Особливості політичної свідомості як психологічного феномена

                                       Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет 
 
 
 
 
 

    Доповідь на тему:

      “Особливості політичної свідомості

        як психологічного феномена” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Студентка ФЕМП 3-1

     Аксьоненко  Вікторія 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                

                                                         Київ-2010 

     Проаналізувати  та дослідити особливості політичної свідомості як психологічного феномена. 

1. Вступ

 

     Розглядати суть політичної свідомості можна лише за умови окреслення питання взаємозв'язку психіки і свідомості. Найвищим рівнем розвитку психіки людини є свідомість як результат спільного способу буття людей, їх довготривалої трудової діяльності.

     Свідомість має такі характерні особливості і компоненти:

     •    знання про навколишню дійсність, природу, суспільство. Тобто рівень свідомості залежить безпосередньо від рівня  знань і соціального досвіду  людини. З інтенсивним розвитком людини потреба в знаннях стає дедалі гострішою;

     •    виокремлення людиною себе в предметному  світі як суб'єкта пізнання. Пізнаючи себе, людина критичніше зіставляє себе з іншими людьми. Процес самопізнання сприяє більш дієвій самореалізації особистості;

     •    цілеспрямованість, планування власної діяльності та поведінки, передбачення її результатів. Йдеться про бік свідомості, пов'язаний із самоконтролем, коригуванням людиною своїх дій, їх удосконаленням;

     •    ставлення людини до об'єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе. Це пов'язано з самооцінюванням, самокритикою, причому особливу роль тут відіграє сааме емоційно-вольова сфера людини.

     Свідомість  людини не лише характеризується активністю, а й тісно пов'язана з нею. У процесі постійного відображення дійсності інформація, що надходить до мозку, не механічно віддзеркалюється, а обробляється ним свідомо — відповідно до мети, завдання та соціального досвіду людини.

     Стан, рівень розвитку, виявлення свідомості у кожної людини різні і залежать від багатьох компонентів — знань, наукового світогляду, ідейних і моральних засад та переконань, ставлення до себе та до інших людей тощо.

     Специфічною людською формою духовно-практичного  відображення та фіксування відповідних  об'єктивних процесів дійсності, світу  людського буття на рівні явища є буденна свідомість. У житті основним принципом функціонування буденної свідомості є так званий здоровий глузд. Буденна свідомість виконує роль необхідного компонента суспільно-історичної практики людей і відповідних їй форм суспільної та індивідуальної свідомості.

     По  суті, буденна свідомість, як і свідомість загалом, має суспільно-індивідуальну  природу. Як форма духовно-практичного  освоєння світу вона є суб'єктивним образом об'єктивно існуючого світу. Водночас, оскільки такий образ належить конкретному суб'єкту, він також відображає своєрідність, унікальність його життєвого досвіду і досвіду конкретних соціальних груп суспільства.

     Психічне  життя, свідомість і діяльність людини завжди тісно взаємопов'язані, зазнають взаємовпливу. 

2. Феномен політичної свідомості.

 

     Згідно  з визначенням, наведеним у політологічному  словнику, політична свідомість —  це опосередковане відображення політичного  життя суспільства, суттю якого  є проблеми влади, формування, розвиток і задоволення інтересів та потреб політичних суб'єктів; су­купність поглядів, оцінок, установок, які, відображаючи політико-владні відносини, набувають відносної самостійності. 

     До  основних сфер політичної свідомості належать такі:

     •    політична наука — політичні  теорії, концепції, гіпотези;

     •    політична ідеологія — політичні цінності, ідеали, доктрини, гасла, програми;

     •    політична психологія — політичні  відчуття, думки, настрої, воля, спрямованість  тощо.  

