Почуття гумору

Почуття гумору – це здатність  людини помічати в явищах їхні комічні  сторони, емоційно на них реагуючи. Почуття гумору нерозривно пов’язане  з умінням суб’єкта виявляти протиріччя у навколишній дійсності, наприклад  зауважувати, а іноді й перебільшувати протилежність позитивних і негативних рис у якій-небудь людині, уявній значущості кого-небудь і не відповідної їй поведінці тощо. Стосовно об’єкта гумору, який ніби піддається своєрідній емоційній критиці, зберігається дружелюбність. Почуття гумору припускає наявність у його суб’єкта позитивного ідеалу, без якого воно вироджується в негативні явища (вульгарність, цинізм і т.д.)

Судити про наявність  або відсутність почуття гумору можна по тому, як людина розуміє  жарти, анекдоти, шаржі, карикатури, чи вловлює він комізм ситуації, чи здатна сміятися не тільки над іншими, але й над собою, якщо сам стає об’єктом жарту. Відсутність або недостатня виразність почуття гумору свідчить як про знижений емоційний рівень, так і про недостатній інтелектуальний розвиток особистості.

Було проведено кілька наукових досліджень для визначення важливості почуття гумору у міжособовій  взаємодії.

Дослідження американських  авторів Е. Бресслера та С. Белшайна показало, що жінки оцінюють чоловіків, які виявили почуття гумору, як більш імовірних потенційних партнерів, а також як більше дружелюбних, цікавих і популярних. З іншого боку, думка чоловіків про жінок ніяк не залежало від їхньої дотепності.

Е. Бресслер припустив, що і чоловіки, і жінки насправді однаково цінують почуття гумору в партнері, але жінки цінують уміння розсмішити, а чоловіка – здатність зрозуміти жарт.

Відповідно до теорії, запропонованої психологом Д. Міллером, жінки надають перевагу дотепним чоловікам, оскільки наявність гумору доводить, що в них активний і здоровий мозок, а отже – гарний набір генів.

Опитування, проведене  у Великобританії «Які якості ти цінуєш у партнерці найбільше?» - показав, що чоловіки ставлять почуття гумору на третє місце (після вірності та дружелюбності). Науковці цей факт пояснюють  тим, що гумор дає вихід емоціям, поліпшує фізичний стан людини (міняє його пульс і тиск, підсилює активність мозку), організм, що сміється, починає виробляти.

Учені, які вивчають природу  сміху, довели, що людина прив’язується  до того, у кого може викликати посмішку. Більше того: якщо чоловік і жінка дуже схожі за способом життя, колом спілкування та інтересам, але чоловік не сміється її жартам, вони розійдуться значно швидше, ніж ті, які зовсім не схожі, але мають подібне почуття гумору.

Дослідження показують, що почуття гумору є важливим критерієм діагностики партнера по міжособовій взаємодії, зокрема показника його інтелекту і загальної культури.

На нашу думку, за почуттям гумору партнера по взаємодії можна  також визначити:

- сферу інтересів,  спрямованість та мотиваційну сферу (за аналогією з Тестом гумористичних фраз);

- окремі психологічні  особливості;  

- «проблемні зони»  (теми, на які людина не може  та не хоче жартувати можуть  вказувати на те, що їх предмет  є для людини психологічно  травмуючим, а отже проблемними для обговорення).

Таким чином, почуття  гумору виступає як один із діагностичних  критеріїв у міжособовій взаємодії  і впливає на її прогностичний  аспект, а зазначені припущення вбачається перспективним для подальших досліджень).

