Методи вивчення міжособистісних стосунків

      Отже, класифікація груп за рівнем їх розвитку ґрунтується на основі міжособистісних стосунків, які виникають в умовах спільної діяльності.

      Ще  в середині XX ст. американські вчені  встановили, що в умовах групового тиску майже третина індивідів змінює свою думку і приймає нав'язану більшістю — виявляє конформізм. Отже, стверджували вони, в умовах групового тиску індивід може бути лише конформістом (не висловлювати і не відстоювати свою думку) або нонконформістом (відстоювати свою точку зору, не погоджуючись із групою). Така методологічна помилка зумовлена тим, що дослідження проводилося на дифузних групах, що об'єднували випадкових людей, які між собою не мали ніяких стосунків.

      Вітчизняні  психологи довели, що в реальних колективах діють зовсім інші закономірності, відмінні від тих, які американські дослідники оголосили універсальними.

      Найхарактернішою  особливістю колективу, яка не могла бути виявлена при дослідженні дифузних груп, є колективістське самовизначення. Воно виявляється в тому, що член в\колективу не бездумно терпить тиск групи, а вибірково ставиться до будь-яких впливів, приймаючи одні й відхиляючи інші, залежно від принципів і цілей спільної діяльності, учасником якої він є. Здійснюючи самовизначення, він реалізує своє право жити в колективі, маючи власні погляди, оцінки і переконання. На відміну від дифузної групи в колективі переважає колективістичне самовизначення як реакція особистості на груповий тиск. У групах, об'єднаних спільною службово бойовою діяльністю, міжособистісні стосунки завжди опосередковуються її змістом і цілями.

      Методи  вивчення міжособистісних  стосунків 

Міжособистісні  стосунки в військових колективах вивчають за допомогою методів спостереження, експерименту, бесіди, анкет і соціометрії. Вибір і застосування методу залежить від конкретних завдань і умов. Останнім часом з цією метою широко використовують соціометричну, референто-метричну методики.

Методика  соціометричного дослідження вважається в наш час найбільш доцільним  методом діагностики відносин у  військових колективах.

Соціометрія. Соціометрія – у вузькому сенсі – область соціальної психології, пов'язана з вивченням міжособистісних відносин в малих соціальних групах. Термін соціометрія виник в ХІХ столітті і позначав застосування математичних методів у соціальних науках,  але таке широке розуміння терміну не прижилося. Нового значення терміну надав Г. Морено,  запропонувавши спеціальну теорію та методи. Згодом методи відокремилися від теорії і зараз використовуються як незалежні. Тому часто під соціометрією розуміють методи дослідження структури міжособистісних відносин в малій соціальній групі шляхом вивчення виборів, зроблених членами групи по тих чи інших соціометричних критеріях. Одним з основних соціометричних методів є соціометричне опитування, а соціометричним критерієм – запитання соціометричної анкети (тесту),  в якій респондентам пропонується обрати одного або декількох членів досліджуваної групи (найчастіше для спільної діяльності в прожективній ситуації,виконанні завдання інш.). Таким опитуванням є, наприклад,  опитування членів виробничої бригади за допомогою анкети,  що включає запитання типу “Кого ви вважаєте кандидатом на роль молодшого командира?” У відповідь на кожне таке запитання респонденти повинні вказати номери військовослужбовців з врученого їм разом з анкетою списку.

Соціометричне опитування істотно відрізняється  від інших видів соціологічного опитування за характером вихідних даних, способами їхнього представлення, процедурою опитування та методах аналізу  зібраної інформації. На відміну від  інших видів опитування результатом виміру тут є не характеристика респондента (тобто значення ознаки, виміряної в тому чи іншому типі шкали),  а взаємини між респондентами. Якщо в інших видах опитування відповідь усіх респондентів на будь-яке запитання породжує розподілення опитаних за ознакою, що відповідає даному запитанню,  то відповіді всіх членів групи на дане соціометричне запитання породжують структуру відносин. Ця відмінність призводить до виникнення спеціальних способів представлення зібраних даних:отримана структура представляється у вигляді спеціального малюнку (соціограми) або таблиці (соціоматриці)_.

