаранта стабільності та відсутності збройних конфліктів в умовах гострої со-ціально-економічної кризи; забезпечення свободи та примату особистих ін-тересів над громадськими як неминущих цінностей, в ім‘я яких суспільство має долати труднощі посткомуністичного розвитку; руйнування стереотипів неповноцінності, хуторянства, перемога віри у можливість самостійного не-залежного розвитку, який виступає основою для рівноправних стосунків з сусідами та створення іміджу України як держави, відкритої для всебічних контактів з цивілізованими країнами.