Основні види й типи психологічної практики

• Основні види й типи психологічної практики

ЗМІСТ

Основні види й  типи психологічної практики  

ВСТУП

Практична психологія в  її розумінні являє собою психологічне забезпечення різних соціальних сфер - охорони здоров'я, освіти, виробництва, спорту, права й ін. 

Практична психологія представлена сукупністю галузей психології, що одержали  своє найменування відповідно до тієї сфери, у яку вони включені: медична, педагогічна, інженерна (праці), спортивна, юридична і т.д.  психологія. Ці галузі психології називаються прикладними. Таким чином, одне з визначень практичної психології - це розуміння її як прикладної дисципліни.

Особливістю прикладних галузей психології є їхня орієнтація на академічну дослідницьку психологію. Кожна із прикладних галузей психології являє собою науково-психологічне забезпечення й обслуговування відповідної  практичної сфери. Прикладні галузі психології запозичають в академічної  психології об'єктивно-наукові методи: спостереження, експеримент, тести, опитування. Інше розуміння практичної психології пов'язане із трактуванням її як особливої  психологічної практики. Психологія тут не включається в існуючі  сфери практичної діяльності, а створює  особливу сферу психологічних послуг. Інакше кажучи, психологія формує свою власну психологічну практику.

Практична психологія як психологічна практика орієнтована  не на дослідження психіки, свідомості, а на роботу із психікою, зі свідомістю; на способи впливу психолога на свідомість іншої людини, на систему його уявлень  про світ інших, самому собі; на його ціннісні орієнтації, на форми спілкування, характер взаємин. У психологічній  практиці по суті непридатні ті методи, які використовуються  в академічній психології. Ще однією особливістю психологічної практики є те, що людина у ній з'являється цілісно, у єдності своїх специфічних процесів, якостей, здатностей. Тому психолог-практик вимушен використовувати сукупність різних методів, які склалися в різних школах і напрямках психотерапевтичної практики.

ОСНОВНІ ВИДИ Й  ТИПИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ

Основні види діяльності практичного психолога: психологічна просвіта; психологічна профілактика; психологічне консультування; психологічна діагностика; корекційно–відновлювальна  та розвивальна робота.  

1. Психологічна  просвіта та психологічна профілактика

Результатом психологічної  просвіти та психопрофілактичної діяльності є вироблення власної системи  поглядів на життя, трансформація системи  ціннісних орієнтацій, формування професійного ідеалу; засвоєння культури людських взаємин і соціально-професійних  функцій; формування індивідуального  стилю навчально-професійної діяльності та власної моделі моральної поведінки; опанування форм ефективного професійно-ділового спілкування; збереження особистісного  психологічного здоров’я та гідного  ставлення до оточуючих.

Психологічна  просвіта спрямована на прилучення дорослих і дітей до психологічних знань. Просвітницька діяльність психолога  може здійснюватися в різноманітнійформі (лекції, бесіди, семінари, виставки, підбор літератури й ін.). Основний зміст  просвітницької роботи - знайомство із сучасним станом психологічної науки, основними закономірностями й умовами  психічного розвитку людини. Просвітницька  діяльність психолога спрямована на формування уявлення про практичну  значимість психологічного знання й  психологічної допомоги людині, що формується.

Виділяється кілька рівнів профілактичної діяльності:

Розв'язок соціальний-економічних, культурних і інших завдань загальнодержавного масштабу по більш повному задоволенню  матеріальних і духовних потреб людей.

Заходи для  педагогічної орієнтації інфраструктури мікросоціуму, спрямовані на оздоровлення мікросередовища, у якій протікає життєдіяльність  людини.

Індивідуальна виховно-профілактична робота, спрямована на корекцію й попередження відхилень  у поведінці.

Розрізняють наступні види профілактичної діяльності, первинна, вторинна, третинна [10].

