Механізми психологічного захисту в конфліктній ситуації

Ізоляція («не почувай  це») — сприйняття травмуючих ситуацій чи спомин них без тривоги.

Інтроекція («не знай, звідки це») — присвоєння цінностей чи чорт характеру іншим людям попередження загроз з боку. Це символізує інтеріоризацію (включення до себе) людини чи об'єкта. Дія механізму протилежно проекції. .Інтроекція виконує дуже значної ролі в ранньому розвитку особистості, оскільки у її основі засвоюються батьківські цінності й ідеали. Механізм актуалізується під час трауру, у разі втрати близької людини. З допомогою інтроекції усуваються різницю між об'єктами кохання, і власної особистістю. Інколи замість озлобленості чи агресії стосовно іншим нищівні спонукання перетворюються на самокритику,оскільки відбулася інтроекція обвинувачуваного. Таке часто зустрічається при депресії.

Інтелектуалізація («>переосмисли це») розвивається у ранньому такому віці. Передбачає довільне тлумачення подій у розвиток почуття суб'єктивного контролю за ситуацією. У цьому використовуються способи: порівняння протиборчих тенденцій; складання списку “+” і “—” кожної з тенденцій та його аналіз;шкалирование кожного “+” і “—” у кожному з тенденцій та його підсумовування. Сюди входять також механізми анулювання, сублімації раціоналізації. [5]

Анулювання («скасуй це») — поведінка чи думки, які б символічному відома нанівець попереднього акта чи думки, викликали сильне занепокоєння, відчуття провини.

Сублімація («>трансформируй це») — задоволення витісненого неприйнятного почуття (сексуального чи агресивного) здійсненням соціально схвалюваних альтернатив. Способи: переключення в інший вид діяльності; вчинення привабливих, суспільно значимих вчинків.

Раціоналізація («знайди  виправдання цьому») — перебування  правдоподібних причин виправдання  дій, викликаних пригніченими, неприйнятними почуттями. Реалізуючі способи: дискредитація мети (елементарне знецінення недосяжного); дискредитація значимого іншого, який відмовляє уваги; перебільшення ролі обставин, долі; твердження шкоди в інтересах; переоцінка цінностей, всієї мотиваційної системи;самодескредитація (спокуту провини).

Компенсація («придбай це»)—онтогенетичний і найпізніший і складний захисний механізм, що розвивається і використовується, зазвичай, свідомо. Призначений для стримування почуття суму, горя щодо реальної чи уявної втрати, втрати, нестачі, неповноцінності. Компенсаторна поведінка універсально, оскільки досягнення статусу є важливим потребою майже всіх людей. Компенсація то, можливо соціально прийнятною (сліпий стає знаменитим музикантом) і неприйнятною (компенсація низького зростання – прагненням до влади агресивністю; компенсація інвалідності – грубістю й конфліктністю). Ще виділяють пряму компенсацію (прагнення успіху у вочевидь програшній області) і непряму компенсацію (прагнення утвердити себе на другий сфері). Сюди входять механізми ідентифікації і фантазії.[5]

Реактивна освіту («зверни це у протилежне»). Цей вид психологічного захисту нерідко ототожнюють з гіперкомпенсацією. Особистість запобігає вираз неприємних чи неприйнятних нею думок, почуттів чи вчинків шляхом перебільшеного розвитку протилежних прагнень. Інакше кажучи, відбувається хіба що трансформація внутрішніх імпульсів в суб'єктивно розуміючу їх протилежність. Наприклад, жалість чи турботливість можна розглядати як реактивні освіти з відношення до непритомною черствості, жорстокості чи емоційного байдужості. [8]

Ідентифікація («чи як і, ніж  втратити його») — моделювання поведінки  іншої особи як шлях до підвищення самоцінності.

