Причини важковиховуваності підлітків

Формування  повноцінної активної особистості  має насамперед грунтуватися на вихованні у дитини почуття власної гідності, усвідомлення своєї самоцінності, поваги до себе, віри у власні сили. Дитина має намагатися бути сама собою, не схожою на інших. 
    Проте на заваді формуванню повноцінної особистості інколи постає страх. Немає людини, яка б ніколи не переживала цього почуття. Стурбованість, тривога, страх, тривожність - такі ж невід'ємні емоційні прояви нашого психічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, смуток. 
    Страх бере свій початок у ранньому дитинстві, звідки він може пробиратися в майбутнє людини і тероризувати її все життя. 
    Проте слід зазначити: страх, як і інші прикрі переживання, не є однозначно шкідливим. Будь-яка емоція виконує певну конкретну функцію і допомагає дитині чи дорослому орієнтуватися в навколишньому середовищі, захищає нас від зайвого ризику, коли ми, наприклад, переходимо вулицю тощо. Він регулює діяльність, поведінку, убезпечує людину від травматизму. Проте цим, на жаль, їхній позитивний вплив обмежується. 
    За походженням страхи поділяються на такі види: 
    - навіювані, 
    - особистісно-зумовлені,  
    - ситуативні. 
    Навіювані страхи виникають у дитини під впливом слів чи дій дорослого. Психологи виділяють окремі конкретні причини навіюваних страхів, зокрема, залякування (жартома чи зумисне), фізичні покарання, примушування, приниження особистої гідності, висміювання невдач дитини та гіперпротекція, коли за дитину все роблять батьки. Кожна з названих причин може зумовити виникнення в дитини одного з конкретних видів страху: перед фізичним покаранням, перед неуспіхом у діяльності, страх бути висміяним. Ось дея¬кі з традиційних висловлювань дорослих у цьому випадку: «Сашко, не плач, бо зараз покличу медсестру, щоб зробила тобі укол!» (вихователь дитячого садка); «Погано поводитимешся - віддам чужому дядькові» (батько, мати); «Бабай зараз прийде до тебе!» (бабуся). 
    Особистісно-зумовлені страхи виникають через незадоволення життєво-важливих потреб для повноцінного розвитку особистості. Це можуть бути думки про свої вади, недоліки, відсутність упевненості маляти в любові батьків, розлука з об'єктом прихильності, страх засинати, залишатися самому у темному приміщенні, вдома без дорослих, захворіти. Такі страхи дуже важко усунути. 
    Ситуативні страхи спричинені реальними подіями у житті дитини. Наприклад, пожежа, блискавка, землетрус, воєнні дії, поведінка п'яних батьків, мультфільми чи казка з жахами, присутність дитини на похороні. У таких випадках страх виникає як прояв природного захисного рефлексу, але на цьому, на жаль, його дія не припиняється. Ситуативні страхи минають, але залишають важкий слід у психіці дитини й часто переходять у доросле життя людини. Тому надзвичайно важливо оберігати дітей від ситуацій, які можуть спричинити до переляку.

