Психологія особистості

     Можна виділити три основних аналітичних  напрями, у річищі яких здійснювалися  спроби формування базових системних засад побудови цілісної психологічної структури особистості. Це соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та генетичний напрями. У дослідженнях О. М. Леонтьєва, С. Л. Рубінштейна, Ф. Лерша, Г. С. Костюка, К. К. Платонова, В. Ф. Моргуна та інших психологів чітко виявляється тенденція до синтезу багатовимірної системної психологічної структури особистості.

     Прикладом може слугувати функціональна динамічна  психологічна структура особистості К. К. Платанова (1906— 1983). Він виділяв у структурі особистості чотири підструктури: соціальне зумовлену підструктуру спрямованості особистості; підструктуру досвіду; підструктуру психічних процесів; підструктуру біопсихічних властивостей особистості. Крім того, вчений розглядав і другий ряд — підструкгури здібностей і характеру. Із застосуванням принципу «накладання» одного ряду підструктур на другий був зроблений крок до системної побудови двовимірної психологічної структури особистості.

     Цікавий і перспективний проект синтезу  інших двох вимірів психологічної  структури особистості здійснив у 30—50-х роках відомий німецький  психолог Ф. Лерш. Він запропонував поєднати соціально-психолого-індивідуальний і діяльнісний плани особистості у вигляді двовимірної горизонтально-вертикальної схеми. Цей варіант побудови структури особистості підтримали українські психологи Г. С. Костюк і П. М. Пелех.

     За  Ф. Лершем, горизонтальний параметр особистості утворюють психічні процеси та функції, що виникають і розвиваються в особистості на основі «закону комунікації». Горизонтальний вимір складається з чотирьох «членів»: мотиваційного, чуттєвого (або емоційного), пізнавального, діяльнісного.

     Вертикальний  параметр особистості розглядається  як внутрішній результат «горизонтальної» діяльності, як внутрішні сили особистості, котрі утворюють нашарування у формі диспозиції психічних властивостей, навичок, звичок тощо. Вони динамічні, бо беруть участь у «горизонтальній» діяльності особистості — у відчутті, сприйманні та інших психічних процесах.

     Вертикальна структура особистості утворюється  такими диспозиціями, як: а) особистісна  надбудова; б) ендогамна основа особистості  — її внутрішні спонукання, прагнення, потреби та почуття як мотиви діяльності; в) зовнішній обсяг переживань особистості — її відчуття, сприймання, уява, пам'ять, фантазія, мислення, діяльна поведінка тощо; г) життєва основа особистості — сукупність органічних процесів живої істоти, серед яких найважливішими є фізіологічні процеси у нервовій системі. Розвиток особистості у горизонтальному та вертикальному вимірах — це єдиний процес. Будь-яка психічна функція горизонтального ряду залишає свої сліди у вертикальному ряді нашарувань, диспозицій і навпаки. 

2. БАЗОВІ ВИМІРИ В ОСНОВІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТРУКТУРИ ОСОБИСТОСТІ

     Підсумовуючи  аналіз наукових даних, можна стверджувати, що в основі системної психологічної структури особистості лежать три базових виміри: І — соціально-психолого-індивідуальний — вертикальний; II —діяльнісний —. горизонтальний; III — генетичний — віковий, за допомогою якого характеризується рівень розвитку властивостей особистості, її задатків і здібностей на певному етапі становлення індивіда як особистості (рис.2.1). 

Рисунок 2.1 Тривимірна психологічна структура особистості

 в  узагальненій формі 

     Ці  виміри становлять систему основ  цілісної психологічної структури особистості. Вони пов'язані між собою за ортогональним принципом, за яким співвідносяться три виміри простору. На рис. 1 умовно представлений взаємозв'язок між указаними вимірами у графічній формі.

     Здійснюючи  аналіз і синтез системної психологічної  структури особистості, треба усвідомлювати, на якому рівні узагальнення ведеться побудова цієї структури. Так, якщо говорити про поняття «психологічна структура» як про аспект системної характеристики особистості, тобто складної соціально-психолого-індивідуальної за своєю природою системи з певними властивостями, що постійно розвивається і реалізується у формі діяльності та спілкування, то його можна віднести до першого, найвищого рівня узагальнення, з якого має починатися процес конкретизації цього поняття.

     Другому рівневі конкретизації властивий  розгляд трьох вимірів — соціально-психолого-індивідуального, діяльнісного та генетичного — як базових параметрів психологічної структури особистості.

     На  третьому рівні ведуться диференційований та інтегративний аналіз і синтез підструктур (спілкування, спрямованості, характеру, самосвідомості, досвіду, інтелекту, психофізіологічних властивостей), компонентів (потребнісно-мотиваційного, інформаційно-пізнавального, цілеутворюючого, результативного, емоційно-почуттєвого) та рівнів розвитку (задатки, властивості, здібності) в межах основних параметрів (рис. 1).

     Четвертий умовний рівень конкретизації аналізу  і синтезу психологічної структури особистості утворюють психічні властивості, функції і процеси. У табл. З наводиться матриця, де представлені елементи підструктур і компонентів перших двох вимірів — соціально-психолого-індивідуального та діяльнісного, а третій, генетичний, лише окреслений без диференціації на задатки, здібності та рівні розвитку.

