Автор: Пользователь скрыл имя, 27 Февраля 2013 в 19:41, доклад
Сучасні дошкільники багато часу проводять перед екраном телевізора чи монітором комп’ютера. Батьки дозволяють це, забуваючи, що рекомендований лікарями часовий проміжок перебування дитини перед екраном становить до 15 хвилин на день. Разом з тим побачити дитину з олівцями чи фарбами вдається не так вже й часто. Батьки зазвичай обмежуються тим, що дають дитині кілька фломастерів та розмальовок із зображенням персонажів популярних закордонних мультфільмів сумнівної, з точки зору впливу на психічний розвиток дитини, якості.
КЗ ДНЗ №2 «Мрія»
Доповідь на тему:
«Малюнок як візерунок дитячої
душі»
практичний психолог
Стельмащук Антоніна
2013р.
Дорослі рідко серйозно сприймають дитяче малювання, вважаючи його звичним способом розважити дитину. Однак психологи довели, що саме зображувальна діяльність посідає важливе місце у психічному розвитку дитини і містить у собі глибокий психологічний зміст. Про що ж може розповісти простий, на перший погляд, дитячий малюнок?
Сучасні дошкільники багато часу проводять перед екраном телевізора чи монітором комп’ютера. Батьки дозволяють це, забуваючи, що рекомендований лікарями часовий проміжок перебування дитини перед екраном становить до 15 хвилин на день. Разом з тим побачити дитину з олівцями чи фарбами вдається не так вже й часто. Батьки зазвичай обмежуються тим, що дають дитині кілька фломастерів та розмальовок із зображенням персонажів популярних закордонних мультфільмів сумнівної, з точки зору впливу на психічний розвиток дитини, якості.
«Нехай собі трохи «покалякає» , він же не художником буде, хай трафарети розфарбовує, все ж посидить трохи, а я кави спокійно випю», - пояснює молода матуся, даючи дитині папір та кулькову ручку.
За нашими спостереженнями, батьки, на жаль, рідко цікавляться дитячими малюнками, які виставляють вихователі в групах дитячого садка, частіше переймаються успіхами дитини у написанні літер та цифр. Так само без ентузіазму ставляться й до ідеї зберігати малюнок в дома, скажімо, повісивши його на стіну.
Психологічний зміст дитячого малюнка
Яка ж психологічна реальність стоїть за дитячим малюнком і такою діяльністю дитини, як малювання? Чому ця діяльність є такою цінністю? Чому психологи й педагоги стурбовані наслідками неуважного ставлення батьків до дитячих ігор та малювання?
Річ у тім, що зображувальна діяльність посідає важливе місце в загальному психічному розвитку дошкільника і становленні його внутрішнього світу. Видатний психолог, Олександр Запорожець, наголошував, що саме малювання, подібно до гри , дає змогу дитині глибше осмислити навколишній світ. Та найважливішим є те, що з оволодінням цією діяльністю у дошкільника виникає й розвивається внутрішній ідеальний план дії, якого не було у ранньому дитинстві. У дошкільному періоді це внутрішнє планування діяльності ще не є цілковито внутрішнім, воно потребує матеріальних опор, а малюнок якраз і є однією із таких опор.
Питанням розвитку дитячої зображувальної творчості й психології дитячого малюнка присвятили чимало спеціальних досліджень відомі психологи. За матеріалами дослідниці Марії Осоріної зафіксовано, що у віці три з половиною –чотири роки діти починають уявляти простір аркуша саме як простір світу, який вони намагаються певним чином організувати, щоб «поселити» в ньому різних персонажів. Під ногами персонажів обов’язково має бути земля, а над головою – небо. До п’яти років у свідомості дітей в основному вже складається індивідуальна символічна система, що дає їм змогу використовувати просторові та кольорові коди для передачі важливої інформації про світ і самих себе за допомогою малюнка. Просторова близькість чи віддаленість персонажів одне від одного, їх розмір і пропорції, специфіка розміщення на аркуші, особливості геометричних форм, спільність чи відмінність кольорів та атрибутів і загальна гама малюнка, особливості штрихування й специфіка ліній та інші характеристики несуть важливе смислове навантаження. Одні слугують для виявлення дитиною душевної близькості або відчуження, віддаленості персонажів малюнка, вказують на їхню цінність чи мало значимість, виразно маркують прихильне ставлення чи агресію й неприйняття, емоційну байдужість, холодність, відображення характера й властивості персонажів, почуття до яких хоче висловити світу дитина. На думку багатьох авторів, у віці до п’яти років дитина оволодіває зображувальною діяльністю, за допомогою якої вона поступово вибудовує власний унікальний варіант картини світу.
