Поняття установки в соціальній психології

План

Вступ

1. Поняття установки в соціальній психології

2. Види, функції та компоненти установок

3. Утворення установок та їх вплив на формування думок про людину

Висновки
Вступ

При взаємодії поведінка однієї людини нерідко сприяє змінам у діях і почуттях іншої людини, тобто справляє на неї певний вплив. Психологи вважають, що індивідуальний вплив — це процес і результат зміни однією людиною поведінки іншої людини під час взаємодії з нею. Будь-який вплив здійснюється з метою формування, закріплення або зміни установок, поглядів, взаємин, почуттів або дій.

Важливим детермінуючим фактором взаємодії, в результаті якої здійснюється міжособистісний вплив, є соціальні установки.

Установка (в широкому розумінні цього слова) - ціннісне ставлення стосовно того чи іншого об'єкта, це оцінка чогось або когось за шкалою «приємно-неприємно», «корисно-шкідливо», «добре-погано»; щось ми любимо, а щось терпіти не можемо, до чогось відчуваємо приязнь, а до чогось - неприязнь. Те, як ми оцінюємо наше ставлення до оточуючого світу, відображають наші установки.

Установка має диспозиційний характер у тому сенсі, що є набутою, засвоєною тенденцією думати про якийсь предмет, людину або проблему якимось певним чином. Внутрішні зміни у людини часто створюють передумови для подальших змін у поведінці. Наприклад, окремо взята рекламна об'ява (або навіть декілька тютюнових виробів) може й не викликати у підлітка бажання почати палити. Однак неодноразово повторюваний асоціативний ланцюжок: «паління - це веселощі, романтика, розваги» і т.п. здатен сприяти формуванню позитивної установки стосовно тютюнопаління. I в подальшому людина стає більш податливою в наступних ситуаціях соціального впливу. Отже, впливаючи на установки, люди тим самим можуть впливати на поведінку.

1. Поняття установки в соціальній психології

Спочатку термін «установка» використовувався в психології для визначення психофізіологічної готовності організму реагувати на ті чи інші стимули. Термін «установка» вперше з'явився в експериментальній психології наприкінці XIX ст. Німецькі психологи Георг Мюллер і Фрідріх Шуман виявили, що в процесі повторення тих самих дій у людини виникає певна схильність, готовність до сприйняття і реагування конкретно-зовнішньої ситуації. Це явище отримало назву «установка».

Уже потім Герман Еббінгауз зіставив установку з певними психічними станами індивіда, що виникають у процесі здійснення звичайних дій. На початку XX ст. поняття «установка» стало використовуватися в інших напрямках і розділах психології.

Поняття «соціальна установка» введено в науку американськими соціологами У. Томасом і Ф. Знанецьким, які синтезували його з філософського поняття «цінності» і психологічного - «установка». В їх концепції соціальна установка - це індивідуалізоване відношення до об'єкта, який визначається як цінність у даній соціальній спільноті.

За Ф. Зімбардо, М. Ляйппе Соціальна установка - це ціннісна диспозиція, стійка налаштованість на певну оцінку, що базується на когніціях, афективних реакціях, поведінкових намірах (інтенціях) і попередній поведінці, що склалися, яка здатна, в свою чергу вплинути на пізнавальні процеси, на афективні реакції, на створення інтенцій і на майбутню поведінку.

У загальному плані соціальна установка – це пояснювальне поняття для визначення суб’єктивних орієнтацій індивіда як члена групи (суспільства) на ті чи інші цінності.

Соціальна установка розуміється як стійке, фіксоване, ригідне утворення особистості, що надає стабільності та спрямованості її діяльності, поведінці, уявленням про світ і саму себе.

За допомогою установки (стійкої схильності індивіда до певної форми реагування) людина орієнтує свої вчинки, дії та поведінку в певному напрямі. Стосовно соціальних установок, то вони диктують індивідові певні, соціально прийнятні способи поведінки.

2. Види, функції та компоненти установок

Фактів, що демонструють готовність, або попереднє настроювання організму до дії, надзвичайно багато, і вони дуже різноманітні. Вони стосуються різних сфер психічного життя індивіда.

Наприклад, дитина задовго до однорічного віку, намагаючись взяти предмет, підбудовує кисть руки під його форму: якщо це маленька крихітка, то вона зближає й витягає пальці, якщо це круглий предмет, він округляє й розводить пальці й т.д. Подібні попередні настройки пози руки ілюструють моторну установку.