Фантазія, уява («мрій звідси») — створення програми поведінки, коли проблемна ситуація, породжує внутрішньо особистісний конфлікт, невизначена. Уява полягає у створенні образів чи способу поведінки, які заміняють реальну діяльність. Часто уяву пов'язані з створенням образу бажаного майбутнього, у якому особистість, яка перебуває у стані внутрішньо особистісного конфлікту, хоче втекти.

Механізми захисту, що розвиваються в онтогенезі як адаптації й дозволу  конфліктів, можуть за певних умов викликати  протилежні стану дезадаптації і перманентного конфлікту. У основі цієї неоднозначності лежить те, що механізми захисту є у більшості своїй продуктами конфліктів раннього онтогенезу. [5]

Висновки.

Отже,ми визначили яке  є використання особистістю психологічних захисних механізмів з таким її особливостями як емоційна нестійкість й внутрішня соціальність конфліктність. Було наголошено, що для людей із високим рівнем психічної напруги та нейротизму властиві механізми проекції, регресії і реактивних утворень, які вважають деструктивними способами у конфліктах та не забезпечують належного зняття тривоги. Тому конфлікт може знову виникнути.

Люди помірною і низької  внутрішньої конфліктністю частіше  схильні до спокійнішим емоційним  реакцій, і як способи вирішення  своїх внутрішніх конфліктів визнають за краще застосування також інших  існуючих механізмів психологічного захисту  – витіснення, заперечення, компенсації, інтелектуалізації. Витіснення один із неконструктивних шляхів виходу з конфлікту, але таке психологічна захист виявлено біля малого відсотка піддослідних. Що стосується двох останніх – компенсації  і інтелектуалізації, всі вони багатьма вченими вважаються найкращими механізмами  дозволу внутрішньоособистісних конфліктів, переважання яких зафіксовано у порівняно великої кількості емоційно стійких і помірковано внутрішньо напружених особистостей.

В ситуаціях, коли інтенсивність  потреби наростає, а умови її задоволення  відсутні, поведінка регулюється  за допомогою механізмів психологічного захисту. Ф. В. Бассин визначає психологічний захист як нормальний механізм, спрямований на попередження розладів поведінки не тільки в рамках конфліктів між свідомістю та несвідомим, але і між різними емоційно пофарбованими установками. Ця особлива психічна активність реалізується у формі специфічних прийомів переробки інформації, які можуть охороняти особистість від сорому і втрати самоповаги в умовах мотиваційного конфлікту. Психологічний захист проявляється в тенденції людини зберігати звичне думку про себе, відторгаючи або спотворюючи інформацію, розцінюється як несприятливу і руйнує початкові уявлення про себе та інших.

Список використаних джерел:

1. Демина Л.Д., Ральникова И.А. Психическое здоровье и защитные механизмы личности. – Барнаул: Изд-во Алтайского государственного университета, 2000. – 123с.
2. Штроо В.А. Исследование групповых защитных механизмов. – Журнал практической психологии и психоанализа. – №3. – 2001
3. Гришина М. У. Психологія конфлікту. – СПб.: Пітер, 2005
4. Донченко Є. А., Титаренко Т. М. Особистість: конфлікт, гармонія. – Київ:Политиздат, 1989.
5. Анцупов А. Я.,Шипилов А. І.Конфликтология: [теорія, методи, практика]. – СПб.: Пітер, 2009.
6. Романова Є. З.,Гребенников Я. Р. Механізми психологічного захисту. –Митищи: Видавництво «Талант», 1996.
7. Фрейд А. Психологія «Я» і захисні механізми: Пер. з анг. – М.: Педагогіка, 1993.
8. Романова Є. З.,Гребенников Я. Р. Механізми психологічного захисту. –Митищи: Видавництво «Талант», 1996.
9. Каменська У. Р. Психологічна захист і мотивація у структурі конфлікту. – СПб.:Детство-пресс, 1999
10. Козирєв Р. І. Введення укофликтологию. – М.:Владос, 1999.