Когнітивна сфера особистості

1. Пам’яті і розвиток особистості

Пам’ять – це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття.

Вона являє собою  ряд складних психічних процесів, активне оволодіння якими надає людині здатності, засвоювати й використовувати потрібну інформацію. Пам’ять включає такі процеси: запам’ятовування, зберігання, забування та відтвореня. Запам’ятовування пов’язане із засвоєнням і накопиченням індивідуального досвіду. Його використання вимагає відтворення запам’ятованого. Регулярне використання досвіду в діяльності суб’єкта сприяє його збереженню, а невикористання – забуванню.

Матеріальною основою  процесів пам’яті є здатність  мозку утворювати тимчасові нервові  зв’язки, закріплювати й відновлювати сліди минулих вражень. Ці сліди створюють можливість активізації ситуації й відповідного збудження, коли подразника, який його викликав свого часу безпосередньо, немає. Запам’ятовування й зберігання ґрунтуються на утворенні та закріпленні тимчасових нервових зв’язків, забування – на їхньому гальмуванні, відтворення – на їхньому відновлені.   

2. Найважливіші теорії пам’яті в психологічній науці.

Ряд теорій дають можливість уявити стан відповідних наукових розробок.

Психологічні  теорії підкреслюють роль об’єкта або активність суб’єкта і формуванні процесів пам’яті. Асоціативний напрям в основу психічних утворень кладе зв’язок. Якщо певні психічні утворення виникли одночасно або безпосередньо одне за одним, то між ними виникає асоціативний зв’язок. Відповідно до різних умов виділяють три типи асоціацій ( за суміжністю, за схожістю, за контрастом), які визначаються зовнішніми умовами: теорія асоціанізму, теорія біхевіоризму, теорія гештальтизму, теорія діяльності.

Фізіологічні  теорії механізмів пам’яті пов’язані з ученням І. П. Павлова про утворення тимчасових нервових зв’язків. Акт утворення зв’язку між новим і вже закріпленим змістом являє собою фізіологічний механізм запам’ятовування.

Біохімічні  теорії пов’язані з нейрофізіологічними, розкривають механізми пам’яті на клітинному рівні. Процес запам’ятовування прихильники цього напряму уявляють як двоступінчастий. На першому ступені після дії подразника виникає електрохімічна реакція. На основі першої виникає друга стадія, більшої тривалості, яка зводиться в основному до біохімічної реакції.

Хімічні теорії розглядають механізми пам’яті як хімічні зміни в нервових клітинах під дією подразників.

3. Види пам’яті.

Види пам’яті виділяють  за такими критеріями :

1. залежно від того, що запам’ятовується і відтворюється, яка діяльність переважає, пам’ять розподіляють на рухову, емоційну, образну, словесно-логічну;
2. за тривалістю закріплення і збереження матеріалу – на короткочасну ( оперативну ) й довгочасну;
3. залежно від того, як процеси пам’яті включаються в структуру діяльності, як вони пов’язані з її цілями та засобами, - на мимовільну й довільну;
4. за усвідомленням ( розумінням) змісту матеріалу пам’яті – на смислову й механічну.

Рухова пам’ять полягає у запам’ятовуванні та відтворенні людиною своїх рухів. Така необхідність виникає переважно в практичній діяльності людини.

Емоційна пам’ять – це запам’ятовування і відтворення своїх емоцій і почуттів. Емоції сигналізують про потреби та інтереси, відображають наше ставлення до оточення.

Образна пам’ять полягає в запам’ятовуванні образів, уявлень про предмети та явища навколишнього світу, властивостей і зв’язків між ними. Вона буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою, смаковою залежно від аналізаторів, з якими пов’язане її походження.

Словесно-логічна  пам’ять є специфічно людською пам’яттю, що базується на спільній діяльності двох сигнальних систем, у якій головна роль належить другій.

Короткочасна  пам’ять характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і коротким строком зберігання.

Оперативна пам’ять – це запам’ятовування, збуруження і відтворення інформації в міру потреби в досягненні мети в конкретній діяльності або окремих операцій діяльності.

Довгочасна ( тривала ) пам’ять – базується на довгостроковій фіксації пам’яті, характеризується тривалим збереженням і наступним використанням інформації в діяльності людини.

Мимовільна  пам’ять – полягає в запам’ятовуванні та відтворенні матеріалу без спеціальної мети цого запам’ятати або пригадати.

Довільна пам’ять – це запам’ятовуання і відтворення, коли людина ставить перед собою мету запам’ятати, коли виникає потреба в навмисному заучуванні.

