Мислення

Вступ 3

1. Поняття про мислення 4

2. Розумові дії та операції  мислення 7

3. Форми мислення 11

4. Різновиди мислення 15

5. Індивідуальні особливості мислення 18

6. Мислення та інтелект 20

 Висновки 21

 Література 22

 

 

Вступ

 

 Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприймань. Відображуючи дійсність на чуттєвому рівні за участю аналізаторів, людина одержує різнобічну інформацію про зовнішні властивості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості у формі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших уявлень. Проте такої інформації про об’єктивний світ людині недостатньо для задоволення різноманітних потреб практичної діяльності, яка потребує глибокого і всебічного знання об’єктів, з якими доводиться мати справу. Вичерпні знання про об’єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність людина одержує за допомогою мислення — вищої абстрактної форми пізнання об’єктивної реальності. Уявне відображення дійсності характеризується низкою особливостей. Одна з цих особливостей виражається в опосередкованому характері уявного відображення дійсності.

 Так, не можна безпосередньо  побачити будову атомного ядра, хімічну реакцію, фізіологічні  процеси, які відбуваються в  живій клітині, ультрафіолетове проміння тощо. Щоб усі ці безпосередньо не видимі, але важливі для розуміння об’єктів властивості розкрити, людина вдається до міркувань, обчислень, експериментів, зіставлення фактів та інших опосередкованих дій. Опосередкування можуть різнитись за складністю залежно від особливостей пізнавального завдання та об’єкта пізнання.

 До опосередкованого пізнання  людина вдається тоді, коли безпосереднє  пізнання виявляється неможливим  через недосконалість людських  аналізаторів або недоцільність,  що зумовлюється складністю процесу пізнання. Опосередкованість мислення виявляється і в тому, що всі його акти відбуваються за допомогою слова та попереднього досвіду, який зберігається в пам’яті людини.

 

 

1. Поняття про мислення 

 

 Особливість мислення полягає в тому, що завдяки йому в об’єктах відображуються не будь-які, а істотні ознаки та властивості, що грунтуються на об’єктивних відносинах і закономірних зв’язках, репрезентованих у самих предметах та явищах. Істотні ознаки та відносини виражають сутність предметів і явищ, їх причинно-наслідкові залежності. Їх розкриття дає можливість зрозуміти закони, яким підпорядковані процеси, що відбуваються у природі та суспільстві, впливати на них у власних інтересах.

 Ще однією особливістю мислення  є узагальнений характер відображення дійсності. За допомогою мислення людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених у тому чи іншому відношенні об’єктів, і уявляє їх узагальнено, оперуючи поняттями. Так вона пізнає загальні властивості металів, геометричних фігур, принципи функціонування технічних систем, розвитку психічних явищ тощо.

 Перелічені ознаки мислення  характеризують його як специфічну  форму абстрактного пізнання  дійсності, як складну пізнавальну  діяльність.

 Мислення — це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об’єктивної дійсності в їх істотних зв’язках і відношеннях.

 Мислення людини нерозривно  пов’язане з мовою, яка є  знаряддям формування і способом  існування думки. У слові закріплюється  нагромаджений пізнавальний досвід, який людина використовує в разі потреби. Узагальнюючи у слові свої знання про предмети та явища дійсності, людина виходить за межі того, що дано їй безпосередньо у відчуттях і сприйманнях, значно розширює свої пізнавальні можливості, удосконалює мислення.

 Розумова діяльність органічно  пов’язана з практикою. Практика  є джерелом розумової діяльності. Мислення породжується потребами  людської практики і розвивається  у процесі пошуку шляхів їх  задоволення. Навіть для наукових  теоретичних проблем пізнання, які не пов’язані безпосередньо з потребами практики, вона є їх віддаленим джерелом. У свою чергу, практична діяльність неможлива без мислення, вона стимулює його постійний розвиток, сприяючи впровадженню досягнень людської думки в різні сфери життя суспільства.

 Значення мислення в житті  людини полягає в тому, що воно  дає можливість наукового пізнання  світу, передбачення і прогнозування  розвитку подій, практичного оволодіння  закономірностями об’єктивної дійсності,  постановки їх на службу потребам та інтересам людини.

 Мислення є підвалиною свідомої  діяльності особистості, формування  її розумових та інших властивостей. Рівень розвитку мислення визначає, якою мірою людина здатна орієнтуватися  в оточуючому світі, як вона  панує над обставинами та над собою.

