Калькулювання собівартості за замовленнями

3. Управління  витратами за відхиленнями. Система  «стандарт-костинг» є нормативною  системою калькуляції собівартості  продукції і включає такі етапи:

• розробку норм і нормативів;
• облік витрат в розрізі розроблених норм;
• визначення фактичної собівартості.

4. Система  «директивно постійна» (калькуляція  змінних витрат) полягає в тому, що калькулюється не повна  собівартість виробництва і реалізації  продукції, а тільки питомі  змінні операційні витрати (їхню основу становлять прямі види).

     Основна мета упровадження цієї системи калькуляції  – забезпечити контроль за формуванням  маржинального прибутку підприємства в розрізі конкретних видів продукції. 

1.3Методи калькулювання собівартості

Позаказний метод застосовується найчастіше в індивідуальному і дрібносерійному виробництві, а також для калькулювання собівартості робіт ремонтного й експериментального характеру. Метод цей полягає в тому, що витрати на виробництво враховуються по замовленням на виріб чи на групу виробів. Фактична собівартість замовлення визначається по закінченні виготовлення виробів чи робіт, що відносяться до цього замовлення, шляхом підсумовування усіх витрат по даному замовленню. Для начислення собівартості одиниці продукції загальна сума витрат за замовленням поділяється на кількість випущених виробів.

Попередільний метод калькулювання собівартості знаходить застосування в масовому виробництві з коротким, але закінченим технологічним циклом. Продукція, що випускається підприємством, однорідна  по вихідному матеріалу і характеру  обробки. Облік витрат при цьому методі здійснюється по стадіях (фазам) виробничого процесу.

Нормативний метод обліку і калькулювання  є найбільш прогресивним, тому що дозволяє вести повсякденний контроль за ходом  виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. В цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилення від норм витрат. Все витрати в межах норм враховуються без групування, по окремим замовленням. Відхилення від встановлених норм враховуються по їх причинам и винуватцям, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень. При цьому фактична собівартість виробу при нормативному методі обліку визначається шляхом сумування витрат по нормам і витрат в результаті відхилень і змін поточних нормативів.

При використанні кожного з перерахованих методів  контроль за рівнем витрат найбільш ефективно  здійснювати по місцям їх виникнення, центрам витрат, центрам відповідальності.

Центри  витрат представляються виробничими  і структурними підрозділами, які характеризуються різноманіттям функцій і виробничих операцій, що дозволяє деталізувати облік, посилити контроль за витратами і підвисить точність калькулювання.

Центр відповідальності – організаційний підрозділ, який очолюється керівником, котрий забезпечує контроль планових, нормативних і фактичних витрат. Вони підрозділяються на головні і функціональні. Головні центри контролюють витрати по місцям їх виникнення, а функціональні поширюють витрати на інші місця їх виникнення при умові, що цей центр обслуговує кілька центрів витрат. 
 

2.Методичні  основи калькулювання  собівартості за  замовленнями 

2.1 Нормативно-законодавча  база

       Для здійснення планування, ведення обліку і калькулювання собівартості промислової продукції, робіт і послуг промислового характеру як на промислових підприємствах, так і в непромислових організаціях, що випускають промислову продукцію, незалежно від форм власності і господарювання застосовується «Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості».

     «Типове положення з планування, обліку і  калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості» розроблено відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Правил застосування Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р. №473.

     В даному положенні наведені основні  правила застосування позамовного  методу калькулювання, які будуть розкриті ширше в наступних розділах. 