Первинна профілактика - комплекс заходів, спрямованих  на запобігання негативного впливу біологічних і соціально-психологічних факторів, що впливають на формування  поведінки, що відхиляється. Саме первинна профілактика (її своєчасність, повнота й постійність) є найважливішим видом превентивних заходів в області запобігання відхилень у дітей і підлітків.

Вторинна профілактика - комплекс медичних, соціально-педагогічних і інших заходів, спрямованих  на роботу з людьми, що мають девіантну  поведінку. Основними завданнями вторинної  профілактики є недопущення здійснення більш важкої провини, правопорушення; надання своєчасної соціально-психологічної  підтримки людині, що перебуває в  складній життєвій ситуації.

Третинна профілактика - комплекс заходів соціально-психологічного і юридичного характеру, що мають  метою запобігання здійснення повторного злочину людиною, що вийшла з місць  позбавлення волі.

Крім того, прийнято розрізняти профілактику загальну й  спеціальну.

Загальна профілактика припускає здійснення ряду попереджувальних заходів, спрямованих на запобігання  виникнення тих або інших проблем  у недалекому майбутньому, або на попередження тієї або іншої проблеми безпосередньо перед її виникненням.

Спеціальною профілактикою  називається система заходів, спрямованих  на розв'язок певного завдання: профілактика девіантної поведінки, профілактика підліткового суїциду й т.п.  

2. Психологічне  консультування

Термін «консультація» за словником С.І. Ожегова має  кілька значень: 1) рада спеціалістів; 2) порада спеціаліста; 3) установа, що дає  поради. У прикладній психології успішно  використовувалися всі три зазначені  форми консультації. А от сутність консультування у практичній психології довго дискутувалася, бо вважалося, що надавати допомогу особистості у  вирішенні її психологічних проблем  можна тільки у рамках психотерапевтичної практики.

Однак існування  так званого психологічного, або, точніше, психотерапевтичного консультування як самостійної галузі психологічної  допомоги можна аргументувати так: філософія консультативної роботи диктує повну відмову від концепції  хвороби і розглядає людину, котра звернулася по допомогу такою, що має психологічні труднощі; консультування і психотерапія орієнтовані на різні етапи взаємодії психолога і клієнта: превентивна консультативна робота може запобігти більш серйозним психотерапевтичним наслідкам; якщо психотерапія спрямована «вглиб», на вирішення інтраперсональних проблем, то консультування охоплює більш різнопланове коло інтерперсональних проблем клієнтів; психолог-консультант виступає радше медіатором (посередництво) або фасилітатором (підвищення продуктивності) ресурсних можливостей клієнта у розв'язанні його проблем; діагностична спрямованість консультування значно розширює спектр різноманітних професійних моделей діяльності консультанта. Спостерігається певний універсалізм у використанні ним як підходів, так і методів, що урізноманітнює консультативну роботу і суттєво відрізняє її від психотерапії, яка зазвичай дотримується одного напряму (Горностай П.П., Васьковская С.В., 1994).

Отже, специфіка  психологічного консультування як окремого виду психологічної допомоги визначається особливостями проблематики, немедичною парадигмою в розумінні клієнта, змістом і методами діяльності. Цілі ж консультування на відміну від  немедичної психотерапії (особисте й  соціальне здоров'я) чи медичної психотерапії (психічне і соматичне здоров'я) лежать в площині особистого благополуччя клієнта.

Таким чином, індивідуальне  консультування це вид спеціально організованого спілкування, у процесі якого  психолог-консультант допомагає  клієнтові дослідити і прояснити  свою життєву ситуацію, актуалізувати  додаткові сили і здібності, щоб  знайти вихід із складних для нього  обставин. Результатом консультування може вважатись інсайт (З. Фрейд), просто «сповідь» (Р. Мей), або, як вважають екзистенціалісти, сповнена розуміння, підтримки і  співпереживання «зустріч», яка, можливо, стане поворотним моментом у процесі  життєтворчості.