 Розумова діяльність людини, що спрямована на пізнання  закономірностей об’єктивного світу,  має суспільну природу. Суспільно-історична  зумовленість мислення виявляється  в тому, що в кожному акті  пізнання дійсності людина спирається на досвід, нагромаджений попередніми генераціями, оперує тими засобами пізнання, які були створені ними. До таких засобів насамперед належать мова як знаряддя вираження, узагальнення та збереження результатів пізнавальної діяльності людей, а також наука і суспільна практика. Широта узагальнень і глибина розкриття сутності явищ значною мірою зумовлені також результатами пізнання дійсності, досягнутими на попередньому етапі історичного розвитку людського суспільства. Як за прибережною хвилею відчувається тиск цілого океану, слушно зауважував з цього приводу Д. Писарєв, так і за кожною думкою людини, якою б новою чи оригінальною вона не здавалася, стоїть досвід багатьох попередніх генерацій.

 Отже, хоча мислення кожної  людини розвивається й формується  у процесі її власної активної пізнавальної діяльності, його зміст і характер завжди зумовлені загальним рівнем пізнання, якого досягло суспільство на певному етапі свого розвитку. Це дає підстави розглядати мислення як продукт суспільно-історичного розвитку. Суспільна природа мислення виявляється також у потребах суспільства, характері тих пізнавальних завдань, на розв’язання яких воно спрямоване.

 Об’єктом розумової діяльності  завжди є найактуальніші проблеми, породжені сучасністю. На нинішньому  історичному етапі такими є екологічні проблеми, проблеми економічної інтеграції країн в умовах ринкових відносин та ін. Поглиблення соціальної сутності мислення зумовлене потребою постійно залучати для розв’язання кожного конкретного завдання досвід, нагромаджений фахівцями в суміжних галузях знання. Завдяки соціально-історичній природі мислення людство забезпечує наступність у передаванні від генерації до генерації інтелектуальних надбань, створюючи умови для соціального та науковотехнічного прогресу.

12.2

 

2. Розумові дії та операції мислення

 

 Щоб зрозуміти певний об’єкт, треба знати факти, що його  характеризують. Перехід від фактів  до розкриття їх сутності, до  узагальнюючих висновків відбувається  за допомогою розумових і практичних  дій. 

 Розумові дії — це дії  з об’єктами, відображеними в образах, уявленнях і поняттях про них. Ці дії відбуваються подумки за допомогою мовлення. Перш ніж діяти з предметами (розбирати їх, складати, щось будувати з них), людина робить це подумки, не вступаючи в контакт із цими предметами і не змінюючи будову самого об’єкта. При цьому залежно від того, які образи відіграють провідну роль, розумові дії бувають сенсорними, перцептивними, уявними, мислення. Дії мислення (наприклад, при розв’язуванні арифметичних задач) формуються на основі зовнішніх практичних дій. Дослідження процесу їх формування (П. Гальперін, Н. Тализіна) показали, що спочатку дії відбуваються, спираючись на сприймання матеріальних предметів або їх зображення (дитина практично оцінює кількість). Далі вони здійснюються у плані голосного мовлення без спирання на предмети чи їх зображення. Нарешті, дії виконуються подумки за допомогою внутрішнього мовлення, тобто стають внутрішніми діями мислення.

 Далі вони автоматизуються,  узагальнюються, згортаються. 

 Розумові дії, як і практичні, різноманітні; вони пов’язані з конкретним матеріалом. У розумових діях можна виокремити їх основні складові, або процеси — розумові операції: порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація.

 Порівняння — важлива розумова операція. За її допомогою пізнаються схожі та відмітні ознаки і властивості об’єктів. Операції порівняння різняться за складністю залежно від завдання чи змісту порівнюваних об’єктів. Порівнянню належить важлива роль у розкритті істотних ознак предметів.

 “Усе у світі ми пізнаємо  через порівняння, і якщо б  нам спіткався якийсь новий  предмет, якого ми не могли  ні з чим порівняти, ні від  чого відрізнити (якби такий предмет  був можливий), то ми про цей  предмет не склали б жодної  думки і не могли б сказати про нього жодного слова”, — вважав К. Ушинський.

 Аналіз і синтез. Аналіз у  мисленні є продовженням того  аналізу, що відбувається в  чуттєвому відображенні об’єктивної  дійсності. Це уявне розчленування  об’єктів свідомості, виокремлення  в них частин, боків, аспектів, елементів, ознак і властивостей.

 Об’єктом аналізу можуть  бути будь-які предмети та їх  властивості. Починається аналіз  у практичних діях і завершується  уявним розумовим аналізом. Аналіз  необхідний для розуміння сутності  будь-якого предмета, але сам його не забезпечує.

