Психологическая корекция

В останні роки найбільше поширення, особливо в системі освіти, одержало трактування поняття психологічної корекції, як системи психологічного впливу для попередження чи усунення відхилень у розвитку і поведінці людини.

Поняття психокорекції почало застосовуватися не так давно. Його народження й розвиток пов'язані з поступом практичної психології. Як відомо, корекція -- це внесення поправок не в процес, а в явище, якому притаманна статичність. Спостерігається незбіг процесу виховання з процесом психокорекції, покликаним нівелювати деформації особистості, оптимізувати її стосунки з оточенням. Проте й психокорекція, й виховання зорієнтовані на розвиток особистості, хоча вони й різняться в методах і засобах досягнення цілей. Виховання ближче до прямого внесення поправок у поведінку, й лише побічно позначається на структурних особливостях психіки вихованців, таких, як настановлення, переконання й т. п. Результативність виховання перебуває в залежності від пластичності психічних процесів. Психокорекційний же процес має відродити пластичність, мобільність психічної організації суб'єкта й тому зорієнтований на вивчення статичних якостей психіки та виявлення їхніх дисфункцій. Психокорекція слугує відродженню та розвиткові лабільності й пластичності особистісних якостей суб'єкта.

Там, де виховання наштовхується на необхідність переробки, "перековки" певних особливостей психіки, воно єднається з процесом психокорекції. Таке зближення ілюструє теорія "вибуху" А. С. Макаренка. Механізми цих явищ відображає теорія позитивної дезінтеграції та вторинної інтеграції в контексті активного соціально-психологічного навчання. Хоча треба пам'ятати, що поняття "виховання" стосується передовсім дітей, а психокорекція -- дорослих.

Ще одна суттєва відмінність психокорекції від виховання полягає в тому, що виховний процес у цілому пов'язаний зі впливом на суб'єкта, психокорекція ж передбачає процес "разом із суб'єктом" -- взаємодію та рівність позицій.

Успішна психокорекція передбачає єднання зусиль у пошуку причин труднощів спілкування та взаємин між людьми. Власні розробки питань групової психокорекції мають напрям на забезпечення пізнання першопричин тих проблем, які відчуває людина у спілкуванні з іншими, а не наведення поверхової "косметики". Без дослідження цих причин і без внесення корективів у диспозиційні утворення неможливо добитися довготривалого успіху. 

1. НДИВІДУАЛЬНА І ГРУПОВА ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ

Розрізняють психологічну корекцію індивідуальну і групову.

У першому випадку відбувається безпосередній вплив на конкретну людину з боку психолога, який використовує для цього різні методи роботи.

В другому - вплив здійснюється на групу людей, як правило близьких за віком і які мають майже подібні проблемами. Тут вплив на конкретного індивіда здійснюється шляхом організації спеціального процесу взаємодії учасників групи, у результаті якого і досягається мета корекції.

Незважаючи на розмаїтість формулювань, можна сказати, що психологічна корекція як вид психологічної практики - діяльність психотерапевта, яка направлена на усунення людини від різних психологічних і соматичних проблем за допомогою психологічних методів.

У загальному виді можна виділити дві загальні моделі в ділянці психологічної корекції. Перша з них дотримує медичної моделі взаємодії психотерапевта і клієнта (пацієнта). Психологічна корекція в цьому випадку спрямована на допомозі клієнту позбутися хворобливих симптомів, за допомогою спеціальних процедур. Психотерапевт виступає тут як авторитетний експерт, якій цілком контролює процес психотерапії і який несе всю повноту відповідальність за результат своїх дій. Сюди можна віднести когнітивні і поведінкові моделі психологічної корекції, наприклад раціонально-емотивну терапію А.Елліса, нейролінгвістичне програмування, патогенетичну психотерапію й ін.

Інша модель припускає збільшення відповідальності пацієнта за процес і результат психологічної корекції; ціль терапії - не стільки позбавлення хворого від симптомів, скільки особистісна зміна і розвиток пацієнта під впливом психотерапевтичного досвіду. Фахівець із психологічної корекції виступає тут як рівноправний співрозмовник, жива незалежна особистість, яка допомагає іншої особистості відшукати в собі і своєму найближчому оточенні ресурси для зміни і розвитку своєї психіки. Відповідальність за процес і результат психотерапії в більшому ступені тут переходить до пацієнта. Така модель реалізує себе в рамках клієнт-центрованої терапії К. Роджерса, гештальт підходу Ф. Перлза, екзистенціальної психотерапії й ін.

