Гуманистическая теория Роджерса

Гуманістична психологія (К. Р. Роджерс )

Психологія

Гуманістична психологія (К. Р. Роджерс)

Для теорії особистості Роджерса характерні всі основні положення гуманістичної психології, в рамках якої ця теорія створена. В якості основної рушійної сили функціонування особистості розглядається тенденція до самоактуалізації або потреба чол. реалізувати свої вроджені потенційні можливості. Однією з важливих особливостей теорії Роджерса є феноменологічний і холістичний підходи. Згідно з першою, основою особистості виступає психологічна реальність, тобто суб'єктивний досвід, cooтветственно якому інтерпретується дійсність. Згідно з другим, людина являє собою інтегроване ціле, несвідомих до отд. частинам його особистості.

Фундаментальне поняття теорії Роджерса - "Я-концепція", або "Самость", обумовлена як гештальт, що складається з сприйняття себе та своїх взаємин з іншими людьми, а також з цінностей "Я". Я-концепція включаєте " ' тільки сприйняття себе реального, але також і уявлення про себе такому, яким б людина хотіла бути (Я-ідеальне). Незважаючи на те, що "Я" чол. постійно змінюється в результаті досвіду, воно завжди зберігає якості цілісного гештальта, тобто подання чол. про себе самого залишається відносно постійним.

У тенденції самоактуалізації дуже важлива потреба людини в позитивному уваги як з боку інших людей, так і з боку себе самого. Потреба в позитивному уваги інших людей робить чол. схильним до впливу соціального схвалення і несхвалення. Потреба в позитивному самоставлення задовольняється, якщо людина знаходить свій досвід і поведінку відповідними своєї Я-концепції.

У розвитку особистості, відповідно до теорії Роджерса, значущим є ставлення до чол. значущих людей, перш за все батьків. Якщо дитина отримує від значущих інших повне прийняття і повагу (безумовне позитивне увагу), тоді його формується Я-концепція відповідає всім вродженим потенційним можливостям. Але якщо дитина стикається з прийняттям одних і відхиленням ін форм поведінки, якщо позитивне увагу пред'являється з умовою, напр.: "Я буду тебе любити, якщо ти будеш хорошим "(зумовлене позитивне увагу), тоді його Я-концепція буде не відповідати вродженим потенційним можливостям, а визначатися соціумом. Дитина буде виробляти оціночні поняття про те, які з його дій і вчинків гідні поваги і прийняття, а які ні (умови цінності). У ситуації, коли поведінка чол. оцінюється як негідне, виникає тривога, яка призводить до захисного витіснення з свідомості чи спотворення невідповідності між реальною поведінкою і ідеальними зразками.

Залежно від того, яке позитивне увагу відчував людина протягом життя, формується той чи інший тип особистості За Роджерсу, існує два протилежних типу: "повноцінно функціонуюча особистість" і "непристосована особистість". Перший тип є ідеальним людиною, що отримав безумовне позитивне увагу. Його характеризує відкритість до переживання (емоційна глибина і рефлексивність), екзистенціальний образ життя (гнучкість, адаптованість, спонтанність, індуктивний мислення), організмичним довіру (інтуїтивний спосіб життя, впевненість у собі, довіра), емпірична свобода (суб'єктивне відчуття свободи волі) і креативність (схильність до створення нових та ефективних ідей і речей).

Другий тип відповідає людині, що отримав умовне позитивне увагу. Він має умови цінності, його Я-концепція не відповідає потенційним можливостям, його поведінка обтяжене захисними механізмами. Він живе згідно заздалегідь представленому плану, а не екзистенційно, ігнорує свій організм, а не довіряє йому, почуває себе скоріше керованим, ніж вільним, швидше за рядовим і конформних, ніж творчою.

