Психічне старіння

Цікаво, що в  останній рік перебування на президентській посаді Рональд Рейган провів закон, відповідно до якого скасовується обов'язковий відхід на пенсію при досягненні визначеного віку, за винятком трьох професій: пожежних, поліцейських і військових. Для всіх інших такий відхід розглядається як порушення цивільних чи прав дискримінація за віком. Сьогодні не тільки вчені, але й усі, хто займається творчою діяльністю, часто вдаються до допомоги цього закону. Згідно останнім даної, більш 90% учених США продовжують займатися дослідницькою роботою після 70 років, а близько 70% - послу 80 років.

Спроба людства  збільшити тривалість життя для  найбільш повної реалізації свого фізичного й інтелектуального потенціалу є, очевидно, не тільки біологічної, але і соціальною мотивацією. Звичайно, не знаходячи попиту і зіштовхуючись з незатребуваністю, ці устремління людини утрачають свій зміст, що не може не відбиватися в негативному змісті на тривалості життя.

Історія людства  знає чимало прикладів активного  творчого довголіття серед учених, письменників, художників, політичних діячів, що уже на схилі свого  років внесли чималий вклад у  розвиток суспільства. Великий Тиціан створив свій останній шедевр "Оплакування Христа”, переступивши 90-літній рубіж. Він малював до останніх днів, і хто знає, чи не збагатився б світ мистецтва, якби не смерть майстра від чуми. Відомий учений-хімік, лауреат Нобелівської премії Лайнус Полінг продовжував займатися науковою діяльністю і читав лекції в 93 року. Євгеній Мравінський диригував оркестром після 80-ти років, а Уінстон Черчіль і Голда Меир очолювали уряду своїх країн.

Такі приклади, перелік яких можна продовжити, свідчать про невичерпність інтелектуального потенціалу, що зберігається й у пізньому віці. У теж час, активна інтелектуальна діяльність людини може робити винятково сприятливий вплив, сповільнювати психічне старіння. У збереженні фізичного і психічного довголіття зростає роль суспільства, що повинне дбайливо, раціонально використовувати розумові і творчі здібності людини протягом усього його життя, включаючи і період старіння.

5. Індивідуальні типи старіння. Ставлення до смерті.

Через неправильні установки  та передумови, які заважають ввійти (вписатися) у старість, існує різноманіття індивідуальних типів старіння. Американські психологи виділяютьтакі типи старіння:

- регресія – повернення  до минулих форм поведінки,  яке проявляється у формі “дитячого”  вимагання допомоги у повсякденному  житті, незалежно від стану здоров’я. Змирившись із своєю участю, вони шукають підтримки, уваги, опіки в оточуючих;

- втеча, або зміна  місця проживання, як форма звільнення  у важкій ситуації;

- добровільна ізоляція  від оточуючих, пасивність та  мінімальна участь у суспільному житті;

- прагнення викликати  інтерес до себе в оточуючих; 

- спроба включитися  в життя суспільства, не зважаючи  на вік і стан здоров’я, прагнення  приховати специфічні недомагання. 

В індивідуальних випадках поведінка визначається протестом  проти процесів старіння, страхом перед смертю, відчайдушними спробами зберегти минаючу зрілість, що виражається в манері одягатися, сексуальній поведінці, проведенні вільного часу.

Отже, щоб зробити старість приємною, треба виробити цілісний погляд на життя, а також зверненість усередину себе, самоспоглядання і як стверджував К. Юнг, це є “обов’язком та необхідністю”. Результатом цієї психологічної перебудови є поява нової життєвої позиції, раціонального погляду на своє існування і стійкість психологічної і моральної рівноваги.

Ставлення до смерті –  одна з найбільших проблем, з якою людина зустрічається у своєму житті. Смерть жахала людей. У Стародавньому  Римі слово “смерть” здавалося  зловіщим. Римляни надавали перевагу вислову “він перестав жити”, німці  казали “відійшов”, а англійці – “він приєднався до більшості”.

Характерною особливістю  психологічно стану в старості є  постійне підсвідоме передчуття близької кончини. У старості смерть втрачає  свої невизначені рис і стає близьким і глибоко особистим явищем.