Далі детальніше будуть розглянуті саме групові методи.

Діяльнісна парадигма пов'язує психокоррекцию з формуванням системи дій і чіткої структуризації діяльності. У цьому плані виділяються дві групи методів: 
Методи посилення регулюючих функції психіки, розвиток емоційного самоконтролю, поліпшення психічної саморегуляції; 
Методи нормативно-ціннісної корекції, об'єктами якої виступають нормативні комплекси, що обумовлюють відмову від підпорядкування спільним принципам, цілям, завданням діяльності. 
Методи психокорекції спрямовані на вироблення норм особистісного поведінки, міжособистісної взаємодії, розвиток здатності гнучко реагувати на ситуацію, швидко перебудовуватися в різних умовах, групах, тобто на методи соціального пристосування. 
 
Динамічне зміст періоду вікового розвитку може бути різноманітним, а значить і результативність одного і того ж впливу не однакова. 
Ефективність психокорекції визначається якістю змісту, своєчасністю і адекватністю. 
Ефективність роботи залежить від ступеня відповідності психокорекційної роботи індивідуальним особливостям психічного розвитку людини. 
Симптоматичні методи психокорекції: 
аутогенне тренування 
метод умовних рефлексів 
оперантное научение 
система патогенетичної психотерапії 

Форми психотерапии

Псіхотерапія призначена для людей, які страждають від блокування емоційного зростання або неадекватних способів реагування на внутрішні чи зовнішні стимули. Цей процес має дві складові: одна з них пов'язана з особистісним розвитком, друга ж може бути названа лікувальної, або коригуючої. У процесі психотерапії пацієнт згадує викликали травму події. У ході психотерапії виявляються також захисні психічні механізми, створені пацієнтом для того, щоб захистити себе від хворобливого усвідомлення таких подій. Разом з тим, у клієнта формуються реалістичне сприйняття свого життєвого досвіду і здатність конструктивно справлятися з труднощами, що виникають в його теперішнє життя. >> 
 
Динамічна психотерапія 
Психотерапія є оплачувані професійні відносини, в які клієнт вступає, намагаючись позбутися від душевних страждань. (Різні синдроми таких страждань представлені в класифікації DSM-III-R). Пацієнт платить за лікування, будучи переконаний, що, по - перше, психотерапевт пройшов грунтовну підготовку та володіє методами діагностування та лікування і, по - друге, психотерапевт сам пройшов повний курс психоаналізу, а це дає підстави вважати, що він уникне в роботі з клієнтом контрпереноса і буде здатний слухати те, що намагається повідомити йому клієнт, не відволікаючись на власні потреби. Тільки в психоаналітичної психотерапії здійснюється це важлива умова, що дозволяє виявити корені психопатології клієнта, а потім розглянути їх і опрацювати. Якщо робиться спроба усунення симптому перш за все за допомогою будь - яких відносин, - то ми говоримо про підтримуючої психотерапії. >> 
 
Психотерапія за Адлером 
Психотерапія по Адлеру відрізняється від багатьох інших видів психотерапії характером психотерапевтичних відносин, формою і змістом оцінки особистості (здійснюваної за допомогою аналізу стилю життя); увага, що приділяється соціальних наслідків стилю життя клієнта, а також еклектизмом методів, використовуваних для зміни орієнтації пацієнта і його перенавчання в сфері соціального інтересу. В основі цього напряму психотерапії лежить розроблена Адлером теорія індивідуальної психології. Відповідно до теорії психотерапії Адлер, самим основним бажанням людини є бажання бути частиною будь - якого співтовариства, увійти в нього, відшукати в ньому своє місце. Щоб здійснити таке бажання, люди намічають певні цілі, визначають, що вони повинні робити або ким повинні стати. При цьому, щоправда, вони бувають стурбовані своєю повноцінністю і нерідко мають невірні уявлення про людське життя. Клієнти відносно легко можуть розпізнати те, до чого прагнуть, і потім побачити себе прагнуть до цих цілей в різних ситуаціях. >> 
 
