Простір і час

Простір і час  як форми існування матерії 

Рух матерії  відбувається у певному просторі і часі. Що собою являють поняття  «простір» і «час»? 

Простір — форма  існування (буття) матерії, яка характеризується принаймні, двома суттєвими моментами, а саме: протяжністю матеріальних об'єктів та їхньою взаємодією. Тобто, простір існує лише тоді і в тому зв'язку, коли є матеріальні об'єкти. Без них це поняття є безпредметним. Особливістю простору як філософської категорії є його трьохмірність, бо такі виміри мають матеріальні об'єкти (ширина, висота, довжина). 

Час — теж  форма існування матерії. Категорія  «час» відображає тривалість існування  матеріальних об'єктів і послідовність  їхньої зміни. Так само, як і простір, час, без матеріальних об'єктів не існує. Особливістю часу є те, що він незворотний. Час повернути назад неможливо. 

Отже, змістом  простору і часу як загальних форм існування матерії є матеріальні  об'єкти. Простір і час — форми  буття матерії, змістом же є сама матерія, її конкретні види. 

Спільними моментами  для простору і часу, як філософських категорій, є те, що вони:

об'єктивні (існують  незалежно від людини, її свідомості);

пізнаванні (є  об'єктами вивчення). 

Простір і час  за своїм змістом суперечливі  поняття. Ця суперечливість полягає  в тому, що нескінченність простору і нескінченність часу у Всесвіті складається з кінечних протяжностей і кінечних тривалостей. Оскільки, з одного боку, конкретні об'єкти є кінечними як речі Землі, а з іншого, нескінченними, як об'єкти Всесвіту. 

Простір і час  як філософські категорії і простір і час як природничо-наукові поняття — це не одне і теж. Перші — найзагальніші, стабільні, абстрактні поняття. Другі — змінні, відносні, нестабільні. Простір і час як природничо-наукові поняття змінюються з розвитком наукових уявлень про матеріальні об'єкти. Наприклад, Ісаак Ньютон (1643 — 1687) вважав простір незмінним, абсолютним.[7] На його думку, простір — це щось подібне до порожньої кімнати, у яку можна внести меблі, винести їх, а простір при цьому залишиться без змін. 

Однак з часом це твердження Ньютона про незмінність простору як природничо-наукового поняття було спростовано німецьким математиком Бернгардом Ріманом (1826 — 1866). 

Суть справи полягала ось у чому: сума кутів  трикутника, як матеріального об'єкта, на площині завжди дорівнює 180°. Це відомо. Однак Риман довів, що коли геометричну фігуру трикутника уявити на сферичній поверхні, то сума кутів такого трикутника буде не 180°, а більшою. Отже, і простір, таким чином буде більшим, тобто змінним, не стабільним. 

Далі, у свою чергу, відомий російський математик Микола Лобачевський (1792 — 1856) довів, що сума кутів трикутника може бути, навпаки, меншою за 180°. Це залежить від того, з якого боку сферичної поверхні уявити трикутник. Дане відкриття, котре не отримало визнання сучасників, здійснило переворот в уявленні про природу простору, його змінність. 

Таким чином, незаперечно  було доведено, що уявлення про простір  як конкретне природничо-наукове  поняття змінюється у зв'язку із розвитком науки. 

Таким же змінним, нестабільним є природничо-наукове поняття час. Така змінність, нестабільність часу випливає з теорії відносності відомого фізика-теоретика Альберта Ейнштейна (1879 — 1955). Два висновки з його теорії мають, принаймні, філософське значення. Перший висновок: якщо тіло рухається зі швидкістю світла (300 тис. км/сек), то це тіло змінюється у своїх розмірах. Отже, змінюються і його просторові характеристики. Другий висновок: якщо тіло рухається зі швидкістю світла, то час для такого тіла протікає повільніше. 

Ґрунтуючись на дослідженні Ейнштейна, сучасний швейцарський фізик-теоретик Клаус Лейшнер у 1994 році розрахував, що коли тіло буде летіти зі швидкістю 800 тис.км/год, то час у такому польоті матиме такі характеристики:

Політ тіла тривалістю:

15 років –  на Землі за цей час пройде 35 років;

20 років –  на Землі пройде 80 років;

30 років –  на Землі пройде 1200 років;

50 років –  на Землі пройде 4700 років. 

Тобто, час на Землі спливає швидше. У польоті  — повільніше. Можна припустити, що той, хто проведе у такому польоті 50 років і повернеться на Землю — не застане нікого із своїх близьких та знайомих — бо на Землі за цей час пройде 4700 років.