З порушеннями Я-концепції пов'язані основні форми психопатології особистості. Так, якщо переживання чол. не узгоджуються з його Я-концепцією, він відчуває тривогу, яка не повністю усувається його психологічними захистами, і відбувається розвиток неврозу. При сильному невідповідності між "Я" і переживаннями захист може виявитися неефективною і Я-концепція руйнується. У цьому випадку спостерігаються псіхотіч. порушення. Для психологічної допомоги при різних особистісних порушення Роджерс розробив метод психотерапії, відомий під назвами "недирективна терапія" та "терапія, центрована на людину ", в якій ключовим фактором конструктивного зміни особистості є взаємини між терапевтом і клієнтом.

Список літератури

П. П. Горностай. Гуманістична психологія (К. Р. Роджерс)

Теорії особистості

Дослідження особистості налічує майже дві з половиною тисячі років. Проте, психологія особистості як наука склалася порівняно недавно.

В історії досліджень особистості виділяють такі періоди.

V ст. до н. е. - поч. XIX ст. - філософсько-літературний період (Сократ, Аристотель, Спиноза, Локк, Юм), протягом якого основними проблемами психології особистості були питання моральної і соціальної природи людини, її вчинків і поведінки.

Поч. XIX ст. - XX ст. - клінічний період (Фрейд, Адлер, Юнг). У цей період в центрі уваги психіатрів опинилися психічні чинники виникнення й перебігу хвороб, впливу хвороб на особистість, психологічні аспекти цілющих дій.

Поч. XX ст. - теперішній час - експериментальний період (Лазурський, Айзенк, Кеттел, Олпорт), який характеризується активним впровадженням в психологію експериментальних методик досліджень психічних явищ з метою позбавитися умоглядності й суб'єктивізму в їх поясненні.

В процесі диференціації напрямів дослідження особистості, що відбувався в першій половині XX ст., склався цілий ряд теорій особистості: гештальтпсихологічна, психоаналітична, гуманістична, біхевіористична, когнітивна (табл. 11).

Теорії особистості

Таблиця 11 Психологічна школа              Період популярності              Основоположники              Основні підходи              Техніки, які застосовують

Гештальтпсихологія              Початок XX ст.              Т. Вертгеймер

В. Келер

К. Левин              Ціле являє собою щось більше від суми його складових              Вивчення через сприймання

Психоаналіз              Кінець XIX ст. - теперішній час              3. Фрейд              Поведінка контролюється несвідомими потягами              Клінічне спостереження

Біхевіорізм              Початок XX ст. - теперішній час              Д. Уотсон              Психологія має зосереджуватись лише на тому, що можна спостерігати, тобто на поведінці              Науковий експеримент, випробування

Гуманістична психологія              Середина XX ст. - теперішній час              Г. Олпорт

К. Роджерс

А. Маслоу              Психологія має зосередитись на унікальності життєвого досвіду людини, на її самоактуалізації              Обговорення почуттів

Когнітивна психологія              Теперішній час              У. Нейссер

А. Пейвио

Г. Сімон              Мета психології - дослідження процесів отримання, збереження та переробки інформації мозком              Дослідження особливостей пам'яті, мислення та функціонування інформаційних процесів

Серед означених теорій можна виділити три напрями, які майже не пересікаються: біогенетичний, соціогенетичний, персонологічний.

Біогенетичний напрям базується на тому, що природним є спадкове, яке первісно обумовлює всі особливості розвитку особистості. Соціокультурні й ситуативні чинники лише накладають свій відбиток на своєрідність його протікання.

Найбільш відомою серед концепцій цього напряму є теорія, розроблена 3. Фрейдом. Самосвідомість людини 3. Фрейд порівнював з вершиною айсбергу. Він вважав, що людиною актуально усвідомлюється лише незначна частина того, що відбувається в її душі й характеризує її особистість. Основна ж частина її досвіду і особистості знаходиться поза сферою свідомості, і дослідити її можна лише за допомогою спеціальних процедур, які розроблені у психоаналізі.

За 3. Фрейдом, структура особистості складається із трьох компонентів, або рівнів: «Воно», «Я», «Над-Я».

