Особенности функционирования и внедрения системы электронных платежей

ПЛАН

          ВСТУП…………………………………………………………………………….2

1. СУТНІСТЬ СЕП В МЕРЕЖІ INTERNET, WEBMONEY TRANSFER……………………………………………………………………4
0. 1.1 Нормативно-правове регулювання безготівкових розрахунків……..…....4
0. 1.2 Використання сучасних електронних технологій у платіжних системах України………………………………………………………………...……………10
2. АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ СЕП НБУ……………………………..….20
0. 2.1 Організаційно-економічна характеристика НБУ…………………………20
0. 2.2 Аналіз учасників і моделей безготівкових розрахунків……………….…25
0. 2.3 Аналіз платіжних систем…………………………………………………...35
3. РОЗПОВСЮДЖЕНІСТЬ СИСТЕМ ЕЛЕКТРОННИХ ГРОШЕЙ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ РОЗВИТКУ………………………………………...…45

3.1 Сучасні проблеми межбанківськіх розрахунків та території України та поза її межами ……………………………………………………………..……45

3.2 Шляхи вирішення проблем захисту інформації та питань безпеки межбанківськіх розрахунків в Україні……………………………………..….50

     Висновки та пропозиції…………………………………………………………57

Література……………………………………………………………………....59

Додатки 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

      Історія свідчить, що грошові відносини суттєво змінювались, відчували значні потрясіння, впливали на економічний стан в цілому, як і, навпаки, стан економіки впливав на розвиток грошового обігу, визначав його суттєві характеристики.

      Особливо  важливим стає значення проблем безготівкового обігу на переломних етапах історичного розвитку. Про це свідчить досвід і нашої країни. Із часу заснування в 1991 році Національного банку України одним із головних напрямів його діяльності було реформування міжбанківських розрахунків, створення ефективної, надійної та безпечної платіжної системи. У розрахунках і платежах, що здійснюються установами банків, знаходять відображення практично всі види економічних відносин у суспільстві. Вони охоплюють усю банківську систему України та відповідають світовим стандартам, що робить тему дослідження актуальною.

     Проблема  функціонування безготівкових розрахунків  країни знайшли своє відображення в  економіці, але в деяких її аспектах висвітлені недостатньо повно, тому тема наукової роботи має наукове  значення.

     Стан  грошового обігу та платіжної системи відображає економічне становище країни в цілому, тому тема має практичне значення.

      Указаному питанню приділяється значна увага  як Національного банку України, так і органів законодавчої та виконавчої влади, що знайшло своє відображення в законах, положеннях та постановах Національного банку України.

      Значний внесок у дослідження цього питання  зробили такі науковці, як В. А.Ющенко, В. О. Романишин, А. С. Савченко, І. В.Сало, С. Ф. Коряк, А. Голуб, В. С. Стельмах, С. Тигіпко, В. Л. Кротюк, А. М. Мороз та інші.

     Метою роботи є дослідження теоретичних  основ сутності та особливостей функціонування СЕП НБУ, а також аналіз та оцінка цієї системи за 2008 – 2009 рр. 

     Основними завданнями курсової роботи є:

• визначення сутності безготівкових розрахунків та СЕП;
• розгляд платіжної системи України та її видів;
• аналіз динаміки та структури СЕП НБУ за 2008 – 2009 рр;
• визначення проблем межбанківських розрахунків та шляхів їх вирішення.

     Об’єктом  дослідження є  фінансова діяльність НБУ.

     Предметом вивчення роботи є СЕП НБУ.

     Структурою  курсової роботи є вступ, три розділи, список використаної літератури та додатки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ СЕП В МЕРЕЖІ INTERNET, WEBMONEY TRANSFER 

1.1 Нормативно-правове регулювання безготівкових розрахунків 

      Безготівкові  розрахунки - розрахунки, що проводяться  без участі готівки, тобто в сфері  безготівкового грошового обороту. Безготівкові розрахунки у нашої країні можуть здійснюватися за такими формами розрахункових документів:

• платіжними дорученнями;
• платіжними вимогами-дорученнями;
• розрахунковими чеками;
• акредитивами;
• платіжними вимогами;
• банківськими платіжними картками;
• векселями;
• інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

      Застосування  безготівкового обігу збільшує можливості проведення всебічного контролю у сфері обігу грошей та мінімізацію правопорушень. 
          Правові основи організації безготівкових розрахунків в економіці України визначені законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України", "Про підприємництво в Україні", у Постанові Верховної Ради України "Про використанні векселів в господарському обороті", а також в нормативних актах Національного банку України.

      Існують такі нормативно-правові акти, що підготовлені Департаментом платіжних систем:

      1. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976 (із змінами).

      Інструкція  встановлює загальні правила, форми і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

      Відповідно  до вимог Інструкції банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх  клієнтів на підставі відповідних договорів  і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків. Вимоги Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків. Також Інструкція встановлює правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі меморіального ордера, платіжного доручення, платіжної вимоги-доручення, платіжної вимоги, розрахункового чека, акредитива і передбачає використання розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді.

      В Інструкції наводяться форми розрахункових документів та порядок заповнення їх реквізитів, визначений час протягом якого вони приймаються банками до виконання, черговість та строки   виконання.

      2. Положення про порядок здійснення  банками операцій з векселями в національній валюті на території України (Затверджене постановою Правління Національного банку України від 16.12.2002 № 508 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.02.2003 за № 174/7495 (із змінами).

      Положення встановлює загальні правила, порядок проведення і здійснення банками операцій з векселями, що видані та підлягають оплаті на території України в національній валюті.

Банки здійснюють  операції з простими та переказними векселями за умови складання векселів у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту та заповнення їх реквізитів відповідно до вимог, зазначених у Положенні. Платіж за векселем банки здійснюють тільки в безготівковій формі. Банкам забороняється використовувати векселі як внесок до статутного фонду.

В Положенні  викладено загальні правила авалювання векселів, врахування векселів, надання  банком кредитів під заставу векселів, оформлення заборгованості векселями, інкасування векселів, доміциляції  векселів, зберігання векселів.

      3. Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів (затверджене постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 01.10.2008 за № 910/15601).

      Положення встановлює загальні вимоги Національного  банку України до оформлення клієнтами  доручень на переказ коштів в іноземній  валюті або банківських металів  та їх виконання уповноваженими банками  й іншими фінансовими установами та визначає особливості здійснення уповноваженими банками арешту та примусового списання коштів в іноземних валютах та банківських металів з рахунків клієнта і з кореспондентських рахунків уповноваженого банку – резидента та нерезидента, відкритих в іншому уповноваженому банку – резиденті.

      У Положенні врегульовано, зокрема, порядок  подання та оформлення клієнтами  уповноважених банків платіжних  доручень в іноземній валюті або  банківських металах та порядок  відкликання клієнтом платіжного доручення  в іноземній валюті або банківських металах.

      У ньому також  врегульовано питання щодо порядку здійснення уповноваженими банками зарахування коштів в іноземній валюті за переказами, що надходять на користь банків та їх клієнтів (бенефіціарів), а також щодо порядку повернення коштів в іноземній валюті у разі анулювання раніше отриманого повідомлення про переказ коштів в іноземній валюті.      

Положення визначає вимоги щодо оформлення платіжних вимог на примусове списання коштів в іноземних валютах або банківських металів з конвертацією їх в інший вид іноземної валюти або банківського металу або продаж їх за національну валюту та навпаки (купівлю за рахунок національної валюті необхідних коштів в іноземній валюті або банківських металів). Встановлені строки виконання уповноваженими банками перерахування коштів в іноземній або національній валюті, що примусово списані з рахунку клієнта-боржника або з коррахунку банку-боржника, на рахунки органів державної виконавчої служби.

      4.Положення  про порядок здійснення операцій  з чеками в іноземній валюті на території України (затверджене постановою Правління Національного банку України від 29.12. 2000 № 520 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21.02. 2001 за № 152/5343).

      Відповідно  до цього Положення чек, як розрахунковий  документ установленої форми, містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) платнику про сплату держателю чека (чекодержателю) зазначеної в ньому суми коштів в іноземній валюті протягом встановленого строку.

Світовий  досвід говорить про те, що найбільш поширеними серед всіх видів чеків є іменні. Вони мають найбільший ступінь захисту, як при їх відшкодуванні так і у випадку їх втрати. Згідно з нормами цього Положення іменні чеки, які подаються чекодержателем у банк до сплати, мають містити чітко визначені реквізити, а саме:

• назву документа - "чек", що зазначено в тексті документа тією мовою, якою його складено (або без назви, якщо чек виписаний в таких країнах, як Великобританія, США, Канада, Австралія, Німеччина та інш.);
• розпорядження сплатити певну суму чекодержателю;
• назву та реквізити емітента та платника;
• назву для юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові для фізичної особи чекодержателя, на користь якого здійснюється платіж;
• зазначення валюти та суми чека;
• дату складання та номер чека;
• місце видачі чека;
• підпис особи, яка видає чек (чекодавець).

      У разі відсутності цих реквізитів чек вважається недійсним, повертається чекодержателю та не приймається  банком на інкасо. Термін дії іменного чека зазначено на чеку. У разі, якщо такий запис відсутній, термін дії чека становить 6 місяців з дня його видачі.

      Положення встановлює обов'язкові реквізити і  для дорожніх чеків. Дорожній чек  – розрахунковий документ, що виражений  в іноземній валюті та використовується як засіб міжнародних розрахунків неторговельного характеру і є грошовим зобов'язанням чекодавця виплатити зазначену в чеку суму чекодержателю (одержувачу, власнику), підпис якого проставляється в зазначеному місці під час продажу. Дорожній чек має містити такі реквізити:

• назву документа - "дорожній чек" ("travelers cheque");
• назву компанії емітента, що випустила чек: American Express, Visa, Thomas Cook, Citi Corp., Bank of America, Swiss Bakers Travelers Cheques тощо;
• назву платника та його реквізити;
• підписи уповноважених осіб компанії емітента;
• номінал та назву іноземної валюти;
• серію та номер;
• місце для підпису особи, що має намір купити чек;
• місце для підпису чекодержателя при сплаті чека.

      Термін  дії дорожніх чеків не обмежений.

      5. Положення про порядок здійснення  банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах (затверджене постановою правління національного банку України від 15.12.2004 р. № 639 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за № 41/10321).