     Політична свідомість є віддзеркаленням реалій буття, тобто вона тісно пов'язана  з розвитком продуктивних сил, з особливостями політичної системи суспільства та суспільно-політичними відносинами, що існують у цій системі, станом освіти, культури. Як одна з найважливіших характеристик політичного життя суспільства політична свідомість має певні особливості, умови виникнення та шляхи формування. Передумовою формування такої свідомості є те, що людина починає усвідомлювати свою групову належність, групову ідентичність і водночас те, що вона неспроможна реалізувати власні та групові інтереси без вступу в певні відносини з політичною владою. Політична свідомість притаманна конкретній людині вже тоді, коли вона усвідомлює свій громадянський статус, громадянську позицію, а разом з ними і реальну потребу, а то й необхідність впливати на владу.

     Для формування політичної свідомості вкрай необхідні аналітично-критичне ставлення до навколишнього середовища, дійсності та осмислення їх, наявність у людини конкретних норм, цінностей, ідеалів, чітке усвідомлення власної мети та мети політичної сили, структури (групи, партії, об'єднання, організації тощо), до якої людина неформально належить.

     За  змістом політична свідомість включає  в себе певні політичні ідеї, погляди, теорії, інтереси, настрої, почуття, а за специфікою прояву вона активно впливає на інші форми суспільної свідомості, має часто досить високий ступінь відображення соціально-класових інтересів. 

     Розрізняють політичну свідомість масову, групову, індивідуальну, буденну і науково-теоретичну. 

     Перші три форми свідомості пов'язані  з її суб'єктами, а дві останні  визначаються глибиною відображення дійсності. Буденна свідомість формується на основі повсякденного життя людей, досвіду їх діяльності. Для неї характерні нестійкість, суперечливість, фрагментарність, відповідна емоційність, несистематизованість. Науково-теоретична політична свідомість відрізняється від буденної тим, що ґрунтується на цілеспрямованому дослідженні, постійному аналізі політичного процесу. А тому вона більш систематизована, цілісна, здатна до прогнозування розвитку та змін. 

     Виокремлюють  також основні типи політичної свідомості: державну та недержавну. 

     - Державний,  або етатистський, тип політичної  свідомості ґрунтується на позиції, що найвищими, найважливішими є інтереси держави (Н. Макіавеллі, Т. Гоббс).

     - Недержавний,  або анархістський, тип політичної свідомості, навпаки, виникає там, де політичну владу вважають злом, а державу — експлуататором, ворогом свободи. 
 
 
 
 

     Основні функції політичної свідомості:

     •   пізнавальна — система знань  про політичну дійсність загалом;

     •   оцінювальна — забезпечення і сприяння орієнтації у політичному житті на основі оцінювання політичних подій;

     •   регулятивна — орієнтування стосовно участі у політичному житті;

     •   інтегруюча — сприяння об'єднанню  окремих соціальних груп, суб'єктів  політичного процесу на основі спільних ідей, цінностей, установок;

     •    прогностична — передбачення особливостей розвитку політичного процесу, подій;

     •    нормативна — створення загальноприйнятого образу майбутнього.  

     Між наукою та ідеологією існують суттєві  відмінності. Якщо основною метою науки є пошук абсолютної істини, то для ідеології основним є захист та обґрунтування інтересів певних соціальних сил. Звичайно, для останнього політики і політичні сили використовують результати наукової діяльності.

     Наука більш єдина, цілісна, ідеологія — більш урізноманітнена, диференційована, оскільки політичні інтереси різних учасників політичного життя надто різняться. Існує широке розмаїття теорій, ідей, ідеалів, інтересів, цінностей, програм, символів — усього того, з чого, власне, і складається кожна окрема конкретна ідеологія.

     Як  і більшість форм суспільної свідомості, політична свідомість має два  рівні — ідеологічний та психологічний. Оскільки нас цікавить саме другий рівень, то політичну свідомість можна вважати сукупністю почуттів, усталених настроїв, традицій, ідей і певних теоретичних систем, які відображають найістотніші інтереси великих соціальних груп, їх ставлення одна до одної і до політичних інститутів суспільства. 