Подальший розвиток соціометричних методів здійснюється насамперед шляхом уточнення інтерпретації  результатів, отримуваних з їхньою допомогою (такі роботи проводилися в рамках так званої "стратометричної” концепції малих груп. По-друге, створюються різні модифікації процедури збору даних,  що дозволяють розширити клас відносин,  досліджуваних за допомогою соціометрії. Зокрема,  нові методи дозволяють вивчати не тільки емоційні міжособові відносини,  а й інші відносини між членами групи,  а способи отримання інформації включають всі основні способи збору даних, що використовуються в соціології (опитування, спостереження, аналіз документів). До таких модифікацій відноситься, наприклад, “рефренометрія”, що дозволяє визначати для кожного респондента тих членів групи,  думка яких його особливо цікавить,  методика “вибору в дії” (наприклад, при дослідженні груп військовослужбовців дають декілька завдань і визначають до яких людей піде в\сл за допомогою) тощо. По-третє, розширюється клас об'єктів, відношення яких вивчаються з допомогою соціометричних методів. За їхньою допомогою вивчається, наприклад, структура складних організацій, відносини між взводами ротами батальйонами.

Розвиток  соціометрії у вказаних напрямках  призвів до формування більш широкого її визначення: під соціометричними  методами розуміються методи дослідження  структури відносин між будь-якими  соціальними об'єктами.  З цього визначення витікає і основне обмеження області використання соціометрії: досліджувані соціальні об'єкти (це може бути мала група, підприємство чи організація) являють собою певну систему, вивчення якої зовсім не вичерпується описом структури відносин між її елементами. Зокрема очевидно, що вивчення малих груп, окрім вивчення структури міжособистісних відносин,  має включати вивчення групових норм та цінностей, соціально-демографічних та інших характеристик групи,  а також зв'язків між різними класами характеристик.

Соціограма.

Соціограма  – це спосіб зображення структури  міжособистісних стосунків у  малій соціальній групі. Зазвичай використовується для представлення даних, отриманих  за допомогою соціометричного опитування. Соціограма, що являє собою дані відповіді всіх членів групи на соціометричне запитання – це малюнок, на якому члени групи зображуються у якості точок, а їхні вибори – стрілками. Соціограмі відповідає соціоматриця: на перетині першого рядка та першого стовпчика стоїть 1,  якщо перший член групи обирає 1-го у відповіді на дане запитання, і 0 в протилежному випадку.

З математичної точки зору соціограма являє собою  орієнтований граф, тому для її аналізу  може використовуватися теорія графів. Існує безліч різновидів соціограм. Це, наприклад, концентрична соціограма або мішень (члени групи розміщуються у вигляді кола, що відповідає їхньому соціометричному статусу – чим вищий статус,  тим ближче до центру розміщується відповідна точка),  локограма (члени групи розміщуються на кресленні,  що являє собою їхнє реальне розміщення у приміщенні – за партами в школі, на робочих місцях тощо), зважена соціограма (на стрілках зображена інтенсивність симпатій) тощо.  

Вибірка (вибіркова сукупність)

в соціологічних дослідженнях. 

Вибірка – це сукупність елементів об'єкта соціологічного дослідження,  що підлягає безпосередньому вивченню. Також вибірка – сукупність способів,  прийомів, процедур добору елементів об'єкта,  одиниць спостереження та вивчення при масових соціологічних дослідженнях. В соціологічних дослідженнях вибіркою називають частину генеральної сукупності,  що має головні її властивості (критерії репрезентації).

Більшість соціологічних досліджень носять не суцільний,  коли вивчаються всі  елементи об'єкта,  а вибірковий характер.  При розгляді будь-якої схеми побудови вибірки мають бути враховані як мінімум два фактори: наявність або відсутність об'єетивності при доборі.  Урахування цих факторів дає наступні основні типи вибірки: випадкова та квазівипадкова,  імовірнісна,  цільова та побудована на основі судження.  Вибірка може бути сформована і з допомогою різних способів сегментації досліджуваної сукупності (наприклад,  при вивченні міського населення сегментації піддається або територія міста – за кварталами,  ділянками,  вулицями,  або сам енаселення – за типами сімей,  групами населення тощо).  Окрім одиниць,  що утворюють саму вибірку,  розрізняють одиниці добору (підприємство,  цех,  двір,  квартира,  родина) та одиниці спостереження,  опитування,  дослідження.  Розбіжність між ними фіксує можливу невідповідність характеристик джерела інформації та отримуваних від нього відомостей,  що підлягають оцінці при утворенні вибірки.  В останні десятиліття сформувалася теорія малих вибірок,  а також техніка коригування вибірок за допомогою ЕОМ.  Особливе місце в теорії вибірки посідають питання оцінки,  а також природи та величини помилок,  що виникають при дослідженнях.  Критерієм оцінки якості вибірки (не єдиним) є її репрезентативність.

Репрезентативність  – властивість вибірки відображати характеристики досліджуваної (генеральної) сукупності.  При дослідженні до вибірки необхідно включати групи в тих пропорціях,  в яких вони є в самій сукупності.  Досягнення репрезентативності вимагає досить повного знання структури генеральної сукупності та точного поставлення цілей її опису,  ретельної організації дослідження.