Положення визначає загальні правила Національного банку України щодо порядку здійснення банками операцій надання та отримання банківських гарантій в національній та іноземних валютах та порядок їх виконання. У ньому визначається  перелік осіб, на яких поширюються вимоги цього Положення, наведені визначення таких термінів, як “гарантія”, “контргарантія” “банк-гарант”, "гарантійний випадок" та ін., а також визначені основні умови, за яких може бути надана банком гарантія та/або контргарантія (умовна чи безумовна, відклична чи безвідклична), у т.ч. умови її покриття.

      Так, гарантія – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов’язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) cплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред’явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії.

      6. Положення про порядок здійснення  уповноваженими банками операцій  за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями (затверджене постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 № 514 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 24.12/2003 за № 1213/8534).

      Положення встановлює загальні правила щодо відкриття, авізування, супроводження, виконання та закриття документарних акредитивів, що здійснюють уповноважені банки для будь-яких фізичних чи юридичних осіб, представництв юридичних осіб-нерезидентів під час їх розрахунків за договорами з нерезидентами, оформленими відповідно до вимог законодавства України та/або для власних потреб.

      Окрім того, в Положенні знайшли своє відображення питання щодо застосування уповноваженими банками експортних та імпортних трансферабельних (переказних) акредитивів, порядок сплати за імпортним трансферабельним (переказним) акредитивом та зарахування виручки за експортним трансферабельним (переказним) акредитивом.

      Також Положення доповнено новим розділом, що висвітлює особливості здійснення уповноваженим банком операцій за резервними акредитивами, а саме:

- здіснення  уповноваженим банком-резидентом  операцій з відкриття (надання)  резервного акредитива (отримання  заяви про відкриття (надання)  резервного акредитива, умови відкриття  (надання) та виконання резервного акредитиву, унесення змін до умов резервного акредитива та дострокове анулювання (припинення) резервного акредитива);

- здійснення  уповноваженим банком-резидентом  операцій за отриманими резервними  аккредитивами. 

1.2 Використання сучасних електронних технологій у платіжних системах України 

      Нормальне функціонування економіки важко  уявити без системи розрахунків  між суб'єктами господарської діяльності, забезпечення надійності та своєчасності платежів. У розрахунках і платежах, які здійснюються установами банків, відображаються практично всі види економічних відносин у суспільстві і все це неможливо без розрахунків між банками. Для забезпечення міжбанківських розрахунків створюються спеціальні платіжні системи. Платіжні системи міжбанківських розрахунків різних країн організовані по-різному, і у світі не існує єдиної платіжної моделі, однак є загальні принципи і характеристики, які визначають функціонування національних платіжних систем.

        Платіжну систему можна представити  у вигляді системи механізмів, які служать для переказу грошових коштів між суб'єктами господарювання, для розрахунку за платіжними зобов'язаннями, що виникають між ними. Таким чином, платіжна система — це набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказу коштів, поєднання яких забезпечує грошовий обіг разом з інституційними й організаційними правилами та процедурами, що регламентують використання цих інструментів і механізмів.

      Розлад  у платіжній системі тієї чи іншої  країни часто є одним із найперших і безпосередніх проявів зародження фінансової кризи. В Україні у 1992-1993 рр. розрахунки між банківськими установами проводилися за допомогою паперових платіжних документів протягом трьох тижнів, а в деяких випадках — місяця і більше. Кожний день відстрочки створення системи обертався значними збитками для підприємців внаслідок зростання темпів інфляції та фінансових втрат від розкрадань за підробленими платіжними документами. Розуміючи важливість цієї проблеми, НБУ в 1992 р. розробив Концепцію електронного грошового обігу в Україні, яка була розглянута банками і затверджена Правлінням НБУ.

      Програмне забезпечення і засоби захисту інформації були розроблені фахівцями НБУ і  вперше передані учасникам системи  міжбанківських розрахунків в липні - вересні 1993 року. 5 серпня 1993 року розпочалася пробна експлуатація системи, учасниками якої були три комерційні банки Києва, а з жовтня 1993 року в усіх регіонах України розпочалося впровадження СЕП у промислову експлуатацію.

      Впровадження  СЕП дозволило з 1 січня 1994 року повністю відмовитися від використання поштових і телеграфних авізо і значно підвищити швидкість, якість і надійність проведення платежів, безпеку і конфіденційність банківської інформації. Система електронних платежів дозволила значно підвищити швидкість обігу грошей[8].

      Таким чином, зараз платіжна система України складається з таких компонентів[12]:

- системи  електронних платежів Національного  банку України;

- систем автоматизації роботи банків. Це програмне забезпечення, що обслуговує поточну внутрішньобанківську діяльність (бухгалтерський облік, обслуговування рахунків клієнтів тощо);

- внутрішньобанківських  платіжних систем — програмно-технічного  комплексу з власними засобами  захисту інформації, який експлуатується  комерційним банком або об'єднанням банків і здійснює розрахунки між установами цього банку (об'єднання);

- систем "клієнт — банк" для розрахунків  між клієнтом банку та банком  в електронній формі, що дозволило  практично уникнути затримки  платежів на міжбанківському  рівні.

      Організаційно в цю систему входять:

• Національний банк України;
• регіональні управління НБУ;

- головні комерційні банки, що мають статус юридичної особи; 
- філії комерційних банків.

      Загальні  засади функціонування платіжних систем в Україні, відносин у сфері переказу коштів регулюються такими документами[12]:

- Конституцією України;

- Законом  України "Про Національний  банк України";

- Законом  України "Про банки і банківську  діяльність";

- Законом  України "Про платіжні системи  та переказ коштів в Україні";

- Законом  України "Про телекомунікації";

- Законом  України "Про електронний цифровий  підпис";

- іншими  актами законодавства України  та нормативно-правовими актами  Національного банку України.

      В Законі України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” дається таке визначення СЕП: «система електронних платежів Національного банку України (СЕП) — загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на території України із застосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захисту інформації».

      Система електронних платежів є власністю Національного банку України та забезпечує розрахунки між банківськими установами в національній валюті України і в найбільш вживаних іноземних валютах. СЕП НБУ є закритою системою, де грошові кошти циркулюють у закритому фінансовому просторі та перебувають під суворим емісійним контролем з боку Національного банку. 
СЕП базується на повністю безпаперовій технології. Основним режимом роботи є обмін електронними платіжними документами та службовими повідомленнями[5]. 

      Основні завдання системи:

- задоволення потреб економіки, яка реформується і розвивається;

- удосконалення кредитно-монетарної політики, яку проводить НБУ, завдяки отриманню оперативної та точної інформації про переміщення грошових коштів і стан кореспондентських рахунків;

- виконання міжбанківського етапу всіх видів безготівкових розрахунків;

- мінімізація часу на виконання міжбанківських розрахунків та на обіг грошових коштів;

- високий рівень безпеки міжбанківських розрахунків;

- надання широкого спектру послуг для користувачів;

- високий рівень внутрішнього бухгалтерського обліку та контролю;

- мінімізація вартості банківського посередництва шляхом оптимізації платіжних засобів і раціоналізації систем.

Основними функціями СЕП є;

- проведення розрахунків між банками України в національній валюті країни;

- ефективне використання тимчасово вільних ресурсів банків;

- контрольні функції Національного банку щодо стану кореспондентських рахунків банків;

- надання інформаційних послуг учасникам розрахунків;

- обмін екстреною інформацією стосовно проведення розрахунків;

- забезпечення надійності розрахунків;

- багатоступеневий контроль за достовірністю даних на всіх стадіях розрахунків;

- багаторівневий захист інформації від несанкціонованого доступу, використання, спотворення та фальсифікації на всіх стадіях обробки;

- надання НБУ механізму впливу на порушників чинного законодавства та норм банківської діяльності методом обмеження їх обслуговування у СЕП.

      Основні фактори, що визначають вимоги до кількісних та якісних показників системи:

- поточна завантаженість СЕП;

- перспективи економічного розвитку України;

- можливість інфляції;

- тенденція переходу від готівкових форм розрахунків до безготівкових;

- оцінка досвіду інших країн, що розвиваються, щодо динаміки розвитку міжбанківських розрахунків.

Учасниками  СЕП є:

- операційне управління Національного банку України;

- регіональні управління Національного банку;

- управління Національного банку по м. Києву та Київській області; 
- центр міждержавних розрахунків Національного банку;

- комерційні банки України та їх установи, які мають кореспондентські (субкореспондентські) рахунки в регіональних управліннях Національного банку і задовольняють технічні та технологічні вимоги роботи у СЕП[6].

      Для роботи в СЕП комерційний банк (філія) укладає з НБУ такі договори: 
а) на інформаційно-розрахункове обслуговування в СЕП НБУ;

б) про використання криптографічних засобів захисту інформації в інформаційно-обчислювальній мережі НБУ.

      Основні обов'язки регіонального управління НБУ (розрахункової палати) по відношенню до банку-участника СЕП:

- забезпечувати  своєчасне і якісне здійснення  міжбанківських розрахунків на  регіональному і міжрегіональному  рівнях;

- дотримувати  банківську таємницю і дотримуватися  вимог банківської безпеки згідно Положення «Про захист системи електронних міжбанківських документів в обчислювальній мережі НБУ»;

- відображати  підсумки розрахунків банку на  відповідному кореспондуючому рахунку;

- щодня  видавати банку інформацію про  результати міжбанківських розрахунків,  виконаних у мережі розрахункових палат за попередній день;

- забезпечувати  банк програмними засобами зв'язку з РРП, у тому числі засобами електронної пошти;

- забезпечувати  необхідними консультаціями в  підготовці персоналу банку для  роботи в мережі розрахункової палати протягом місяця після підписання договору і подальші консультації протягом договору.

- Регіональне  управління НБУ має право відмовити  банку в обслуговуванні або  тимчасово припинити надані послуги  при порушеннях банком регламенту  роботи в мережі РП України.

      Відповідно до умов договорів НБУ надає комерційним банкам (філіям) - учасникам СЕП:

а) необхідні програмно-технічні комплекси СЕП;

б) програмні засоби електронного зв'язку;

в) апаратно-програмні засоби захисту інформації.

Усі учасники СЕП мають бути включені до довідника банків-учасників СЕП.

      Основні обов'язки банка-учасника СЕП:

- подавати  в розрахункову палату інформацію  у вигляді електронних документів, підготовлених програмними засобами відповідно до вимог «Регламенту функціонування мережі РРП»;

- використовувати  при роботі в обчислювальній  мережі НБУ тільки офіційно  придбані і зареєстровані програмні  засоби;

- своєчасно  оплачувати послуги, які надаються  розрахунковою палатою;

- виконувати  вимоги банківської безпеки, включаючи  наявність технічних і програмних засобів банківської безпеки, а також умов зберігання, обліку і використання цих засобів.

      Банк-учасник  СЕП має право:

- передавати  інформацію іншим абонентам засобами  електронної пошти Національного  банку;

- вибирати  будь-яку визнану НБУ систему для проведення своїх розрахунків, не обмежуючись рамками мереж розрахункових палат.

Виключення  комерційного банку з СЕП здійснюється НБУ у випадку.

- ліквідації  комерційного банку за рішенням  Національного банку України;

- оголошення  комерційного банку банкрутом за рішенням арбітражного суду;

- ліквідації  комерційного банку за рішенням  арбітражного суду;

- реорганізації  або ліквідації комерційного  банку за рішенням загальних  зборів акціонерів[9].

      Виключення  комерційного банку з СЕП здійснюється Національним банком за рішенням самого найвищого органу управління комерційним банком, який має право реорганізації і ліквідації банку.

      Система електронних платежів складається  з:

- прикладного  програмного забезпечення - набору  комп'ютерних програм, що дозволяють системі вирішувати конкретні задачі, які ставляться користувачами;

- телекомунікаційного  середовища, що включає апаратуру  зв'язку та системне програмне  забезпечення, що служать для  обміну інформацією про платежі  та іншими контрольними повідомленнями  між відправником,, обробником та отримувачем інформації;

- засобів  захисту інформації (програмно-технічних,  нормативно-правових, адміністративно-організаційних).

        Програмне забезпечення СЕП складається із програмно-технічних комплексів - автоматизованих робочих місць (АРМ), що відповідають трьом рівням структури СЕП[5]:

      1. Рівень Центральної розрахункової палати (ЦРП) обслуговується 
програмно-технічним комплексом АРМ-1, який виконує: 
- перевірку правильності та узгодженості функціонування РРП; 
- синхронізацію роботи СЕП (тобто визначає час виконання учасниками основних операцій;

- контроль  та балансування міжрегіональних  оборотів;

- захист  системи від несанкціонованого  втручання;

- надання  звітної інформації в цілому  по системі.

      2. Рівень Регіональної розрахункової палати (РРП) обслуговується програмно-технічними комплексами АРМ-2. Це комплекс програмно-технічних засобів, призначений для обслуговування банків регіону та організації взаємодії з іншими розрахунковими палатами.

        АРМ-2 виконує:

- обмін  електронними розрахунковими документами та технологічною інформацією між РРП і банками цього регіону - учасниками СЕП;

- ведення  технічних кореспондентських (субкореспондентських) рахунків банку регіону; 
- обмін електронними розрахунковими документами з АРМ-2 інших РРП; 
- синхронізацію роботи учасників СЕП у межах регіону;

- бухгалтерський  та технологічний контроль за  проходженням платежів;

- захист  електронних розрахункових документів  від несанкціонованого втручання; 
- застосування санкцій до порушників технології;

- передачу результатів розрахунків на кінець робочого дня до регіонального управління Національного банку для відображення проведення коштів через СЕП на реальних коррахунках.

      3. На рівні банків-учасників СЕП використовується програмно-технічний комплекс АРМ НБУ. Це - комплекс програмних і технічних засобів призначений для передачі, приймання та перевірки файлів СЕП між банком-учасником розрахунків і РРП.

        АРМ НБУ виконує:

- перевірку  коректності пакетів електронних  розрахункових документів, підготовлених  банком;

- обмін  пакетами платіжних документів  та службовою (технологічною)  інформацією з РРП;

- передачу  електронних розрахункових документів  від/до ОДБ банку; захист документів  від несанкціонованого втручання;

- довідкові  функції.

      У загальному вигляді структурну побудову СЕП можна подати  на рис. 1.1[6].

      Інформаційно-пошукова система НБУ (ІПС) - складова частина СЕП, що призначена для надання користувачам довідкової інформації про платежі, виконані засобами СЕП. 
 

Рис. 1.1. Структурна побудова СЕП 

      Таким чином, у першому розділі були розглянуті такі овновні пункти:

• поняття безготівкових розрахунків та їх нормативно-правове регулювання;
• сутність СЕП ті її функції і завдання;
• учасники СЕП ті їх права і забов’язання;
• структура СЕП НБУ.

      СЕП — загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на території України із застосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захисту інформації

      Впровадження  системи електронних платежів України  дало змогу досягти таких принципових  результатів:

- прискорення виконання розрахунків та обігу коштів;

- зменшення документообігу;

- зменшення вірогідності фальсифікації міжбанківських розрахункових документів, завдяки чому знизилася прихована емісія, пов'язана з надходженням до обігу коштів, отриманих за підробленими документами;

- вивільнення грошової маси;

- посилення контролю за станом грошової маси у державі, поява нових можливостей впливу з боку Національного банку на цей стан;

- підвищення можливостей НБУ контролювати здійснення платежів;

- значне зниження збитків держави та підприємців, які виникали раніше внаслідок високих темпів інфляції, низької швидкості виконання розрахунків та використання підроблених платіжних документів.

      Можна без перебільшень зробити висновок, що впровадження СЕП підняло банківську індустрію України на якісно новий  рівень.

      НБУ як центральний банк країни, бере безпосередню участь у міжбанківських розрахунках і організовує їх реалізацію. Саме НБУ є гарантом платіжної системи в цілому і системи міжбанківських електронних платежів зокрема. Інші банки України, як учасники міжбанківських розрахунків, несуть солідарну відповідальність за їх стан і діють відповідно до нормативних актів НБУ та договорів учасників міжбанківських розрахунків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ СЕП НБУ 

2.1 Організаційно-економічна характеристика НБУ 

      Національний банк України був створений на основі Державного банку СРСР разом з прийняттям 20 березня 1991 ВРУ Закону України «Про банки і банківську діяльність».

      Правовий  статус, принципи організації та діяльності Національного банку України  визначені Конституцією України  та Законом України "Про Національний банк України".

      Національний  банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної  власності і перебуває у його повному господарському віданні  та статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., що є державною власністю і служить для забезпечення зобов'язань Національного банку України.

      Національний  банк України у відповідності  із Законом України "Про Національний банк України" є центральним банком України, особливим центральним  органом державного управління, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національний банк визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і систему захисту. Національний банк України зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами. Національний банк України встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій, встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів.

      Доходи  НБУ утворюються за рахунок отримання  відсоткових доходів за розміщення депозитів та вкладень, надання кредитів, операцій з банками, клієнтами та з пінними паперами, продажу валюти інших держав та проведення інших операцій. Заплановані доходи та витрати Національного банку відображуються в кошторисі його доходів і витрат. Кошторис доходів та витрат повинен забезпечувати можливість виконання Національним банком його функцій.

      Відповідно  до Конституції України основною функцією Національного банку є  забезпечення стабільності грошової одиниці  України. На виконання своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі, а також, у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню головної цілі.

      Національний  банк виконує також такі функції[10]:

1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд;

9) здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків, Реєстр аудиторських фірм, які мають право на проведення аудиторських перевірок банків;

10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11) здійснює сертифікацію тимчасових адміністраторів і ліквідаторів банку;

12) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

13) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

15) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

16) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

17) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

18) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

19) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

20) визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

21) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України;

22) здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю;

23) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

     Організаційну структуру НБУ можна представити  у вигляді схеми, яка відображена  у додатку 1.

     Аналіз  основних фінансових показників НБУ  у 2008-2009 рр відображено у таблиці 2.1[10] (додаток).

     Таблиця 2.1. - Аналіз основних фінансових показників НБУ за 2008-2009 рр.,  млн. грн.

 

     Таким чином, на основі даної таблиці можна сказати, що загалний обсяг доходів Національного банку України за 2009 рік порівняно з 2008 роком збільшився на 62,7%, або на 7715 млн. грн., і становив 20022 млн. грн. Зростання доходів Національного банку України у звітному році відбулося насамперед за рахунок збільшення процентних доходів за кредитами, наданими банкам для підтримання їх ліквідності, та за придбаними НБУ облігаціями внутрішньої державної позики України.

     Якщо  розглядати загальний обсяг поточних витрат Національного банку України, то він за 2009 рік порівняно з 2008 роком збільшився у 5,8 раза, або на 14185 млн. грн., і становив 17145 млн. грн. Збільшення витрат НБУ у звітньому році було зумовлене зростанням витрат на формування резервів під знецінення фінансових активів, пов'язаних із підвищенням фінансових ризиків.

     В цілому, таке становище свідчить про нестійкий фінансовий склад НБУ. Для подальшого стабільного функціонування банківської системи в цілому має бути прискорення темпів реструктуризації та ринкової трансформації реального сектору економіки, що стимулюватиме зростання грошових доходів суб’єктів господарювання і заощаджень населення.

     Таким чином, можна зробити висновок, що Національний банк України виконує всі функції, які притаманні центральному банку держави. Він аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин; виступає єдиним емісійний центром держави, державним органом грошово-кредитного та валютного регулювання, нагляду за комерційними банками; визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій та виконує інші завдання. Але основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції НБУ має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі, а також, у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню головної цілі. 
 

     2.2 Аналіз учасників і моделей безготівкових розрахунків 

      Як  було зазначено у першому розділі, безготівкові розрахунки у нашої країні можуть здійснюватися за такими формами розрахункових документів[3]:

• платіжними дорученнями;
• платіжними вимогами-дорученнями;
• розрахунковими чеками;
• акредитивами;
• платіжними вимогами;
• банківськими платіжними картками;
• векселями;
• інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

     Платіжне  доручення – це документ, який містить наказ платника банку про списання з його рахунку певної суми та перерахування її на рахунок одержувача. Платіжне доручення дійсне 10 календарних днів. 

     Дорученнями можуть проводитися:

- розрахунки за отримані товари та надані послуги;

- авансові платежі;

- розрахунки по нетоварних операціях;

- попередня оплата товарів і послуг та інші.

      Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями наведена на рисунку 2.1.[3]:

      Рисунок 2.1 Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями  
           Операції на рисунку наступні: 1 — укладення угоди-контракту; 2 — відвантаження продукції, товарів, здача робіт, послуг; 3 — передача платіжного доручення на право списання суми платежу; 4 — витяг із поточного (розрахункового) рахунку про списання грошових коштів; 5 — платіжне доручення (повідомлення) про зарахування платежу на поточний рахунок одержувача: 6 —витяг із поточного рахунку про зарахування платежу.

      Платіжна  вимога-доручення – це комбінований розрахунковий документ, який об'єднує платіжну вимогу і платіжне доручення. Частину документу "платіжна вимога" заповнює одержувач, а другу частину – "доручення" – заповнює платник при згоді на оплату. Строк здачі вимоги-доручення до банку платника передбачається в договорі, але не повинен перевищувати 20 днів. 
          Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами-дорученнями наведена на рисунку 2.2.

      Рисунок 2.2 Схема документообігу при розрахунках платіжними вимогами-дорученнями 
          Операції на рисунку: 1 — угода з зазначенням форми розрахунків — платіжними вимогами-дорученнями; 2 — відвантаження товару, продукції або передача робіт, послуг; 3 — документи на відвантаження або передачу і платіжні вимоги-доручення, відправлені або вручені покупцю; 4 — покупець до оформлює платіжні документи і здає в свій банк на оплату; 5 — банк покупця здійснює платіж з врученням виписки про це із його поточного рахунку і надсилає документи в банк постачальника; 6 — банк постачальника здійснює зарахування коштів на рахунок свого клієнта з врученням виписки про це з його поточного рахунку. 

     Розрахунковий чек – документ, який містить доручення чекодавця (платника) банку про перерахування з його рахунку певної суми грошей на рахунок чекодержателя (одержувача) при здачі ним чека в банк.

      Схема документообігу при розрахунках  розрахунковими чеками наведена ни рисунку 2.3.

      Рисунок 2.3 Схема документообігу при розрахунках розрахунковими чеками 
          Операції: 1 — подача заяви на придбання чекової книжки; 2 — видача чекової книжки з депонуванням суми ліміту; 3 — відвантаження продукції, товару, послуг; 4 — передача чека на оплату продукції, товару, послуг; 5 — документи на оплату і реєстр чеків: б — зарахування грошей на розрахунковий рахунок постачальника, передача документів банку покупця; 7 — надання витягу із рахунку депонованих сум.

      За  акредитивною формою розрахунків банк-емітент (банк платника) за дорученням свого клієнта (платника, або заявника акредитива) відкриває акредитив, який полягає в тому, що виконуючому банку (банку одержувача грошей) у разі виконання одержувачем (бенефіціаром) умов того чи іншого договору, що існує між платником та одержувачем (наприклад, з поставки певної продукції, виконання робіт, надання послуг тощо), надається право списання відповідної суми грошей на користь цього одержувача (бенефіціара).

      Особливість цієї форми розрахунків полягає  в тому, що рух грошових коштів випереджає рух матеріальних цінностей.

      Акредитиви  можуть відкриватися в банку покупця  або постачальника.

      Банк-емітент  може відкривати такі види акредитивів: 
- покритий - акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку.

- непокритий - акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

      Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це зазначається на кожному акредитиві. У разі відсутності такої позначки акредитив вважається безвідкличним. Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара. Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній - бенефіціара. Безвідкличний акредитив - це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банку-емітента. Безвідкличний акредитив є твердим зобов'язанням банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, що передбачені ним, подано до банку, зазначеному в акредитиві, або банку-емітенту та додержано строків і умов акредитива.

          Строк дії і порядок розрахунків по акредитиву встановлюється в договорі між платником і постачальником, в якому слід вказати[3]:

- найменування  банку покупця;

- вид  акредитива і спосіб його виконання;

- перелік  документів, які повинні бути подані постачальником для отримання коштів по акредитиву;

- строк  подання документів після відвантаження  товару.

      Розрахункова  діяльність комерційного банку полягає  також у виконанні доручень клієнтів по оплаті векселів. Вексель представляє собою цінний папір, який містить зобов'язання – нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити певну суму грошових коштів. При цьому банки здійснюють такі операції: 
- інкасування векселів (послуга, що надається векселедержателю). 
- доміциляція векселів (послуга, що надається векселедавцю).

      Схема документообороту при акредитивній формі розрахунків з депонуванням коштів у банку платника приведена на рис. 2.4.  

      Рис. 2.4 Схема документообороту при акредитивній формі розрахунків з депонуванням коштів у банку платника

        Інкасування векселя - це виконання банком доручення векселедержателя на стягнення платежу з боржника. За цю послугу банк стягує плату. Прийнявши на інкасо вексель, комерційний банк повинен своєчасно переслати його до комерційного банку за місцем платежу і повідомити платника про інкасування векселя.

          Сплативши вексель, комерційний банк платника письмово повідомляє про це банк векселедержателя, а сам вексель вручає платнику. Якщо вексель не оплачений у день настання строку платежу, комерційний банк повинен на наступний день передати його нотаріусу для протесту. Комерційний банк несе відповідальність за наслідки непред'явлення векселя до протесту. 
Неоплачений вексель разом з актом протесту повертається банком векселедержателю на його вимогу. Усі витрати по пересилці, протесту, зберіганню векселів відшкодовуються банку векселедержателем понад комісійних винагород.

      Доміциляція векселя полягає в дорученні векселедавця комерційному банку сплатити по векселю в установлений строк за рахунок завчасно внесеної в банк суми або стабільного залишку грошей, що повинні бути на рахунку. Свою згоду бути доміциліатом банк висловлює на лицьовому боці векселя відповідним написом. Схема доміциляції векселя приведена на рисунку 2.5. 

      Рис. 2.5 Схема доміціляції векселів

       
          Для більш широкого використання векселів у розрахунках необхідні стабільність економічних відносин, довіра суб'єктів один одному та високий рівень розвитку вексельного права.

      Згідно  з „Інструкцією про міжбанківський переказ грошей в Україні в  національній валюті", яка була затверджена  Постановою Правління Національного банку України 17 березня 2004 року за № 110, банк та його філії мають змогу працювати в СЕП з використанням відповідної моделі обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку.

      Існують наступні моделі обслуговування кореспондентських рахунків комерційних банків (філій) у СЕП НБУ[9]:

      Модель 1. Консолідований кореспондентський  рахунок обласної дирекції з відкриттям технічних рахунків філіям.

Обласна дирекція має консолідований кореспондентський рахунок у територіальному управлінні НБУ, на відміну від її філій. 
Обласна дирекція та філії мають програмно-технічні комплекси АРМ-НБУ, засоби захисту інформації СЕП, електронні ідентифікатори та коди банків; обмінюються розрахунковими документами в електронному вигляді з СЕП незалежно один від одного, і ці розрахунки відображаються на технічних рахунках філій у тій РП, Де відкрито технічний рахунок обласній дирекції. 
Обласна дирекція має змогу протягом операційного дня встановлювати ліміти технічних рахунків та початкових оборотів філій, а також отримувати від СЕП підсумкову технологічну інформацію про їх роботу. 
          Модель 2. Консолідований кореспондентський рахунок обласної дирекції без відкриття технічних рахунків філіям.

Обласна дирекція має консолідований кореспондентський  рахунок у територіальному управлінні НБУ, а філії не мають. 
Обласна дирекція має власну внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС) для обслуговування міжбанківських розрахунків філій. Філії обласної дирекції мають електронні ідентифікатори та коди банків, але не мають програмно-технічних комплексів для виходу в СЕП. Обмін філій розрахунковими документами в електронному вигляді з СЕП здійснюється засобами ВПС обласної дирекції з відображенням результатів розрахунків на її технічному рахунку.

      Модель 3. Консолідований кореспондентський рахунок комерційного банку без відкриття технічних рахунків філіям. Комерційний банк має консолідований кореспондентський рахунок у територіальному управлінні НБУ. Філії банку можуть бути розташованими в різних адміністративно-територіальних одиницях, але не можуть мати кореспондентських рахунків у територіальних управліннях НБУ.

Комерційний банк має власну ВПС для обслуговування міжбанківських розрахунків філій. Філії банку мають електронні ідентифікатори та коди банків, але не мають програмно-технічних комплексів для виходу в СЕП. Обмін філій розрахунковими документами в електронному вигляді з СЕП здійснюється засобами ВПС комерційного банку з відображенням розрахунків на його технічному рахунку.

          Модель 4. Консолідований кореспондентський рахунок комерційного банку з відкриттям технічних рахунків філіям.

      Комерційний банк має консолідований кореспондентський  рахунок у територіальному управлінні НБУ. Його філії можуть бути розташовані  в різних адміністративно-територіальних одиницях, але не можуть мати кореспондентських рахунків у територіальних управліннях НБУ. 
Комерційний банк та філії мають програмно-технічні комплекси АРМ-НБУ, засоби захисту інформації СЕП, електронні ідентифікатори та коди банків, обмінюються розрахунковими документами в електронному вигляді з СЕП незалежно один від одного, ці розрахунки відображаються на технічних рахунках філій у тій РП, де відкрито технічний рахунок комерційному банкові. 
          Комерційний банк має змогу протягом операційного дня встановлювати ліміти технічних рахунків та початкових оборотів філій, а також отримувати від СЕП підсумкову технологічну інформацію про їх роботу. 
          Модель 5. Консолідований кореспондентський рахунок комерційного банку з відкриттям технічних рахунків обласним дирекціям.

      Комерційний банк має консолідований кореспондентський  рахунок у територіальному управлінні НБУ. Його філії можуть бути розташовані  в різних адміністративно-територіальних одиницях, але не можуть мати кореспондентських рахунків у територіальних управліннях НБУ. 
Обласним дирекціям відкриваються технічні рахунки в тій РП, де відкрито технічний рахунок комерційному банку, і на кожному з них відображаються розрахунки як обласної дирекції, так і її філії.

      Обласні дирекції мають власні ВПС для обслуговування міжбанківських розрахунків своїх філій.

      Комерційний банк та обласні дирекції мають програмно-технічні комплекси АРМ-НБУ, засоби захисту  інформації СЕП, електронні ідентифікатори та коди банків, обмінюються розрахунковими документами в електронному вигляді з СЕП незалежно один від одного. Філії обласної дирекції мають електронні ідентифікатори та коди банків, але не мають програмно-технічних комплексів для виходу в СЕП й обмінюються розрахунковими документами в електронному вигляді з СЕП засобами ВПС обласної дирекції.

      Комерційний банк має змогу протягом операційного дня встановлювати ліміти технічних  рахунків та початкових оборотів для  обласних дирекцій, а також отримувати від СЕП підсумкову технологічну інформацію про їх роботу.

      Модель 6. Консолідований кореспондентський  рахунок комерційного банку з відкриттям технічних рахунків обласним дирекціям  та їх філіям. 
          Комерційний банк має консолідований кореспондентський рахунок у територіальному управлінні НБУ. Філії банку можуть бути розташовані в різних адміністративно-територіальних одиницях, але не можуть мати кореспондентських рахунків у територіальних управліннях НБУ. 
Обласним дирекціям та філіям відкриваються технічні рахунки в тій РП, де відкрито технічний рахунок комерційному банкові. Комерційний банк, обласні дирекції та філії мають програмно-технічні комплекси АРМ-НБУ, засоби захисту інформації СЕП, електронні ідентифікатори та коди банків, обмінюються розрахунковими документами в електронному вигляді з СЕП незалежно один від одного. Розрахунки філії відображаються на технічних рахунках, обласної дирекції, комерційного банку. Розрахунки обласної дирекції відображаються на її технічному рахунку і на технічному рахунку комерційного банку.

      Комерційний банк має змогу протягом операційного дня встановлювати ліміти технічних рахунків та початкових оборотів для обласних дирекцій, а обласні дирекції - для своїх філій.

      Комерційний банк отримує від СЕП підсумкову технологічну інформацію про роботу обласних дирекцій та філій, а обласні дирекції - про роботу своїх філій. 
          Модель 7. Консолідований кореспондентський рахунок комерційного банку з відкриттям технічних рахунків філіям.

      Комерційний банк має консолідований кореспондентський  рахунок у територіальному управлінні НБУ. Його філії можуть бути розташовані в різних адміністративно-територіальних одиницях, але не можуть мати кореспондентських рахунків у територіальних управліннях НБУ. 
Комерційний банк та філії мають програмно-технічні комплекси АРМ-НБУ, засоби захисту інформації СЕП, електронні ідентифікатори та коди банків, обмінюються розрахунковими документами в електронному вигляді з СЕП незалежно один від одного, ці розрахунки відображаються на технічних рахунках філій у тій РП, де відкрито технічний рахунок комерційному банкові. 
          Комерційний банк має змогу протягом операційного дня встановлювати ліміти технічних рахунків та початкових оборотів філій, виконувати початкові платежі від їх імені й отримувати від СЕП підсумкову технологічну інформацію про їх роботу.

      Характерною рисою моделі 7 є те, що комерційний  банк має змогу динамічно обмежувати повноваження філій щодо виконання  розрахункових та інших операцій. Це реалізується за допомогою операційних правил, які є додатковим механізмом, органічно вбудованим у систему автоматизації банку (САБ).

      Система автоматизації банку (САБ) - програмне  забезпечення, що обслуговує внутрішньобанківську діяльність (бухгалтерський облік, обслуговування рахунків клієнтів тощо).

      Інформаційна  модель (модель 0). Обслуговування в СЕП за такою моделлю виконується без злиття кореспондентських рахунків філій комерційного банку і полягає в наданні комерційному банкові додаткової інформації про роботу його філій в СЕП у межах територіального управління НБУ. Для отримання додаткової інформації про роботу філій у СЕП з використанням інформаційної моделі банку необхідно подати клопотання до територіального управління НБУ за місцем обслуговування філій.

      2.3 Аналіз платіжних систем 

      Як  було зазначено у першому розділі, Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні визначені в Законі України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”.

        Відповідно до статті 1 цього закону платіжна система — це платіжна організація, члени платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система. 
          Згідно зі статтею 9 вказаного Закону обробка та передача в межах України електронних та паперових документів на переказ, документів за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів та документів на відкликання можуть здійснюватися за допомогою як внутрішньодержавних, так і міжнародних платіжних систем, що діють в Україні.

          Внутрішньодержавна платіжна система — платіжна система, в якій платіжна організація є резидентом та яка здійснює свою діяльність і забезпечує проведення переказу коштів виключно в межах України.

         Міжнародна платіжна система — платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу коштів у межах цієї платіжної системи, у тому числі з однієї країни в іншу[7]. 
   Порядок діяльності платіжної системи визначається її правилами, встановленими платіжною організацією відповідної платіжної системи. Правила платіжної системи (крім внутрішньобанківських платіжних систем) мають встановлювати організаційну структуру платіжної системи, умови членства, порядок вступу та виходу із системи, принцип виконання документів на переказ, відкликання документів на переказ, порядок вирішення спорів, управління ризиками в системі, систему страхування, систему захисту інформації та інші положення, визначені платіжною організацією.

          Правила відповідної платіжної системи, а також договори, що укладаються між учасниками цієї платіжної системи (крім внутріш-ньобанківських платіжних систем), повинні передбачати порядок врегулювання неплатоспроможності та інших випадків нездатності виконання членами платіжної системи своїх зобов'язань.

        Банк визначає умови та порядок функціонування власної вну-трішньобанківської платіжної системи з урахуванням вимог закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

         Правила внутрішньодержавної платіжної системи та міжнародної платіжної системи, платіжною організацією якої є резидент, мають бути узгоджені платіжною організацією цієї платіжної системи з Національним банком України.

           При проведенні переказу платіжні системи мають право здійснювати взаємозалік на основі клірингу або виконувати кожний документ на переказ окремо. 
         Для формування та обробки документів за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, документів на переказ, документів на відкликання платіжні системи, банки повинні використовувати системи захисту інформації та мають право використовувати програмно-технічні засоби і телекомунікаційні канали зв'язку.

          Порядок використання платіжними системами, а також окремими банками платіжних інструментів, програмно-технічних засобів, систем захисту інформації та телекомунікаційних каналів зв'язку визначається правилами цих систем та відповідними договорами, з урахуванням вимог закону та нормативно-правових актів Національного банку України[8].  

    В Україні можуть створюватися внутрішньодержавні банківські та небанківські платіжні системи.  

    До внутрішньодержавних банківських платіжних систем відносяться система міжбанківських розрахунків, система масових електронних платежів та внутрішньобанківська платіжна система.  

          Система міжбанківських розрахунків призначена для переказу коштів у межах України між банками на виконання зобов'язань їх клієнтів, а також власних зобов'язань цих банків. Як вже відомо,  система електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ) - це державна система міжбанківських розрахунків в електронній формі.     

   Внутрішньобанківська платіжна система (ВПС) - програмно-технічний комплекс з власними засобами захисту інформації, який експлуатується комерційним банком та його філіями і використовується для здійснення розрахунків між учасниками цієї системи.

          Внутрішньобанківська платіжна система створюється банком з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для проведення переказу грошей між його підрозділами. Порядок здійснення розрахунків через ВПС регулюється відповідними документами банків, яким належать ці системи, і повинен відповідати вимогам чинного законодавства та нормативно-правовим актам НБУ.

      Національна система масових електронних платежів, НСМЕП  - українська банківська багатоемітентна платіжна система масових платежів, в якій розрахунки за товари та послуги, видача готівкових грошей та інші операції здійснюються за допомогою платіжних смарт-карток за технологією, розробленої Національним банком України.

      Внутрішньодержавні  небанківські платіжні системи мають  право здійснювати діяльність, пов'язану  із переказом, виключно після їх реєстрації в НБУ та отримання відповідного дозволу Національного банку  України. Порядок реєстрації та отримання внутрішньодержавними небанківськими платіжними системами дозволу на здійснення діяльності, пов'язаної з переказом, визначається НБУ. Членом внутрішньодержавних небанківських платіжних систем може бути банк, що має банківську ліцензію Національного банку України, а також небанківська фінансова установа, яка має ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів, і які уклали договір з платіжною організацією відповідної платіжної системи.

          Банки, а також небанківські фінансові установи, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів, мають право укладати договори з платіжними організаціями міжнародних платіжних систем про членство або про участь у цих системах, та зобов'язані зареєструвати укладені договори в порядку, встановленому Національним банком України[7].

      Проведемо аналіз, пов'язаний з функціонуванням СЕП НБУ.

      СЕП забезпечує здійснення розрахунків у межах України між банками як

за дорученнями  клієнтів банків, так і за зобов’язаннями банків. СЕП виконує міжбанківський переказ у файловому режимі та в режимі реального часу.

      Здійснення  банком початкових платежів у файловому  режимі є обов’язковим, а у режимі реального часу – за його вибором. Разом з тим, банк, який працює в СЕП у файловому режимі, забезпечує приймання платежів у режимі реального часу.

      У файловому режимі обмін платіжними документами організовано у пакетному  режимі технологічними циклами шляхом приймання-передавання відповідних документів. Тривалість циклу складає 15 - 20 хвилин. У режимі реального часу кошти зараховуються на рахунок отримувача негайно, у момент надходження платежу від відправника СЕП.

      За  станом на 1 жовтня 2009 року учасниками СЕП були 1380 установ, із

них:

184 - банки  України; 1134 - філії банків України; 28 - органи Державного казначейства України; 36 - установи Національного банку України.

      Учасники  системи, враховуючи свої потреби, самостійно вирішують працювати їм за незалежним чи консолідованим кореспондентським рахунком. За станом на 1 жовтня 2009 року за незалежним кореспондентським рахунком працювало 117 банків (включаючи Національний банк України), що складало 64 % від загальної кількості банків – юридичних осіб, які є учасниками системи. Ними за 9 місяців 2009 року виконано 39 219 тисяч початкових платежів на суму 1 450 549 млн.грн., що відповідно на 17 % більше по кількості та на 4 % менше по сумі таких самих показників порівняно з 9 місяцями 2008 року.

      Решта банків, а саме 66 комерційних банків, що складало 36 % від загальної кількості банків – юридичних осіб, які є учасниками системи, за станом на 1 жовтня 2009 року працювали за консолідованим кореспондентським рахунком.

      Розподіл  учасників системи за моделями обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку був такий (рисунок 2.6.):

- за 3 моделлю працювали 50 банків;

- за 4 моделлю працювали 11 банків;

- за 7 моделлю працювали 5 банків.

      За  єдиним казначейським рахунком (8 модель) працювало Державне казначейство України, на долю якого припадає 14 % від загальної суми здійснених початкових платежів за 9 місяців 2009 року.

      За 9 місяців 2009 року послугами СЕП у  режимі реального часу скористалася 507 установ (37 % від загальної кількості учасників СЕП), але тільки 69 учасників виконували платежі в цьому режимі, а саме: 30 банків та 10 філій банків, Національний банк України з його установами. 
 
 

      Рисунок 2.6 Розподіл учасників системи за моделями обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку

      За 9 місяців 2009 року учасниками системи виконано 229 220 тисяч початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень на суму 4 465 685 млн.грн., що відповідно на 12 % та 25 % менше ніж за 9 місяців 2008 року, із них:

- початкові платежі  в файловому режимі – 227 460 тис.шт.;

- початкові платежі  в режимі реального часу –  196 тис.шт.;

- електронні розрахункові  повідомлення – 1564 тис.шт.

      Завантаженість  системи за моделями обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку за 9 місяців 2009 року відображено в таблиці 2.2[10].

      Дані, наведені в таблиці 2.2, свідчать, що найбільшим попитом серед учасників СЕП користувалася 3 модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку, за якою юридична особа має консолідований коррахунок і внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему, яка забезпечує проведення переказу коштів між філіями банку та взаємодію із СЕП

для виконання  міжбанківського переказу коштів філіями  банку. За 9 місяців 2009 року учасники системи, які працювали за цією моделлю, виконали 128 628

тисяч початкових платежів та електронних розрахункових  повідомлень (або 56 % від загального обсягу), що на 15 552 тисячі штук (або на 11 %) менше, ніж у відповідному періоді 2008 року.

Таблиця 2.2 - Завантаженість системи за моделями обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку за 9 місяців 2009 року

• У тому числі 1564 тисячі електронних розрахункових повідомлень

 

      У порівнянні з 9 місяцями 2008 року кількість  початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень, виконаних через СЕП у файловому

режимі, зменшилась на 12 %, за сумою – на 25 % .

      У режимі реального часу кількість  початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень зменшилась на 61 %, проте збільшилась за сумою в 2 рази (рисунок 2.7.).

      

      Рисунок 2.7 Завантаженість СЕП по кількості та сумі початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень, виконаних у режимі реального часу

      За 9 місяців поточного року кількість  початкових платежів за сумою платежу до 1000 грн. склала 162 008 тис.шт., або 72 % від загальної кількості платежів (таблиця 2.3)[10].

Таблиця 2.3 - Структура початкових платежів за сумою платежу за 9 місяців

2009 року

 
 

      При цьому, платежів до 1000 грн. виконано на суму 34 722 млн.грн., або

0,77 %, а  платежів понад 1000 грн. – на  суму 4 432 108 млн.грн., або 99,23 % від загальної суми платежів 4 466 830 млн.грн.

      За 9 місяців 2009 року в середньому за день оброблялося 1 239 тисяч початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень на суму 24 139 млн.грн., у тому числі середньодобова завантаженість:

- у файловому режимі становила за кількістю 1 238 тисяч початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень на суму 22 345 млн.грн., що відповідно менше на 12 % по кількісті та на 29 % по сумі, ніж за 9 місяців 2008 року;

- у режимі реального часу становила 1 тисячу початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень на суму 1 794 млн.грн., що на 67 % менше по кількості та у 2 рази більше по сумі, ніж у відповідному періоді 2008 року.

      Середньоденний  залишок коштів на рахунках учасників  системи становив 23 млрд.гривень. Середньодобовий коефіцієнт обігу коштів за рахунками учасниківсистеми становив 1,06.

      Аналіз  статистичних даних роботи системи  електронних платежів Національного банку щодо переказу коштів між банками свідчить про те, що система протягом 9 місяців 2009 року успішно виконувала покладені на неї функції державної системи міжбанківських розрахунків, задовольняла потреби

її учасників  у переказі коштів, забезпечувала максимальну швидкість, прозорість, високий рівень безпеки та надійності проведення платежів.

      Висновки  за розділом другим:

      1) теоретично в розділі було  розглянуто: фінансова сутність НБУ, його завдання та функції; форми розрахункових документів; моделі обслуговування кореспондентських рахунків комерційних банків (філій) у СЕП НБУ;

      2) практично був проведений аналіз платіжних систем та СЕП НБУ, за яким можна зробити наступні висновки:

      - аналіз основних показників НБУ свідчить про його нестійкий фінансовий склад;

      - за станом на 1 жовтня 2009 року за незалежним кореспондентським рахунком працювало 117 банків (включаючи Національний банк України), що складало 64 % від загальної кількості банків – юридичних осіб, які є учасниками системи;

      - за 9 місяців 2009 року послугами СЕП у режимі реального часу скористалася 507 установ (37 % від загальної кількості учасників СЕП);

      - за 9 місяців 2009 року найбільшим попитом серед учасників СЕП користувалася 3 модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку;

      - за 9 місяців 2009 року в середньому за день оброблялося 1 239 тисяч початкових платежів та електронних розрахункових повідомлень на суму 24 139 млн.грн.. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 3. РОЗПОВСЮДЖЕНІСТЬ СИСТЕМ ЕЛЕКТРОННИХ  ГРОШЕЙ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ РОЗВИТКУ 

      3.1 Сучасні проблеми межбанківськіх розрахунків та території України та поза її межами 

      Ефективне функціонування економіки важко  уявити без системи розрахунків між суб’єктами господарської діяльності, забезпечення надійності та своєчасності платежів. У розрахунках і платежах, що здійснюються установами банків, знаходять відображення практично всі види економічних відносин у суспільстві. І все це неможливе без розрахунків між банками.   Системи міжбанківськихрозрахунків забезпечують здійснення платіжних трансакцій між банками, обумовлених здійсненням платежів їх клієнтів, а також власних зобов’язань.

      Кожен банк, як правило, учасник кількох  платіжних систем, та в кожному  конкретному випадку використовує саме ту систему, що найефективніша в цьому випадку та забезпечує надійність, інформаційну безпеку, конфіденційність транспортування платіжного документа, а також мінімізує вартість здійсненої послуги [3].

      У кожній країні функціонування та організація  міжбанківських розрахунків мають  свої особливості. На це впливає низка факторів, пов’язаних як із функціонуванням фінансової системи країни, так і з загальним економічним середовищем. Таким чином, у світі не існує єдиної платіжної системи, однак є загальні принципи і характеристики, що визначають функціонування національних платіжних систем. Системи міжбанківських розрахунків і платіжні системи в розвинутих країнах із ринковою економікою функціонують відповідно до загальних моделей, що базуються на трьох основних видах міжбанківських розрахунків:

1) розрахунки  через організацію кореспондентських  відносин між комерційними банками.  При цьому рахунки, що відкриваються  в банках, називають лоро та ностро;

2) розрахунки  через кореспондентські рахунки,  що відкриваються в установах

центральних банків. Як правило, це повні розрахунки, що виконуються індивідуально, на валовій основі. Їх можна характеризувати як платежі брутто;

3) розрахунки  через клірингові установи. Це  розрахунки, або платежі нетто.

Стосовно нашої країни, як вже відомо,  правила міжбанківських розрахунків в Україні регламентуються Національним банком України.

      Згідно  з інструкцією «Про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті», передбачено такі можливості проведення розрахунків:

1) через  систему електронних платежів Національного банку;

2) через  власну внутрішньобанківську систему;

3) через  прямі кореспондентські відносини  між комерційними банками.

      При виконанні міжбанківських розрахунків  банки дотримуються принципів, з яких до головних треба віднести:

1) підтримка  банками своєї ліквідності. Під ліквідністю розуміється наявність певної суми коштів на кореспондентському рахунку в обсягах, здатних забезпечити безперебійне функціонування банківської установи;

2) проведення  контролю за правильністю здійснення  міжбанківських розрахунків і проходженням документів;

3) проведення  контролю за технологічними ризиками. Технологічні ризики пов’язані зі зміною технічного процесу та безперебійним функціонуванням наявних технологій.

      Необхідно також зазначити, що національні  платіжні системи різних країн мають  загальні проблеми, які автоматично переносяться на платіжні механізми.

      Перша проблема стосується розмежування функцій  між центральним і комерційними банками. При здійсненні міжбанківських розрахунків центральний банк, як правило, виконує функцію нагляду, а також продавця платіжних послуг. У свою чергу, комерційні банки несуть відповідальність за обслуговування рахунків клієнтів та надання спеціалізованих платіжних послуг, необхідних у міжбанківських відносинах. Однак, немає правильної відповіді, хто повинен займати лідируючі позиції на ринку міжбанківських розрахунків. На це впливає розвиток державної або приватних платіжних систем. Стосовно нашої країни, cаме Національний банк України виконує головну роль у проведенні міжбанківських розрахунків.

      Банки-учасники Системи електроних платежів (СЕП) майже повністю задовольняють свої потреби, виняток становлять банківські операції, що мають

постійний характер та великі обсяги або при  наданні один одному послуг. У цих  випадках банкам вигідно встановлювати  саме прямі кореспондентські відносини. На практиці ці банки, як правило, активно здійснюють переказні, акредитивні, інкасові та інші операції щодо розрахунків за товари та послуги. Існують як переваги встановлення прямих кореспондентських відносин між банками: обмеженість кола учасників розрахунків, конфіденційність, точність, акуратність виконання розрахунків, так і недоліки: велика трудомісткість і великі витрати на їхнє здійснення та, найголовніше, погіршення стану ліквідності банку.

      У платіжній системі США Федеральна резервна система як постачальник

платіжних послуг установлює ціну на ці послуги  на такому рівні, щоб повністю

відшкодувати  виробничі витрати, включаючи постійні, змінні та тимчасові. У деяких країнах  операційні послуги центрального банку  субсидуються, і роль його в платіжному механізмі вважається різновидом суспільного блага.

      Друга проблема полягає у виборі самої  моделі міжбанківських платежів. При цьому повинно бути вибрано, що вигідніше: використовувати розрахунки в режимі реального часу чи чисті розрахунки (такий собі кліринг, залік взаємних боргів). Не можна відкинути досвід розвинутих країн, де вже давно існують клірингові установи.