2.2 Організація обліку витрат при позамовному методу обліку витрат

Важливим  документом для виконання робіт  є договір між замовником (платником) і виробником (постачальником) на виробництво  продукції. У ньому вказують об'єкт  замовлення, його якісні характеристики, обсяг продукції, термін поставки, договірна ціна, особливі умови (індексація витрат тощо), форма розрахунків.Потім на підставі договору відкривають замовлення, якому присвоюють номер. Замовлення може бути на виготовлення одного виробу в індивідуальному виробництві або на виготовлення серії виробів у дрібносерійному виробництві. Існують внутрішньозаводські замовлення, коли один цех виконує роботи іншій цеху. Прийняті до виконання замовлення реєструють з присвоєнням чергового з початку року номера, який стає їх кодом до закінчення виконання замовлення. У замовленні зазначається, які вироби підлягають виготовленню і в якій кількості, якими цехами і в який термін. Оформляють замовлення на спеціальних бланках, які виписуються за кількістю цехів, які беруть участь у виконанні замовлення, а копію направляють в бухгалтерію. Після відкриття замовлення вся первинна, технологічна і облікова документація повинна складатися з обов'язковим зазначенням коду замовлення. На підставі копії замовлення в бухгалтерії заводять «Карту аналітичного обліку витрат», де групуються витрати на підставі лімітнозаборних карт, вимог, маршрутних листів та ін. Після закінчення робіт замовлення закривають. Після повідомлення про закриття замовлення ніякого відпустки матеріалів і нарахування зарплати по ньому не повинно бути. Потім визначають індивідуальну собівартість одиниці продукції (замовлення). Вона визначається сумою всіх витрат виробництва з дня відкриття його до дня виконання та закриття. У дрібносерійному виробництві після закриття замовлення фактичну собівартість одиниці продукції обчислюють шляхом ділення суми витрат на кількість виготовленої продукції. Якщо замовлення виконують протягом декількох місяців, і в цей період із серії машин проводять частковий випуск, то визначають собівартість частково виконаного замовлення. Її визначають умовно, на підставі планової або фактичної калькуляції адекватного вироби, виготовлявся раніше, з урахуванням зміни технічних умов його виробництва.

Відповідно  до Основних положень з планування та обліку собівартості промислової продукції в індивідуальному і дрібносерійному виробництві облік витрат на виготовлення деталей і вузлів необхідно вести з підрозділом: - На оригінальні деталі та вузли, призначені тільки для окремого конкретного виробу (замовлення); витрати на виготовлення таких деталей повинні враховуватися за допомогою позамовного методу;

- На  нормативні деталі і вузли,  загальні для кількох виробів  (замовлень); облік витрат на такі  деталі і вузли, виготовлені,  як правило, в порядку серійного і дрібносерійного виробництва, слід здійснювати на основі системи нормативного обліку, включаючи обчислення нормативної та фактичної собівартості комплектів таких деталей і вузлів. При такій організації обліку собівартість виготовленого в індивідуальному порядку виробу буде складатися з витрат, врахованих безпосередньо на замовлення (в частині так званих оригінальних деталей і вузлів), і собівартості загальних деталей і вузлів і витрат на їх складання.Різновидом позамовного методу обліку собівартості продукції є поіздельний метод.Основна відмінність обліку витрат по замовленнях від обліку їх з виробів полягає в тому, що позамовний метод обліку застосовується в одиничних (індивідуальних) виробництвах, а поіздельний - в масових і серійних. У першому випадку витрати збираються на неповторяющееся разове виготовлення того чи іншого виробу або роботи, а при поіздельном методі собівартість одиниці продукції визначається як середня величина витрат на її виготовлення протягом певного періоду. На окремих підприємствах з метою зменшення трудомісткості облікових робіт невиправдано застосовується знеособлений (котлової) облік витрат, при якому не забезпечується достовірне обчислення собівартості окремих видів виробів. Для такого обліку характерно, по-перше, здійснення обліку витрат на виробництво в цілому по підприємству, цеху або економічно необгрунтовано встановленими групах продукції і, по-друге, розподіл знеособлено врахованих фактичних витрат між окремими виробами пропорційно їх планової (або нормативної) собівартості. Застосування знеособленого (котлового) обліку на практиці економічно недоцільно. Слід зазначити, що система віднесення витрат на замовлення визначає витрати по кожному виділеному замовленням або одиниці продукції в міру проходження ними виробничого процесу, незалежно від звітного періоду, за який виконується робота. Ступінь точності калькулювання залежить від стилю керівництва, традицій і конкуренції. На практиці виробничі умови можуть відрізнятися від розглянутого «класичного» варіанту. Наприклад, суднобудування має тривалий цикл виробництва з одночасним виготовленням частин судна. Паралельна технологія виготовлення не дозволяє послідовно збирати витрати. У цьому випадку на додаток до основного замовлення відкривають декілька внутрішніх замовлень, число яких відповідає конструкційним елементам вироби. Прийнятий порядок забезпечує локалізацію витрат за окремими частинами загального замовлення.

          Крім того, продукція деяких галузей машинобудування має взаємозамінність окремих деталей і вузлів до 60 - 70%. Підприємство відкриває для таких деталей і вузлів окреме замовлення, що локалізують витрати і дає можливість розподілити їх за індивідуальними замовленнями. Зведений облік витрат по замовленнях організовується за кількома варіантами:

- За допомогою контрольних рахунків;

-  Роздільного  обліку;

- Калькуляції собівартості за контрактом.