Почуття гумору рятує  нас від негативних емоцій, нудьги і безнадії, а людей, обдарованих цією щасливою якістю, люблять і цінують у будь-якому товаристві. А от людям, позбавленим відчуття смішного, живеться нелегко. Чи можна виховати в собі цю рису? 
Федір Михайлович Достоєвський стверджував, що краса врятує світ. Можливо. Та не менш переконливою видається теза про те, що світ врятує почуття гумору. Саме цю якість люди називають найчастіше, коли говорять про риси характеру, які вони цінують в інших. Адже ті, кому вповні притаманне це чудове почуття, рятують нас від нудьги, поганого настрою, негативних емоцій і депресивних станів. Варто їм з’явитися у будь-якому товаристві — і відразу починається загальне пожвавлення та веселощі.  
Втім, гумор потрібен не лише під час відпочинку. Дотепне слово може розрядити напружену ситуацію, врятувати від зриву важливі перемовини чи зупинити сварку. А лікарі відзначають, що з двох однакових хворих зазвичай швидше одужує той, хто дивиться на світ з посмішкою і полюбляє жарти. Узагалі гумор дуже допомагає налаштувати душевний стан на позитивну хвилю. Адже варто пожартувати, і все навкруги перестає видаватися таким одноманітним, безнадійним і передбачуваним, а настрій обов’язково покращується. Та й різноманітні життєві прикрощі сприймаються значно легше, якщо ставитися до них з гумором.  
Проте існують люди, геть позбавлені цього рятівного почуття. Все на світі вони сприймають абсолютно серйозно і ображаються навіть на найневинніші жарти на свою адресу. Спілкування чи праця з подібними особами — справа нелегка, до того ж доволі сумна.  
Дехто стверджує, що почуття гумору — якість вроджена. До певної міри це так, вважають фахівці. Але чи помічали ви, як люблять гумор, все смішне і веселе діти? Причому, практично всі без винятків. Це вже потім ми стаємо серйозними, поважними і... нудними. То, можливо, наше почуття смішного залежить і від нас самих? Психологи переконують, що цю щасливу якість, як і будь-яку іншу, в собі можна розвинути, виховати, щоправда, до певної межі. 
Перш за все, потрібно навчитися не ображатися на жарти інших. А ще — намагатися шукати і бачити смішне не лише в навколишньому світі та оточуючих, а і в собі самих. Спробуйте глянути на власні звички, вади, комплекси крізь рятівну призму посмішки. Повірте, це зовсім не применшить ваших чеснот в очах оточуючих. Адже сміятися, іронізувати над собою може собі дозволити лише сильна, розумна, самодостатня і впевнена в собі людина.

Ми завжди надаємо  перевагу спілкуванню з людьми, які  володіють почуттям гумору, а тих, що сприймають усе надто серйозно намагаємося уникати. Адже добрий гумор допомагає створити під час розмови невимушену атмосферу, можна, навіть, сказати психологічний комфорт. Коли ми сміємося, то почуваємося вільніше, а ті, хто з нами поруч стають ближчими. Ти, мабуть, не раз відчував під час тривалої бесіди потребу розслабитися, зняти напругу? Навіть дуже серйозні речі сприймаються набагато простіше і запам’ятовуються значно краще, коли в них є бодай трошки гумору.

Добре розвинуте почуття гумору допомагає зберегти нам наше ж почуття власної гідності. Захистити нас від жалю до самих себе (а інколи так хочеться погладити себе по голівоньці). Трапляється так, що буває достатньо внести в конкретну ситуацію елемент комічного – і життя на очах починає чудесно перетворюватися!

Якось на семінарі з психології розглядали цікаве питання: «Що ж робити тим, хто не вміє жартувати?». Бо ж є такі бідахи, що й самі сміятися не вміють, і чужих жартів не розуміють. Ще й ображаються. Шкода мені їх, бо вони не знають, що почуття гумору може проявлятися не лише в умінні жартувати. Коли ти підколюєш когось. Найкращий спосіб показати, що ти веселун,- це вміння отримувати насолоду від жартів інших. А цього можна й навчитися.

Гумор буває різний. Найбільш примітивні його форми – «емоціональні»: «тортовий гумор» (з серії метання торта в обличчя, кумедні падіння і т.ін.) та гумор, замішаний на відносинах статей. Останній варіант має більше шансів повільно перейти у вульгарність, перший – дурість. 
Найбільш складні, витончені варіанти – «розумні»: ситуативний гумор, комедія положень і, нарешті, гра слів. Хоча, буває і гранично вульгарна гра слів, і тонкі жарти з «примітивної області» 
До речі, словосполучення «примітивний гумор» містить не стільки негативну окраску (область емоцій), скільки оцінку рівня жарту: рівень розвитку, необхідний для того, щоб оцінити гостроту (область розуму).