Для консультування характерний більш м'який психологічний  вплив на людину, коротша тривалість роботи (5-6 зустрічей). Завданнями консультування є переважно: надання психологічної  інформації; інтеграція особистості, подолання  внутрішньої конфліктності та узгодження її інтересів; активізація психічних  ресурсів клієнта; подолання особистісних обмежень та освоєння нових поглядів на власну життєву ситуацію; професійні підтримка і порада; смислотворення та перебудова ієрархії цінностей; створення  основи для формування інсайтів з  приводу «глухих кутів життя» та допомога у розв'язанні гострих  життєвих проблем; вироблення адекватних форм поведінки в різних життєвих ситуаціях.

Питання про  цілі консультативної роботи дискутується й досі чи не в усіх сучасних психотерапевтичних напрямах. Однак виділення психологічного консультування з надр психотерапії та надання йому статусу самостійного виду психологічної допомоги, на нашу думку, стало визначною віхою  у розвитку практичної допомоги людству  взагалі. Недарма ж серед трьох  основних цілей консультування - допомога іншим у їхньому самопідсиленні, особистісний розвиток самого консультанта та створення здорових мікро- й макросистем  для функціонування індивідів - головноюметою  вважається особистісне зростання  консультанта як гаранта того, що в  суспільстві розширюється база для  формування нового ставлення до життя. Адже психолог-консультант, на відміну  від психотерапевта, стоїть ближче до пересічної людини і, маючи високий  рівень усвідомлення себе і своїх  проблем, зможе навчити цього  багатьох інших. 

Психологічне  консультування як професія є новою  областю психологічної практики, що виділилася з психотерапії. Ця професія виникла у відповідь на потреби  людей, що не мають клінічних порушень, проте шукають психологічну допомогу. Тому в психологічному консультуванні ми стикаємося перш за все з людьми, що зазнають труднощів в повсякденному житті. Спектр проблем справді широкий: труднощі на роботі (незадоволеність роботою, конфлікти з колегами і керівниками, можливість звільнення), невлаштованість особистого життя і неладу в сім‘ї, погана успішність в школі, недолік упевненості в собі і самоповаги, болісні коливання в ухваленні рішень, труднощі в зав‘язуванні і підтримці між особових відносин і т.п.

Буває, що, прийшовши  до консультанта, людина вперше замислюється про власну роль в своїх життєвих невдачах і починає розуміти, що для того, щоб йому дійсно допомогли, одній або навіть декількох зустрічей  з психологом недостатньо. З цього  не виходить, що він відразу ж  звернеться по серйознішу допомогу —  це може трапитися не скоро або  не трапитися ніколи, але навіть просте знання про те, що допомога в  принципі йому може бути надана, є дуже важливим. Такий взаємозв‘язок консультування і психотерапії — основа широких  і багатогранних можливостей  практичної психології, гарантія того, що кожен  хто звертається може знайти для себе те, що відповідає його потребам в даний момент.

Консультування  — це сукупність процедур, направлених  на допомогу людині у вирішенні проблем  і ухваленні рішень щодо професійної  кар‘єри, браку, сім‘ї, вдосконалення  особи і між особових відносин.

Консультування  — це професійне відношення кваліфікованого  консультанта до клієнта, яке зазвичай представляється як «особа-особа», хоча іноді в нім беруть участь більше двох чоловік. Мета консультування — допомогти клієнтам зрозуміти  що відбувається в їх життєвому просторі і осмислено досягти поставленої  мети на основі усвідомленого вибору при вирішенні проблем емоційного і між особового характеру.

Психологічне  консультування передбачає кваліфіковану  допомогу психолога у розв’язанні  тих проблем, з якими до нього  самостійно або за порадою інших  людей. В основі психологічного консультування лежить глибоке розуміння психологом суті проблеми, висвітлення об’єктивної  точки зору та сприяння усвідомленню провідних моментів тупикової ситуації, а також надання конкретних рекомендацій щодо шляхів розв’язання актуальних питань згідно інтересів клієнта, але  таким чином щоб це було прийнятно  для кола його оточення.