Спринтер на старті перебуває в стані готовності до ривка - це теж моторна установка.

Якщо ви сидите в темній кімнаті й зі страхом чекаєте чогось загрозливого, то іноді й справді починаєте чути кроки або підозрілі шерехи. Приказка «у страху очі великі» відбиває явища перцептивної установки.

Коли вам дається який-небудь математичний приклад, виражений у тригонометричних символах, то у вас створюється установка вирішувати його за допомогою формул тригонометрії, хоча іноді це рішення зводиться до простих алгебраїчних перетворень. Це приклад розумової установки.

Згідно Д. Н. Узнадзе зміст установки залежить від об’єктивного фактору, що її викликає . Відповідно, при дослідженні змісту установки щоразу необхідно знайти той предмет в ситуації розв’язання задачі, на який спрямована установка, і те, яку роль виконує цей предмет в детермінації діяльності. Таким чином виділяється кілька форм або видів установок по відношенню до «потрібного» предмету та по їх походженню. Це «безпосередні» та «опосередковані» установки.

На думку М. Е. Торшина, до функцій установок можна віднести:

- функцію пристосування, пов’язану з необхідністю забезпечити максимально сприятливе становище людини в соціальному середовищі. Позитивна установка – до сприятливих стимулів, негативна – до негативних;

- енергозахисну функцію, пов'язану з необхідністю підтримувати внутрішню цілісність особистості. Так виникають негативні установки щодо тих людей, дії яких можуть стати джерелом небезпеки для цілісності особистості. Джерелом негативної установки може також стати негативне відношення

до самої людини;

- ціннісно-виразну функцію, пов’язану з потребами в особистісній стійкості. Така позитивна установка формується, як правило, до представників нашого особистісного типу;

- функцію організації світогляду.

Такі установки виникають як результат знань про світ. Серед них виокремлюють наукові і буденні.

Вся система установок – це сукупність емоційно забарвлених елементів знань про світ і людей.

До компонентів установки можна віднести:

-         когнітивний – знання, уявлення;

-         афективний – емоційно-оцінювальне відношення до об'єкта;

-         поведінковий (конативний) – потенційна готовність особистості реалізувати певну поведінку.

3. Утворення установок та їх вплив на формування думок про людину

Пошук регуляторів соціальної поведінки людини є важливою галуззю наукових соціально-психологічних досліджень. Традиційно теоретико-дослідна думка розгортається навколо низки понять, близьких, але не тотожних за змістом: аттитюд, соціальна установка, ціннісні орієнтації та ін.               Внутрішній стан готовності людини до дії передує поведінці й має назву аттитюд (від англ. attitude — ставлення, установка). Аттитюд формується на підставі попереднього соціально-психологічного досвіду, розгортається на усвідомленому й неусвідомлсному рівні та здійснює регулятивну (спрямовує поведінку або управляє нею) функцію стосовно поведінки індивіда. Він також визначає стійкий, послідовний, цілеспрямований характер поведінки в ситуаціях, що змінюються; звільнює суб'єкта від необхідності приймати рішення й довільно контролювати поведінку в стандартних ситуаціях; може виступати і як чинник, що зумовлює інертність дії та гальмує пристосування до нових ситуацій, котрі вимагають зміни програми поведінки.

Стан готовності, або установка, має дуже важливе функціональне значення. Суб'єкт, підготовлений до певної дії, має можливість здійснити його швидко й точно, тобто більш ефективно.

Але іноді механізми установки вводять людини в оману. Можна навести приклад, із давньокитайської літературної пам'ятки:

«Пропала в однієї людини сокира. Подумала вона на сина свого сусіда й стала до нього придивлятися: ходить, як той, що вкрав сокиру, дивиться, як той, що вкрав сокиру, говорить, як той, хто вкрав сокиру. Словом, кожний жест, кожний рух видають у ньому злодія.

Але незабаром та людина стала скопувати землю в долині й знайшла свою сокиру. На інший же день подивилася на сина сусіда: ні жестом, ні рухом не схожий він на злодія».

Треба сказати, що не всяка установка неусвідомлювана. Можна свідомо чекати страшного - і дійсно бачити страшне, можна усвідомлено підозрювати людини в крадіжці сокири - і дійсно бачити, що вона ходить, «як той, хто вкрав сокиру».

Саме «помилки установки», які проявляються в помилкових діях, сприйняттях або оцінках, ставляться до найбільш виразних її проявів і раніше всього привернули увагу психологів.