Смислова пам’ять - пов’язана з розумінням того змісту, що запам’ятовується. Вона опирається на смислові зв’язки в мозкових структурах на систему словесних і образних асоціацій, що становить основу.

Механічна пам’ять – це пам’ять, якій притаманне не розуміння, не усвідомлення, як правило, навмисного запам’ятовування. Матеріал, який ми запам’ятовуємо механічно ще не має певного місця в матеріальному досвіді. Цю інформацію треба втиснути за допомогою вольової пам’яті.

4. Пам’ять людини і “пам’ять” машини.

Усе, що людина безпосередньо  відображає за допомогою процесів відчуття і сприймання, фіксується, упорядковується, зберігається в її мозку, утворюючи  індивідуальний досвід, і за потреби використовується в подальшій діяльності. Досвід є раціональним елементом пізнання, який забезпечує цілісне сприймання об¢єктів дійсності та надає процесові відображення динамічної хароктеристики. Без збереження слідів попередніх вражень кожне відчуття і сприймання переживалось би як таке, що виникло вперше.

 

 

5. Пам’ять у навчальній діяльності людини.

У молодших класах розвивається всі види пам’яті. Але особливо інтенсивно формується словесно-логічна пам’яті як умова як результат успіхів у навчанні. Відомо, що в знаннях, якими оволодівають молодші школярі, переважає матеріал конкретний, а не абстрактний. Однак, вивчаючи природничі дисципліни, вони знайомляться з причинними зв’язками, простими узагальненнями.

На перший план виступає довільна пам’ять, до якої висуваються певні вимоги, але вона в дітей ще достатньо не сформована. Через це учні у молодших класах натрапляють на труднощі, не вміють проконтролювати розуміння матеріалу, перевірити себе.

Подальший розвиток мимовільної  й довільної пам’яті відбувається у підлітків у процесі оволодіння більш складною системою знань. Перехід від елементарних понять до вивчення законів природних і суспільних наук сприяє тому, що учні цього віку переходять від конкретно-логічної до абстрактно-логічної пам’яті.

Розвиток абстрактно-логічної пам’яті має свою специфіку в  старших школярів. Навчальні предмети, які вони вивчають, включають теорію науки. Їхні знання являють собою  чітку систему поглядів на природу  і суспільство. Тому пам’ять характеризується високим рівнем оволодіння складною системою узагальнених умінь розуміння і запам’ятовування.

У період пізньої юності загальний розвиток пам’яті відбувається в тісній взаємодії з мисленням, досягаючи максимальних значень.

У зрілому віці розвиток пам’яті тісно пов’язаний з професійною діяльністю, спочатку з практичним засвоєнням знань та вмінь, а потім фаховим зростанням.

У похилому віці похилість  пам’яті дещо знижується. Проте  посилення мотивації у виробничій діяльності є наявність значного досвіду компенсує потреби в даних пам’яті для продуктивної праці.   

6. Розвиток пам’яті у філогенезі

Головні шляхи  розвитку пам¢яті.

1. Формування установки на діяльність, запам¢ятовування.
2. Оволодіння прийомами смислового та асоціативного запам¢ятовування.
3. Підвищення почуттів відповідальності за якість оволодіння знаннями, вміннями, навичками.
4. Підтримання та розвиток уваги на пізнавального інтересу.
5. Творче використання різноманітних методів та прийомів проведення занять.
6. Вираховування індивідуальних особливостей пам¢яті рівня розвитку різних видів та типів пам¢яті.
7. Формування наполегливості та самостійності в освоєнні методі, що вивчається.
8. Організація систематичного відтворення та повторення пройденого матеріалу.
9. Само формування, тренування пам¢яті у повсякденній діяльності та спілкуванні.
7. Умови доброго запам’ятовування і збереження.

Запам’ятовування - процес пам’яті, внаслідок якого забезпечується закріплення нового матеріалу. Воно може бути мимовільним або довільним, механічним або смисловим, безпосереднім або опосередкованим.

Мимовільне запам’ятовування має місце за відсутності мнемічної спрямованості – усвідомлюваного прагнення запам’ятати певний матеріал. Індивід не використовує прийомів і йому здається, начебто матеріал запам’ятався сам собою.

Довільне запам’ятовування здійснюється під впливом мнемічної спрямованості, що перетворює його на мнемічну діяльність,  яка відбувається за допомогою мнемічних дій.

Механічне запам¢ятовування – безпосереднє закріплення матеріалу без розуміння його змістових зв¢язків логіки побудови. Як і довільне, воно залежить від мнемічної спрямованості, але на відміну від нього не спирається на мнемічні дії.