     Політична свідомість є не що інше, як сприйняття людиною частини життєвої реальності, яка безпосередньо пов'язана з політикою. Це суб'єктивний образ відповідної політичної системи.

     Носіями політичної свідомості є багато суб'єктів: особистість, група, клас, нація, маса, суспільство. Свідомість кожного з цих суб'єктів має певні особливості і потребує окремого наукового розгляду. 
 

     Структурно  політична свідомість включає такі аспекти:

     •    політико-психологічний — настрої, почуття, наміри, установки, мотиви, переконання, воля та ін.;

     •    політико-ідеологічний — цінності, ідеали, ідеї, доктрини, погляди, концепції, теорії;

     •    політико-дієвий — свідомість консервативна, ліберальна, радикальна, реформістська та ін.  

     Політична свідомість формується у процесі  пізнання суб'єктом певних політико-владних  відносин, політичних інтересів, установок, цінностей, а також у процесі політичного виховання, формування політичної культури суб'єкта політики.

     Досить  складним психолого-соціальним феноменом  є національна самосвідомість як багаторівневе, багатофункціональне  явище. Варто зазначити, що усвідомлення насамперед себе є основою усвідомлення інших, а відтак національна самосвідомість є передумовою, основою свідомого бачення та розуміння усього, що оточує націю. Аналогічно, що більше нація знає про своїх сусідів, інші спільноті, то більше вона пізнає і саму себе. Виходячи з цього про націю можна говорити, з одного боку, як про спільноту, що має специфічні ознаки та особливості, а з другого — вона певною мірою набуває ознак, властивих іншим націям і народам.

     Проблему  свідомості потрібно розглядати у тісному взаємозв'язку з проблемою цінностей ідеологій.

     Для кожного суспільства характерні певні ідеї, цінності, норми, у тому числі й політичні. Усі вони мають соціальне коріння — історичне, економічне, політичне. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Політична ідеологія

 

     Політичні ідеї — не реальність, а уявне, позірне  бачення людьми тих чи інших явищ, станів, тобто ідеї завжди відрізняються  від реальності, вони лише окреслюють бажання людини, спонукають її до дії  з метою реалізації ідей, їх перетворення на реально існуючі цінності.

     Політичні ідеї, погляди, уявлення, об'єднуючись  у певну систему, утворюють політичну ідеологію. Тому структурно політичні ідеології складаються з політичних теорій, ідей, суспільно-політичних ідеалів, цінностей, концепцій політичного розвитку, політичних символів, програм тощо.

     Політичні ідеології виникли в епоху  Просвітництва, коли була висунута ідея прогресу та обґрунтовано можливості створення раціонального суспільного порядку на основі певних, сформульованих людьми цілей. 

     Існує кілька тлумачень ідеології як суспільного явища.

     Прихильники розширювального тлумачення ідеології, зокрема Т. Парсонс, вважають, що ідеологія — це система цінностей, властива конкретному суспільству, яка орієнтує соціальну діяльність у конкретному напрямку.

     Директивне  тлумачення ідеології було властиве марксистам. Вони намагалися відокремити ідеологію від інших форм політичної свідомості та вбачали в ній різновид наукового знання, притаманний певному соціальному класу, насамперед класу-гегемона — пролетаріату.

     Відомі  політологи, соціологи, політичні психологи М. Вебер, Е. Дюрк-гейм, К. Мангейм та інші наголошували на культурологічному тлумаченні ідеології.

     Роль  ідеологій у суспільному  житті зумовлюють такі їх функції:

     •    орієнтаційна — спрямовує діяльність людей;

     •    інтегративна — узгоджує інтереси людей;

     •    соціально-представницька — відображає та захищає інтереси певних соціальних груп населення;

     •    амортизаційна — послаблює соціальне  напруження;

     •    пропагандистська — формує відповідний  імідж держави, класу,