 Розуміння потребує не лише  аналізу, а й синтезу. Аналіз  і синтез — це протилежні  й водночас нерозривно взаємопов’язані  процеси. Синтез — це уявне  поєднання окремих частин, боків,  аспектів, елементів, ознак і властивостей об’єктів в єдине, якісно нове ціле.

 Синтез, як і аналіз, спочатку  виникає у практичній діяльності, а потім стає дією мислення. Синтезувати можна елементи, думки,  образи, уявлення. Аналіз і синтез  — основні розумові операції, що в єдності забезпечують повне та глибоке пізнання дійсності.

 Абстрагування і узагальнення. Розумовий аналіз переходить  в абстрагування (“абстрагувати”  від лат. abstragere — відволікати,  відвертати), тобто уявне відокремлення  одних ознак і властивостей  предметів від інших і від самих предметів, яким вони властиві.

 

 Виокремлені у процесі абстрагування  ознаки предмета розуміються  незалежно від інших його ознак  і стають самостійним об’єктом  мислення. Так, спостерігаючи переміщення  у просторі різних за характером  об’єктів — машини, людини, птаха, хмаринок, небесних тіл, людина виокремлює рух як спільну для них властивість і осмислює його як самостійну категорію.

 Застосування операції абстрагування  в пізнавальній діяльності дає  можливість глибше й повніше  відображати найскладніші явищаоб’єктивної дійсності. Високим рівнем абстрагованості характеризується, зокрема, наукове теоретичне мислення. Воно відіграє провідну роль в утворенні понять, які є засадовими для будь-якого знання. Абстрагування готує грунт для глибоких узагальнень. Операція узагальнення виявляється в уявному об’єднанні предметів, явищ у групи за істотними ознаками, виокремленими у процесі абстрагування.

 Узагальнення — це продовження  і поглиблення синтезуючої діяльності  мозку за допомогою слова. Слово  виконує узагальнюючу функцію, спираючись на знакову природу відображуваних ним істотних властивостей і відносин, що присутні в об’єктах.

 Узагальнення виокремлених  ознак предметів та явищ дає  можливість групувати об’єкти  за видовими, родовими та іншими  ознаками. Така операція називається класифікацією. Класифікація здійснюється з метою виокремлення та подальшого об’єднання об’єктів на основі спільних істотних ознак. Класифікація сприяє впорядкуванню знань і глибшому розумінню їх змістової структури.

 Щоб здійснити класифікацію, треба чітко визначити її мету, виокремити ознаки об’єктів, що підлягають класифікації, порівняти об’єкти за особливими ознаками, визначити загальні основи класифікації, згрупувати об’єкти за певним принципом. Упорядковування знань на підставі гранично широких спільних ознак груп об’єктів називається систематизацією.

 Систематизація забезпечує  виокремлення та подальше об’єднання  не окремих об’єктів, як це  спостерігається при класифікації, а їх груп і класів.

 Отже, процес розуміння предметів  та явищ об’єктивної дійсності, утворення наукових понять про них складний і багатоплановий. Він потребує вивчення фактів, їх порівняння, аналізу та синтезу, абстрагування, узагальнення, класифікації, систематизації їх істотних ознак і характеристик. Загальним механізмом операційної діяльності мислення є аналітико-синтетична робота великих півкуль головного мозку.

12.3

 

3. Форми мислення 

 

 Результати процесу мислення (думки) існують у формі суджень,  міркувань, умовиводів і понять.

 Судження — це форма уявного відображення об’єктивної дійсності, яка полягає в тому, що людина стверджує наявність або відсутність ознак, властивостей чи відносин у певних об’єктах. Наприклад: “Сума внутрішніх кутів трикутника дорівнює 180 градусам”; “Ця квітка — блакитна”; “Це вагомий доказ”.

 Характерна  властивість судження полягає  в тому, що воно існує, виявляється  й формується в реченні. Проте  судження та речення не тотожні. 

 Судження  — це акт мислення, що відображує  зв’язки, відносини речей, а  речення — це граматичне сполучення слів, що виявляє й фіксує це відображення. Кожне судження виражається в реченні, але не кожне речення є судженням. Речення, які виражають запитання, вигуки, сполучники, прийменники, не є судженнями (“Агов!”, “Ану!”, “Хто це?”). Таким чином, між судженнями та реченнями існує складний зв’язок.

 Кожне  судження містить суб’єкт і  предикат. Суб’єктом є предмет  судження, про який ідеться і  який відображується у свідомості  людини.