Смислове запам¢ятовування – ґрунтується на розумінні логічної будови матеріалу, його зв¢язків. Тому поряд з мнемічним цей видл запам¢ятовування містить мислитель ні дії.

Збереження – процес пам¢яті, що забезпечує утримання результатів запам¢ятовування впродовж більш чи менш тривалого часу. Але це не “сховище досвіду”, а внутрішня активність яка позначається на змісті і формі матеріалу що зберігається. Якщо під час запам¢ятовування вона здійснюється за рахунок мнемічних дій, то при збереженні – неусвідомлюваних мнемічних операцій (аналізу, синтезом, класифікації, узагальнення). Збереження взагалі незначною мірою контролюється свідомістю індивіда, але істотно залежить від його діяльності. Так, що частіше використовуються матеріал,  що більше значення він має для індивіда, то більше трансформується і довше зберігається. Це позначається також на вибірковості запам¢ятовування та збереження.

8. Розвиток пам’яті в дітей.

У молодших класах розвивається всі види пам’яті. Але особливо інтенсивно формується словесно-логічна пам’яті як умова як результат успіхів у навчанні. Відомо, що в знаннях, якими оволодівають молодші школярі, переважає матеріал конкретний, а не абстрактний. Однак, вивчаючи природничі дисципліни, вони знайомляться з причинними зв’язками, простими узагальненнями.

На перший план виступає довільна пам’ять, до якої висуваються  певні вимоги, але вона в дітей  ще достатньо не сформована. Через  це учні у молодших класах натрапляють на труднощі, не вміють проконтролювати розуміння матеріалу, перевірити себе.

Подальший розвиток мимовільної  й довільної пам’яті відбувається у підлітків у процесі оволодіння більш складною системою знань. Перехід  від елементарних понять до вивчення законів природних і суспільних наук сприяє тому, що учні цього віку переходять від конкретно-логічної до абстрактно-логічної пам’яті.

Розвиток абстрактно-логічної пам’яті має свою специфіку в  старших школярів. Навчальні предмети, які вони вивчають, включають теорію науки. Їхні знання являють собою чітку систему поглядів на природу і суспільство. Тому пам’ять характеризується високим рівнем оволодіння складною системою узагальнених умінь розуміння і запам’ятовування.

У період пізньої юності загальний розвиток пам’яті відбувається в тісній взаємодії з мисленням, досягаючи максимальних значень.

У зрілому віці розвиток пам’яті тісно пов’язаний з професійною  діяльністю, спочатку з практичним засвоєнням знань та вмінь, а потім  фаховим зростанням.

У похилому віці похилість  пам’яті дещо знижується. Проте  посилення мотивації у виробничій діяльності є наявність значного досвіду компенсує потреби в  даних пам’яті для продуктивної праці.

9. Індивідуальні особливості пам’яті та здібності людини.

Індивідуальні відмінності в пам¢яті людей проявляються в особливостях її процесів, значить в тім, як здійснються запам¢ятовування і відтворення у різних людей, і в особливості вмісту пам¢яті, значить в тому, що запм¢ятовується. Ці подвійні зміни з різних сторін характеризують продуктивністю пам¢яті кожного чоловіка.

Індивідуальні відмінності  в процесах пам¢яті виражаються в швидкості, точності, міцності запам¢ятовування і готовності до відновлення. Швидкості запам¢ятовування визначають числом повторень, необхідним тому чи іншому чоловіку для запам¢ятовування визначеного об¢єму матеріалу. Міцність виражається в збереженні вивченого матеріалу і в швидкості його забування. На кінець, готовності пам¢яті виражається в тому, наскільки чоловік може легко і швидко пригадувати в потрібний момент то, що йому необхідно. Ці відмінності в визначений час зв¢язані з особливостями типів вищої нервової діяльності, з силою і рухливістю процесів збудження і гальмування. Особливості вищої нервової діяльності і зв¢язані з ними індивідуальні види в процесах пам¢яті змінюються під впливом умов життя і виховання. Тому вказані особливості пам¢яті визначаються умовами її виховання і залежить в першу чергу від того, на скільки сформовані у кожного чоловіка раціональні способи запам¢ятовування. Вони зв¢язані з привичкою до точності і акуратності в роботі, наявності відповідного відношення до своїх обов¢язків, наполегливістю в їх виконуванні і т.д. Готовність пам¢яті, крім цього, залежить від систематичності в придбанні і закріпленні знань.