Концептуальний аналіз електронного уряду та електронного урядування в контексті сучасних наукових розвідок

Наука –  державному управлінню

В. Баєв,

магістр державного управління,

аспірант Національної академії державного

управління при Президентові України

Концептуальний  аналіз електронного уряду та електронного урядування в контексті сучасних наукових розвідок

На сучасному етапі  розвитку української держави доцільність  фундаментальних розробок електронного уряду та електронного урядування є  очевидною. Це обумовлено становленням суспільства нового типу – інформаційного, яке ставить питання відповідної  організації управління ним. Загальні дискусії навколо принципів та перспектив електронного уряду внаслідок цього переходять у площину наукових досліджень щодо їх практичного застосування в державному управлінні.

Відповідно до цього метою даної статті є аналіз концептуальних підходів у контексті сучасних наукових розвідок.

Досягнення зазначеної мети забезпечується реалізацією таких  завдань як:

• здійснення аналізу сутності електронного уряду та електронного урядування;
• розкриття генези зазначених категорій розвитку науки державного управління;
• розкриття відмінностей у тлумаченні категорій електронного уряду та електронного урядування, запропонованих різними науковими школами.

У роботі зроблено акцент на праці Т. Рілі та Р. Аткінсона, розглянуті сучасні дослідження В. Князєва, Р. Войтович, О. Баранова, Д. Кеттля, М. Фергюсона, Дж. Рейна, Т. Пардо.

Об’єктом дослідження виступає концепція електронного урядування, предметом – соціально-філософський і методологічний аспект електронного урядування.

Електронна реорганізація  державного управління сьогодні викликає величезний інтерес в усьому світі. Канада, Велика Британія, Швеція, Данія, Норвегія, а також Коста-Ріка, Катар, Об’єднані Арабські Емірати, Латвія, Естонія, Чехія та багато інших країн розвивають або створюють електронні уряди.

У 2003 році в ЄС розроблено чотирирічний план досліджень у сфері електронного уряду. Перелік його тем побудовано навколо двох головних проблем у зазначеній сфері: 1) покращення урядових послуг для громадян та бізнесових структур; 2) організаційної трансформації. Тобто серед сучасних пріоритетів – електронне урядування та організаційні зміни відповідно до нових принципів урядування і структур е-держави [1].

З огляду на це виникає  питання щодо з’ясування сутності електронного урядування. Відразу треба зазначити, що однозначного розуміння цього терміну не існує. Зміст поняття може варіювати залежно від позиції автора. Тому для дослідження проблеми важливим є не тільки ознайомлення з відповідною науковою літературою (як свідчить практика, поки що здебільшого англомовною), але й врахування підходу, в рамках якого працює автор.

У світовій науковій літературі сьогодні виокремилися три головні  підходи до розуміння електронного урядування.

Перша з відомих шкіл розглядає електронне урядування як ефективне надання державних послуг за допомогою нових інформаційних технологій. Підхід сформувався відповідно до принципів електронної комерції, яка власне стала джерелом розвитку ідеї електронного уряду. Тому і відповідне розуміння природи держави увібрало в себе ознаки приватної корпорації разом із відповідною термінологією: бюджет, витрати, доходи, акціонери й клієнти –  громадяни, що зацікавлені в тому, щоб державні послуги були максимально дешеві та доступні. Відповідно до цього підходу, уряд як велика корпорація має прагнути до задоволення інтересів своїх платників податків, а з цією метою – до підвищення своєї ефективності, так само як корпорація мусить підвищувати свою капіталізацію, змінюючи моделі роботи на більш технологічні й ефективні. Саме цей підхід знайшов відображення в перших заявах політиків щодо розробки та запровадження електронного уряду. Так, в 1993 році Альберт Гор, тоді віце-президент США, в своїй промові наголошував на впровадженні електронного уряду саме через застосування інформаційних технологій фінансової та інших комерційних сфер у державному секторі [2]. Загалом поява першої школи зумовлена західною практикою запозичення успішних бізнесових управлінських технологій державним сектором з подальшою їх адаптацією до специфічних потреб держави. Цей підхід залишається поширеним серед практиків і сьогодні. Так, М. Гернон, віце-президент програми з електронного уряду Нью-Йорка, визначає електронний уряд як "використання інформаційних технологій для прямого надання державних послуг споживачам цілодобово і 7 днів на тиждень. Електронний уряд надає послуги у спосіб, найбільш зручний для споживача та у той же час дозволяє робити це за суттєво меншу ціну". На схожих позиціях стоїть Т. Пардо, розуміючи під електронним урядом трансформацію надання державних послуг через використання технологій [3].

