Олександр Ткаченко як методолог і теоретик психологічної науки

Олександр Ткаченко як методолог  і теоретик психологічної науки

«Особистість  – це «вершинне» утворення

в ієрархічній  структурі психіки людини…,

і якісно новий спосіб організації поведінки…,

вищий рівень взаємодії людини зі світом».

(О.М.  Ткаченко)

Олександр Миколайович Ткаченко (21.01.1939 – 21.05.1985) – доктор психологічних  наук, професор кафедри загальної  та інженерної психології Київського державного (нині – Національного) університету імені Тараса Шевченка, народився  у селі Мала Катеринівка Запорізького району Запорізької області. Після закінчення середньої школи навчався у 1955-56 роках у Київській республіканській школі кіномеханіків. У 1956-58 роках працював кіномеханіком у СШ №1 м. Запоріжжя. 1958 року поступив і 1963 року закінчив філософський факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка і відразу ж був зарахований до аспірантури.

1968 року захистив кандидатську  дисертацію за темою «Види  мислення та їх генезис». У  цей же період відслужив два  роки в армії. З 1968 року працює  асистентом, а з 1970 року старшим  викладачем кафедри психології  Київського університету. В 1972-85 роках працював доцентом кафедри  загальної та інженерної психології. 1983 року захистив на факультеті  психології  Московського державного  університету імені М.В. Ломоносова  докторську дисертацію за темою:  «Розвиток категоріального апарату психологічної науки (принципи та методологічні передумови побудови сучасної системи психологічних знань)». О.М. Ткаченко успішно викладав низку психологічних дисциплін у Київському університеті, де користувався авторитетом серед студентів. Проте особисте життя вченого склалося нещасливо і трагічно обірвалося у розквіті сил…

Дослідник вивчав найскладніші методологічні та теоретичні проблеми психологічної науки. Він проаналізував  й узагальнив методологічні здобутки відомих вітчизняних психологів – Л.С.Виготського, Б.Г. Ананьєва,                С.Л. Рубінштейна, Г.С. Костюка, О.М. Леонтьєва, Б.Ф. Ломова, К.К. Платонова, М.Г. Ярошевського – і запропонував власний варіант систематизації принципів і категорій психологічної науки. У його методологічній системі принципи детермінізу, відображення, єдності психіки та діяльності, розвитку психіки, системно-структурний принцип були діалектично об’єднані через наскрізне уявлення про цілісну організацію психічної регуляції діяльності суб’єкта на трьох рівнях – організму, індивіда й особистості.

У дослідженнях О.М. Ткаченка вперше у вітчизняної психології послідовно і систематично розглянуто проблему особистості через систему  методологічних принципів, категоріальний лад і методи психологічної науки. Запропонована вченим методологічна  система відкриває нові можливості для наукового вивчення особистості, розробки нових методів пізнання та формування складної та психічної  реальності.

Основні наукові праці  О.М.Ткаченка: «Види мислення та їх генезис» (1968); «Генетичний і функціональний зв’язок засобів комунікації та мислення» (1977), «Про категоріальний профіль наукової школи» (1977); «Принципи і категорії психології» (1979); «Сучасна криза у психології» (1981); «Л.С. Виготський і О.О Потебня» (1981); «Розвиток категоріального ладу психологічної науки» (1983).