Аналіз структурних характеристик малої групи

Зміст

Вступ………………………………………………………………………...3

1. Історичні умови зародження малої групи…………………….………4-6

1.1. Основні підходи та напрями у вивченні малої групи….…….....…7-8

2. Поняття малої групи...............................…………………………...…….9

2.1. Класифікація малої групи……………………………………….…10-11

2.2. Сутнісні ознаки малої групи………………………………….……12-13

3.Види і структурні характеристики малої групи……………….…….14-21

Висновки……………………………………………………………..……..22

Список використаної літератури………………………………………….23

Вступ

Соціальна група - це сукупність індивідів, що взаємодіють певним чином на основі спільних очікувань кожного члена групи щодо інших.

За характером взаємозв’язків між членами соціальні групи поділяються на первинні та вторинні, малі та великі.

Мала група – це група, у якій суспільні відносини виступають у формі безпосередніх особистих контактів.

У своєму індивідуальному навчально-дослідному завданні я буду досліджувати та аналізувати структурні характеристик малої групи.

Мета: Аналізувати структурні характеристики малої групи.

Завдання:

      Розкрити сутність поняття мала група.

      Аналізувати дослідників, які здійснили важливий внесок у розвитку малої групи.

      Охарактеризувати основні структурні характеристики малої групи.

1.Історія дослідження малих груп

  Дослідження американським психологом Н. Триплет (1887 р.) ефективності індивідуальної дії, виконаного в поодинці і в умовах групи, прийнято вважати першим експериментальним дослідженням в соціальній психології.

Минуло кілька десятиліть, перш ніж експериментальне (ширше - емпіричне) напрям досліджень отримало подальший розвиток у зарубіжній спеціальній психології. Трапилося це вже в 20-і роки XX століття.  Саме в цей період посилилася тяга до емпіричних досліджень, почався емпіричний бум у соціальних науках, особливо в психології та соціології. Незадоволеність умоглядними схемами сприяла пошуку об'єктивних факторів. Дві великі роботи тих років (у Німеччині В. Медея і в США Ф. Оллпорта) багато в чому продовжували лінію досліджень, розпочату Н. Тріпплетом.

Ф. Оллпорт сформулював дуже своєрідне розуміння групи як "сукупності ідеалів, уявлень і звичок, які повторюються у кожному індивідуальному свідомості і існують лише в цих свідомості". Відмова розглядати групу як певну реальність Ф. Оллпорт пояснював відсутністю адекватних методів дослідження, що узгоджувалося з його позитивістськими установками.

У процесі накопичення наукових знань та розвитку методів дослідження переважаючим стало уявлення про групу як про деяку соціальної реальності, якісно відрізняється від складових її індивідуумів.

Важливий етап розвитку психології малих груп за кордоном, що відноситься до періоду 30-х - початку 40-х років, ознаменувався низкою оригінальних експериментальних досліджень у лабораторних умовах і першими серйозними спробами розробки теорії групової поведінки. Так, наприклад, М. Шериф проводить лабораторні експерименти з вивчення групових норм; Т. Ньюком досліджує аналогічну проблему, але в польових умовах; В. Уайт, застосовуючи метод включеного спостереження, реалізує програму "живих" груп у нетрях великого міста; складається "теорія чорт "лідерства і т.п. У цей же період на базі дослідження управлінської діяльності в промисловій організації Ч. Бернард висуває ідею двомірного розгляду групового процесу (з точки зору розв'язання групових завдань і з боку підтримки внутрішньої рівноваги і згуртування).

Особлива роль у розвитку психології малих груп належить К. Левіну, який став основоположником великого наукового напрямку, широко відомого під назвою "групова динаміка". Під його керівництвом були проведені дослідження Р. Леппіта і Р. Уальта з вивчення групової атмосфери і стилів керівництва, зміни стандартів групової поведінки в процесі дискусії та ін К. Левін одним з перших вивчав феномен соціальної влади (впливу), внутрішньо групові конфлікти, динаміку групової життя.

Друга світова війна стала переломним моментом у розвитку психології малих груп за кордоном - в цей період виникає практична потреба вивчення закономірностей групової поведінки і ефективних прийомів управління групами.

До початку 70-х років можна було виділити дев'ять великих підходів, які визначали розвиток психології груп, таких, як: соціометричний напрямок, психоаналітична орієнтація, загально психологічний підхід засобом емпірико-статистичний напрям, формально-модельний підхід, теорія підкріплення.

У нашій країні вивчення малих груп (або колективів) має давню психологічну і не психологічну традицію. Окремі емпіричні факти групової поведінки людей у ​​бойових умовах утримуються в публікаціях ряду учасників російсько-японської війни 1904-1905 рр.. Вирішальну роль у становленні психології малих груп у нашій країні відіграли наукові праці та практична діяльність В, М, Бехтерєва, А. С. Залужского.

Після громадянської війни для розвитку психології колективів характерний підвищений інтерес дослідників до проблеми вожатцва. Серед численних розробників цієї проблеми ми зустрічаємо імена таких психологів, як П. П. Блонський та Д. Б. Ельконін, чиї погляди на деякі аспекти вожатцва (типологію, ролі, механізми, динаміку) і сьогодні привертають увагу фахівців.

