Запуск презентації
Поняття та теорії особистості
Назва презентації:
Вербняк Віктор Олександрович
Автор:
Ok
Основні положення
Особистість — поняття, вироблене для відображення
соціальної природи людини, розгляду його
як суб'єкта соціокультурного життя, визначення
його як носія індивідуальності, що розкривається
в контекстах соціальних відносин, спілкування
і предметної діяльності, соціально зумовлена
система психічних якостей індивіда, що
визначається залученістю людини до конкретних
суспільних, культурних, історичних відносин.
Не слід змішувати поняття
«особистість» та «особа». Під особою розуміють людського індивіда
як суб'єкта відносин і свідомої діяльності.
Ці два поняття — особа як цілісність
людини (лат. persona) і особистість як її соціальний
і психологічний образ (лат. регsonalitas) —
термінологічно цілком різні.
Поняття особистості в психології
- С. Л. Рубінштейн зазначав, що особистості характерний такий рівень психічного розвитку, який дозволяє їй свідомо керувати власною поведінкою і діяльністю. Суть особистості, за К. Роджерсом, виражає її самосвідомість, суб’єктивність, здатність діяти свідомо і відповідально.
- Отже, особистістю можна назвати людину, яка досягла такого рівня соціального розвитку і самосвідомості, який дозволяє їй знаходити і обирати серед цінностей культури особистісні смисли, самостійно виконувати відповідну перетворювальну діяльність, свідомо і відповідально здійснювати саморегуляцію діяльності й поведінки.
- Особистість є категорією і предметом вивчення психології особистості. Особистість з точки зору психології — це сукупність вироблених звичок і уподобань, психічний настрій і тонус, соціокультурний досвід та набуті знання, набір психофізичних рис та особливостей людини, її архетип, що визначають повсякденну поведінку і зв'язок з суспільством і природою. Також особистість спостерігається як прояв «поведінкових масок», вироблених для різних ситуацій та соціальних груп взаємодії.
Комплекс стійких компонентів
особистості. Особистість характеризують
такі ознаки:
- розумність (визначає рівень інтелектуального розвитку);
- відповідальність (рівень розвитку почуття відповідальності, уміння керувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки і відповідати за них);
- свобода (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень);
- особиста гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки);
- індивідуальність (несхожість на інших).
Особистість визначають:
- неповторні фізичні якості,
- психічні процеси,
- темперамент,
- характер,
- здібності,
- мотивація
- потреби,
- інтереси.
Атрибути особистості:
- Воля
- Свобода
- Розум
- Почуття
Дослідження особистості налічує
майже дві з половиною тисячі
років.
Проте, психологія особистості
як наука склалася порівняно
недавно.
В історії досліджень особистості
виділяють такі періоди:
- V ст. до н. е. - поч. XIX ст. – філософсько-літературний період (Сократ, Аристотель, Спиноза, Локк, Юм), протягом якого основними проблемами психології особистості були питання моральної і соціальної природи людини, її вчинків і поведінки.
- Поч. XIX ст. - XX ст. – клінічний період (Фрейд, Адлер, Юнг). У цей період в центрі уваги психіатрів опинилися психічні чинники виникнення й перебігу хвороб, впливу хвороб на особистість, психологічні аспекти цілющих дій.
- Поч. XX ст. - теперішній час – експериментальний період (Лазурський, Айзенк, Кеттел, Олпорт), який характеризується активним впровадженням в психологію експериментальних методик досліджень психічних явищ з метою позбавитися умоглядності й суб'єктивізму в їх поясненні.
В процесі диференціації напрямів
дослідження особистості, що відбувався
в першій половині XX ст., склався
цілий ряд теорій особистості:
Теорії особистості
Таблиця 11
Дослідження особливостей пам'яті,
мислення та функціонування інформаційних
процесів
Мета психології – дослідження
процесів отримання, збереження
та переробки інформації мозком
У. Нейссер
А. Пейвио
Г. Сімон
Теперішній час
Когнітивна психологія
Обговорення почуттів
Психологія має зосередитись
на унікальності життєвого досвіду
людини, на її самоактуалізації
Г. Олпорт
К. Роджерс
А. Маслоу
Середина XX ст. - теперішній час
Гуманістична психологія
Науковий експеримент, випробування
Психологія має зосереджуватись
лише на тому, що можна спостерігати,
тобто на поведінці
Д. Уотсон
Початок XX ст. - теперішній час
Біхевіорізм
Клінічне спостереження
Поведінка контролюється несвідомими
потягами
3. Фрейд
Кінець XIX ст. - теперішній час
Психоаналіз
Вивчення через сприймання
Ціле являє собою щось більше
від суми його складових
Т. Вертгеймер
В. Келер
К. Левин
Початок XX ст.
