Конфліктні педагогічні ситуації і стратегії поведінки в конфлікті

Конфліктні педагогічні  ситуації та стратегії поведінки  в конфлікті

Можливість виникнення конфлікту  існує у всіх сферах. Конфлікти народжуються на грунті щоденних розбіжностей у поглядах, протиборстві різних суджень, потреб, бажань, стилей життя, надій, інтересів та особистісних особливостей.

Конфлікт – це невід’ємна особливість всякого процесу  соціального розвитку. Для всіх видів конфліктів характерним є: 

• наявність не менше двох сторін, які контактують між собою;
• взаємонесумісність цінностей і намірів сторін;
• протиставлення діянь одної сторони іншій і навпаки;
• поведінка, направлена на ліквідацію планів і руйнування намірів іншої сторони, щоб придбати, здобути щось за рахунок неї;
• застосування сили і примусу з метою вплинути на поведінку іншої сторони в бажаному напрямку;
• наявність емоційної напруги в стосунках між партнерами.

Конфлікти у педагогічних колективах за своєю природою є міжособистісними. Вони пов'язані з порушенням взаємозв'язків у процесі спільної педагогічної діяльності. Це можуть бути ділові зв'язки між педагогами, керівниками з приводу педагогічної діяльності, а також “рольові зв'язки”, що виникають з необхідності дотримання правил, норм, відповідно до фахової етики. Можливі вони й у сфері особистісних взаємозв'язків між педагогами у процесі спільної діяльності. Залежно від них виділяють три групи конфліктів у педагогічному колективі:

1. Фахові конфлікти. Виникають  як реакція на порушення ділових  зразків, появу перешкод на  шляху до мети у професійно-педагогічній  діяльності. Є наслідком некомпетентності  педагога, нерозуміння мети діяльності, безініціативності в роботі та ін.

2. Конфлікти сподівань  (очікувань). їх породжує невідповідність між поведінкою педагога і нормами взаємовідносин у педколективі (нетактовність стосовно колег і дітей, порушення норм фахової етики, невиконання вимог колективу). Виникають при порушенні взаємозв'язків “рольового” характеру.

3. Конфлікти особистісної  несумісності. Вони є наслідком  особистісних якостей, характерів  учасників педагогічного процесу. В їх основі —нестриманість, завищена самооцінка, зарозумілість, емоційна нестійкість, надмірна вразливість.

Причини конфліктів у колективі:

1. Матеріально-технічні. Це — протиріччя між засобами і предметом праці, між засобами і процесом праці, коли суб'єкт діяльності змушений працювати із застарілим обладнанням, у непридатних умовах.

2. Ціннісно-орієнтаційні. Виявляються через протиріччя між цілями суспільства, колективу й особистості.

3. Фінансово-організаційні. Здебільшого постають як протиріччя між організацією та оплатою праці. Справедлива оплата результатів праці передбачає врахування ділових якостей співробітника (фахова компетентність, спроможність самостійно планувати, організовувати і контролювати свою діяльність, здатність освоювати нові методи роботи тощо), результату його праці, складності його роботи, стажу й рівня освіти.

4. Управлінсько-особистісні.  Зумовлені неадекватним оцінюванням  керівником фахової придатності  і моральних якостей співробітника  (за обґрунтованих домагань співробітника на вищу посаду або, навпаки, закріплення посади за співробітником, який не має необхідних для справи якостей).

5. Соціально-демографічні. До них належать вік, стать, соціальне становище, національність, що зумовлюють різні інтереси, ціннісні орієнтації, психофізіологічні особливості.

6. Соціально-психологічні. Виникають внаслідок певної психологічної та моральної несумісності співробітників.

Іноді конфлікти пов'язані з перебуванням у педколективі випадкових для навчальних закладів людей, які не люблять своєї роботи, професійно непридатні до неї, адаптацією в ньому молодих педагогів, які не відразу сприймають його традиції. Немало протиріч пов'язано й зі складністю об'єктивного оцінювання роботи вчителя; перебільшенням заслуг одних вчителів і недооцінюванням інших. Різноспрямованість інтересів учителів може стимулювати неоднакове ставлення учнів до їх навчальних предметів. Надмірна увага до одних предметів призводить, як правило, до зменшення уваги до інших, а значить, і до вчителів, які їх викладають.

Іноді зіткнення інтересів  педагогів може виникнути внаслідок їх моральних принципів, коли для досягнення однакової мети використовують різні засоби. Так, деякі вчителі для здобуття авторитету створюють ілюзію бурхливої діяльності, що не може залишитися непоміченим колегами. Джерелом протиріч може бути і розбіжність у педагогічних поглядах, в методиці і вимогах до учнів, матеріальні інтереси тощо.