Дитячий малюнок виявляється водночас і значимим засобом пізнання зовнішнього світу, й ефективною формою засвоєння суспільного досвіду. Він має особливу здатність передавати різні рівні розуміння світо устрою і відчуття світу, адже діти зображують безпосередньо те, що знають і чують про світ, а це дає змогу говорити про дитячий малюнок як правдивий документ епохи. Скажімо, малюнки дітей, що пережили атомний вибух у Японії, катастрофу на Чорнобильскій АЕС, землетруси тощо. За допомогою малюнка дитина може передавати глибинне розуміння світу, його смислове наповнення і водночас виражати власний смисл, особисте ставлення до світу і того, що в ньому є, чого бракує, і головне, описувати, яким вона прагне бачити світ. Психологічні структури фантазії проявляються у дитячих малюнках особливо яскраво, хоча є, по суті, повністю чи частково неусвідомленими.
Аналіз матеріалів цільових психологічних досліджень свідчать про те, що на відміну від рівнів свідомості дорослого, рівні свідомості дитини не так жорстоко зафіксовані, а є більш рухливими, тому ми можемо знаходити в мовленні, іграх, поведінці дітей елементи глибинних полів свідомості, віддзеркалення різних епох розвитку людства. Так, у дитячому фольклорі, казках ми бачимо особливості мислення, уявлень і способу життя наших пращурів.
Своєрідність дитячого відображення світобудови
Дорослі часом не помічають, яку копітку роботу зі світобудови проводить дитина, створюючи власний малюнок. Саме це дає змогу дитині зберігати відчуття стабільності, правильності та осмисленості свого буття. Тож, коли педагоги, прагнучи до «правильності» тла малюнка, активно «борються» з лініями землі й неба, які дитина ініціативно окреслює на малюнку, не послуговуючись їхніми настановами, вони фактично руйнують основні результати такої роботи.
Дитина намагається осягнути конструкцію світу, його розмежування на «верхню» і «нижню» частини, а також осягнути принцип символічної організації простору – древній в історії різних культур образ Світового Дерева, де:
Крона – верх;
Стовбур – середина;
Коріння – низ.
У такий самий спосіб дитина намагається вибудувати власну модель світу, розділяючи його на:
Горизонтальна вісь малюнка стає значимою для дитини дещо пізніше вертикальної і повязується з ідеєю течії часу. Дитина може малювати ще зовсім невиразних «головоногів», але чітко коментує малюнок у категоріях руху, динаміки подій, що відбуваються з персонажем (мама іде, Олю на ручки взяла – і гуляти). Наприкінці малювання папір може перетворитись у заштриховану площину з ледь видимим початковим зображенням персонажів, проте дитина тримає в полі уваги всю історію, «бачить» її і може розповісти, що намалювала. Бажано не дивуватись зображеному і не критикувати дитину, а спробувати розділити її почуття та пережити разом події, які вона хотіла передати.
Перед практичним психологом, педагогом та батьками постає закономірне запитання: що вважати правильнішим – те, як дорослий бачить і малює, орієнтуючись на еталони, трафарети та усталені правила, чи те, як робить це дитина? Напевно, однозначної відповіді на це запитання ми не знайдемо, але певні орієнтири на дитячу креативність та необмежену творчість спробуємо окреслити.
