Хоча вивчення структури
поведінки тварини припускає
в першу чергу якісну оцінку
його активності, чимале значення
мають і точні кількісні оцінки
в зоопсихологічних дослідженнях.
Це відноситься до характеристики
як поведінки тварини, так і
зовнішніх умов (параметрів середовища).
Зоопсихологічному експерименту,
як правило, передує спостереження
за тваринами в природних умовах.
Переважно таким вимогам відповідає
експеримент в природних умовах.
Оптимальний варіант – спостереження
за повсякденною життєдіяльністю
тварин в умовах природного
експерименту, поставленого самою
природою. Допустимі дослідження
в штучно створених експериментатором
ситуаціях, за умови їх екологічної
адекватності
Зоопсихологічні методи
припускають цілісний, аутекологічний,
для таксонов хребетних тварин
і деяких безхребетних, – синекологічний
підхід. Аутекологія вивчає зв'язок
окремої особини з природним
середовищем. Синекологічний підхід
до вивчення психології тварин
є ширшим за аутекологічний, котрий
входить в синекологічний підхід
складовою частиною. Синекологічний
підхід припускає, що особина
живе не "сама по собі, а в
популяції і, більш того, в коадаптивному
комплексі близьких видів. Коадаптація
– спільна адаптація (пристосування).
Ніхто з психологів не стане
заперечувати такий очевидний
факт, що психологія людини визначається
всією сукупністю її суспільної практики,
а не тільки внутрішніми чинниками. Вивчаючи
ссавців, зоопсихологи також стали враховувати
вплив сукупної тваринної практики (практики
популяції, зграї, сімейної групи, коадаптивного
комплексу видів) на формування образу
світу у тварин.
Конкретні методи зоопсихологічних
експериментальних досліджень відрізняються
великою різноманітністю, хоча
всі вони, як вже мовилося, зводяться
до постановки перед твариною
певних задач. У практиці дослідження
психіки тварин можна виокремити
декілька основних експериментальних
методів.
Метод «лабіринту».
Піддослідній тварині ставиться
задача знаходження шляху до
певної, безпосередньо не сприйманої
їм «мети», якою є найчастіше
харчова приманка, але може бути
і притулок («будинок») або інші
сприятливі умови. При відхиленні
від правильного шляху в окремих
випадках може застосовуватися
покарання тварини. У простому
вигляді лабіринт має вид Т-образного
коридору або трубки. В цьому
випадку при повороті в одну
сторону тварина одержує нагороду,
при повороті в іншу її залишають
без нагороди або навіть карають.
Складніші лабіринти складаються
з різних комбінацій Т-образних
(або ним подібних) елементів і
тупиків, захід в які розцінюється
як помилки тварини. Результати
проходження твариною лабіринту
визначаються, як правило, по швидкості
досягнення «мети» і по кількості
допущених помилок.
Метод «лабіринту»
дозволяє вивчати як питання,
пов'язані безпосередньо із здібністю
тварин до навчання (до вироблення
рухових навиків), так і питання
просторової орієнтації, зокрема
роль шкірно-м'язової і інших
форм чутливості, пам'яті, здібності
до перенесення рухових навиків
в нові умови, до формування
чуттєвих узагальнень та ін.
Диференційоване дресирування.
Диференційоване дресирування. направлене
на виявлення здатності піддослідної
тварини до розрізнення одночасно
або послідовно об'єктів, що
пред'являються, та їх ознак.
Вибір тваринам одного з об'єктів,
що пред'являються, винагороджується
(позитивне дресирування), в інших
випадках одночасно з підкріпленням
правильного вибору карається
неправильний (позитивно-негативне
дресирування). Послідовно зменшуючи
відмінності між ознаками об'єктів
(наприклад, їх розміри), можна
виявити межі розрізнення (диференціювання).
Таким чином, можна одержати
відомості, що характеризують
наприклад, особливості зору у
тварини (його гостроту, кольорозпізнавання,
сприйняття величин і форм).
Цим же методом вивчаються
процеси формування навиків (зокрема,
на поєднання різних подразників),
пам'ять тварин (шляхом перевірки
збереження результатів дресирування
через певний проміжок часу), здібність
до узагальнення. У останньому
випадку, як правило, поступово
збільшують відмінність об'єктів
(фігур), що послідовно пред'являються,
виявляючи здатність тварини
орієнтуватися по окремих загальних
ознаках цих об'єктів.
Варіантом диференційованого
дресирування є метод «вибору
на зразок» (застосовується лише
до вищих тварин). Тварині пропонується
зробити вибір серед ряду об'єктів,
керуючись зразком, який показується
їй безпосередньо експериментатором
або в спеціальному апараті.
Правильний вибір підкріплюється.
Цей метод застосовується переважно
також для вивчення сенсорної
сфери тварин.
Метод «проблемної
клітки». Перед твариною ставиться
задача або відкрити для себе
вихід з клітки, приводячи в
дію різні пристосування (важелі,
педалі, затвори і т.п.), або ж,
навпаки, проникнути в клітку,
де знаходиться їжа, відмикаючи
засувки. Іноді застосовуються
і невеликі ящики або шкатулки
із затворами, відмикання яких
дає піддослідній тварині доступ
до корму. При більш складній
постановці експерименту всі
механізми і пристрої діють
лише в строго певній послідовності,
яка повинна засвоюватися і
запам'ятовуватися тваринами. Цим
методом досліджуються складні
форми навчання і моторні елементи
інтелектуальної поведінки тварин.
Особливо зручно застосовувати
цей метод, природно, для вивчення
тварин з розвиненими хапальними
кінцівками – щурів, єнотів, мавп
та ін. Це відноситься і до
постановки експериментів, в яких
тваринам доводиться користуватися
знаряддями для досягнення прикорму.
Ці експерименти також служать
переважно для виявлення вищих
психічних здібностей тварин.
Елементи дій з знаряддями
виразно виступають вже в дослідах
із застосуванням прив'язаної
до мотузка приманки; тварина
може оволодіти кормовим об'єктом,
лише притягуючи його за мотузок
до себе. Ускладнюючи ситуацію
різними поєднаннями мотузків
і варіюючи їх взаємне розташування,
можна одержати цінні дані
не тільки про ефекторні, але
і про сенсорні (зорові і дотикові)
компоненти інтелекту тварин.
Найчастіше як знаряддя
в експериментах застосовуються
палиці (прості або складні), за
допомогою яких тварини (як
правило, мавпи) можуть присунути
до себе або збити кормовий
об'єкт. Широко застосовуються
в дослідах з мавпами (особливо
людиноподібними) ящики і інші
предмети, з яких вони повинні
спорудити «піраміди» для діставання
високо підвішеного плоду. І
в цьому випадку найбільше значення
має аналіз структури предметної діяльності
тварини в ході розв’язання задачі.
Разом з такими більш
менш складними експериментами
велику роль виконує в зоопсихологічних
дослідженнях аналіз звичного, непідкріплюваного
маніпулювання різними предметами.
Такі дослідження дозволяють
судити про ефекторні здібності
тварин, їх орієнтовно-дослідницьку
діяльність, ігрову поведінку, здібності
до аналізу і синтезу та
ін.
У всіх зоопсихологічних
дослідженнях широко застосовується
фото- і кінозйомка, звукозапис й
інші засоби фіксації поведінки
тварин.