 Статеві відмінності  у сприйнятті ситуації – одна  з популярніших тем для жартів. Американські вчені стверджують,  що вірно й протилежне: чоловіки  та жінки сприймають жарти  по-різному. При цьому жінки отримують від дійсно кумедних приколів більше задоволення. Причина у тому, що жінки більше схильні аналізувати жарти і менше очікують, що будь-яка фраза буде кумедною. І в підсумку більше радіють жартам, які дійсно здалися кумедними. За результатами дослідження виходить, що чоловіки більше тяжіють до односкладним жартам, салоганам та афоризмам, а жінки більше цінують кумедні історії.

Примітивний гумор –  це гумор «рудого клоуна», оснований  на тому, що «старе як світ» і не потребує напруг сірих клітинок. Наприклад, комедія «Американський пиріг» примітивна, по-своєму добра. Гумор на грані вульгарності, але ніяких не за гранню. Весело, кумедно, легко. Викликає сміх, але не спонукає до думки. Що цілком природно, оскільки у людини нижче поясу нема нічого розумного. Якщо ж мова зайшла о «простих» комедіях, не можно не пригадати поняття «французької комедії» - чудово легкі фільми з Луї де Фюнесом та Пьером Рішаром. Так, гумор в них не дуже далекий, але легкий та чистий, навіть світлий в якомусь сенсі. 
Стара добра комедія «Історія долі або з легким паром» теж «про вічне», тобото про відношення статей, теж комедія положень. різниця у рівні жартів. Сміх сміхом, але ще й їжа для міркувань. (Один монолог Іпполіта чого стоїть!) Можливо, різниця ще й в том, що «Іронія» не тільки комічна, але й трагікомічна. На мій погляд, чиста комедія, як правило, програє трагікомедії за рівнем.  
Судити про наявність або відсутність почуття гумору можна вже по тому, як людина розуміє жарти, чи вловлює він комізм ситуації, чи може посміятися над жартом, який направлений не лише у чужий, але й у власний адрес.

Все, пов’язане з гумором, більш ніж відносно. Фільм (Щоденник Бріджит джонс» - кумедний та легкий на фоні книги, за якою він був знятий, та виглядає недалеким та дурним. 

Відсутність або недостаток почуття гумору говорить як про знижений емоціональний рівень (неприйняття  «простих» жартів як таких), так і  про недостатній інтелектуальний  рівень особистості (невміння зрозуміти  гумор ситуації, гру слів і т. ін.). В першому випадку людина «кривиться», так як вважає, що співрозмовник сказав дурість, у другому ж частіше підозрює у незрозумілому жарті – знущанні у свій адрес. В обох випадках приходиться виключити з спілкування будь-який натяк на гумор - під уникнення непорозумінь. Що робить спілкування більш напруженим. Бо все ж почуття гумору – чудове почуття…

Психологічні теорії гумору

Вивчення цього до кінця не розгаданого феномену психологи  займаються давно та серйозно.

Власне психологічний  аналіз гумору починається, як правило, з роботи Г. Спенсера «Фізіологія сміху». Це не зовсім вірно, оскільки будь-яка теорія комічного так або інакше, звертається до психологічного аналізу. Спенсер описував комічне, як спадну несумісність (очікування не відповідає ситуації). Спадна несумісність відрізняється від висхідної тим, що спадна, приводить до розрядки, до реакції сміху, а висхідна – до підвищення напруги.

П. В. Симонов та П. М. Єршов  описували гумор як наслідок загальнолюдської потреби в економії сил. Психічний  стан, що викликається сміхом, полягає у свідомості якогось незгоди, суперечності ... і у свідомості у того, хто сміється, своєї переваги над людьми і неживими предметами. Цей стан викликано потребою в збереженні своєї цілісності, в знятті зайвої напруги.