Другий підхід сформували дослідники-технократи. Їхня школа  розуміє електронний уряд як організацію  високого рівня інформатизації. Прикладом  такого підходу є визначення, яке  дає О. Баранов: "Електронний уряд – це уряд, в якому вся сукупність як внутрішніх, так і зовнішніх зв’язків і процесів підтримується та забезпечується відповідними інформаційно-комунікаційними технологіями" [4]. Схожим чином формулює визначення терміну О. Голобуцький: "Електронний уряд – система локальних інформаційних мереж та сегментів глобальної інформаційної мережі, яка забезпечує функціонування певних служб в режимі реального часу та робить максимально простим і доступним щоденне спілкування громадянина з офіційними установами" [5]. Г. Клаф, керівник департаменту інформаційних технологій муніципалітету міста Норфолк, зазначає, що перед запровадженням менеджменту, спрямованого на покупця чи системи електронного уряду, установа має звернути увагу на автоматизацію всіх внутрішніх процесів. "Така автоматизація внутрішніх процесів є фундаментальною, бо це, власне, і є електронне урядування" [6]. Отже, електронне урядування в рамках другої школи – це технологічне урядування і розглядається з точки зору можливостей, які виникають внаслідок комп’ютеризації та інформатизації управлінських процесів.

Третя школа, яка набуває в західній літературі все більше прихильників та поступово отримує визнання в  Україні, розглядає електронне урядування як нову парадигму (модель) управління в епоху знань.

Підхід залишає електронному наданню послуг, відповідно до першої школи, роль однієї з інноваційних технологій урядування, а інформатизації – роль засобу для трансформації уряду [7]. Натомість підкреслюється поширення нових принципів і підходів до урядування, яке супроводжується перебудовою усієї системи управлінських процесів, подоланням стереотипів бюрократичної культури. Такого визначення дотримуються уряди розвинених країн [8] та міжнародні організації.

Власне, різниця між зазначеними  підходами лежить у глибині занурення в проблему. Третя школа, яка має найширший контекст, поглинає у собі перші дві школи.

Необхідно зазначити, що в англомовній  літературі поняття електронного урядування (e-governance) та електронного уряду (e-government) почали відокремлюватись лише останнім часом. Завдяки поліваріантності англійської мови в багатьох публікаціях ці терміни використовуються як тотожні, але за контекстом можна зрозуміти, що під "е-government" автор має на увазі не орган державної влади чи місцевого самоврядування, а нову систему принципів урядування, співвіднесену із новими технологіями і цифровими можливостями.

З розвитком термінологічної бази в сфері електронного уряду дослідники все чіткіше окреслюють відмінність  між електронним урядуванням  та електронним урядом. Наприклад, Томас Рілі зазначає, що електронне урядування має відношення до концепцій, поглядів та питань навколо функції уряду, тоді як електронний уряд має зв’язок із специфічними практичними структурами уряду, які впроваджують такі концепції на практиці [9]. Електронний уряд може бути продуктивнішим варіантом звичайного уряду, якщо він добре впроваджений та керований. Електронне урядування може розвинутись у спільне управління, якщо воно добре побудоване і належним чином взаємопов’язане [10].

Дональд Кеттль у контексті історичного аналізу американського державного управління також наводить різницю між електронним урядом та урядуванням, враховуючи, що уряд – це інституційна структура, яку суспільство використовує для перетворення політичних програм на програми дій та законодавство, а урядування – наслідок взаємодії уряду, державних службовців та громадян через політичний процес, процес розробки державної політики, створення програм та надання послуг [11].

Електронне управління – це більше ніж просто технологічно модернізовані або підключені до Інтернет державні служби. Шлях до системи електронного управління прокладається тільки тепер, коли уряди і громадяни в усьому світі починають експериментувати і вчитися використовувати нові інформаційні та технологічні засоби. Сфера електронного управління включає в себе нові методи керування, нові шляхи обговорення та прийняття рішень з питань стратегій та інвестування, нові способи здобуття освіти та ознайомлення з громадською думою, а також нові схеми організації та надання інформації та послуг, зазначають Мартін Фергюсон та Джон Рейн, співробітники Інституту досліджень місцевого врядування при Бірмінгемському університеті [12].

Нові моделі суспільного  управління орієнтовані на широке використання делегування повноважень щодо прийняття управлінських рішень і використання бюджетів, застосування командної роботи, мережевих структур управління. Відповідно нова парадигма підштовхує до організаційної трансформації урядових структур та реформи державної служби. І дійсно, як зазначив В. Князєв, новий технологічний спосіб виробництва має забезпечити не тільки матеріальні умови, але й організаційну форму суспільно-історичного розвитку [13].

Електронне урядування має практичне  значення для інституцій державного сектора. По-перше, існує неспроможність традиційного уряду адекватно реагувати на динамічну природу мережевої економіки та суспільства. Як результат, національні уряди втрачають адекватність власної діяльності, їй загрожують нові трансформовані інституції глобальної соціо-економіки. По-друге, мережева економіка та суспільство несуть у собі зміну природи відносин. Державні органи вже не займають вищу сходинку в ієрархії суспільства, вони взаємодіють із іншими секторами суспільства та окремими громадянами на горизонтальному рівні.

Здійснений у роботі аналіз дозволяє зробити наступні висновки.

Зроблено аналіз сутності електронного уряду та електронного урядування, який дозволив з’ясувати  різницю між цими категоріями.

Розкрито генезу зазначених категорій  в історичному аспекті, що дозволило зрозуміти витоки формування трьох сучасних головних шкіл щодо електронного урядування.

Виявлено відмінності у тлумаченні категорій електронного уряду та електронного урядування, запропонованих різними науковими школами, що дало можливість порівняти їхні підходи та зрозуміти відповідні співвідношення.

1. European Commission, Synopses of IST Projects relating to Е-Government. –Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities, 2003.
2. Gore A. Reengineering Through Information Technology //Accompanying Report of the National Performance Review. Office of the Vice President. – 1993. – September.
3. Pardo T. Realizing the Promise of Digital Government: It’s more than Building a Web Site // Information Impacts Magazine. – 2000. – October.
4. Баранов А. Электронное правительство в Украине? Будет! Когда? // Зеркало недели. – 2002. – № 1.
5. Шевчук О., Голобуцький О. Інформаційне суспільство: бути чи не бути. – К.: Атлант UMS, 2001. – 104 с.
6. Cluff H. Е-Governance a New Organizational Paradigm. – 2002.
7. Atkinson R. Network Government for the Digital Age, Policy report. – Washington: Progressive Policy Institute, 2003.
8. A New Model of Government and Governance for the Knowledge Age. Exploring the Profound Nature of the E-Government Transformation // Management Priorities. Privy Council Office. – 2002. – July.
9. Riley T. Electronic Governance: Living and Working in the Wired World. Volume 2. – 2001.
10. Riley T. International Tracking Survey Report. – 2003.
11. Kettl D. The Transformation of Governance. – 2001.
12. Князев В. Человек и технология (социально-философский аспект). – К.: Лыбидь, 1990. – 175 с.
13. Фергюсон М., Рейн Дж. Досягнення у сфері електронного урядування. – Британська Рада, 2003.