Предмет та об′єкт психологічної науки

Вступ

Основна частина

1. Предмет та об′єкт  психологічної науки. 

2. Історичні етапи  розвитку психології.

3. Галузі психології. Місце психології в системі  підготовки офіцера

пожежно-рятувальної  служби.

4. Методи психологічного  дослідження. 

5. Будова та функції мозку. Нервова система.

 

1.Предмет та об’єкт  психології

 

Термін „психологія” - походить від давньогрецьких слів „псюхе” – душа

та „логос” – вчення.

 

На сьогоднішній день психологію розглядають  як науку про

призначення, будову, закономірності розвитку та функціонування психіки у

житті людини і тварин. Психіка  ж розуміється як осередок життя  – 

різнорівнева форма активності, за допомогою якої людина (або тварина)

реалізує свої стосунки зі світом. Отже,

 

 психіка – це властивість

високоорганізованої матерії (мозку) відображати об’єктивну дійсність і на

основі виникаючого психічного образу регулювати діяльність суб’єкту і його

поведінку.

Як кожна наука, психологія має  свій предмет та об’єкт. Об’єктом

психології є людина. Всі галузі суспільних наук: філософія, соціологія,

педагогіка та психологія розглядають  власне одне і теж саме: діяльність

суспільної людини. Але кожна  з них розглядає її зі своєї  особливої точки

зору, і виділяє у ній свій предмет дослідження.

Якщо з об’єктом психології більш-менш зрозуміло, то наукова

психологія все ще перебуває  у пошуках свого предмету. Чим  більше наука

просувається вперед, тим більше наукова громадськість розуміє, що

домінуюче уявлення про психіку  не відповідає тим її виявам, які  виникають в

процесі досліджень. Внаслідок цього виникають різноманітні напрямки

психології, кожен з яких розширює свою теоретичну базу та активно шукає

практику.

Так, психоаналіз - розглядає вплив підсвідомості на життєвий шлях

особистості, біхевіоризм пояснює  особистість зі сторони поведінки,

гуманістична психологія робить акцент на мотивацію, тощо. Сучасна

вітчизняна наука під предметом психології розуміє факти, закономірності й

механізми психіки.

Психіка має дів сторони:

-відображальну і

-регуляторну.

 

В процесі відображення у людини виникає психічний образ (відчуття,

сприймання, мислення, увага, пам’ять, уява). Регуляторна сторона психіки

проявляється в зовнішніх діях, поведінці, трудовій діяльності людини. Протее жодне психічне явище не існує поза людиною як особистістю, тому

психологія вивчає і закономірності розвитку та становлення суб’єктивного

світу особистості (темпераменту, характеру, здібностей).

Отже, образ, мотив, діяльність та особистість – це основні категорії психології, кожна з яких характеризує одну зі сторін предмета психології.

 

2. Історичні етапи  розвитку психології.

 

1. На першому етапі психіка  розглядалась як душа (цей етап

починається приблизна п'ять тисячоліть тому і закінчується на

початку нашої ери).

2. Природа психіки пов'язується  із свідомістю людини (з перших

століть нашої ери і до кінця XIX ст.).

3. У другій половині XIX ст. виникає  уявлення про психіку як

поведінку.

4. Наприкінці XIX ст. психіка людини  дедалі чіткіше

пов'язується із самосвідомістю, пізніше  — з особистістю.

Психологія у Стародавньому світі. Найдавніші спроби науково

пояснити психіку зафіксовані  у давньоєгипетському папірусі —  «Пам'ятці

мемфістської телеології» (кінець IV тис. до н. е.), де вперше описується

механізм психічної діяльності.

 

Центральний орган — це серце людини, котре

«усякій свідомості дає підніматися». Мова ж повторює усе, «що замислене

серцем».

Пізніше був установлений зв'язок психічної функції з мозком. У

давньокитайських медичних працях закладається вчення про темперамент. За

основу китайські, а також індійські  лікарі брали три елементи — подібне до

повітря начало «ці», жовч та слиз.

 

 Залежно від домінуючого елемента виділяли три типи людей:

 

а) сильні, хоробрі, схожі на тигра (з домінуванням

жовчі);

механічними законами пояснював і  всі

функції живого тіла. Джерело сили винесено за межі природи і належить

трансцендентному Богу-творцю.