Треба сказати, що не всяка установка неусвідомлювана. Можна свідомо чекати страшного - і дійсно бачити страшне, можна усвідомлено підозрювати людини в крадіжці сокири - і дійсно бачити, що вона ходить, «як той, хто вкрав сокиру».

Але найбільший інтерес представляють прояви саме неусвідомлюваної установки. Саме з них і почалися експериментальні й теоретичні дослідження в школі видатного грузинського психолога Дмитра Миколайовича Узнадзе (1886-1950), що створив теорію установки й організував розробку цієї проблеми силами великого колективу.

Основні досліди, які стали початком для розвитку концепції Д. Н. Узнадзе, проходили в такий спосіб. Випробуваному давали в руки дві кулі різного обсягу й просили оцінити, у якій руці вага більша. Більша куля, припустимо, давався в ліву руку, менша - у праву. Випробуваний правильно оцінював обсяги куль, і проба повторювалася: знову в ліву руку давали більшу кулю, а в праву - меншу, і випробуваний знову правильно оцінював обсяги. Знову повторювалася проба, і так разів п'ятнадцять підряд.

Нарешті, у черговій, шістнадцятій, пробі зненацька для випробуваного давалися дві однакових кулі з тією же самою інструкцією: «зрівняти їхні обсяги» от виявилося, що випробуваний у цій останній, контрольній пробі оцінював кулі помилково: він сприймав їх знову як різні по обсягу. Установка, що зафіксувалася, на те, що в ліву руку буде дана більша куля, визначала, або направляла, перцептивний процес, випробувані, як правило, говорили, що в лівій руці куля менше. Правда, іноді відповіді були такі ж, як і в настановних пробах, тобто що в лівій руці куля більше. Помилки першого типу були названі контрастними ілюзіями установки, помилки другого типу - асимілятивними ілюзіями установки.

Щоб перевірити припущення про неусвідомлюваність такої установки Д. Н. Узнадзе проводить контрольний експеримент із гіпнозом.

Випробуваного присипляють і в стані гіпнозу проводять попередні настановні проби. Потім випробуваний пробуджується, але перед тим йому навіювали, що він нічого не буде пам'ятати. Слідом за пробудженням дається всього одна, контрольна проба. І от виявляється, що в ній випробуваний дає помилкова відповідь, він не знає, що до того йому багато разів пред'являлися кулі різного розміру. Установка в нього утворилася й тепер виявилася типовим для неї чином.

Отже, описаними досвідами було доведено, що процеси утворення й дії установки досліджуваного типу не усвідомлюються.

Особливістю багатьох психологічних теорій є положення про те, що переконання визначають соціальну поведінку людей. Отже, щоб змінити поведінку, потрібно змінити спосіб мислення людини, його оцінки соціальних об'єктів. Питання про зв'язок поведінки і установок - це питання про цілеспрямований вплив на поведінку. Воно має довгу історію дискусій. 3 самого початку його дослідження ні у кого не викликало жодних сумнівів, що по установкам можна передбачити поведінку. Цю аксіому зруйнували результати експериментів Р.Лап'єра, які він оприлюднив у 1934 році. Р.Лап'єр з китайськими туристами здійснював турне в Америці, коли там існувала стійка упередженість проти вихідців з Азії. Супутникам Р.Лап'єра тільки в одному з 250 випадків відмовили у поселенні в готелі. Через 6 місяців Р.Лап’єр розіслав у всі готелі, де вони зупинялися, листа з проханням прийняти його і китайців ще раз. Відповіді надійшли з 128 місць, і у 92% з них були відмови. Отже, виявилося розбіжність між установками і реальною поведінкою хазяїв готелів стосовно китайців. Результати цього дослідження показали невідповідність установки і поведінки і отримали назву «парадокс Лап'єра». Наступні дослідження, які було проведено пізніше, підтвердили відсутність зв'язку між установками і поведінкою.

Існує багато факторів, які зумовлюють складність зв'язку установки і поведінки. У вивченні взаємозв'язку установок і поведінки найчастіше згадуються такі:

- вплив на поведінку людини установок і норм інших людей (вплив значимості інших і груповий тиск);

- відсутність альтернативи, яку можна було б прийняти;

- вплив непередбачених подій;

- нестача часу.

На силу установки певним чином впливає те, яким способом вона була сформована. Виявилося, що установки, які сформувалися на основі безпосереднього досвіду, є більш доступними і краще передбачають поведінку, ніж установки, які виникли іншим шляхом.