Серед найтиповіших протиріч в педагогічному колективі — протиріччя між окремими вчителями і протиріччя між окремим педагогами і цілим колективом. Регулювання їх можливе за дотримання таких принципів:

1. Відповідальність педагога за діяльність педагогічного колективу. Він потребує від учителя узгодження своїх педагогічних поглядів і дій з діями колег, орієнтації на єдність педагогічних вимог і впливів, збагачення своїх педагогічних знань і умінь позитивним досвідом всього колективу, узгодження з ним своїх зусиль у пошуках нових методів і засобів педагогічного впливу на учнів. Така орієнтація збагачує педагогічний досвід, традиції колективу, що мають педагогічну цінність, каталізує процес усвідомлення відповідальності за рівень його розвитку і авторитет, унеможливлює антипедагогічні дії, прояви лжеколективізму та індивідуалізму.

2. Повага до колеги  як до товариша по роботі, всебічна  підтримка авторитету кожного з них як важливого фактора спільного педагогічного впливу на дітей. Цей принцип передбачає шанобливість і тактовність у взаємостосунках учителів, недопустимість концентрації уваги до свого предмета за рахунок ігнорування інших, сприяння колегам, які шукають ефективних шляхів і засобів виховання, навчання дітей, допомога менш досвідченим у вдосконаленні їх педагогічних умінь і навичок, непримиримість до антипедагогічної поведінки.

К. У. Томас і Р. Х. Килменн  виділили наступні п'ять типових  стратегій (стилів) поведінки в конфліктних ситуаціях.

- Пристрій (зміна своєї  позиції, перебудова поведінки,  згладжування протиріч, поступаючись  іноді своїми інтересами).

- Компроміс (врегулювання  розбіжностей через взаємні поступки).

- Співпраця (спільне вироблення  рішення, що задовольняє інтереси всіх сторін: нехай тривала і складається з декількох етапів, але йде на користь справі).

- Ігнорування, ухилення  від конфлікту (прагнення вийти  з конфліктної ситуації, не дозволяючи  її).

- Суперництво, конкуренція  (відкрита боротьба за свої  інтереси, завзяте відстоювання  своєї позиції).

Рекомендації по доцільному використанню того або іншого способу вирішення конфлікту.

Етапи вирішення конфліктної  ситуації:

- Створення атмосфери співробітництва.

- Прагнення до ясності спілкування.

- Визначення наявності конфлікту.

- Домовлення про процедуру спільної діяльності щодо вирішення конфлікту.

- Окреслити конфлікт у термінах тієї обопільної проблеми, яка підлягає врегулюванню.

- Досліджування можливих варіантів вирішення.

- Досягнення угоди.

- Встановлення крайніх термінів вирішення.

- Втілювання плану в життя.

- Оцінюйте прийняте рішення.

На практиці можна зустріти, що в кожному колективі виникикають  конфлікти по різним причинах. На мою думку найбільш цікавими є конфлікти між самими педагогами тому, що ми дже багато чуємо про конфліти між батьками та педагогоми, між педагогами та учнями. Вони є найбільш відомими у суспільстві. Але ми не взмозі спостерігати конфлікти між самими педагогами у ДНЗ оскільки ще не працюємо в них. З певних джерел можна зробити висновок, що найбільш поширеними конфліктами це є конфлікти між молодим спеціалістом та з педагогом, який має вже великий досвід роботи. Педагог з досвідом може не спиймати нових бачень у навчальній діяльності застосування їх на практиці. Також є конфлікт між педагогами коли дитина педагога навчається в групі ДНЗ і в цього педагога є деякі протеріччя стосовно виховання його дитини. Можуть виникати конфлікти протягом тривалого часу.

 Моє ставлення до  даної проблеми є нормальним, оскільки не всі мають однакові погляди як на сам процес виховання, навчання, певних ситуацій. Але в усьому має бути об'єктивне пояснення і потрібно вміти в певних момент конфлікту зупинитися і обдумати чи правильно ми робимо, може ми не праві, а може знайти рішення яке буде задовольняти обидві сторони. Вважаючи, що конфлікти є певним компонентом нашого життя і ми повинні правильно вміти іх вирішувати, а в кращому випадку не доводити до маштабних суперечок.

Рекомендації та поради щодо вирішення та заробігання конфліктів.

- не піддавайтеся на провокацію;

- не дозволяйте, щоб вас захопила  хвиля негативних емоцій;

- перехоплюйте ініціативу й допомагайте тому, хто створює конфліктну ситуацію;

- поступайтеся, спробуйте домовитися  через компроміс;

- переведіть ситуацію на жарт;

- переключіть увагу на інший  об’єкт;

- зменште значущість ситуації, проявіть розуміння;

- при поганому настрої чи в момент роздратування обмежте спілкування;

- якщо відчуваєте, що зустріч  із людиною чи ситуація можуть  викликати у вас роздратування,  завчасно підготуйтесь до такого контакту;

- керуйтеся здоровим глуздом  і завжди обирайте розумну  лінію поведінки;

- ваші слова та дії мають бути правомірними і зрозумілими для оточуючих.