«Воно» - несвідома частина психіки людини, скупчення інстинктивних потягів, або сексуальних, або агресивних, які спонукають до негайного задоволення незалежно від ставлень суб'єкта до зовнішньої реальності.

«Я» відповідає свідомості. Це, як правило, самосвідомість людини, сприймання і оцінювання нею самою власної особистості і поведінки. «Я» орієнтується на реальність.

«Над-Я» являє собою систему моральних почуттів і вимог до поведінки, вчинків і рішень «Я» суб'єкта. «Над -Я» керується ідеальними уявленнями - прийнятими у суспільстві нормами моралі і цінностями.

Несвідомі потяги дуже часто призводять до конфлікту між «Воно» і «Над-Я», який розв'язується за допомогою «Я», тобто свідомості, яка, діючи відповідно до принципів реальності і раціональності, прагне максимально задовольнити потяги «Воно» і водночас не відступитися від моральних норм.

Соціогенетичний напрямок знайшов своє втілення в теорії соціалізації, теорії навчання, теорії ролей.

Згідно з теорією соціалізації, людина, яка народжується біологічною істотою, стає особистістю завдяки впливу соціальних умов життя.

Відповідно до теорії научіння, розвиток особистості відбувається в процесі научіння, засвоєння суми знань.

Теорія ролей виходить з того, що характер поведінки особистості та її відносини з іншими людьми залежать від системи соціальних ролей, які вона виконує.

Як бачимо, в теоріях соціогенетичного напряму недооцінюється значення індивідуальних природжених особливостей, а також внутрішня активність особистості як свідомого суб'єкта діяльності.

Персонологічний (особистісно-центрований) напрям вважає, що розвиток особистості відбувається за рахунок первісно притаманного їй прагнення до самоактуалізації і внутрішнього самовдосконалення. Цей напрям визначають як гуманістичний. Його суть полягає у відмові від маніпулятивного підходу і погляді на особистість як на найвищу соціальну цінність. Згідно з гуманістичним підходом, людина може виявити своєрідність і неповторність власного «Я» лише за умови відповідної організації міжособистісних стосунків.

Описані напрями відбивають різні реальні іпостасі розвитку особистості, і тому надати пріоритет будь-якому з них дуже важко. Інтегрувати вищеназвані підходи до розуміння особистості дозволяє історика-еволюційний підхід, в якому антропологічні якості людини і соціально-історичний спосіб життя виступають як передумови і як результат розвитку особистості. В контексті цього підходу рушійною силою розвитку особистості виступає сумісна діяльність, завдяки якій відбувається індивідуалізація особистості. У вітчизняній психології ця теорія отримала назву теорії діяльності (Л. С. Виготський, А. Н. Леонтьєв).

http://ebk.net.ua/Book/psychology/vinoslavska_psihologiya/part4/4102.htm

Гуманістичні теорії особистості.

Одним із фундаторів гуманістичної психології є американський дослідник К.Роджерс (1902-1990). Він вважав, що в кожної людини є прагнення стати компетентною і здібною настільки, наскільки це можливо для неї біологічно. Основним положенням його теорії е самооцінка, уявлення людини про себе, „Я-концепція", що породжується у взаємодії з іншими людьми. Але формування самооцінки не проходить без конфліктів, вона часто не збігається з оцінкою людини оточуючими, і виникає дилема — чи прийняти оцінку інших, чи залишитися зі своєю. Здатність до гнучкої самооцінки, уміння завдяки досвіду переоцінити систему цінностей, що виникла раніше, — усе це визначається К.Роджерсом як важлива умова психічної цілісності особистості та її психічного здоров'я в різних життєвих ситуаціях.

Завдяки К. Роджерсу явище самосвідомості та самооцінки, їх функції' в поведінці та розвитку суб'єкта стали важливим предметом подальших психологічних досліджень інших представники) гуманістичного напряму психологи США — Г.Олпорта (1887-1967) та А. Маслоу( 1907-1970). Загальна психологія - Павелків Р.В. http://pidruchniki.com.ua/15660212/psihologiya/bihevioristskiy_pidhid