[ред.]

Ілюзії простору і часу 

Простір і час, як відомо, існують незалежно від  людини, її свідомості. Вони об'єктивні  за своєю природою. Разом з тим, їхнє сприйняття не позбавлено і суб'єктивних моментів. Це виявляється в тому, що: а) протяжність матеріальних об'єктів  відображається у людській свідомості не завжди адекватно — віддаль між цими об'єктами може складатися. Особливо це спостерігається у горах, пустелі; б) час може протікати по-різному — або швидше, або повільніше. Все залежить від суб'єктивних відчуттів людини, її захопленості, уваги, інтересу. 

Розповідають, що коли відомий російський художник Ілля Рєпін (1844 — 1930) малював свої картини, то так цим захоплювався, що цілу добу міг не виходити із майстерні. Йому навіть їжу ставили на віконце, котре було зроблене спеціально у  дверях його майстерні. 

Автора теорії відносності — Альберта Ейнштейна  кореспонденти якось запитали, як розуміти його твердження про те, що час — поняття відносне, може уповільнюватися, коли відомо, що час  завжди в земних умовах протікає однаково. На це запитання маестро відповів у жартівливій формі:

 “Одна справа, коли ви тримаєте на колінах  гарну дівчину, інша, – коли  ви стоїте голими п’ятами на  гарячій сковороді.

 Час для  вас буде протікати по-різному.  У першому випадку час буде  для вас протікати швидко. У другому – надто повільно”. 

Навіть залежно  від віку люди сприймають час не однаково. Американський дослідник  Петер Манган провів такий експеримент. Він відібрав три групи людей  різного віку: тим, кому 19 — 24 роки; 45 — 50 років; 60 — 70 років. І попросив їх, зосередившись, повідомити, коли для них пройдуть три хвилини часу. Виявилася така картина: для групи осіб 19 — 24-ти річних оцінка трьох хвилин дорівнювала 3,01 хвилини; для групи осіб 45 — 50-ти річних три хвилини дорівнювали 3,25 хвилини; для групи осіб 60 — 70-ти річних три хвилини становили 3,67 хвилини. Тобто, для літніх людей час проходить швидше, хоча об'єктивно час в земних умовах завжди протікає однаково, стабільно. 

Такі, найзагальніші  характеристики простору і часу як філософських категорій і як природничо-наукових понять. 
 
 

Рух — спосіб існування матерії 

З точки зору філософії, матерія не виникає і  не зникає. Вона існує вічно. Матерія  не може перетворюватися в ніщо. Які б зміни у світі не відбувалися  кількість і якість матерії залишаються стабільними. Цей процес детермінується об'єктивними законами природи. Так, із закону збереження маси і енергії випливає, що: які б зміни у природі не відбувалися, загальний баланс субстанціональної матерії залишається незмінним (субстанція — це те, з чого складається світ). 

Все існуюче  знаходиться у русі. Це відомо. І  ні в кого таке уявлення не викликає сумнівів. Ще в античну давнину  говорили, що «життя — це рух. Де немає  руху, там немає життя». Рух —  це фактично абсолютна величина. Спокій, стабільність речей — відносна. У русі предмет, річ виникає, стає. У спокої закріплюється, фіксується. Немає жодного виду матерії, яка б не знаходилася у русі. Ніде і ніколи не було і не може бути матерії поза рухом. Рух — це сам спосіб існування матерії. Відомо, що при нагріванні, скажімо, води остання інтенсивно випаровується. При охолодженні — інтенсивність випаровування зменшується. При температурі мінус 273° (абсолютна температура) рух молекул фактично припиняється. 

Але на атомному рівні рух не припиняється — електрон продовжує обертатися навколо свого ядра, так само як Земля, всі планети нашої галактики обертаються навколо Сонця. Стабільність, стійкість, сонячної системи досягається саме завдяки рухові. Якби цього не було б, то всі планети Сонячної системи впали б на Сонце, оскільки маса його і притягання надвеликі. Цього не відбувається, тому що є рух, діяння відцентрових та доцентрових сил, котрі рівні за своєю величиною і протилежні за своєю спрямованістю. 

Рух — суперечливе  явище. Щось рухається лише тоді, коли воно знаходиться в даному місці і одночасно в ньому не знаходиться. По суті, рух — це сама існуюча суперечність (Гегель). Рух не лише переміщення, котре можна спостерігати візуально, а й внутрішня, невидима зміна.