Науковцями встановлено, що інтерес до смерті підсилюється у пізньому віці – після 70 років. В основному літні люди не уникають розмов про смерть. Страх смерті, сама смерть ніби втрачають своє значення у глибокій старості. На думку російського  вченого І. Мечникова правомірно говорити про інстинкт природної смерті після нормального і тривалого життя. Більшість дослідників відмічає, що в старих людей немає страху перед смертю, але є страх перед фізичним недомаганням і втратою розумових здібностей.

Отже, страх смерті не є типовою віковою ознакою. Саме через відсутність страху перед смертю властиве почуття бажаності, приємності смерті. У цьому плані дуже цікаві висловлення В.В.Вересаєва. лікаря-атеїста: “Смерті я ніколи не боявся, страху смерті я ніколи не міг зрозуміти. Але недавно відчув: чекаю на неї, як на велику, яскраво-сліпучу подію. Зовсім як не можливість позбавлення від життєвого тягару – життя я люблю. Просто сама собою смерть сяє в похмурій далині майбутнього яскравою точкою. Смертельні муки… Чи такі вони вже страшні? А можливо, при раптовій смерті ми втрачаємо таке блаженство, перед яким “ничтожни усі смертельні муки”.

Найновішим “набуттям” ХХ ст. є проблема евтаназії. Евтаназія  – це право людини вибрати смерть, відмовившись від довготривалого лікування, яке не приносить полегшення, це “право на достойну смерть”.

Витоки евтаназії лежать у глибокій давності і ховаються  в існуючих здавна традиціях деяких людських племен, у яких вважалося  природнім позбавлення від немічних та старих. В.І. Вересаєв, спостерігаючи за старими людьми, які знаходяться в стані повного фізичного і психічного маразму, вирішує для себе цю проблему так: “Я хочу кричати, волати: дайте мені право вільно розпоряджатися собою! Прийміть мій заповіт, виконайте його. Якщо я виявлюся непридатним для життя, якщо почне розкладатися моє духовне єство, – ви, друзі, ви, хто любить мене, – доведіть ділом, що ви мені друзі і мене любите. Зробіть так, щоб мені було достойно піти з життя, якщо я сам буду залишений можливості зробити це”.

У Франції та США в останні десятиріччя поширилась особлива теорія так званого біологічного заповіту, зміст якого зводиться приблизно до наступного:

“Прошу використати  всі можливі засоби, щоб полегшити  страждання, навіть у тому випадку, якщо застосування сильнодіючих препаратів може скоротити життя, в якості останнього засобу прошу застосувати евтаназію”.

Написаний власноручно  людиною при здоровому глузді подібний заповіт має юридичну силу в 21 американському штаті, але в Європі поки не практикується.

Вся складність і важливість цієї моральної проблеми вирішиться медичною наукою у майбутньому, в тому числі і проблема багаторічної підтримки життя людей, які не здатні до самостійного життя та існують тільки завдяки дуже складним і дорогим апаратам. Все ширше поширюється думка, що в нових умовах нераціонально дотримуватись принципу “лікар бореться за життя хворого до останнього подиху”.

6. Передчасне старіння

      Передчасне старіння - це часткове або загальне прискорення темпів старіння, яке випереджає середній рівень старіння аналогічних за віком здорових людей, інакше біологічний вік людини випереджає його календарний вік.

Якщо фізіологічне старіння є закономірним, біологічно детермінованим процесом, то передчасне – це відхилення від природного перебігу цього процесу, пов’язане з впливом різних чинників, які можна пізнати, вивчити і в певній мірі запобігти їм.

З великої кількості  чинників ризику передчасного старіння виділяють ендогенні (спадковість, хвороби), екзогенні (гіподинамія, ожиріння, шкідливі звички, психічні стреси, несприятливе екологічне середовище тощо) і, особливо, соціальний фактор, який, з одного боку, сприяє зростанню тривалості життя, а з іншого, призводить до появи доповнюючих факторів ризику.

Серед головних причин передчасного старіння виділяють:

- захворювання серцево-судинної системи (атеросклероз, гіпертензія);

- хронічні неспецифічні захворювання легень і, як наслідок, гіпоксія тканин, що сприяє розвитку виражених змін легень і органів;

- хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту;

- ендокринної системи (цукровий діабет, гіпо- і гіпертиреоз, ожиріння, пухлини надниркових залоз тощо);

- спадкова обтяженість (до вищевказаних захворювань);

- гіподинамія – обмежена рухова активність. Вона негативно відображається

на функціональному  стані різних органів і систем, перебігу обмінних

процесів. Створюється  порочне коло – старість обмежує  м’язову

активність людини, а  вікова гіпокінезія, в свою чергу, сприяє розвитку

передчасного старіння.