До критеріїв  репрезентації відносяться: територіальний аспект,  вік, стать, соціальний статус, фах, освіта, національність. Групи  людей,  виділені в сукупність відповідно до критеріїв репрезентації називаються об'єктами репрезентації. Більшість вибірок має багатоступеневий характер. Розділення генеральної сукупності на однорідні одиниці називається районуванням (стратифікацією). Виділення всередині району відносно однорідних одиниць називається кластеризацією,  гніздуванням або серійною вибіркою. Дисперсія – показник неоднорідності сукупності. Районування та кластеризація сукупності порушують принцип випадковості попадання в одиницю вибірки.

При формуванні вибірки треба дотримуватися принципу вірогідності та випадковості. 

Відхилення  параметрів вибіркової сукупності від  властивостей генеральної сукупності називають помилкою вибірки. Мінімальна помилка – 1%, забезпечується дуже рідко,  максимальна – 40%. Вибірка розраховується за формулою:

n (обсяг) = 1/ d²+1:N

Де d – припустима помилка вибірки, N – обсяг генеральної сукупності, n – обсяг вибіркової сукупності.

Основні різновиди вибірки:

1)Випадковий  добір – коли кожна одиниця  сукупності має однакову або  майже однакову імовірність потрапити до вибірки.  Помилку можна завдати тільки для випадкової вибірки. Випадковий добір може бути повторним, безповторним,  випадковим механічним або за допомогою таблиці випадкових чисел.

2)Невипадковий  – квотна вибірка,  це відбір  респондентів для кожної з підгруп, передбачений чисельністю цих підгруп,  тобто розраховується за формулою: p = N/n.

3)Стихійна  вибірка – пресові опитування,  добір собі подібних,  допитування  першого зустрічного тощо.

4)Опукла  вибірка.  
 

Вимірювання соціальних установок

Останнім  часом у зв'язку з бурхливим  вибухом соціальної, в тому числі  й політичної, активності населення  особливої актуальності набули дослідження  взаємин різних груп суспільства (національних, політичних тощо), а також відносин між цими групами та соціальними інститутами (органами влади,  асоціаціями,  засобами масової інформації тощо).

Часто в основі таких деколи конфліктних  взаємин лежить розбіжність в  інтересах,  ціннісних орієнтаціях  або світоглядних уявленнях,  що виступають спонукальним мотивом масової поведінки,  яка не завжди набуває соціально сприятливої форми.  Враховуючи назрілу актуальність використання точних та ефективним методик для вивчення нових соціальних явищ та процесів,  рохзкажемо про правила конструювання найефективніших шкал для виміру установок.

Шкала самооцінок – це найпростіший вид  шкали виміру установок.  Вона може бути сконструйована в вигляді простого запитання або в вигляді числової осі з позитивними та негативними  градаціями. При конструюванні шкали  самооцінки в формі традиційного запитання її позиції обов'язково розміщуються симетрично і складаються з рівного числа позитивних та негативних оцінок,  розділених нейтральною позицією.

Шкала ранжування – відрізняється тією особливістю ,  що результати вимірення  установок за її допомогою аналізуються відповідно до правил,  що застосовують для рангових шкал.  Найпростіший прийом вимірення установок за правилами такої шкали – ранжування респондентами тих об'єктів,  ставлення до яких з їхнього боку цікавить респондента.  Так,  для з'ясування шансів на успіх того чи іншого кандидта при багатомандатних виборах респондентам пропонують розмістити картки з прізвищами кандидатів у порядку переваги,  наданої їм респондентами.  В цьому разі всі об'єкти є значущими з точки зору предмету дослідження.  Підсумок ранжування дасть інформацію про шанси кандидатів бути обраними.

Більш складний варіант вимірення установок  за допомогою рангової шкали –  метод парних порівнянь.  Сутність його полягає в тому,  що позначені  на картках об'єкти (їхні найменування) для оцінки парами почергово показують респондентам,  пропонуючи вказати той,  якому вони віддають перевагу.  При цьму такій порівняльній оцінці піддаються всі можливі сполучення пар об'єетів.  Кількість парних сполучень (Q),  утворюваних за вивчення установок респондентів відносно певного числа об'єктів (n) обчислюється за формулою:

Складність  застосування метода парних порівнянь  полягає в тому,  що зі зростанням числа об'єктів,  що підлягають оцінці респондентом,  різко зростає число пар.

Шкала Богардуса має основне призначення  – вимірення національних та расових  установок.  Особливість цієї шкали  полягає в тому,  що кожна оцінка (думка,  позиція) автоматично включає  в себе всі наступні та виключає всі попередні.  Запитання для неї має наступне формулювання: “Які взаємнити з представником такої-то національності для вас прийнятні?”: