Економіка соціальної сфери

Тема «Економіка соціальної сфери».

Актуальність: В основі розвитку людського суспільства лежить виробництво матеріальних і духовних благ, інших цінностей, цілісна сукупність яких забезпечує умови життєдіяльності людини. Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи. У свою чергу вони теж мають певний рівень організованості й упорядкованості власної структури. Це дає підстави стверджувати, що соціальна структура суспільства є комплексним, багатомірним утворенням.

Конкретна історична  сукупність економічних відносин, що відповідає системі продуктивних сил  і взаємодіє з нею, розвивається на основі дії як об'єктивних економічних  законів, так і суб’єктивних факторів, визначає сутність економічної системи суспільства. Отже,  дослідження ролі та місця соціальної сфери є надзвичайно актуальним в умовах нинішнього становлення та розвитку економіки.

Мета: Розглянути соціальну схему та її структуру. Проаналізувати шляхи визначення соціальних та економічних ефектів від функціонування соціальної сфери. Запропонувати напрями підвищення ефективності галузей соціальної сфери.

Основна частина: Суспільство як цілісна соціокультурна система складається з великої кількості підсистем з різними системостворюючими інтегральними якостями.

Залежно від масштабів діяльності, форми здійснення зв’язків і членів, що їх складають, розрізняються великі й малі, первинні та вторинні соціальні  групи. Основним об’єктом соціологічних  досліджень є малі соціальні групи (від 2 до 15 чоловік). Значне місце у суспільному житті займають історичні єдності — етноси, які можуть бути представлені різними соціальними угрупованнями: племенем, народністю, нацією. Соціальна структура суспільства є частиною соціальної системи і поєднує в собі два компоненти: соціальні зв’язки і соціальний склад.

Соціальна структура — це стійкий  зв’язок елементів у соціальній системі. Основними елементами соціальної структури суспільства є індивіди, що займають певні позиції (статус) і виконують певні соціальні функції (ролі), об’єднання цих індивідів на основі їхніх статусних ознак у групи, соціально-територіальні, етнічні та інші спільноти. Соціальна структура виражає об’єктивний поділ суспільства на спільноти, класи, верстви, групи і т.ін., вказуючи на різне положення людей відносно один одного за багатокількісними критеріями. Кожний з елементів соціальної структури, у свою чергу, є складною соціальною системою зі своїми підсистемами і зв’язками [1].

Поняття соціальної структури в суспільстві використовується в наступних основних значеннях. У широкому розумінні соціальна структура — це побудова суспільства в цілому, системи зв’язків між усіма його основними елементами. При такому підході соціальна структура характеризує всі багаточисельні види соціальних спільнот і відносини між ними. У вузькому розумінні термін “соціальна структура суспільства” частіше застосовується до соціально-класових і соціально-групових спільнот. Соціальна структура у цьому розумінні — це сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих класів, соціальних верств і груп (рис.1).

Складовою частиною системи ринкового  господарства є проблема ефективності, у тому числі соціальної сфери. Діяльність галузей соціальної сфери пов'язана  з виконанням соціальних і економічних функцій. Тому при визначенні ефективності соціальної сфери варто враховувати не тільки економічний, але й соціальний ефекти.

Соціальний ефект від функціонування соціальної сфери полягає насамперед у задоволенні потреб суспільства  в найважливіших соціальних благах (освіта, охорона здоров'я населення, культура та ін.).

 

 

 

Рис.1 Види соціальної структури суспільства

 

Ефект економічний – це конкретний результат ефективності розв'язання даної господарської, технічної чи економічної проблеми. Економічний ефект від діяльності галузей соціальної сфери визначається через зміну найважливіших економічних показників. Це обумовлено тим, що продукція соціальної сфери непрямим образом, наприклад через збереження здоров'я населення, інтелектуального потенціалу суспільства та ін., впливає на соціально-економічний розвиток суспільства, ріст валового внутрішнього продукту та ін. [5]

Однак ефект сам по собі недостатньо  характеризує діяльність людини. Для більш повної її характеристики важливо знати, у що обійшовся результат. Тому необхідно отриманий результат зрівняти з тими витратами, за допомогою яких він отриманий, тобто віднести ефект до витрат. Таке зіставлення дає відносну величину – ефективність.

Визначення ефективності соціальної сфери ускладнюється тим, що не тільки соціальний, але й економічний  ефект не завжди піддається кількісному  виразу [2].

Оскільки ефект буває економічний (приріст продукції, прибутку та ін.) і соціальним (покращення умов праці, охорона довкілля і здоров'я людини та ін.), то виділяють економічну та соціальну ефективність.

Ефективність соціальної діяльності у соціальній сфері – це узагальнений, інтегральний показник якості, а також  це явище, яке зачіпає безліч різноманітних соціальних факторів, які впливають на загальний добробут людини.

Оцінка ефективності соціальної діяльності має враховувати як досягнення в  кількісних параметрах, так і в  якісних характеристиках. Коли оцінюється результат співвідношення фінансових, матеріальних, трудових, тимчасових і інших витрат із рівнем реалізації стратегічних і тактичних цілей, то досягнутий результат зіставляється з прийнятими стандартами соціального обслуговування населення.

При визначенні ефективності соціальної діяльності слід брати до уваги не ефективність взагалі, а ефективність функціонування системи соціального забезпечення. Відобразимо цю систему схематично (рис.2) [3].

 

 

Рис.2 Функціональна схема «споживач - виробник»

 

Визначивши потреби, споживач соціальних послуг надсилає запит до виробника, який у свою чергу визначає всю необхідну інформацію про достовірність інформації про споживача. Коли інформація про споживача відповідає необхідним потребам у виконанні певної послуги, то забезпечується виконання зворотного зв'язку у вигляді соціальної послуги. В даному разі оцінку ефективності виконання соціального запиту можна передати залежністю [3]:

      (1)

 

де Е_с – ефективність виконання соціального запиту;

m_p – реальний час виконання соціального запиту;

m_n – плановий час виконання соціального запиту.

Аналізуючи отримані результати розрахунку ефективності виконання соціального  запиту, можна робити певні висновки: так, якщо Е_с > 1, то в такому разі ефективність виконання соціального запиту буде низькою, з іншого боку, коли Е_с < 1, то ефективність висока. У разі, коли Е_с =1, ефективність буде оптимальною. Це пояснюється тим, що між ефективністю і часом виконання соціального запиту існує обернено-пропорційна залежність, тобто при збільшенні часу виконання соціального запиту ефективність зменшуватиметься.

Наведемо формулу результативності виконання соціального запиту [3]:

 

     (2)

 

де І_ВЗ – індекс виконання соціального запиту;

В_ФАКТ – фактичне виконання соціального запиту;

В_ПЛАН – планове виконання соціального запиту.

Результативність виконання соціального  запиту може бути оцінена за 4-бальною  шкалою. Коли 0< І_ВЗ < 25, то результативність буде незадовільна. Коли 25<І_ВЗ<50, то результативність буде задовільною. В разі 50<І_ВЗ<75, результативність добра, а коли 75<І_ВЗ<100, то результативність відмінна.

Крім вищенаведених показників існує також якісний показник, що характеризує ефективність якості виконання запиту споживача. Його можна  визначити за формулою [1]:

     (3)

 

де Е_якісн – ефективність якості виконання запиту споживача;

О_С – оцінка споживача, яка визначається за 6-бальною шкалою;

О_В – оцінка виконавця запиту споживача.

Якщо Е_якісн > 1 – задоволений споживач, Е_якісн = 1 – задоволений і споживач і клієнт, Е_якісн < 1 – задоволений лише виконавець.

Ефективність соціальної сфери  на макрорівні визначається побічно  через вплив на ріст основних макроекономічних показників. Ефект від діяльності організацій соціальної сфери проявляється не відразу, а протягом ряду економічних циклів і відображається на економічних показниках наступних років.