Контрольні  рахунку - система обліку, що передбачає відкриття рахунків витрат і кореспондуючих з ними рахунків у традиційному порядку  фінансового обліку. Аналітичні рахунки витрат представлені картками набору витрат - "картками замовлень», на яких узагальнюють прямі витрати, непрямі - за розрахунками розподілу заносять після закінчення звітного періоду. Картку закривають по мірі виконання всіх робіт, передбачених замовленням. Всі бухгалтерські записи роблять у відомостях, підсумки переносять до рахунків головної книги. Роздільний облік - система обліку, яка передбачає окреме відкриття рахунків в управлінському та фінансовому обліку, при цьому в рахунках витрат не роблять записів про фінансові операції. Цей варіант передбачає дублювання записів у двох видах обліку. Калькуляція собівартості за контрактом - система обліку і калькулювання великих виробів з тривалим циклом виробництва. Контрактом передбачаються проміжні виплати виробнику за етапи виконаних робіт. Сума платежів визначається вартістю реалізованих робіт, підтверджених актом замовника. У міру надходження платежів визначають витрати, які необхідно включити в собівартість реалізованої продукції для розрахунку прибутку за даний період. Тут же визначається величина неистекших витрат, тобто собівартість незавершених і не зданих замовнику робіт. При використанні системи калькуляції за контрактом рекомендується дотримуватися встановлених для цієї системи наступних принципів:

1. Не  розраховувати прибуток на ранніх  етапах виконання контракту - це низька достовірність оцінки  доходів і витрат.

2. Виявляти  обачність - збитки, виявлені у  звітний період, повинні бути  віднесені до собівартості реалізованих  робіт цього ж періоду. Якщо очікуються збитки, то їх сума включається до собівартості реалізованої продукції після того, як встановлена імовірність збитків. Наприклад, створюється резерв на оплату відпусток робітників і нарахувань, пов'язаних з оплатою відпускних сум

3. Бути  обачним при значних витратах  на контракт, виконаний в межах 35 - 85%.

Таким чином, система позамовного обліку і калькулювання собівартості характеризується:

1) концентрацією  даних про витрати і віднесенням  витрат на окремі види робіт або серії готової продукції;

2) із  зміною величини витрат по  кожній завершеною партії, а не за проміжок часу;

3) веденням  в головній книзі рахунку «Основне  виробництво», по дебетовому залишку  якого показується величина незавершеного виробництва.

Позамовний метод обліку витрат калькулювання собівартості продукції використовують і в непромислових фірмах, при цьому:

- Виділяється  одна стаття прямих витрат  і застосовується один коефіцієнт накладних витрат;

- Виділяється  кілька статей прямих витрат  і вибирається один коефіцієнт накладних витрат;

- Виділяється  кілька статей прямих витрат  і розраховується кілька коефіцієнтів  накладних витрат.

Третій  підхід на практиці зустрічається рідко. 
 
 

2.3 Розрахунок собівартості  одиниці продукту  в системі калькулювання  за замовленнями

     У той час, як різноманітність визначень  собівартості продукту можна застосовувати  при калькулюванні за замовленнями і за процесами, я буду використовувати  традиційне визначення собівартості продукту для ілюстрації процедур калькулювання  за замовленнями. Тобто продуктивні витрати складаються з прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці та накладних витрат. Накладні витрати можуть бути віднесені із застосуванням підходу до калькулювання на основі діяльності або функціонально орієнтованих підходів, залежно від потреби в точності калькулювання собівартості продукту для окремої компанії, в якій існує позамовне виробництво. Треба зрозуміти, що функціонально орієнтовані підходи до віднесення накладних витрат пропорційно обсягу виробництва є просто окремими випадками більш загальної системи калькулювання на основі діяльності (АВС). Системи віднесення накладних витрат пропорційно обсягу випущеної продукції можуть бути ефективно застосовані, коли задовольняється принаймні одна з трьох умов: 1) накладні витрати, які не пов'язані з обсягом випуску, складають невелику частку в загальній сумі накладних витрат; 2) продукти, вироблені в середовищі, де застосовується калькулювання за замовленнями, мають однакові коефіцієнти споживання накладних витрат; 3) витрати, пов'язані з використанням як чинників на рівні одиниці продукції, так і чинників, що не залежать від обсягу виробництва, перевищують вигоди. Важливим для середовища позамовного калькулювання є також використання нормативних (заздалегідь визначених) ставок накладних витрат, оскільки завершення робіт рідко збігається із завершенням фінансового року.