Що є важливішим – техніка виконання чи унікальність бачення і «звучання» малюнка? Можна навести приклад: неабиякі здібності до малювання у сина-дошкільника були помічені дуже рано і після виповнення сину п’яти років мати звернулась за порадою до педагога художньої студії. Художник розклав роботи малюка й показав для прикладу малюнки, виконані дітьми дещо старшого віку, щоб приблизно оцінити рівень «майстерності» хлопчика. «Подивіться, - сказав він, - як малюють, навіть, старші діти. Я дам вашому сину техніку, і він дуже швидко оволодіє нею, це я бачу. Але він втратить своє бачення і те неповторне, що в нього є, і буде малювати добре, але так, як усі. Я хотів би мати такого учня. Та вам порадив би – забирайте його подалі від художніх студій , і хай малює, щоб ніхто не навчав « як треба», а малює те, що йде з його душі та серця, що хоче і як він хоче. Підросте,талант при ньому буде, а збережеться інтерес, захоче – навчиться швидко всього, що технічно і композиційно треба вміти».
Практичних психологів хвилює тенденція до закріплення у свідомості сучасних дошкільників традиційних графічних образів, які досить швидко перетворюються на шаблони. Поширеними є зображення будиночка, квіточки, дерева, сонечка тощо. Подібні шаблони є усталеними й передаються з покоління в покоління. Саме закріплення графічних образів на рівні стереотипів, шаблонів несе в собі загрозу для розвитку здібностей до малювання, творчої уяви дітей. Діти можуть так і не навчитись малювати нічого, крім декількох засвоєних схем та предметів. Ось чому завдання навчання дітей малювання мають бути:
І якщо дитина бачить і малює «оранжеву маму» й «оранжевих малят», як співається у відомій пісенці, слід визнати її право на таке бачення.
Загрози непрофесійного використання малюнкових методик
Нині психологічні методики стали популярними та доступними практично будь-кому. Хто виявить хоч мінімальний інтерес до них. Особливий інтерес викликають методики,що передбачають графічне відтворення певних об’єктів (дерево, людина, дім), або ж малюнки на вільну чи визначену тему. Використання малюнкових методик та однозначних інтерпретацій і прогнозів людьми без необхідного рівня знань психології розвитку дитини є негативним явищем. На жаль, це призводить до спрощеного уявлення про сам феномен дитячого малюнка. А іноді до швидкої та безпідставної постановки «діагнозу», який не лише не відображає реалій, а й може серйозно травмувати дитину, дезорієнтувати батьків.
У такому підході існує велика небезпека, а прагнення встановлювати однозначні зв’язки між об’єктом, кольором,технікою зображення та актуальним станом дитини, особливостями її індивідуальності є професійною помилкою. Скажімо, використання дитиною чорного кольору під час малювання зовсім не є беззаперечним та однозначним індикатором тривоги, страху чи, тим більше, депресії, а може бути повязане з прагненням дитини до відтворення світу засобами суто графічного зображення, чітких та лаконічних ліній.
Наведемо показовий приклад, Шестирічний Володя не дуже полюбляв малювати фарбами та олівцями. Користуючись переважно кульковими ручками синього та чорного кольорів, він завжди запитував: «А це красиво в мене вийшло?». Після схвальної відповіді дорослих зазвичай звучало наступне запитання: « А це в мене графіка?». Посидючий і наполегливий хлопчик захоплено малював історії про козаків як по кадрові ситуації з мультфільмів. Інформативним і найголовнішим для нього у малюванні залишалася сама лінія, її товщина, розмах, динаміка. Пізніше хлопчик вправлявся у малюванні графіті,оживляючи тоскні сірі стіни візерунчастими церквами, літаючими вершниками, кіньми, кобзарями та лірниками, химерними міфічними героями, кумедними істотами з українського фольклору. Ще підлітком він ілюстрував книги, послуговуючись лише чорним пером, а після школи таки обрав фах художника.