 

Нідерландський філософ Спіноза (1632—1677) вважав, що свідомість

— таке ж реальне явище, як і  матерія. Спіноза у вченні про  душу звів усе

розмаїття психічного життя до розуму та пристрастей, афектів: радості, суму

та жадання. Волю він ототожнив  з розумом. Поведінкою людини керує, за

Спінозою, прагнення до самозбереження та власної користі. Найвищим

видом інтелектуального знання він  вважав безпосереднє досягнення істини,

або інтуїцію розуму.

 

Німецький мислитель  Лейбніц (1646 — 1716) вперше в історії науки

висунув поняття несвідомої психіки. Він розмежував перцепцію

(неусвідомлене сприймання) і аперцепцію (усвідомлене сприймання, що

включає також увагу і пам'ять). Психічне життя, за Лейбніцем, доцільно

уявляти не як арифметичну суму явищ, а як інтеграл, що має активний

характер і перебуває у безперервному  розвитку.

 

 

 

Англійський філософ  і педагог Джон Локк (1632 —1704) є

фундатором емпіричної (дослідної) психології, що спирається на знання,

набуті у вигляді досвіду. Досвід має два джерела: діяльність зовнішніх

органів чуття (зовнішній досвід) і  внутрішню діяльність розуму (внутрішній

досвід). Душа нагадує чисту дошку, на якій дослід виводить свої літери.

Завдяки Локку в науці зміцнюється думка про те, що головним законом

психології є закон асоціації (зв'язку) ідей. Асоціанізм стає одним  із провідних

напрямів психології. У XVIII ст. визріває вчення про психіку як функцію

мозку.

 

Психологія ХІХ століття. Чарльз Дарвін (1809-1882). Лише з

досліджень Ч.Дарвіна починається  етап, який можна назвати

самовизначенням організму людини і тварини. Йдеться про таке провідне

поняття як добір, що має психологічний  еквівалент, такий як вибір партнера, що спричиняє виживання виду. Щоб  було еволюційне удосконалення виду

потрібно щоб партнери були оптимально підібрані. У своїх працях – 

„Походження видів”, „Видозміни домашніх тварин та культурних рослин”,

„Походження людей та статевий добір” – було закладено основи

еволюційного  вчення як загально біологічної теорії. Дарвін вважав, що

закони  розвитку тваринного світу – боротьба за існування та природній добір

– так само застосовуються як до антропогенезу, так  і до історичного розвитку

людства.

 

Видатний учений І. М. Сєченов у праці «Рефлекси головного мозку»

стверджував, що «всі акти свідомого та несвідомого  життя за способом

походження  е рефлекси». Будь-яке психічне явище  включає як рефлекс до

свого складу дію зовнішнього подразника та рухову відповідь на нього.

Образи, уявлення, думки є, за І. М. Сєченовим, окремими моментами

цілісних  психічних процесів взаємодії організму  з середовищем. Психічні

процеси виконують  функцію сигналу або регулятора, за допомогою якого дія

відбувається  відповідно до умов, що змінюються, і  досягається певний

результат, Психіка виступає як властивість, функція відповідних відділів

мозку, де збирається і перероблюється інформація про світ.

Рефлекторна лінія розуміння психіки  була продовжена вже у XX ст. І.

П. Павловим, який експериментально обґрунтував  й розробив учення про

дві сигнальні системи у своїх  працях „Лекції про роботу великих  півкуль

головного мозку” та „Дванадцятилітній  досвід вивчення вищої нервової

діяльності тварин”. На його думку, тварини керуються у своїй  поведінці

зоровими, слуховими, нюховими образами, що слугують для них сигналами

певних безумовних подразників. Уся  психічна діяльність тварин, формування

в них умовних рефлексів здійснюються на рівні першої сигнальної системи

(«перші сигнали»). У людини поряд  із першою сигнальною системою

функціонує друга, яка базується на слові. «Другі сигнали» — це звуки усної

мови, письмова мова, а також знакові  системи різного рівня узагальнення та

призначення..

 

 

 

 

 

 

 

 Володимир Михайлович Бехтерев (1857-1927) у своїх працях

всі психологічну інформацію, пов’язану з

навчанням та вихованням.

 

· Медицинська психологія – має справу з відхиленнями від норми у психіці

та поведінці, пояснює причини  та діагностує відхилення у психічних

процесах та особистості в цілому.

· Психотерапія – розробляє немедикаментозні методи лікування відхилень у психіці.

 

4. Методи психології.

 

Методи наукових досліджень – це ті прийоми і засоби, за допомогою

яких вчені отримують достовірні відомості, які використовуються в

подальшому для побудови наукових теорій і виробітки практичних

рекомендацій.