Часто батьки стурбовані проявами дитячих страхів. Ці страхи характерні для певного віку і є показником повноцінного розвитку емоційної сфери дитини. Для здорового, нормально розвиненого малюка переляк і страх – природна реакція, що проявляється в процесі пізнання оточуючого світу. В дошкільному віці страхи виникають частіше, ніж у подальші роки. Для кожного віку характерні свої страхи. 
     Отже, чого можуть боятися діти? Це залежить від віку дитини. До 7 років удітей переважають так звані природні страхи, які базуються на інстинкті самозбереження. В 7-10 років наступає рівновага між природніми та соціальними страхами (самотності, покарання, запізнення). Якщо описати більш конкретно, то можна виділити окремі страхи, які притаманні певному віковому періоду. 
    Перший рік життя: 
    - страх нової обстановки; 
    - страх відділення від матері; 
    - страх сторонніх людей. 
    Від 1 до 3 років: 
    - страх темноти (основний страх у цьому віці); 
    - страх залишитися насамоті; 
    - нічні страхи. 
    Від 3 до 5 років: 
    - страх одинокості, тобто страх “бути ніким”;  
    - страх темноти;  
    - страх замкнутого простору;  
    - страх казкових персонажів.  
    Від 5 до 7 років; 
    - страхи, пов’язані зі стихіями: пожаром, глибиной;  
    - страх батьківського покарання; 
    - страх перед тваринами;  
    - страх страшних снів;  
    - страх втратити батьків; 
    - страх смерті;  
    - страх запізнитися;  
    - страх перед зараженням якоюсь хворобою. 
    Так само як і страхи, уже в ранньому дитинстві може виникнути такий негативний емоційний стан як тривожність, коли дитини тривалий час самотня, позбавлена батьківської ласки, веселих ігор і забав. Відсутність емоційно-насиченої гри з батьками, братиками, сестричками не сприяє правильному емоційному реагуванню на різні стресові ситуації, збіднює емоційне життя дитини. Діти частіше відчувають тривогу, якщо вважають найголовнішою у сім'ї маму, а не тата. Постійні нервово-психічні перевантаження, що їх відчу¬ває жінка-мати внаслідок підміни сімейних ролей, відбиваються на її взаєминах із дітьми, викликаючи в них тривогу. Суміщення професійних та сімейних обов'язків деякими матерями також є фактором, що сприяє розвитку тривоги у дітей, оскільки діти постійно очікують на крик та погрози з боку перевтомленої матері, не можуть точно передбачити її дії. 
    Тривога у малюків може розвиватися не тільки в неблагополучних сім'ях, але й унаслідок формально правильного, але не досить емоційно теплого (емоційного) ставлення до них матері, батька, бабусі, дідуся. Діти в таких сім'ях відмежовуються від дорослих стіною байдужості, негативізму, заглиблюються у свої переживання. Вони, як правило, не схильні до зовнішнього відкритого вияву своїх почуттів. 
Дошкільники дуже чуттєво реагують на конфлікти в родині – це посилює страхи. Нерідко страхи проявляються при хворобах когось із дорослих в сім’ї, операціях. 
Перераховані страхи мають тимчасовий, перехідний, віковий характер, з ними не треба боротися, просто підтримуйте і заспокоюйте малюка, приймаючи таку особливість його психічного розвитку. Однак бувають інші страхи, що називаються невротичними. В їх основі – психічна травма, невміння дорослого впоратися з віковими проблемами дитини, жорстокість у відносинах, конфлікти у сім’ї, висока тривожність у батьків. Такі страхи самі не проходять, необхідна допомога спеціалістів (психолога, психотерапевта), зміна стилю виховання. Допомагають подолати страхи ігрові методики-корекції: малювання страхів; складання казкових історій з доброю кінцівкою і програвання їх у сім’ї. 
Якщо в дитини неспокійний сон з кошмарами, їй важко засинати, вона страшиться темряви, у неї занижена самооцінка, це означає, що дитина чогось боїться. 
Як уникнути виникнення й закріплення страхів: 
• Ніколи не зачиняйте малюка в темній незнайомій кімнаті. 
• Не залякуйте дитину (віддам чужій тітці, прийде Баба-яга і забере тебе, не підходь, собака вкусить тощо).  
• Перетворюйте злих героїв на добрих (вигадуйте казки – як Баба-яга стала хорошою, як павучок допоміг дівчинці вийти з лісу…). 
• Не перенавантажуйте фантазію дитини: іграшки мають відповідати віку, виключіть з дитячого перегляду агресивні фільми та мультфільми, обережно відбирайте книги для читання (у 3 роки дитина може злякатися вовка з „Червоної Шапочки”, а 2-річному малюкові ні до чого купувати робота зі зброєю чи крокодила з роззявленою пащею).  
• Заздалегідь готуйте дитину до садочка і школи. 
• Підвищуйте самооцінку малюка. 
• Подолайте власні страхи (перед транспортом, ліфтом, собакою тощо) і не заражайте ними дітей. 
• Враховуйте, що більш за все схильні до розвитку страхів емоційно-чуттєві та  вразливі діти, а також діти, у яких дуже добре розвинена уява. 
• Заохочуйте розвиток самостійності, нехай малюк відчує, що він багато вміє, багато знає. 

Дитячі страхи можуть призвести до неврозу.

Часто батьки стикаються з проблемою  дитячих страхів, чи переляку, як говорять у народі. Як допомогти дитині у  такому випадку? Відповідь на це запитання допоможуть знайти фахівці з дитячої неврології. У молодшому віці у дітей виникає багато страхів: перед тваринами, темрявою, діти бояться перебувати самі у кімнаті. Значний переляк може виникнути від побаченого по телевізору. Більш серйозні страхи виникають, якщо дитина пережила трагічну подію.

У старших дітей відчуття страху зазвичай виникає перед важливою подією: перед виступом, екзаменом, контрольною. Діти непритомніють, розгублюються перед чужою аудиторією, незнайомими людьми. Дуже часто це може бути наслідком неправильного виховання в сім’ї або ж неправильної роботи педагогів, які навіюють дітям страх.

Не завжди можна визначити, що дитина налякана. Але страх може проявлятися у таких симптомах, як заїкання, замкненість, надмірна мовчазність. Іноді діти самі розповідають батькам про свої страхи. Але якщо дитина в такому віці, що не може сама розповісти, батьки повинні здогадатися, що могло стати причиною переляку. Буває, звичайно, і таке, що дитина вже досить доросла, але розповісти про те, що саме її налякало, соромиться або не може через певні комплекси, або через недовіру до батьків.

Якщо вчасно не звернути увагу на таку проблему, як дитячі страхи, це може призвести до серйозних наслідків.

Будь-який страх — це причина розвитку неврозу, а в гіршому випадку навіть шизофренії. Окрім того, у дитини розвивається комплекс неповноцінності, особливо якщо страх супроводжується заїканням. А це вже обмежує її у спілкуванні, у виборі професії, у будь-якій діяльності.

При лікуванні страху насамперед необхідно виявити причину цього явища. Потрібно диференціювати: чи це страх від певного психонавантаження, чи від надлишку емоцій (позитивних і негативних), чи це страх, який є симптомом захворювання. Тому важливо у такій ситуації звернутися до психолога, який з’ясує причину страху.

Щодо народних методів, то категорично  заперечувати їх не можна, але важливо, щоби той, хто лікує, був частково психологом і розумів серйозність ситуації.

Є кілька способів допомогти дитині подолати страхи без допомоги фахівця.

Наприклад, запропонуйте малюкові намалювати те, що його налякало. Навіть якщо ви не зрозумієте зміст зображеного, разом із дитиною спаліть цей малюнок чи розірвіть на дрібні шматочки. При цьому пояснюйте, що так ви знищуєте її страх.

Якщо ж вдалося дізнатися, що саме налякало дитину, почніть змінювати уявлення дитини про цей об’єкт. Скажімо, малюк злякався собаки — тоді читайте йому казки про хороших песиків. Якщо налякала якась людина — забезпечте дитині більше спілкування з приязними, добрими людьми, котрих малюк добре знає.