Що вийшли в 30-40-і роки праці А. С. Макаренка ознаменували собою принципово новий етап розробки психолого-педагогічних проблем колективу. У роботі Макаренко реалізуються (хоча і в спрощеному вигляді) найважливіші методологічні принципи дослідження соціальної групи: діяльності, системності, розвитку.

У цих дослідженнях різноманітно представлена ​​феноменологія малої групи, організація, структура і управління (включаючи керівництво і лідерство), нормативне регулювання поведінки, згуртованість, психологічний клімат, мотивація груповий тривалості, емоційні і ділові стосунки, особистість у динаміці придбання якісних новоутворень у зв'язку з розвитком самої групи.

Повоєнні роки характеризуються переважно емпіричної спрямованості робіт, активним знайомством із закордонним досвідом вивчення малих груп, переосмисленням вітчизняного досвіду дослідження малих груп і колективів. У цей період формуються соціально-психологічні центри, орієнтовані на проблематику малих груп і колективів, що функціонують у сфері виробництва, спорту, освіти, в умовах особливих труднощів і підвищеного ризику.

70-і роки склали другий етап у розвитку вітчизняної групової психології. У це десятиліття оформилося кілька великих дослідницьких підходів, серед яких найбільшу популярність і вплив придбали страт метрична і параметрична концепції колективу. Обидві вони спираються на великий масив емпіричних даних, що відносяться до широкого кола групових феноменів. Значному розширенню в 70-ті роки зазнала сама проблематика вітчизняних досліджень малих груп, в якій серед інших з'явилися розділи, пов'язані з управлінською діяльністю, між груповими відносинами, екологією групи, соціально-психологічним тренінгом, груповий згуртованістю та ефективністю, психотерапією.

Протягом третього етапу (80-егоди) тривали й посилювалися тенденції постановки і вирішення методологічних питань групової психології, зміцнення і розширення її теоретичного фундаменту. З'являється ряд підсумкових публікацій з окремих проблем групової психології: керівництву та лідерства, групової інтеграції та ефективності, соціально-психологічного тренінгу, психологічного клімату, поведінці особистості в групі, внутрішньо груповим і між групових відносин.

Аналіз багаторічних досліджень в області групової психології в нашій країні дозволяє виділити ряд підходів до вивчення феноменів соціальної групи, що склалися за минулі десятиліття і неабиякою мірою впливають на розвиток наукової думки. Це - діяльнісний підхід, соціометричне напрямок, параметрична концепція й організаційно-управлінський підхід.

1.1 Основні підходи та напрями у вивченні малої групи

   Аналіз і систематизація соціально – психологічних знань стосовно малої групи дає змогу відокремити низку підходів і напрямків у вивченні феноменів соціальної групи. так Р. Кричевський та О. Дубовська називають чотири дослідницьких підходи, параметричну концепцію, соціометричний напрям, які склалися в російській груповій психології. Г. Андреєва наголошує на трьох напрямках розвитку соціально – психологічної думки в Західній Європі і США: соціометричному, соціологічному та школі „групової динаміки”. Є й інші класифікації підходів, відповідно до яких, окрім названих, виокремлюють психоаналітичний та інтеракціонистський напрям.

  Стисла характеристика напрямів у вивченні малої групи:

1. Діяльнісний підхід - заснований на принципі діяльності: стратометрична концепція групової активності А. Петровського; програмно – рольовий підхід у дослідженні наукового колективу М. Ярошевського, модель соціально-перцептивних процесів у спільній діяльності Г. Андрєєвої.

2. Організаційно-управлінський підхід – ґрунтується на уявленні про соціальну організацію та управлінську діяльність. Численні дослідження груп і колективів, мають яскраво виражений прикладний характер і зорієнтовані на вирішення задач психологічного забезпечення у сфері промислового виробництва.

3. Параметричний підхід – основна ідея полягає у передбаченні, що поетапний розвиток малої (контактної групи за Л. Уманським) здійснюється завдяки розвитку її важливих соціально психологічних параметрів.

4. Соціометричний напрям – асоціюється із Дж. Морено, котрий виходив з того, що в суспільстві можна відокремити дві структури відносин: мікроструктуру та макроструктуру.

5. Соціологічний напрям – базується на експериментальній діяльності Е. Мейо, - виокремлення двох систем стосунків, що існують в групі, - формальних і неформальних, а також уявленнями про роль неформальної групи в задоволенні важливих соціальних потреб індивіда (у прийнятті, належності до групи).

6. Школа „групової динаміки” – створена К. Левіном. В основу цього підходу покладено „теорію поля”, згідно з якою поведінка людини визначається взаємодією соціальних і групових детермінантів. У працях представників цього напряму було представлено весь спектр проблем малої групи: внутрішньо групові конфлікти, способи ухвалення групових рішень, групова згуртованість, керівництво й лідерство, стилі керівництва, групова комунікація, кооперація та ін.

7. Психоаналітичний напрям – теоретичним джерелом є психоаналіз З. Фрейда де дослідження групових процесів базується на теоретичному узагальненні даних психотерапевтичних або тренінгових груп: уявлення про групу як інваріант індивіда з його проблемами, мотивами цілями, котрі він не усвідомлює.

8. Інтеракціоністський напрям виходить з того, що групова поведінка зумовлюється взаємодією, активністю членів групи та взаєминами між ними. Вихідною позицією аналізу є не окремий індивід, як у психоаналізі, а соціальний процес, який розглядається як інтеракція (взаємодія) індивідів у групі або в суспільстві.