Загалом, методи психології можна поділити на чотири великі

підгрупи:

• спостереження,
• опитування,
• тести,
• експеримент.

 

Спостереження має декілька варіантів.

 

Зовнішнє спостереження – це спосіб збору даних про людину або групу шляхом прямого спостереження за ним зі сторони.

Внутрішньє спостереження (самоспостереження) - застосовується тоді, коли психолог ставить перед собою задачу вивчити явище в тому вигляді, в якому воно існує у його свідомості.

 

 Вільне спостереження - не має встановлених рамок, а у стандартизованому, навпаки, заздалегідь визначені мета і рамки. Окрім того, спостереження може бутивключеним і стороннім, в залежності від того, чи приймає участь у процесі сам психолог чи ні.

 

Опитування являє собою метод, при якому людина відповідає на

задані йому питання. Воно має декілька варіантів проведення, кожен з  яких

має свої переваги і недоліки.

 

Так, опитування може бути:

• усним і
• письмовим:

при усному можна звертати увагу на реакції та поведінку людини, коли вона відповідає на запитання,

а при письмовому можна одночасно охопити велику кількість людей.

вільне опитування, коли перелік

питань завчасно не визначаються, і це опитування найкраще

використовувати у психотерапії та при психологічному консультуванні.

 

 

 

 

Тести являють собою стандартизовані методи психодіагностичного

дослідження, при використанні яких можна отримати точну якісну або

кількісну характеристику вивчаючого явища. Тести розробляються на

великій кількості людей, мають  свої правила збору і обробки  первинних

даних та своєрідність (стандартизованість) інтерпретації.

 

Тести варіанти:

 

-тест-опитувальник - (коли є певні запитання і певна інтерпретація

результатів);

-тес-завдання - (коли потрібно зробити якесь завдання і на основі

цього градуються результати);

-тест- проективний - (досліджуваний сам

пояснює зображене, яке не має чіткої логіки, і тим самим обходиться

механізм супротиву діагностиці).

 

Специфіка експерименту полягає в тому, що в ньому цілеспрямовано і

продумано створюється штучна ситуація, в якій властивість, що вивчається

розкривається найбільш повно. Є два різновиду експерименту:

- природній і

- лабораторний.

 

Однин від одного вони відрізняються  тим, що дозволяють

вивчати психологію і поведінку  людей в умовах, віддалених (лабораторний)

або приближених (природній) до дійсності.

 

5. Будова та функції  мозку. Нервова система.

 

Психіка являє собою властивість мозку, а психічна діяльність організму

здійснюється за допомогою спеціальних  фізіологічних механізмів. Нервова система мас центральну і периферійну частини.

 

Центральна нервова  система складається з головного та спинного

мозку, розташованих відповідно у  черепі та хребетному стовпі.

Периферійна нервова  система складається із спинномозкових та

черепномозкових нервів.

 

Спинний мозок являє собою довгий тяж, розташований у хребетному

каналі. Його довжина у чоловіків  сягає у середньому 45 см, а у  жінок— 41—

42 см. Він поєднує головний мозок  та периферійну нервову систему,  його

волокна передають інформацію від  головного мозку до тіла й назад. Спинний

мозок самостійно здійснює лише дуже прості рефлекси, зокрема колінний

рефлекс. Входячи в череп, спинний  мозок розширюється і створює  стовбур

мозку, в якому містяться структури, що відповідають за основні фізіологічні

функції: дихання, роботу серця, травленн

спеціалізацію.

 Існує функціональна асиметрія головного мозку —

півкулями виконуються різні функції.

Права півкуля контролює сенсорні й

рухові функції лівої половини тіла,

а ліва здійснює контроль його правої

половини.

 Як свідчать результати вивчення розщепленого мозку, ліва півкуля

в основному відповідає за мову, за аналітичну й послідовну переробку

інформації, забезпечуючи тим самим  послідовне аналітичне мислення.

Розлади у діяльності лівої півкулі  призводять до порушень мовної діяльності, блокуючи здатність до нормального спілкування, а також викликають

серйозні дефекти розумової  діяльності. Права півкуля оперує образною

інформацією, переробляючи її одночасно  й цілісно (симультанно), керує

навичками, пов'язаними із зоровим  і просторовим досвідом, забезпечує

орієнтацію в просторі, емоційне сприйняття об'єктів, зокрема музики.