Певне представлення про ефективність окремих галузей соціальної сфери  дає порівняння нормативних показників з досягнутими (кількість студентів, театрів і т.д. на визначену кількість населення).

Ефективність організацій соціальної сфери (освіта, охорона здоров'я) можна  оцінити з погляду збитку, який може бути нанесений економіці, якщо дані організації соціальної сфери не будуть функціонувати зовсім або діяти не на повну потужність.

Інтенсивний розвиток соціальної сфери, підвищення її значимості в соціальній ринковій економіці вимагають росту  ефективності галузей соціальної сфери. До ступеня росту ефективності відносяться: наявність нормативної бази; забезпеченість економічними ресурсами; пільгове оподатковування; гнучка система керування.

Галузі соціальної сфери  активно впливають на збільшення обсягу ВВП, прискорення науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці, підвищення кваліфікації робочої сили і є одним з важливих факторів зростання ефективності виробництва. Нині розробляються різні концепції розвитку галузей соціальної сфери. Для кожної формується певна стратегія розвитку.

З урахуванням системного підходу має бути розроблено модель фінансування, яка дасть можливість інтегрувати соціальну сферу у фінансові потоки країни. Систему фінансування соціальної сфери варто побудувати на збалансованому поєднанні бюджетних та спеціальних ресурсів. Важливим моментом при цьому є те, що обсяг витрат на соціальні цілі має бути пов'язаний з показниками виробничої діяльності [5].

Соціальне страхування  як сукупність правових, економічних  і організаційних заходів з метою  надання компенсації при втраті доходу у випадках непрацездатності чи безробіття має розглядатись як складовий елемент системи соціальної сфери.

Роль держави в системі  соціальної сфери важко переоцінити. Вона бере на себе зобов'язання щодо створення  колективних страхових фондів і  виплати страхового відшкодування. На ринку страхових послуг можуть функціонувати як державні, так і недержавні компанії соціального страхування, що доповнює й розширює спектр страхових послуг.

Пріоритетами подальшого розвитку фондів є поступове наближення розмірів мінімальних страхових виплат за загальнообов'язковим соціальним страхуванням до рівня прожиткового мінімуму та зменшення навантаження на фонд оплати праці без зниження розмірів страхових виплат. Імовірно, доцільно розглянути консервативніший варіант побудови системи фінансування соціальної сфери, за якого всі кошти соціального страхування будуть надходити до одного Фонду (Державного загальнообов'язкового фонду соціального та пенсійного страхування.). Цей Фонд може формуватися за рахунок: страхових внесків страхувальників та застрахованих осіб, асигнувань з державного бюджету, благодійних внесків, фінансових санкцій за недотримання законодавства тощо[6].

В основу побудови системи  управління має бути покладено такі принципи [1]:

1. Принцип цільового  та ефективного використання коштів соціальної сфери.

2. Принцип законодавчого  визначення умов і порядку  формування та використання фондів  фінансових ресурсів.

3. Принцип державного  регулювання розміру та тарифів  на послуги, що надаються за  рахунок страхових фондів.

4. Принцип оптимального поєднання соціального страхування, соціальної допомоги, що надається державою, приватної страхової ініціативи та соціальних послуг, які надаються підприємствами.

5. Широке використання  ринкових форм і методів управління  з метою мінімізації непродуктивних витрат.

6. Контроль за ефективним  витрачанням фінансових ресурсів  соціального спрямування.

Усі принципи мають діяти  одночасно, оскільки вони визначають ефективність фінансів соціальної сфери.

Доцільність підвищення рівня матеріального забезпечення соціальної сфери зумовлює дослідження концептуальних засад фінансування як джерел їхнього надходження, так і механізму їхнього руху через різні фінансово-кредитні інститути.

Переважна більшість установ соціальної сфери фінансуються через органи Державного казначейства України. Доцільність підвищення рівня матеріального забезпечення соціальної сфери зумовлює дослідження концептуальних засад фінансування як джерел їхнього надходження, так і механізму їхнього руху через різні фінансово-кредитні інститути.