     На  п'ятому умовному рівні конкретизації  аналізу і синтезу психологічної структури особистості стає можливою класифікація конкретних властивостей і власне здібностей особистості до певних видів діяльності (наприклад, до науково-технічної, управлінської, економічної, педагогічної тощо) або виконуваних людиною ролей (начальника, підлеглого, чоловіка, жінки та ін.). Такий підхід цілком узгоджується із загальновживаним визначенням здібностей як «індивідуально-психологічних особливостей людини, що сприяють успішному виконанню нею тієї чи іншої діяльності». Такого розуміння здібностей дотримуються Б. М. Теплов, Г. С. Костюк та інші дослідники.

     Варто зазначити, що перші чотири рівні  конкретизації психологічної структури  особистості можна розглядати як такі, що характеризують її макроструктуру, а інші рівні (починаючи з п'ятого) — як такі, що належать до мікроструктури. Перехід від макроструктури до мікроструктури пов'язаний з вимогами, що висуваються до особистості конкретними видами діяльності та поведінки, ролями, соціальним статусом, позицією, рангом, які обирає, застосовує й реалізує людина в конкретних соціальних умовах життя.

     Ступінь розвитку сучасної психології дає змогу  здійснити системний психологічний аналіз і синтез моделей особистості на шостому рівні конкретизації (Додаток 1).

     У перспективі, на 6-му рівні конкретизації  системної моделі особистості, стануть доцільними поєднання зусиль представників різних наук (біологів, генетиків, фізіологів, кібернетиків, психологів, соціологів) і розробка комплексної програми вивчення особистості, яка за своїм масштабом може бути зіставлена з міжнародною програмою «Геном людини».

     Наступним кроком у розробці системного психологічного уявлення про особистість має стати дослідження взаємодії між підструктурами, компонентами і рівнями розвитку психологічної структури. Принагідно застосовувати ті дані, що вже існують у психологічній науці — у працях Б. Г. Ананьєва, Г. С. Костюка, О. М. Леонтьєва, Ф. Лерша, С. Л. Рубішптейна та ін. Так, на думку Б. Г. Ананьєва, структурно-функціональні взаємозв'язки між елементами психологічної структури особистості будуються одночасно за двома принципами: 1) субординаційним, або ієрархічним, коли складніші та загальніші соціальні й психологічні властивості особистості підпорядковують собі елементарніші й часткові соціальні та психофізіологічні властивості; 2) координаційним, за яким взаємодія здійснюється на паритетних началах, що допускає певну свободу, тобто відносну автономність кожної з них.

     Особистості властива самосвідомість, тому їй притаманний і третій тип взаємовідносин. Цей тип можна назвати егоординаційним — він виявляється в самопізнанні, самоорганізації та самовдосконаленні особистості в процесі діяльності та поведінки на основі Я-підструктури як ядра особистості.

     Для особистості характерні зовнішній  і внутрішній (стосовно індивіда) плани регуляції, складні субординаційні, координаційні та егоординаційні взаємозв'язки як в інтер-індивідному, так і в міжіндивідному плані діяльності й поведінки. Водночас особистості як системі психічних властивостей притаманні певні рівні відображення дійсності. Серед таких рівнів у психології виділяють свідомість та несвідоме, самосвідомість. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВОК 

 
           Говорячи про особистість, нам, в першу чергу, важливо те, що людина є творчим, активним, соціально корисним індивідом. Активність є однією з важливих психологічних характеристик особистості. Основа особистості людини лежить не тільки в закладеній у ній генетичній програмі, не в глибинах її природних задатків та впливів і навіть не в набутих нею навичках, знаннях та вміннях, а в тій системі діяльностей, що реалізується цими знаннями і вміннями. Діяльність виступає як універсальна основа, наскрізний вимір уявлення про особистість, який охоплює усі під структури соціально-психолого-індивідуального виміру особистості.

           Особистість формується в умовах суспільного, конкретно-історичного існування людини, під час навчання і виховання. Її психічний стан в значному ступені залежить від соціального оточення людини і тих факторів, які діють на неї протягом усього життя. Рушійні сили психічного розвитку особистості проявляються в протиріччі між потребами людини та реальними можливостями їх задоволення.

           Розвиток особистості розуміється діалектично як двоєдиний процес індивідуального і групового формування сутності людини. У цілому розвиток особистості розуміється як цілісна система, як багатосторонній, багатофакторний, соціально і психологічно детермінований багаторівневий процес, в ході якого на основі постійно виникаючих суперечностей здійснюється становлення особистості, формується її пізнавальна, діяльнісна активність. 
 
 
 
 
 

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ 
 

1. Загальна  психологія / За ред. Подольського М.І. – К., 2000.
2. Словник-довідник з психології. – К., 2001.
3. Педагогика и психология высшей школы: Учеб. Пособие для студентов и аспирантов высш.уч.зав. /М.В.Буланова-Топоркова, А.В.Духавнева, Л.Д.Столяренко и др. Ростов на Дону: Феникс, 2003. - 544 с.
4. Порус В. Про кризу філософії як навчальної дисципліни // Вища школа. - 2003. - №2-3. - с.84-90
5. Титаренко Т.М. Кризове психологічне консультування. -К.: Главник, 2004. - 96 с.