- харчування значно впливає на функціональний стан організму і обмін речовин, зокрема, сприяє розвитку атеросклерозу, одного з основних чинників передчасного старіння, який скорочує життя на 6-8 років.

В розвитку патологічних процесів і передчасного старіння відіграє роль не тільки енергетичний дисбаланс, а й дисбаланс окремих компонентів їжі, адже з віком знижується толерантність до вуглеводів і жирів, тому важливим є принцип збалансованості енергетичної цінності харчового раціону і енергетичних витрат організму.

Обмеження функціональних можливостей органів і систем при старінні зумовлені:

- порушенням нервової та нейрогуморальної регуляції;

- послабленням регулюючої функції кори головного мозку і стресостійкості;

- погіршенням трофіки тканин;

- зниженням імунологічної реактивності;

- послабленням функціональних можливостей серцево-судинної системи;

- гіпоксичними зрушеннями в організмі;

- порушенням обміну речовин і процесів енергоутворення.

Шляхи профілактики і  лікування передчасного старіння людини безпосередньо випливають із закономірностей впливу біологічних і соціальних чинників на процеси старіння. Тому максимально можливе оздоровлення умов зовнішнього середовища, характеру і режиму праці, відпочинку, усунення чинників ризику, здоровий спосіб життя є запорукою успішного вирішення проблеми повноцінного довголіття.

Основні напрямки профілактики передчасного старіння рекомендує патріарх вітчизняної геронтології Д.Ф.Чеботарьов:

- здоровий спосіб життя:

- активний руховий режим;

- збалансоване харчування;

- усунення шкідливих звичок;

- правильний режим праці і відпочинку;

- оволодіння методами психологічного захисту і стійкості до стресів.

- покращення екологічної ситуації;

- покращення матеріально-побутових умов;

- покращення соціального захисту і медичного обслуговування;

- використання геропротекторів (геріатричних засобів);

- генна інженерія (в  майбутньому).

“Старіння не є простим руйнуванням структури і функцій організму, а являє собою новий рівень пристосування до середовища” (В.В.Фролькіс), тому вдосконалюючи механізми адаптації, можна підвищити життєздатність організму і попередити передчасне старіння, навіть при впливі несприятливих факторів зовнішнього середовища, тим самим досягти повноцінного здорового довголіття. З цією метою слід також широко використовувати геріатричні препарати.

Геріатричні препарати – це біологічно активні речовини широкого спектра дії, спрямовані на регуляцію енергетичних процесів, посилення компенсаторних, адаптаційних і регуляторних механізмів, нормалізацію реактивності організму у відповідь на екзогенні і ендогенні подразники.

Обмеженість функціональних можливостей  старіючого організму, зміна чутливості до дії біологічних чинників вимагають  зменшення дозування та індивідуального  підбору геріатричних засобів і  медичного контролю за лікуванням.

 Народна мудрість гласить “Старість – не радість”. Але все більше розвивається інша тенденція – старість лише починає осмислюватись людством як вік, що таїть у собі великі резерви і можливості.

Крім вже сказаного, це – максимальне продовження  трудової діяльності людей похилого віку, підвищення ліміту працездатності з виходом на пенсію в 65-70 років. Цього ж хоче основна маса людей, котрі досягли пенсійного віку (особливо інтелігенція). Ці люди володіють величезним життєвим досвідом і практичними навичками. Вони потрібні для виховання трудової зміни. Перспективна тризмінна структура робочого колективу - “діди”, “батьки”, “діти-внуки”. Причому контакт старих і молоді – взаємно продуктивний. Молодь переймає життєвий досвід і мудрість старих людей, а старі через енергію молоді діють на виробничі і соціальні питання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Отже, однією із закономірностей старіння є його нерівномірність у порушенні функцій (пам’яті, інтелекту, уваги, фізичної сили). Старість наближається до людини двома шляхами: через фізіологічне ослаблення організму та шляхом зниження сили і рухливості психічних процесів. Саме психічне старіння представляє собою процес вікової зміни вищих психічних функцій.