      Лондонська  автоматизована розрахункова палата (АРП) складається з шести клірингових банків, що обробляють 7 млн чеків щодня на суму 27 млрд Ј, а також 2,35 млн інших платежів на суму 790 млн Ј [4].

      У Франції з 1984 року функціонує система  переказу коштів Sagritter, яка була задумана як філія SWIFT.

      В Японії діють система міжбанківських безготівкових переказів “Зенчинкіо”  і колективна мережа банківських автоматів-касирів, що виконують депозитні і платіжні операції.

      У США діють багато приватно-підприємницьких і декілька державних клірингових систем, серед яких найвідоміших – приватно-підприємницька міжбанківська платіжна система Нью-Йорка CHIPS і державна система FedWire, що складається з 12 АРП Федеральної резервної системи США.

      Але клірингом у закордонних країнах  займаються спеціалізовані установи, відсутні в нашій країні. Використання ж розрахунків у режимі реального часу легко впроваджується в життя за допомогою СЕП-2.

      Третя проблема пов’язана з забезпеченням  необхідного складу технічних засобів та відповідного захисту електронної інформації. З розвитком науково-технічного прогресу міжбанківські розрахунки також удосконалюються. Їхній технологічний розвиток ми можемо спостерігати, виходячи з історії розвитку платіжних систем, що охоплює п’ять етапів. На першому етапі (1988-1991)Україна входила в СРСР, міжбанківські розрахунки здійснювалися на основі паперових платіжних документів[7]. Другий етап (1992-1993) характеризується створенням Національного банку України та реформуванням платіжної системи шляхом реструктуризації мережі банків. У цей час в Україні використовувалась модель міжбанківських розрахунків за кореспондентськими рахунками, відкритими в регіональних управліннях Національного банку України. На цьому етапі була відсутня система електронних платежів, що надавала б можливість прискорити міжбанківські розрахунки та забезпечити їхню надійність[5]. Саме через недостатній рівень інформатизації України та відсутність власних систем міжбанківських розрахунків Національний банк України повинен був розробити власну систему електронних платежів, яка розпочала своє функціонування 5 серпня 1993 року. На третьому етапі (1994-1996) остаточно ліквідуються недоліки паперових технологій. Значними зусиллями Національного банку України було створено систему електронної пошти Національного банку України, мережу розрахункових палат, програмне забезпечення СЕП, засоби захисту інформації. СЕП здійснювала свою роботу у файловому режимі – кошти отримувачу зараховували лише після того, як він підтвердить отримання файла платежів відповідною квитанцією. Інформація при цьому надходила за таким ланцюгом: Банк-учасник – Територіальне управління – Центральна розрахункова палата. Головними подіями четвертого етапу (1996-2001) вважається створення національної системи масових електронних платежів (НСМЕП). Як було зазначено раніше, це внутрішньодержавна банківська багатоемітентна платіжна система масових платежів, у якій розрахунки за товари та послуги, одержання готівки та інші операції здійснюються за допомогою платіжних смарт-карток за технологією, розробленою Національним банком України.

      Мета  створення НСМЕП – розроблення  та впровадження в Україні відносно дешевої, надійно захищеної автоматизованої системи безготівкових розрахунків, яка в основному розрахована на роботу в режимі «off-line». З упровадженням НСМЕП громадяни України мають змогу оплачувати товари і послуги в безготівковій формі за допомогою смарт-карток.

      Система термінових переказів (СТП) була впроваджена  в березні 2001 року і дала змогу здійснювати перекази в режимі реального часу: з негайним зарахуванням коштів на рахунок отримувача. Термінові перекази в цьому випадку одразу надходили від банків-учасників до центральної розрахункової палати. Останній, п’ятий етап (з 2002 року і понині), відзначився втіленням системи електронних платежів нового покоління – СЕП-2, побудованої за централізованою архітектурою. Єдина база даних СЕП ведеться в ЦРП. Тут же відбувається й оброблення платіжної і технологічної інформації в обох режимах — файловому та режимі реального часу [5].

      Отже, СЕП нового покоління об’єднала в собі СЕП та СТП. Також було покращено технологію і формати обміну інформацією, программно-технічне

забезпечення  та захист системи. Необхідно сказати, що впровадження СЕП-2 призвело до значного збільшення навантаження.

      Таким чином, міжбанківські розрахунки в процесі становлення пройшли шлях від паперових носіїв до сучасних автоматизованих систем. Протягом цього вони змінювали як программно-технічне забезпечення, так і організаційне підґрунтя. Не існує єдиної системи міжбанківських розрахунків – кожна країна має власну, але є загальні моделі, на яких вони базуються. В процесі здійснення міжбанківських розрахунків виникає низка проблем, основними з яких є:

• розмежування функцій між центральним і комерційними банками;
• вибір самої моделі міжбанківських платежів;
• забезпечення необхідного складу технічних засобів та безпеки міжбанківських розрахунків.

 

3.2 Шляхи вирішення проблем захисту інформації та питань безпеки межбанківськіх розрахунків в Україні 

    Кризовий  стан сучасної української економіки, супроводжується деформаціями механізмів розрахункових відносин. Безнадійні платежі - характерна риса діючої системи розрахунків.

    У сучасних умовах досить чітко проявилися основні проблеми подальшого розвитку системи безготівкових розрахунків  у народному господарстві України. Ці проблеми наступні[11]:

    - оптимізація форм і способів безготівкових розрахунків, їх організація;

    - вибір раціональних у певних економічних умовах форм розрахунків, які б давали оптимальний результат;

    - підвищення самостійності господарських суб’єктів за умови доскональної організації і  здійснення безготівкових розрахунків у господарському обороті; грошова відповідальність підприємств недоодержанням грошових коштів після відправлення товарів чи надання послуг вимагає, щоб ці ж підприємства мали право вільно діяти в сфері безготівкового обігу;

    - проблема створення зв’язку системи безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формується у вітчизняному народному господарстві.

    Важливу роль відіграє чітко налагоджена  система безготівкових розрахунків  між підприємствами та його контрагентами, яка запобігала б відволіканню необхідних для підприємства фінансових ресурсів та тривалим неплатежам. Тому в умовах зниження платоспроможності підприємств, порушення товарного і грошового обігу актуальним є питання ретельного вибору форм і способів проведення безготівкових розрахунків та їх облику.  Завдання економічної науки полягає в тому, щоб науково відображаючи й обґрунтовуючи практику безготівкових рахунків, одночасно впливати на неї, виробляти правильні прикладні рекомендації щодо вдосконалення і раціональної зміни системи безготівкових розрахунків.

    При різноманітності форм власності  і підприємницької діяльності сучасна  ситема безготівкових розрахунків  в Україні передбачає вільний  вибір підприємствами форм і способів безготівкових розрахунків, регламентованих  банківськими інструкціями. Можливість застосування тієї чи іншої форми або способу безготівкових розрахунків визначається за згодою сторін і фіксується в умовах договору, а також встановлюється у межбанківських кореспондентських угодах, які укладаються як між вітчізняними банками, так й іноземними.

    За  часів переходу до ринкових відносин організація безготівкових розрахунків повинна активно сприяти вирішенню таких завдань:

    - удосконалення комерційного розрахунку  на підприємстві;

    - підвищення відповідальності підприємств  за своєчасне і в повному обсязі здійснення платежів за всіма зобов'язаннями;

    - прискорення обороту оборотних  коштів.

    Безготівкові розрахунки в своїй цілісності формують певну систему. Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного відособленого об’єкта економічних відносин, а відповідно й окремого дослідження економічної науки.

    Оскільки  безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського  обороту, необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових  документів та вчасністю іх проходження.

    Як  раніше визначалось, при здійсненні розрахунків може застосуватись  акредитивна, інкасова, вексельна форма  розрахунків, а також форми розрахунків  за розрахункаовими чеками з  використанням  розрахункових документів на паперових  носіях і в електронному вигляді. 

    Для вибору оптимальної форми безготівкових розрахунків требаа визначити переваги та недоліки кожної з них[11].

    Розрахунки  в формі інкасо дають певні  привілеї імпортеру, основне зобов'язання якого складається в здійсненні платежу проти товарних документів, що дають йому право на товар, при цьому немає необхідності заздалегідь відволікати кошти з свого обігу.

    Разом із тим інкасова форма розрахунків  має істотні недоліки для експортера. По-перше, експортер несе ризик, зв'язаний з можливою відмовою імпортера від платежу, що може бути пов'язане із погіршенням кон'юнктури ринку чи фінансового положення платника. Тому умовою інкасової форми розрахунків є довіра експортера до платоспроможності імпортера і його сумлінності. По-друге, існує чималий розрив в часі між надходженням валютної виручки по інкасо і відвантаженням товару, особливо при тривалому транспортуванні вантажу.

    Для усунення цих недоліків інкасо на практиці застосовуються додаткові  умови: імпортер проводить оплату проти  телеграми банка експортера про прийом і відправку на інкасо товарних документів (телеграфне інкасо).

    Використання  акредитивної форми розрахунків  фактично  усуває ризик  покупця  при тому, що невідому згоду покупця  зробити платіж, замінено умовною  банківською гарантією. Головним недоліком розрахунків за допомогою акредитива є те, що це досить дорога форма розрахунків для обох сторін, що пов'язано з вартістю банківської гарантії.

    З метою скорочення обсягів розрахунків  готівкою в безготівкових розрахунках за отримані товари, виконані роботи та надані послуги можуть застосовуватись чеки. Українське законодавство визначає чек - як грошовий документ встановленої форми, що містить беззаперечне письмове розпорядження власника рахунка (клієнта) банкові, який обслуговує його, сплатити певну суму грошей пред’явникові чека або іншій вказаній у чеку особі. Чек є інструментом розпорядження коштами, що є на розрахунковому рахунку.

    Чеки  не отримують поширення у вітчизняному господарському обороті, внаслідок  недостатності коштів на рахунках клієнтів і обмеженої платоспроможності більшості комерційних банків.

    Перспективною формою розрахунків між підприємством  та його постачальниками чи покупцями  є вексель. Вексель - це письмове боргове  зобов'язання встановленої форми, яке  дає його власнику незалежне право по закінченню строку вимагати з боржника оплати вказаної грошової суми.

      Вексельне законодавство повинно  передбачити порядок передачі  векселів і при цьому необхідно  ставити спеціальний підпис індосамент.

    Наступна  передача векселя здійснюється простим врученням. Вексельне зобов'язання може бути гарантоване банком (повністю або частково) в вигляді спеціального надпису на лицьовій стороні векселя, яка отримала назву аваль і дається на одну з осіб, які відповідають по векселю. Тому підприємство для забезпечення дебіторської заборгованості мало б використовувати вексель.

    Останнім  часом велика увага приділяється активізації використання платіжних  карток в сфері безготівкових  розрахунків. Національний ринок платіжних карток досяг у своєму розвитку значного прогресу. Сьогоднішній рівень розвитку національного карткового ринку дозволяє сказати, що платіжні картки стали звичним та повсякденним фінансовим інструментом для пересічного громадянина, а власне ринок досяг стадії своєї зрілості.

Класифікація платіжних карток за ознаками розглянуто у таблиці 3.1[8].

    Таблиця 3.1. - Класифікація платіжних карток за ознаками

 

 

    На  початок 2010 року за даними офіційної  статистики 127 українських банків емітували платіжні картки. За останні 8 років кількість активних платіжних карток, емітованих в Україні, зросла з 3,6 до 41,2 млн. (в 11,4 разів), кількість банкоматів, встановлених українськими банками, зросла з 1,8 до 20,9 тис. (в 11,4 разів), кількість платіжних терміналів – з 14,8 до 94,3 тис. (майже у 6,5 разів). Українські держателі платіжних карток здійснили у 2009 році 532 млн. операцій, що у 7,2 разів більше, ніж у 2005році (74 млн.), а загальний обсяг операцій за ті же роки зріс з 20,0 до 225,1 млрд. гривень (понад 11,2 раз).

    У той же час поряд з успіхами на ринку стають помітнішими певні  незбалансованості та перекоси його розвитку, які можуть загальмувати вирішення задач розвитку загальнодержавного рівня: поширення безготівкових розрахунків та реформування соціальної сфери.

    За  підсумками 2009 року 36,8 з 41,2 млн. або 89,3% емітованих у країні карток були картками з брендами міжнародних платіжних  систем, діючих на території України, у той час, як держателями карток було здійснено міжнародних операцій тільки у кількості 0,7% та обсягом у 2,4% від всіх операцій з картками[7]. Тобто, для переважної більшості внутрішньодержавних операцій, яка складала 99,3%, використовувалися картки міжнародних брендів, і ці операції здійснювалися за правилами та тарифами міжнародних систем. Як наслідок, це призвело до серйозних фінансових та організаційних перекосів на внутрішньому ринку платіжних карток.

    За  здійснення внутрішньодержавних операцій у національній валюті українські банки  повинні сплачувати на адресу міжнародних платіжних систем комісії у іноземній валюті - євро, доларах США та англійських фунтах. Ця ситуація викликає у банків чимало питань щодо неврегульованості з точки зору валютного контролю. За експертними оцінками, загальна сума комісій, сплачених українськими банками міжнародним платіжним системам, за останні 2 роки зросла у 2 рази і у 2009 році перевершила 35 млн. доларів.

    З огляду на все вище означене доцільним  є  впровадження Національної системи масових електронних платежів.

    У НСМЕП застосовуються платіжні картки з вбудованими чіп-модулями – старт-картки. Старт-картка, яка є носієм копії фінансової інформації в НСМЕП, на відміну від пластикової картки з магнітною смугою, найбільш повно задовольняє вимоги безпеки[4].

    Економічний ефект від впровадження НСМЕП передбачає : зменшення вартості комісійних на адресу міжнародних платіжних систем при здійснення безготівкових розрахунків; можливість отримати грошові кошти з картки в зручний час в будь-якому відділенні банка-учасника НСМЕП по всій території України, не створюючи додаткових складностей з оформленням чека; змогу підприємства, зекономити грошові кошти при отриманні готівки; підвищення надійності зберігання підзвітних грошових коштів, адже практично виключені збитки по причині втрати або крадіжки; конфіденційність інформації про розмір добових, представницьких та інших підзвітних витрат;покращення іміджу підприємств, які використовують цю систему, перед іноземними партнерами.

    Висновки  за розділом третім:

    1. Ситуація, яка склалася в економіці потребує прийняття конструктивних заходів для формування ефективної системи розрахунково-платіжних відносин між підприємствами. Щоб вийти з цієї ситуації, необхідно модернізувати безготівкову систему розрахунків, зробити її більш надійною.

    2. Стабільність фінансової системи України і національної економіки безпосередньо пов’язана зі стабільністю розрахункової системи, тобто з наявністю надійного механізму платежів, що дозволяють безперебійно здійснювати розрахункові операції.

    3. До шляхів удосконалення організації безготівкових розрахунків потрібно віднести побудову Єдиної національної системи банківських карток з урахуванням досвіду платіжної системи Європейських країн із запровадженням її в Україні. Нова система повинна сприяти збільшенню обсягів безготівкових розрахунків в Україні, акумулюванню фінансових ресурсів на території України.

    Створення базового законодавства, що регламентує  роботу юридичних і фізичних осіб в мережі Інтернет, сферу  електронних  фінансових послуг та діяльність електронних платіжних систем, має забезпечити учасникам Інтернет-банкингу надійний захист від шахрайства. 
 
 
 
 

 
 
 

     Висновки та пропозиції 

      Таким чином, СЕП — загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на території України із застосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захисту інформації.

      Впровадження СЕП підняло банківську індустрію України на якісно новий рівень.

      НБУ як центральний банк країни, бере безпосередню участь у міжбанківських розрахунках і організовує їх реалізацію. Саме НБУ є гарантом платіжної системи в цілому і системи міжбанківських електронних платежів зокрема. Інші банки України, як учасники міжбанківських розрахунків, несуть солідарну відповідальність за їх стан і діють відповідно до нормативних актів НБУ та договорів учасників міжбанківських розрахунків.

      В стислому вигляді висновок за трьома розділами має бути наступний.

      1. Впровадження системи електронних платежів України дало змогу досягти таких принципових результатів:

- прискорення виконання розрахунків та обігу коштів;

- зменшення документообігу;

- зменшення вірогідності фальсифікації міжбанківських розрахункових документів, завдяки чому знизилася прихована емісія, пов'язана з надходженням до обігу коштів, отриманих за підробленими документами;

- вивільнення грошової маси;

- посилення контролю за станом грошової маси у державі, поява нових можливостей впливу з боку Національного банку на цей стан;

- підвищення можливостей НБУ контролювати здійснення платежів;

- значне зниження збитків держави та підприємців, які виникали раніше внаслідок високих темпів інфляції, низької швидкості виконання розрахунків та використання підроблених платіжних документів.

      2. Аналіз статистичних даних роботи системи електронних платежів Національного банку щодо переказу коштів між банками свідчить про те, що система протягом 9 місяців 2009 року успішно виконувала покладені на неї функції державної системи міжбанківських розрахунків, задовольняла потреби

її учасників  у переказі коштів, забезпечувала  максимальну швидкість, прозорість, високий рівень безпеки та надійності проведення платежів.

      3. На сьогоднішньому етапі розширення та пожвавлення економічних відносин НБУ повинен зосереджувати увагу на:

- ефективному управлінні міжбанківськими розрахунками, що вплине на зміцнення міжбанківських зв’язків;

    - удосконаленні методів та засобів обміну інформації;

    - наданні ще вищої захищеності та безпеки при здійсненні операцій,

    - підвищення ефективності функціонування платіжної системи країни в цілому. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Література: 

1. Закон  України «Про Платіжні системи  та переказ грошей в Україні»  від 05.04.2001.

2. Постанова Національного банку України «Про затвердження Інструкції про

міжбанківський  переказ коштів в Україні в національній валюті» від 10.08.2006.

3. Банківські  операції: Підручник / За ред. В.  І. Міщенка, Н. Г. Славянської.  – К.:Знання, 2006. – 727 с. – (Вища  освіта XXI століття).

4. Комп’ютерні  системи обробки та передачі  фінансової інформації / Підручник

для студентів  вищих навчальних закладів // Укладачі С. Ф. Коряк, Л. Д. Самофалов;за ред. Л. Д. Самофалова. – Харків: “Компанія  СМІТ”, 2004. – 290 с.

5. Савченко  А. СЕП виповнюється перше десятиліття  // Вісник НБУ. – 2003. –

№7. –  С. 28-31.

6. Савченко  А., Івченко І., Михайлова В. Система  електронних платежів нового

покоління // Вісник НБУ. – 2007. – № 2. – С. 2-4.

7. Кравець  В., Махаєва О. Деякі аспекти  діяльності міжнародних платіжних  систем// Вісник НБУ. – 2007. – № 5. – С. 23-27.

8. Логінов О. Історія становлення та розвитку платіжних систем України //

Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 12. – С. 131&135.

9. Міжбанківські  розрахунки через СЕП НБУ у  2006 році // Вісник НБУ. – 2007.

– № 3. – С. 40-41.

10. http: // www.bank.gov.ua

11. Цветкова Н. Електронні гроші, їх переваги та недоліки // Фінансовий ринок України. – 2010. - № 6-7.- С. 41-43.

12. Усоскин В. М. Платежные системы: эволюция и риск-менеджмент//Междунар. банк. операции.–2006.– № 2.– С. 63–79.

13. Заблоцька  Р. Регіональний розвиток та регулювання електронного бізнесу в європейському співтоваристві // Актуальні проблеми міжнародних відносин.– Вип. 36 (Ч. II), 2002.– С. 168–170.

14. Батрименко  В. В. Інформаційно-комп’ютерні  технології у сфері сучасних  міжнародних розрахунково-кредитних відносин // Актуальні проблеми міжнародних відносин.– Вип. 36 (Ч. II), 2002.– С. 176–181.

15. Зайцев  О. Неясная судьба SWIFT // Банковская  практика за рубежом.– 2006.–  № 11.– С. 50–58.

16. Бердніков В. Національна система масових електронних платежів: огляд

розвитку у 2006 році // Вісник НБУ.-2007. - №2. С.23-25

17. Бердніков  В. НСМЕП: огляд розвитку у  2007 році // Вісник НБУ, 2008р.,

№2.

18.Даниленко  А., Шелудько Н. Тенденції та  наслідки активізації споживчого

кредитування  в Україні // Вісник НБУ, 2006р., №5.

19.Харченко В.  Підсумки діяльності банків України  на ринку платіжних карток

у 2006 році // Вісник НБУ, 2007р., №4.