Гештальтпсихологія
Техніки, які застосовують
Основні підходи
Основоположники
Період популярності
Психологічна школа
Серед означених теорій можна
виділити три напрями, які майже
не пересікаються:
Біогенетичний напрям базується на
тому, що природним є спадкове, яке первісно
обумовлює всі особливості розвитку особистості.
Соціокультурні й ситуативні чинники
лише накладають свій відбиток на своєрідність
його протікання.
Найбільш відомою серед концепцій
цього напряму є теорія, розроблена
3. Фрейдом. Самосвідомість людини 3.
Фрейд порівнював з вершиною
айсбергу. Він вважав, що людиною
актуально усвідомлюється лише
незначна частина того, що відбувається
в її душі й характеризує
її особистість. Основна ж частина
її досвіду і особистості знаходиться
поза сферою свідомості, і дослідити
її можна лише за допомогою
спеціальних процедур, які розроблені
у психоаналізі.
- «Воно» – несвідома частина психіки людини, скупчення інстинктивних потягів, або сексуальних, або агресивних, які спонукають до негайного задоволення незалежно від ставлень суб'єкта до зовнішньої реальності.
- «Я» відповідає свідомості. Це, як правило, самосвідомість людини, сприймання і оцінювання нею самою власної особистості і поведінки. «Я» орієнтується на реальність.
- «Над-Я» являє собою систему моральних почуттів і вимог до поведінки, вчинків і рішень «Я» суб'єкта. «Над -Я» керується ідеальними уявленнями - прийнятими у суспільстві нормами моралі і цінностями.
За 3. Фрейдом, структура особистості
складається із трьох компонентів,
або рівнів: «Воно», «Я», «Над-Я».
Несвідомі потяги дуже часто
призводять до конфлікту між «Воно» і «Над-Я», який розв'язується за допомогою «Я», тобто свідомості,
яка, діючи відповідно до принципів реальності
і раціональності, прагне максимально
задовольнити потяги «Воно» і водночас не відступитися від моральних
норм.
Згідно з теорією соціалізації, людина, яка
народжується біологічною істотою, стає
особистістю завдяки впливу соціальних
умов життя.
Відповідно до теорії научіння, розвиток особистості відбувається
в процесі научіння, засвоєння суми знань.
Теорія ролей виходить з того, що характер поведінки
особистості та її відносини з іншими
людьми залежать від системи соціальних
ролей, які вона виконує.
Соціогенетичний напрямок знайшов своє
втілення в теорії соціалізації, теорії
навчання, теорії ролей.
Як бачимо, в теоріях соціогенетичного
напряму недооцінюється значення
індивідуальних природжених особливостей,
а також внутрішня активність
особистості як свідомого суб'єкта
діяльності.
Цей напрям визначають як гуманістичний. Його суть полягає
у відмові від маніпулятивного підходу
і погляді на особистість як на найвищу
соціальну цінність. Згідно з гуманістичним
підходом, людина може виявити своєрідність
і неповторність власного «Я» лише за
умови відповідної організації міжособистісних
стосунків.
Персонологічний (особистісно-центрований)
напрям вважає,
що розвиток особистості відбувається
за рахунок первісно притаманного їй прагнення
до самоактуалізації і внутрішнього самовдосконалення.
Інтегрувати вищеназвані підходи
до розуміння особистості дозволяє історика-еволюційний
підхід,
в якому антропологічні якості людини
і соціально-історичний спосіб життя виступають
як передумови і як результат розвитку
особистості. В контексті цього підходу
рушійною силою розвитку особистості
виступає сумісна діяльність, завдяки
якій відбувається індивідуалізація особистості.
У вітчизняній психології ця теорія отримала
назву теорії діяльності (Л. С. Виготський, А. Н. Леонтьєв).
Описані напрями відбивають
різні реальні іпостасі розвитку
особистості, і тому надати пріоритет
будь-якому з них дуже важко.
Література
- Психологія. Винославська О. В. Навчальний посібник. Київ, ІНКОС, 2005.