Короткострокова психотерапія 
Короткострокова психотерапія з використанням методу провокування тривоги (або КПСІМПТ) відрізняється від інших форм короткострокової динамічної психотерапії тим, що в ній використовуються самі жорсткі критерії відбору підходящих для цього виду психотерапії пацієнтів, а також тим, що в рамках цього напрямку здійснюється великомасштабне обстеження пацієнтів у випадках , коли фокус психотерапії становить недозволений едипів комплекс. Крім того, на відміну від основних видів короткостроковій психотерапії в КПСІМПТ заздалегідь не передбачається певне число психотерапевтичних сесій. Короткострокова психотерапія з використанням методу провокування тривоги була розроблена в середині 50-х років в Психіатричної клініці головної лікарні Массачусетсу в Бостоні, в той час у найбільшій клініці цього регіону. Виявилося, що молоді студенти, скаржилися на легку депресію, фобії, нав'язливі стани страхи і проблеми в міжособистісних відносинах, здатні вирішувати емоційні конфлікти, що лежать в основі їх психологічних труднощів. 

Залежно від спрямованості  корекції Д. Б. Ельконін пропонував розрізняти дві форми корекції: симптоматичну і  каузальную. 
 
Симптоматична корекція передбачає короткочасне вплив з метою зняття гострих симптомів відхилень у раз- 
 
вітіі. Обмеженість цього виду корекції обумовлена ​​тим, що одні й ті ж симптоми можуть мати різну природу, причини і психологічну структуру порушень. 
 
Каузальна корекція спрямована на джерела і причини відхилень. Даний вид корекції більш тривалий за часом і має безумовний пріоритет перед симптоматичною корекцією. При її проведенні виходять з психологічної структури порушень та аналізу їх генезу [Ельконін, 1980]. 
 
Залежно від змістовної спрямованості корекції розрізняють корекцію пізнавальної сфери, корекцію розвитку особистості, корекцію розвитку емоційно-вольової сфери, поведінкову корекцію і корекцію міжособистісних відносин. 
 
Залежно від виду організації психологічної допомоги з метою вирішення корекційних завдань виділяють такі форми психокорекції: індивідуальну, мікрогрупповую, групову і змішану. 
 
Індивідуальна психокорекція передбачає, що психолог працює з клієнтом один на один при відсутності сторонніх осіб. У цьому випадку забезпечується конфіденційність, інтимність відносин, і за своїм результатом дана форма психокорекції дозволяє більш глибоко, ніж групова форма, досліджувати проблеми клієнта. 
 
Мікрогрупповая форма корекції передбачає роботу в міні-групі, що складається з 2-4 осіб, як правило, мають подібні проблеми розвитку. Така форма дозволяє поєднувати в собі інтимність індивідуальної форми і переваги групових процесів. 
 
Групова форма проведення психокорекції полягає в цілеспрямованому використанні групової динаміки, всієї сукупності взаємин і взаємодій, що виникають між учасниками групи, включаючи і психолога. При вирішенні деяких проблем, що виникають, наприклад, у сфері спілкування, міжособистісних взаємодій, участь у психокорекційних групах може виявитися більш ефективним і дозволить домогтися більш відчутних результатів, ніж при індивідуальній корекції. 
 
Змішана форма поєднує достоїнства індивідуальної та групової корекцій і дозволяє здійснити комплексний підхід до вирішення проблем. 
 
За масштабами вирішуваних завдань психокорекція може бути загальною, приватної та спеціальної. 
 
Загальна корекція передбачає заходи, спрямовані на нормалізацію мікросередовища клієнта, що регулюють психофізичні, емоційні навантаження відповідно до вікових та індивідуальних можливостей, оптимізують процеси дозрівання психічних властивостей особистості. 
 
Приватна психокорекція - це набір психологічних впливів, що представляють собою адаптовані для дитячого і підліткового віку психокорекційні прийоми і методики, використовувані в роботі з дорослими, а також спеціально розроблені системи психокорекційних заходів, заснованих на провідних для певного віку формах діяльності, рівнях спілкування, способах мислення ісаморегуляції. 
 
Спеціальна психокорекція - це комплекс прийомів, методик і організаційних форм роботи з клієнтом або групою клієнтів одного віку, які є найбільш ефективними для досягнення конкретних задач формування особистості, окремих її властивостей чи психічних функцій, що виявляються в відхиляється і утрудненою адаптації (сором'язливість, агресивність, невпевненість , конфліктність і т.д.) [Осипова, 2000]. 
 
Вибір мети, спрямованості та виду корекції, тобто стратегія її 
 
здійснення, визначається основними принципами псіхокор-рекціонной роботи.