С. Л. Рубінштейн писав, що суть гумору не в тому, щоб бачити і розуміти комічне (смішне, веселе) там, де воно є, а в тому, щоб сприймати як комічне те, що претендує бути серйозним. З точки зору Е. П. Ільїна умовою, яка викликає комічний ефект є ставлення людини до того, що відбувається. Саме тут і ховається той механізм, внаслідок якого одна й та ж ситуація одним здається комічної, а іншим - неприємною, ніяковою. Здатність до розуміння смішного залежить і від інтелектуального розвитку особистості, її культурного рівня. Здатність до розуміння смішного може бути природженою, і тоді говорять про наявність або відсутність у людини почуття гумору.

Почуття гумору у дітей  свідчить про проходження певної стадії розвитку. Так, люблячій мамі здається, що її синок чи донечка усміхалися вже при народженні. Проте насправді усміхатися діти починають місяці в три-чотири. Коли матуся цілує малюка або тато піднімає його до самої стелі, або бабуся лоскоче п’ятку, то задоволення, яке відчуває дитина, виражається у сміхові. Тобто у такому віці сміх не є відповіддю на щось справді смішне, це просто реакція на приємні відчуття.

Чотиримісячний малюк  любить також розглядати своє зображення у дзеркалі і усміхатися до нього. З місяця п’ятого дитина, аби  привернути увагу батьків, вокалізує  щось або усміхається. Вже такому маленькому чоловічкові зрозуміло, що усмішка не може не привернути маминої чи татової уваги.

Психологи вважають: база для формування адекватного почуття  гумору формується у віці восьми-дев’яти  місяців. Саме в цей час у дітей  формується уявлення про постійність об’єкта, що дозволяє їм пам’ятати предмети, які вони бачать навколо.

Пригадайте, як у мультфільмі  «Льодовиковий період» шаблезубий тигр грався з людським малюком. Закривав лапою очі і запитував: «Де  дитина?» і сам грізно відповідав, відкриваючи очі: «Тут!» Хлопчик повторював цей жест, а коли розплющував очі, то дзвінко сміявся. Цікаво, що проста гра в хованки — це важливий крок до справжнього сміху. Бо ця гра можлива тільки за тієї умови, що дитина вже розуміє: предмет чи людина зникли з поля її зору лише на якийсь час, а не зовсім. Щоб сприймати гру в хованки як веселу, потрібна певна зрілість. Отже, недарма дехто з учених розуміє гумор як певну інтелектуальну гру з ідеями, символами чи словами. Відомий педагог Марія Монтесорі у своїх працях писала: «Маленькі діти з задоволенням знаходять предмети на відповідних для них місцях. В таких іграх з’являється радість, яка викликає здивування дорослих начебто відсутністю логіки».

Діти восьми-десяти місяців  надзвичайно люблять десь заховатися і принишкнути, а коли мама чи бабуся починає шукати їх і запитувати: «А де ж це моя крихітка?», «Де поділася наша красуня?» — з голосним сміхом визирають зі схованки.

Малюки в такому віці надзвичайно люблять пожартувати. Наприклад, ще день тому ваша дитина безпомилково показувала, де пірамідка. А сьогодні, коли ви просите свого синочка показати пірамідку, він показує на кубики. Не переживайте, що ваша дитина почала забувати. Таким чином малюк може пожартувати, адже це так нудно весь час показувати одне і те ж саме. «Мамусю, татко, я це вже вивчив, давайте розпочнемо нову і цікавішу гру».

Іноді дитину може розсмішити те, що не видається смішним. Бо асоціації  дитини зовсім інакші, ніж асоціації  дорослих.

У віці від двох до п’яти  років — напевне, найбагатша пора веселих фраз та кумедних висловів. Недарма Корній Чуковський випустив книжку з однойменною назвою, присвячену дитячому гумору. Хоча, звісно, не можна це оцінювати як стовідсотковий гумор. Бо він тісно пов’язаний з безпосереднім сприйняттям світу дитиною, з каламбурами, мовними та логічними помилками. А от, наприклад, такі форми гумору, як сарказм та іронію, діти ще не можуть ні зрозуміти, ні відтворити. Високо розвинуте почуття гумору характерне для обдарованих дітей. Вони від раннього віку люблять жарти, небилиці, каламбури та часто помічають смішне там, де їх однолітки цього не бачать.